7. Види норм підприємницького права

Класифікація правових норм підприємницького права може бути здійснена по різних підставах.

По функціональній ролі в механізмі правового регулювання розрізняють початкові правові норми і норми-правила поведінки.

До початкових (відправним, первинним) правових норм можна віднести норми підприємницького права, що мають самий загальний характер, відмінні високою формою абстрагування, за допомогою яких визначаються цілі, задачі, принципи, межі, напрями правового регулювання, закріплюються правові категорії і поняття.

Система законодавства про підприємництво побудована таким чином, що самі загальні, початкові положення і розпорядження, що є початковими в здійсненні правового регулювання, висловлені в Господарському кодексі України. Початкові норми, що містяться в ньому, закріплюють поняття підприємництва, свободу і принципи підприємницької діяльності, визначають її суб'єктів, взаємостосунки підприємця і держави, гарантії прав підприємців. Крім того, початкові норми містяться в спеціальних законах, що визначають поняття, задачі, цілі і засоби регулювання в окремих сферах підприємництва.

Початкові правові норми, що містяться в законодавстві про підприємництво, неоднорідні по своєму характеру. Серед них можна виділити норми-принципи і норми-дефініції. До норм-принципів підприємницького права слід віднести закріплені в ст. 44 Господарського кодексу України принципи підприємницької діяльності.

До числа найважливіших початкових норм в підприємницькому праві відносяться норми-дефініції, що містять визначення правових категорій і понять. Так, в Господарському кодексі України дано визначення поняття «підприємництво», в Законі України «Про господарські суспільства» — поняття «господарське суспільство», в Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» — поняття «цінний папір».

Пригнічуюче більшість норм підприємницького права — норми — правила поведінки, тобто норми безпосереднього регулювання відносин у сфері підприємництва, які визначають права і обов'язки їх суб'єктів, умови і міру їх реалізації, види санкцій, вживаних до правопорушників і т.п. В таких нормах знаходять свій розвиток, деталізацію і конкретизацію початкові правові норми.

Як і початкові правові норми, норми — правила поведінки неоднорідні і у свою чергу по їх функціональній спрямованості підрозділяються на регулятивні і охоронні. Охоронні норми законодавства про підприємництво розосереджені по спеціальних законах, регулюючих підприємницьку діяльність. В деяких спеціальних законах виділяються розділи, що містять охоронні норми. Наприклад, в Законі України «Про захист економічної конкуренції» виділений спеціальний розділ VIII «Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції». В Законі України «Про захист від несумлінної конкуренції» відповідальність за несумлінну конкуренцію також виділена в спеціальний розділ.

По ступеню спільності норми підприємницького права діляться на загальні (ті, які властиві в основному загальній частині галузі і застосовуються до всіх або більшості його інститутів) і спеціальні (що відносяться до окремих інститутів галузі). Як випливає з Господарського кодексу, до загальних положень підприємницького права відносяться норми, що регламентують поняття підприємництва, свободу підприємницької діяльності, принципи і умови її здійснення, організаційні форми підприємництва, гарантії прав підприємців і ін. Загальні норми повинні застосовуватися до окремих інститутів підприємницького права за відсутності посилань на них в спеціальних нормативно-правових актах, що регламентують той або інший правовий інститут.

На відміну від загальних норм, спеціальні норми — це розпорядження, що відносяться до окремих інститутів підприємницького права і регулюючі не все, а тільки окремі види суспільних відносин у сфері підприємництва. Це, наприклад, норми, що містяться в законах України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про цінні папери і фондову біржу».

Серед норм підприємницького права можна також розрізняти матеріальні і процесуальні (процедурні) норми. Реалізація права на підприємницьку діяльність здійснюється в процедурно-правовому порядку.

Деякі процесуальні норми підприємницького права містяться в законодавчих нормативно-правових актах. Наприклад, процедура банкрутства визначена в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом», процедура патентування підприємницької діяльності — в Законі України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». Проте в основному процесуальні норми зосереджені в підзаконних нормативно-правових актах. Це, наприклад, норми, регулюючі процедуру державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

По методу правового регулювання можна виділити в законодавстві про підприємництво імперативні, диспозитивні і заохочувальні норми.

Значне число норм підприємницького права є імперативними. Це виправдано в тих сферах підприємницького права, де переважає адміністративно-правовий метод регулювання. Так, у сфері підприємництва необхідне використовування імперативних норм на стадіях легітимації суб'єктів підприємницької діяльності (державної реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності), переважно, для регламентації діяльності державних органів, уповноважених здійснювати відповідні функції. Диспозитивні норми переважають в регулюванні відносин між суб'єктами підприємництва.

За формою вираженого в них розпорядження (характеру регулятивної дії) норми законодавства про підприємництво класифікуються на управомочивающие, що зобов'язали і забороняючі.

Багато норм в підприємницькому праві мають управомочи-вающий (правоустановительный) характер і надають субъек ст.43 Господарського кодексу України норма: «Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом».

Немало норм підприємницького права мають той, що зобов'язав характер. Їх прикладом може служити норма, закріплена в ч.б ст. 128 Господарського кодексу України, передбачаюча ряд обов'язків громадянина-підприємця.

Є в законодавстві про підприємництво і забороняючі норми, що встановлюють вимогу утриматися від певної поведінки, яких-небудь дій (наприклад, норма, що міститься в ст. 10 Закону « Про рекламу »: несумлінна реклама забороняється).

По сфері дії норми підприємницького права діляться на норми загальної дії, норми обмеженої дії і локальні норми. Норми загальної дії — це розпорядження, які не передбачають яких-небудь спеціальних умов або обмежень їх дії. До їх числа можна віднести норми Господарського кодексу (за винятком окремих норм, регулюючих діяльність іноземних суб'єктів господарювання або спеціальні режими господарювання). Норми обмеженої дії — це норми, обмежені в реалізації різними чинниками — об'єктними, суб'єктними, просторовими, тимчасовими, ситуативними. Серед цих норм особливо виділяються норми, адресовані спеціальним суб'єктам. Наприклад, суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності адресовані норми Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», іноземним суб'єктам підприємницької діяльності — норми Закону « Про режим іноземного інвестування ».

Локальні норми, як і норми обмеженої дії, мають обмежену сферу дії, проте, на відміну від останніх, діють в межах однієї організації або її структурних підрозділів і пов'язані з метою, специфікою юридичної особи. Найпоширенішими локальними нормами є корпоративні норми.

Таким чином, норми підприємницького права залежно від вибраного критерію підрозділяються на:

початкові правові норми (норми-принципи і норми-дефініції) і норми — правила поведінки;

регулятивні і охоронні;

загальні і спеціальні;

матеріальні і процесуальні (процедурні);

імперативні, диспозитивні і заохочувальні;

управомочивающие, що зобов'язали і забороняючі;

норми загальної дії, обмеженої дії і локальні норми.