Лекція 3. ІНДИВІДУАЛЬНА ТА СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ НА РИНКУ ПРАЦІ

План

3.1. Компоненти індивідуальної пропозиції на ринку праці 1

3.2. Теорія вибору на ринку праці 4

3.3. Класична теорія пропозиції часу 13

3.4. Підтвердження практикою висновків класичної теорії пропозиції робочого часу 16

3.5. Пропозиція інтенсивності праці 20

3.6. Пропозиція якості робочої сили 22

3.7. Сукупна пропозиція робочої сили. 29

3.1. Компоненти індивідуальної пропозиції на ринку праці

Основними суб'єктами на ринку праці є, як відомо, роботодавець і найманий працівник. Останній пропонує на ринку певний товар з метою обміняти його на інші товари. Цей товар має здатність задо­вольняти потребу підприємця у виробництві певного обсягу продук­ту, яка значною мірою залежить від попиту споживача на певний товар чи послугу фірми. У свою чергу потреба підприємця в певно­му обсязі виробництва продукту формує його попит на ринку праці та на ринку капіталів. У такий спосіб на ринку праці формуються попит і пропозиція, співвідношення яких певною мірою визначає рі­вень ціни робочої сили, а також кон'юнктуру ринку праці. В разі збігу попиту та пропозиції кон'юнктура ринку праці буде врівноваженою, в разі перевищення попиту над пропозицією — трудо-дефіцитною, в разі перевищення пропозиції над попитом — трудо-надлишковою.

В економічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати пропозицією на ринку праці: робочу силу, працю чи ре­зультати праці. Інакше це питання формулюється так: «Що слід вважати товаром на ринку робочої сили?» Полеміку з цього приводу можна знайти в роботах [22; 27; 31; 37; 48]. Однак більшість спеціалістів вважають, що він виступає у вигляді індивідуальної ро­бочої сили. Індивідуальна робоча сила розглядається як сукупність фізичних і духовних якостей, якими володіють організм, жива особа і користуються кожного разу, коли вони виробляють будь-які спо­живчі вартості. Це специфічний товар, який:

-є живим товаром, купівля якого називається наймом. Відповідно продана в такий спосіб робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником;

-не відчужується від його власника — найманого працівника в процесі купівлі-продажу. Працівник продає підприємцю користу­вання своєю робочою силою на певний час, залишаючись носієм і власником цього своєрідного товару. Найманий працівник і підприє­мець — юридичне рівноправні люди і однаковою мірою користую­ться правами людини та громадянина. Відносини між найманим працівником і роботодавцем юридичне оформляються трудовим до­говором (контрактом), у якому зазначаються взаємні права та обов'язки сторін щодо виконання всіх умов купівлі-продажу робо­чої сили. Зокрема, за трудовим договором найманий працівник зо­бов'язаний працювати в господарстві підприємця за певною про­фесією (спеціальністю), кваліфікацією, на певному робочому місці й дотримуватися режиму праці даної фірми. Підприємець, зі свого боку, зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату згідно з виконаною роботою, забезпечувати умови праці, пе­редбачені законодавством про працю, зайнятість і трудовим догово­ром (контрактом);

- передбачає продовження безперервних відносин роботодавця й найманого працівника з моменту найму працівника аж до його звільнення. Ця обставина свідчить про унікальність ринку робочої сили, його принципову відмінність від інших товарів: він існує не лише за межами господарства, а й у ньому самому; відіграє значну роль у створенні доходів суспільства. Про це свідчать ряд еко­номічних теорій і економічна практика. Так, за трудовою теорією вартості продукт створюється двома факторами — робочою силою і засобами виробництва Проте нову вартість, уміщену у виробленому продукті, створює жива праця, тоді як вартість матеріальних фак­торів виробництва лише переноситься на вироблений товар як скла­дова частина витрат ні виробництво. Уся знов створена живою працею протягом року вартість створює національний доход, який є джерелом доходів усіх верств населення (заробітної плати, прибут­ку, процента (відсотка), ренти, дивідендів тощо), а також коштів на нагромадження, тобто на розширення виробництва і капітальні вкладення. Згідно з іншою теорією — теорією граничної продукти­вності — продукт створюють чотири фактори продуктивності: капітал, земля, праця, підприємницька діяльність. Теорія граничної продуктивності стверджує, що участь кожного з факторів у ство­ренні цінності визначається його граничною продуктивністю, тобто величиною створюваного ним граничного продукту. Економіко-математичні дослідження граничної продуктивності праці показали, що обсяг виробленої продукції на 75 % створюється працею найма­них працівників і на 25 % — капіталом. Крім того, треба додати, що, як свідчить практика, заробітна плата в розвинених країнах стано­вить близько 75 % національного доходу;

-не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром;

-не приносить доходу, якщо його не продати, і, крім того, потре­бує додаткових життєвих благ для його підтримання; оплачується роботодавцем після використання його протягом певного часу, встановленого договором купівлі-продажу робочої сили. Найманий працівник дозволяє використовувати свої здібності раніше, ніж вони оплачуються, тобто працівник наче кредитує підприємця;

-не знищується в процесі використання, а навпаки, примножуєть­ся й сам бере участь у створенні благ;

-не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів, якщо навіть вони належать до однієї й тієї самої професії та спеціаль­ності, на відміну від інших товарів і послуг, вироблених за одним стандартом та технологією.

На наш погляд, пропозиція на ринку праці не обмежується лише робочою силою. У цьому розділі ми почнемо розгляд індивідуальної пропозиції на ринку праці (скільки робочого часу, який темп робо­ти, а також якої якості робочу силу окремий працівник пропонує на ринку), тобто тих проблем, які вітчизняні дослідники обходять сто­роною, вважаючи їх проявами технократичної теорії. За основу візьмемо роботи зарубіжних авторів російською та англійською мо­вами [24; 42; 47; 48; 49; 52; 53]. За одиницю часу візьмемо тиждень (хоча можна використати будь-який короткий термін).