3. Становлення німецької школи бухгалтерського обліку. Започаткування теорій балансоведеппя і калькулювання

До німецької бухгалтерської школи належали бухгалте­ри Німеччини, Австро-Угорщини, німецькомовної Швейца­рії. У цих країнах теорія обліку починає розвиватися лише з початком середньовіччя.

Новим в економічній думці став погляд німецьких авто­рів на облік як частину статистики, під якою вони розумі­ли аналіз господарської діяльності, який проводили за дани­ми бухгалтерського обліку.

Німецька школа чітко розмежовувала торгову і вироб­ничу бухгалтерію. Основними завданнями торгової бухгал­терії був облік зовнішніх відносин підприємства, виявлен­ня складу його майна, результатів господарської діяльнос­ті; виробнича ж контролювала внутрігосподарські процеси. Обидві бухгалтерії взаємно доповнювали і розвивали одна одну. Торгова бухгалтерія стала основою балансоведення, а виробнича-теоретичним підґрунтям калькуляції.

Представники німецької школи основою бухгалтерії вважали баланс. Розрізняли баланс-брутто (із зазначенням нерозподіленого прибутку) та баланс-нетто (з розподіле­ним прибутком).

Баланс вони розглядали як засіб для розкриття стадій кругообігу капіталу. В основі балансу лежить рівняння ка­піталу: величина капіталу підприємства дорівнює різниці між обсягом майна та кредиторською заборгованістю підприємства (постулат Шера).

Рахунки німецькі бухгалтери виводили з балансу, по­діляли їх на активні та пасивні. Рівняння балансу диктує правила подвійного запису, є основою прямо протилежно­го характеру дебету і кредиту в активних і пасивних ра­хунках. Основою управління господарством є план рахун­ків, який випливає з балансу.

Рахунковедення, на думку Й. Шера, повинно встанов­лювати будь-коли, а не тільки періодично, отриманий на даний момент прибуток чи збиток.

Великий вплив на розвиток бухгалтерського обліку мала книга швейцарського вченого Й. Шера "Бухгалтерія і баланс". Уданій праці він зазначав, що бухгалтерія є Істо­ріографією господарського життя, яка здійснюється за специфічними законами систематизації. Й. Шер (1846 -1924 рр.) використав формулу для визначення капіталу підприємства:

А-П = К;

А-П = К + Прибутки - Збитки;

А - П — К = Прибутки — Збитки;

А = К +П;

А + Збитки = К + П + Прибутки.

Й. Шер використовував виробничі і збутові витрати при калькулюванні собівартості продукції, калькуляції ділив на попередні, фактичні та наступні.

Принциповим питанням в обліку був метод оцінки. Для німецької облікової школи характерними є два протилежних погляди на проблему оцінки: перший - трактування оцінки як варіанту продажної ціни; другий - оцінка за собівартістю (К. Фішер). Поширення набув також суб'єктив­ний підхід: фактичну вартість майна оцінює підприємець залежно від ролі майна на підприємстві. Проте згодом він зазнав критики. Серед бухгалтерів утверджується думка, що основне завдання бухгалтерії - це розрахунок собівар­тості. Калькуляція та облік витрат стають нерозривними процесами. Німецькі бухгалтери намагалися збільшити точ­ність розрахунку собівартості, пропонували розраховувати собівартість продукції за якомога коротші періоди, навіть щоденно, при цьому продукцію поділяли на основну, по­бічну і відходи.

Значний внесок у розвиток калькуляції належить Й. Шеру, який сформулював наступні правила:

• розмежування виробничих витрат, які включають у собі­вартість напівфабрикатів та готових виробів, та збутових, витрат - відносять на собівартість реалізованої продукції;

• калькуляції поділяють на попередні (планові), фактичні, послідуючі;

• чим вища частка прямих витрат, тим точнішою є кальку­ляція;

• непрямі витрати необхідно розподіляти до наперед вибра­ної бази.

Й. Шеру належить також заслуга у поділі витрат на постійні та змінні, застосуванні прийому знаходження "кри­тичної точки".

Великим досягненням німецької школи був перехід від ідей, пов'язаних з побудовою балансу, до його аналізу.