Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Гроші і кредит лекції.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
11.11.2019
Размер:
514.56 Кб
Скачать

Відмінності готівкового та безготівкового обігу

ГОТІВКОВИЙ ОБІГ

БЕЗГОТІВКОВИЙ ОБІГ

Здійснюється через оплату придбаного і боргових зобов’язань законними платіжними засобами – банківськими білетами та розмінною монетою.

Обслуговує переважно відносини, пов’язані зі сферою особистого споживання

Здійснюється шляхом оплати придбаного і погашення боргів шляхом перерахування грошових сум на рахунки, відкриті учасникам грошового обороту в банках, без використання грошей у готівковій формі.

Обслуговує в основному підприємства та організації

Переваги безготівково обігу порівняно з обігом готівки: економляться кошти, прискорюється обіг грошей, рух грошей по рахунках створює можливість контролювати його.

Маса грошей, що обслуговує грошовий обіг.

Грошова маса – це сукупність залишків грошей у всіх формах, які знаходяться у розпорядженні суб’єктів грошового обігу в певний момент. Для визначення обсягу та структури грошової маси застосовується відповідний набір грошових агрегатів.

Грошовий агрегат – це визначена законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічна група ліквідних активів.

Основні принципи формування грошових агрегатів:

Грошова масса включає не лише готівкові гроші, а й депозитні.

Уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка нагромаджується і виконує функцію збереження вартості.

Сукупна грошова маса включає також банківські внески, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

Грошові агрегати будуються приєднанням до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності.

Для країн з розвинутою ринковою економікою характерні такі грошові агрегати.

Агрегат М1 містить найбільш ліквідні грошові елементи:

  1. Готівка (банкноти – особливий різновид кредитних грошей, емісію яких здійснює центральний банк, казначейські білети - пов’язані з фінансуванням дефіциту державного бюджету; розмінні монети);

  2. Банківські вклади до запитання (трансакційні депозити).

Агрегат М2 містить грошові форми агрегату М1 і строкові та ощадні вклади у комерційних банках.

Агрегат М3 містить грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади в спеціалізованих кредитних установах та інші види фінансових активів. В окремих країнах банківська статистика виділяє ще й агрегат L, який містить М3 + банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери та інше. Вважається, що агрегат L повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні.

З 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до методу:

М0 = готівка (гроші поза банками);

М1 = М0 + депозити до запитання;

М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (валютні заощадження);

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями.

Крім грошових агрегатів, НБУ визначає показник, що називається грошовою базою.

Грошова база – це гроші, які не беруть участі в кредитному та грошовому обігах, але створюють базу для їх розширення. Вона містить М0, готівку в касах банків та резерви комерційних банків на їх рахунках в НБУ.

Швидкість обігу грошей.

Швидкість обігу грошей – це показник переходу грошей від одного суб’єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує скільки в середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг.

З рівняння Фішера: V = PQ / М, де Q - фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізуються; P- рівень цін товарів і послуг; М – маса грошей, що перебуває в обігу.

Статистично показник швидкості обігу грошей виражається або кількістю оборотів певної грошової одиниці за певний період часу, або тривалістю одного обігу.

На швидкість обігу грошей впливають такі фактори:

    1. обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва;

    2. величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну;

    3. рівень розвитку ринкових зв'язків між суб'єктами процесу відтворення;

    4. збалансованість попиту і пропозиції на ринку;

    5. рівень розвитку маркетингу;

    6. рівень інфляції;

    7. рівень розвитку економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо.

Швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси., тобто у випадку зменшення кількості грошей, що обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростає. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. Таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.

Закон кількості грошей, що необхідні для обігу.

Закон грошового обігу: протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об'єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

Зміст цього закону можна виразити рівнянням:

Кф = Кн, де Кф – фактична маса грошей в обігу;

Кноб’єктивно необхідна для обігу маса грошей. Якщо Кф Кн, в обігу з’являються зайві гроші , і навпаки.

З рівняння Фішера : кількість грошей необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг прямо пропорційна номінальному обсягу виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці : Мd = PQ / V, де P – абсолютний рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва; V – швидкість обігу грошей.

У країнах з розвиненою ринковою економікою врахування вимог закону Кн здійснюється на основі визначення стану грошового обігу, тобто фактичної міри збалансованості Кф і Кн та розробки і впровадження в життя відповідної кредитної та бюджетної політики.

Збалансованість Кф і Кн є важливою умовою забезпечення сталості грошей. Через механізм виведення з рівноваги Кф і Кн на сталість грошей впливають фактори їх кількості і швидкості обігу. Вони безпосередньо впливають на величину Кф, постійно збільшуючи її щодо Кн. Це Пояснюється прагненням емітентів одержати додаткові грошові ресурси за рахунок нового випуску грошових знаків, а з іншого - прискоренням обігу грошей внаслідок удосконалення організації й автоматизації грошового обігу.

Механізм поповнення маси грошей в обігу.

Випуск в обіг грошових знаків у всіх формах називається емісією. Емісія буває первинна (емісія грошей - здійснюють центральні банки) і вторинна (емісія депозитних грошей комерційних банків). Згідно закону України “Про банки і банківську діяльність” НБУ – емісійний центр, має монопольне право на випуск грошей в обіг. Центральний банк має виняткове право на здійснення банкнотної емісії. Банкнотна емісія має кредитний характер, тобто кожному впровадженню в обіг певної суми банкнотних знаків на рахунку в центральному банку має відповідати певна кредитна позиція - чи то кредит уряду, чи комерційному банку, чи зарубіжні активи.

Інший канал поповнення маси грошей в обігу - система обслуговування бюджетного боргу: грунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов’язань. Продаючи цінні папери, держава позичає гроші у суб’єктів фінансового ринку й оформляє ці позики як державний борг країни. Купуючи державні зобов’язання, центральний банк створює “базу” для наступної депозитної емісії комерційних банків, що призводить до зростання в обігу грошової маси. Якщо цінні папери держави розміщуються поза емісійними установами, то приріст державного боргу не впливає на пропозицію грошей. Відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позикового капіталу.

НБУ здійснює також емісію грошей у разі купівлі іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит.

Комерційні банки (як емітенти грошової маси) утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли банки надають позику, кредитна маса зростає, коли ж отримана позика повертається – зменшується. Такий ефект емісії грошей має місце, коли комерційний банк купує на фондовому ринку державні цінні папери. У цьому разі державні зобов’язання перетворюються в платіжні засоби. Додаткова емісія грошей можлива також шляхом придбання банком іноземної валюти. І навпаки, продаж державних цінних паперів чи продаж іноземної валюти означатиме зменшення грошової маси. Механізм утворення грошей комерційними банками можна показати таким чином: приймаючи різні види внесків на свої поточні рахунки комерційні банкм зобов’язуються повернути з виплатою певного відсотка клієнтам їх внески в певні строки. Деяку частку (пр. 20% від загальної суми депозитів) комерц. Банки повинні зберігати в центральному банку як обов’язкові резерви. Решта (80 %) залучених коштів становитимуть кредитні ресурси банку.

Обов'язкові резерви – це частка (норма у відсотках) банківських депозитів, яка згідно вимог чинного законодавства чи у відповідності до діючих нормативних актів має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку. Норми обов'язкових резервів в Україні встановлюються НБУ. Їх визначення має за мету:

  1. забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків;

  2. підтримання ліквідності банків;

  3. регулювання можливостей комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей: за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької – стимулювати.

Зв'язок між банківськими резервами і масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора.

Грошовий мультиплікатор – це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку. Величина грошового мультиплікатора визначається формулою:

m = , де m – величина грошового мультиплікатора чи коефіцієнт експансії депозитів; MR – норма обов’язкових резервів.

Цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) наднормативних резервів з даною величиною MR. Щоб визначити максимальну суму нових грошей , що можуть бути утворені банківською системою на основі даної суми наднормативних резервів (Е), треба помножити Е на коефіцієнт експансії (m). Отримаємо формулу :

= Е m = Е ,

яка визначає ефект кредитного мультиплікатора в реальному грошовому вираженні.

Сучасні засоби платежу, які обслуговують грошовий обіг.

Грошовий обіг обслуговують готівкові гроші та гроші безготівкових розрахунків.

Готівка: банкноти і розмінні монети.

Банкноти мають примусовий офіційний курс і не можуть не прийматись під час розрахунків. Основні канали емісії банкнот :

  • банківське кредитування господарських суб’єктів, які забезпечують зв’язок грошового обігу з динамікою суспільного відтворення;

  • банківське кредитування держави, коли банкноти емітуються на заміну державних боргових зобов’язань.

В Україні функціонують банкноти номіналом 1,2,5,10,20,50 і 100 гривень.

Монети використовують як засіб розмінювання невеликих сум, що перебувають в обігу, і тому їх сумарна вартість незначна порівняно із загальною масою грошей і обмежена потребами населення.

Банкноти і монети потрапляють до населення через комерційні банки, які, всвою чергу, отримують їх від НБУ.

Гроші безготівкових розрахунків не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках. Банківський депозит виступає грошима лише за умови, що з цих депозитів можна зняти гроші за вимогою, виписавши чек, за допомогою пластикової картки чи зняти готівку через банківські автомати.

Використати банківський депозит для розрахунків економічні агенти можуть шляхом виписки векселя, чека, пластикових карток і перерахування.

Форми безготівкових розрахунків:

Платіжне доручення – письмово оформлене доручення клієнта банкові, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зісвого рахунку.

Платіжна вимога – доручення – це розрахунковий документ, який є вимогою одержувача коштів до платника про сплату певної суми через банк.

Акредитив – це грошове зобов’язання банку за дорученням свого клієнта здійснити третій особі, безпосередньо або через інший уповноважений банк, платежі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги за умовами, предбаченими в акредитиві.

Вексель – письмове боргове зобов’язання, яке дає його власнику незаперечне право вимагати від боржника вказану і ньому суму платежу після закінчення вказаного терміну.

Чек – письмовий наказ банку власника поточного рахунку про виплату певній особі, вказаної в ньому суми грошей.

Крім цих форм, ще використовують інкасові доручення та платіжні вимоги.

Досконаліший засіб обслуговування депозитних грошей на банківських рахунках є пластикові платіжні картки (які є документом, що засвідчує наявність рахунку власника в кредитній установі).

Якщо операції на банківських рахунках здійснюються за допомогою терміналів електронних платежів, то такі гроші називаються електронними.