Тема 4. Характеристика функціональних стилів української літературної мови

Лекція 1. Характеристика функціональних стилів української літературної мови

План лекції

1. Принципи і критерії класифікації фун­кціональних стилів.

2. Стилі української літературної мови: *науковий, *офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, конфесійний, епістолярний (функція, основне призначення, сфера вживання, типи текстів, основні ознаки, мовні засоби, підстилі й жанри реалізації).

1. Характеристика функціональних стилів української літературної мови

Мова як явище соціальне виконує різні функції, пов’язані з тією чи іншою сферою людської діяльності. Для реалізації цих функцій сформувалися окремі різновиди мови, кожному з яких властива наявність певних мовних засобів. Ці різновиди називають функціональними стилями. Виникнувши на позамовній основі, маючи тісний зв’язок зі змістом, метою й завданнями висловлювання, стилі різняться внутрішньомовними ознаками: принципами добору, поєднання й організації засобів загальнонаціональної мови. Основою всіх стилів є загальномовні міжстильові засоби, але кожному з них властиві й специфічні елементи. Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то й функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. Деякі мовні засоби в них можуть повторюватись, але в різних пропорціях і поєднаннях.

Стилі мови – це історично сформовані, суспільно усвідомлені різновиди загальнонаціональної літературної мови, які різняться принципами відбору та організації мовних засобів і частково самими мовними засобами відповідно до сфер спілкування.

Стиль мовлення – це функціонально-стилістичне використання тих мовних одиниць, з яких сформувався кожен із стилів мови.

Дослідники виокремлюють також функціонально-стильову сферу. Це поняття зіставне зі стилем і аналогічне до нього. Якщо функціонування стилю в літературній мові зумовлене спеціалізованими завданнями мовного спілкування, то функціонально-стильова сфера характеризується сукупністю таких соціальних завдань комунікації. Для її характеристики істотною є форма мови – писемна чи усна. Функціонально-стильова сфера може об’єднувати низку стилів. Наприклад, історично склалася така функціонально-стильова сфера, як книжне мовлення. У ньому звичайно виокремлюють як його різновиди офіційно-діловий, науковий і публіцистичний стилі, а також художній стиль. Питання про місце художнього стилю в літературній мові викликає суперечки серед науковців. На думку окремих дослідників (П.С. Дудик, Л.І. Мацько, Н.Д. Бабич, О.Д. Пономарів), він є функціональним стилем, інші мовознавці (Ю.А. Бєльчиков, А.О. Капелюшний) наділяють його особливим статусом – функціонально-стильова єдність, виходячи з того, що в мові художньої літератури можливими є будь-які мовні елементи з різних стилів і з розмовного мовлення, а також із невнормованої мови. Книжні стилі характерні переважно для писемного мовлення і значно вимогливіші в доборі мовних засобів, ніж розмовне мовлення, тому книжним стилям протиставляється розмовна функціонально-стильова сфера, або розмовний стиль (розмовно-побутовий). Останнім часом до цих традиційних п’яти стилів знову долучено конфесійний та епістолярний стилі, хоча деякі мовознавці вважають, що епістолярний стиль є різновидом художнього стилю (Н.Д. Бабич).

Модель загальнонародної мови можна подати за допомогою такого рисунку:

Залежно від завдань та умов спілкування кожен із стилів членується на дрібніші різновиди – підстилі, які реалізуються у властивих їм жанрах.