5. Актуальні естетичні проблеми

Наприкінці ХХ століття естетична проблематика розробляється найпродуктивніше не так в спеціальних дослідженнях, як в контексті інших наук, насамперед, в теорії мистецтва та художньої критики, психології, соціології, семіотиці, лінгвістиці та у просторі новітніх (значною мірою постмодерністських) філософських текстах. У 70-80-ті роки структуралізм зближується з психоаналізом (Ж. Лакан, Ж. Ф. Ліотар, Ж. Делез, Ю. Крістева та ін.) і перетворюється в постструктуралізм та постфрейдизм. В якості основних художньо-естетичних понять стверджується несвідомо мова, текст, письмо, ризома, шизоаналіз (на місці психоаналізу), лібідозність та ін. Дифузія структуралізму та постструктуралізму привела естетику до спроб віднайдення внутрішніх зв’язків між структурою твору мистецтва і свідомо-несвідомою сферами психіки художника та реципієнта, що ставило пд питання об’єктивну науковість структуралізму, яка видавалась непорушною. Корекція її привела до того стану в гуманітарних науках та в культурі вцілому, що отримало назву Postmodern, чи постмодернізм.

Естетика постмодернізму фактично відмовилася від будь-якої естетичної теорії чи філософії мистецтва в традиційному розумінні. Це повною мірою некласична естетика. Теоретики (вони ж і практики) постмодернізму (Деррида, Делез, Дженкс, Бодріяр, В. Джеймс, В. Велш та ін.) розглядають мистецтво на одному рівні з іншими феноменами культури і цивілізації, знімаючи будь-яку принципову відмінність між ними. Весь універсум культури конвенціонально визнається ігровим калейдоскопом текстів, смислів, форм і формул, символів, симулякрів і симуляцій. Все може надати задоволення (в основному психо-фізіологічне – лібідозне) за відсутності деконструктивно-реконструктивної технології поведінки з об’єктом чи іронічної установки. Свідомий еклектизм і всеїдність з позиції іронізму, що бере початок в естетиці романтиків та К’єркегора та свідомі профанації традиційних цінностей, їх передразнювання постмодерну дозволили його теоретикам зайняти асистематичну, адогматичну, релятивістську граничну вільну і відкриту позицію. В глобальній системі інтертекстів та смислових лабіринтів щезає будь-яка специфіка в тому числі і естетична.

Постмодерною естетикою було переглянуто цілий ряд ключових понять класичної естетики. У центрі уваги постала проблема „смерті мистецтва?”, яку розглядали як смерть класики та її заміна неоавангардом. 70-ті рр. ХХ ст. характеризуються вичерпанням багатьох неоавангардистських експериментів, що поступово втрачають інноваційний характер і проявляються в самоповторах. Розчарування творців і „продвинутих” поціновувачів поєднуються зі стійким неприйняттям неоавангарду широкою публікою. В естетиці відбувається роздріблення проблематики, посилились прикладні орієнтації. Критику постмодернізму зустрічаємо в теорії Х. Блума. Він закликає повернути центр тяжіння на своє колишнє місце. Вважає, що слід повернутись від метамистецтва до самого мистецтва, від методу – до художнього об’єкта, від контексту – до тексту, що слід повернути авторові права, відновити унікальну концепцію суверенітету мистецтва.

90-ті позначені спадом постмодерної ейфорії, концептуальною втомою творців та дослідників постмодерну. Висувається гіпотеза про перспективи постпостмодерної еволюції, пов’язаною з віртуальністю, технообразами, транссентименталізмом. Виявляється специфіка постпостмодернізму, що полягає в утвердженні ряду нових художньо-естетичних канонів (інтерактивність), прагнення створити принципово нове художнє середовище (віртуальний світ). Поява мережевого мистецтва, розвиток віртуалістики суттєво трансформували естетичне середовище. Технообрази (термін А. Коклен) не вписуюються в класичні естетичні установки. Суттєва відмінність технообразу від класичного тексту-образу полягає в заміні інтерпретації інтерактивною, що вимагає знання способу застосування художньо-естетичного інструментарію, „інструкції”. Якщо образ пов’язаний з інтерпретацією, лінійним розповсюдженням, то технообраз – з інтерактивністю, віртуальним процесом, мережевим способом розповсюдження. Сучасний естетичний виклик пов’язаний з необхідністю вироблення нової естетичної теорії, що відповідає фактам арт-діяльності та реаліям естетичного досвіду. Він розглядається як радикальний перегляд підґрунтя естетичної науки в її класичному розумінні, переосмислення естетичної аксіоматики. Як все нове, технообраз провокує реакцію відторгнення, як у певних теоретиків, так і у частини публіки. Художня відраза пов’язана також з відсутністю відповідної мови опису технообразів. Подібна проблема була колись актуальна для фотографії і кінематографа, що довгий час були лексично «не запаковані».

Віртуалістика наводить мости між теоретичною і практичною іпостасями естетики. Новою в трактуванні практичної (емпіричної) естетики є концепція її безрозмірності (Г. Гермерен). Мається на увазі не лише поєднання естетики та бізнесу, екології та естетик, існування естетики повсякденності, але і весь світ мистецтва без його вербалізації, тобто невідрефлексована художня практика.

Сьогодні існують лише певні елементи нової естетичної теорії, науковий пошук носить швидше фрагментарний, ніж системний характер. Численні спроби залишаються на рівні хороших намірів. Теперішнє становлення естетики є балансуючим між латентними можливостями як самоорганізації, так і дезорганізації. Можливо певні зміни в сучасному світі сприятимуть подальшому переходу естетики на нову орбіту.

Література: 2, 12,13, 29, 31, 38, 39, 49, 62, 64, 69, 76, 78, 79