4. Культурологічні та історіософські напрями у філософії.

У філософії авторитетними та впливовими були ті течії, які намагалися осмислювати суспільство, суспільну історію та соціальні проблеми.

На самому початку була видана книга німецького філософа та культуролога О. Шпенглера (1880 – 1936) «Занепад Європи». О. Шпенглер виклав у цій книзі власну концепцію культури та історії.

Концепція культури та історії:

• історія людства являє собою сукупність співіснуючих культур;

• культура – це цілісне утворення, вона являє собою своєрідний універсум буття;

• кожна культура проходить 4 періоди свого життя; весну, літо, осінь, зиму, тобто вона спочатку іде в гору, але досягнувши вершини, починає занепадати;

• кожна людина є замкнутою або локальною, непроникненною зовні; культура базується на дусі певного народу, який її творив;

• усі без виключення прояви певної культури містять в своїй основі якийсь єдиний « профеномен», тобто перше формоутворення;

• «профеномен», якщо його відкрити, постає відмичкою для поглибленого розуміння будь-яких явищ певної досліджуваної культури.

Певні корективи урозуміння культурно - історичного процесу внесла книга «Дослідження історії» історика А. Тойнбі (1889 – 1975): він наполягав, що історія постає як єдність і сукупність певного числа (21) цивілізацій. Тойнбі вважав, що цивілізації перебувають у тісних зв’язках, які можуть поставати не лише у вигляді історичного співіснування, а й у вигляді історичного наслідування.

Досить великого значення набули концепції технічного детермінізму, згідно з якими хід суспільної історії визначається розвитком науки, техніки. У 20 ст. їх трактування поставали як позитивні, технократизм – влада техніки (У. Ростоу, Дж. Гелбрейт, Д. Белн та ін.) – панування техніки і людей техніки, в загальному значенні опридиляєма роль техніки у соціальному житті, корінне змінення образу життя відокремленої людини і суспільства у наслідок індустріалізації; людини часто відводиться роль «раба машини», так і негативні, технофобія – страх перед технікою (Л. Мемфорд, Т. Адорно, та ін.).

Технократисти стверджують, що переможну ходу технічного прогресу вже ніхто і ніколи не зможе зупинити і що техніка в цілому грає позитивну роль в розвитку суспільства. Представники технократичного підходу запустили поняття «постіндустріального суспільства», яке являє новий стан суспільства, де встановляться безконфліктні суспільні відносини.

Представники технофобії наполягають на тому, що технічний прогрес веде людство до загибелі, внаслідок екологічної катастрофи або внаслідок духовної деградації.

Одним із «батьків» сучасної соціології та філософії вважають П. Сорокіна (1889 – 1968), він вважав, що суспільні процеси базуються на діяльності людей, які мають подвійні – матеріальні та духовні прагнення.

Цікавий погляд запропонував у 50-ті роки Р. Зейденберг: він вважав, що історія рухається від епохи панування до епохи панування розсудку.

До напрямів культурологічного спрямування відносяться погляди К. Леві – Строса (нар. у 1908р.–2004 рік), його дослідження допомогли краще зрозуміти природу цілої низки символів культури, а також сукупність логічних операцій людського мислення.

Його послідовником є М.Фуко (1926 – 1984), який зосередив увагу на вивченні структурних ментальних утворень, які найбільше впливають на стосунки між людьми у суспільстві, в державі, в європейській культурі.