- •Лекція №1 План
- •Складові едитології
- •Контрольні запитання
- •Лекція № 2 План
- •Основні функціональні обов’язки редактора:
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •1.Партико з.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.
- •Лекція № 3 План
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 4 План
- •Олександр Опанасович Потебня
- •Пантелеймон Олександрович Куліш
- •Василь Григорович Кричевський
- •Григорій (Георгій) Іванович Нарбут
- •Микола Омелянович Макаренко
- •Олексій Олексійович Сидоров
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 5 План
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 6 План
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 7 План
- •Етапи редакційно-видавничого процесу.
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 8 План
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 9 План
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 10 План
- •Переставлення
- •Видалення
- •Вставлення
- •Спеціальні методи
- •Скорочення
- •Опрацювання
- •Перероблення
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 11 План
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 12 План
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 13 План
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 14 План
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 15 План
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 16 План
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 17 план
- •Головні ознаки класифікації сучасних видавництв
- •Порядок створення видавництва
- •Порядок реєстрації видавництва
- •Типові структури видавництв
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 18 план
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 19 план
- •Поняття "видавнича продукція"
- •Періодичність
- •Характер інформації
- •Наукові та науково-популярні видання
- •Офіційні та нормативні виробничо-практичні видання
- •Навчальні видання
- •Довідкові видання
- •Рекламні видання
- •Літературно-художні видання
- •Знакова природа інформації
- •Матеріальна конструкція
- •Мовна ознака
- •Повторність випуску
- •Інші критерії
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 20 план
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 21 план
- •Контрольні запитання
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 22 план Стосунки видавництва і поліграфічного підприємства
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 23 план Основні етапи роботи видавця з поліграфічним підприємством
- •Від ченців-книгонош - до мережі дистрибуції друкованих видань
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 24 план
- •1.Маркетинг і промоція.
- •2. Складові системи продажу друкованих видань у ринкових умовах
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 25 план Стосунки видавництв і реалізаторів
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 26 план Правове регулювання стосунків між видавцями, авторами, поліграфістами, реалізаторами
- •Список рекомендованої літератури
- •Лекція № 27 план
- •Список рекомендованої літератури
Список рекомендованої літератури
1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.
2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.
3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.
4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.
5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.
Лекція № 24 план
1.Маркетинг і промоція.
2. Складові системи продажу друкованих видань у ринкових умовах
Аналізуючи тенденції українського видавничого ринку, можна з певною часткою оптимізму ствердити, що найгірші часи для нього залишилися позаду. Розмаїта за своєю структурою книговидавнича система стає самодостатнім учасником ринкових перетворень у державі. Виживши в складних умовах, вона поступово набирає сили і на такому важливому напрямку, яким є створювана власними силами і з участю зацікавлених партнерів мережа продажу друкованих видань.
Складовими цієї фактично новоутвореної мережі, процес формування якої ще не закінчився, стали передусім:
відділи маркетингу видавництв;
книжкові магазини різних форм власності;
книготорговельні фірми;
дрібнооптові гуртові книготорговельні підприємства;
лотки й кіоски з продажу друкованої продукції;
інтернет-магазини;
книжкові базари;
книжкові ярмарки;
книжкові клуби;
прямий продаж без посередників;
фізичні особи-книгоноші;
книжкові відділи в непрофільних торговельних підприємствах;
відділи "книга-поштою" при фахових періодичних виданнях.
Коротко охарактеризуємо кожну з цих складових, звернувши увагу як на позитивні, так і "проблемні" сторони їхньої діяльності.
Відділи маркетингу видавництв
Це цілковито новий підрозділ у структурі видавництва будь-якого типу, сформованій за нових, ринкових, умов діяльності видавничо-поліграфічної галузі. Він замінив відділ реалізації друкованої продукції, у штатах якого донедавна передбачалося мати всього лише одного-двох працівників. Нині ставлення до відділу маркетингу — чи не найшанобливіше, оскільки від результатів його діяльності значною мірою залежить передусім фінансовий стан видавництва.
Останнім часом до претендентів працювати тут висуваються особливо високі вимоги. Найважливіші серед них — досконале знання ринку друкованої продукції; вільна орієнтація в тенденціях сучасного літературного, наукового, навчального процесу як важливих сегментів тематичної палітри ринку друкованих видань; вивчення поведінки масового і специфічного (фахового) читача; досвід проведення маркетингових досліджень; уміння здобувати інформацію про плани і найближчі акції конкурентів. А ще — перелік особистих якостей: комунікабельність, доброзичливість, висока культура спілкування, знання бодай однієї західної іноземної мови.
Залежно від обсягу продукції, що випускає видавництво, кількість працівників цього відділу може становити від трьох до десяти й більше. Практика показує, що на "маркетологах" не слід економити, адже саме від зусиль і спроможності залежатиме повнота налагодження безперервних і результативних зв'язків із представниками розповсюджувальної та торговельної мережі.
Книжкові магазини та їхні відділи
Книжкові магазини нині є найпоширенішим традиційним типом роздрібної торгівлі друкованою продукцією не лише в Україні, а й за кордоном. Незважаючи на те, що їх кількість останнім часом різко скоротилася, вони представляють нині більш розмаїту картину порівняно з тією, яка була донедавна. Передусім це стосується форми організації та управління. Відповідно до цих ознак спробуємо умовно класифікувати такі магазини.
Незалежні книжкові магазини
За формою власності це переважно товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерні товариства. Основний кістяк їх склали потужні книгарні колишньої "Укркниги", які вистояли в боротьбі з грошовитими орендаторами та владними ініціаторами-приватизаторами. В столиці України — це добре знані не лише серед киян, а й любителів друкованого слова в багатьох областях України, книгарні "Наукова думка", "Знання". Скажімо, колектив "Наукової думки", де зуміли сформувати найбільший асортимент українськомовної літератури за найнижчими цінами, завдяки досить помірній надбавці до відпускної видавничої ціни, й досі зберігає статус своєрідного базового магазину для багатьох бібліотек і дрібно-оптових покупців з регіонів.
.
Книжкові магазини видавництв. Відносно нові торговельні підрозділи, які видавництва вимушено утворювали після руйнації централізованої системи книгорозповсюдження. Являють собою змішані форми управління: або у складі видавництв, або як самостійні юридичні особи.
Такі магазини існують у кількох варіантах:
• як підрозділи відділів маркетингу в самих видавництвах, де поряд з оптовою налагоджена й роздрібна торгівля випущеною власною продукцією;
• як окремі торговельні точки поза власними стінами.
Останнє під силу лише тим видавництвам, які стабільно випускають протягом року певний асортимент друкованої продукції. Чи не першою на це пішла "Веселка", отримавши право торгувати своїми книгами у власних кіосках. Численні покупці вже звикли й до власного магазину видавництва "Преса України".
Прагнення вижити в нестабільних умовах ринку спонукало видавництва до взаємної підтримки один одного. В ситуації, коли оновлення власної продукції відбувається не так активно, як хотілося б, з метою розширення асортименту й залучення до таких магазинів додаткових покупців видавці почали брати в колег літературу під реалізацію. Як засвідчує практика, така форма взаємної підтримки себе виправдала.
Відомчі книжкові магазини. Значний за можливостями, але мало "освоєний" сучасними видавцями канал реалізації. Він пов'язаний з виходом на так звані специфічні ринки і специфічного покупця. Такими є навчальні заклади, наукові, громадські організації, державні установи, в яких працюють книготорговельні точки.
Робота тут буде успішною, якщо тематика друкованої продукції безпосередньо перетинатиметься з професійними інтересами тамтешнього контингенту споживачів.
Книготорговельні фірми
В умовах нерозвинутості українського ринку друкованої продукції сьогодні передчасно говорити про формування такої мережі західного типу, де в цьому сегменті відіграють неабияку роль різноманітні холдинги, групи, об'єднання, фірми. Неодноразові спроби на державному рівні створити відкрите акціонерне товариство "Книги України" на кшталт колишньої "Укркниги" так і не увінчалися успіхом. Очевидно, час для таких форм торгівлі настане тоді, коли в книговидавничу галузь спрямується крупний капітал, що спонукатиме до концентрації ринку.
Поки що не приживається в Україні й досвід росіян, де за принципом холдингів кілька потужних видавництв узгоджують між собою не лише видавничу політику, а й створюють спільну книготорговельну мережу (зокрема це стосується "Инфа-М", "ACT" та ін.)
Натомість маємо окремі підрозділи колишньої великої структури, які ось уже кілька років самотужки прагнуть поєднати переваги колишньої централізованої системи доставки книг, єдиного управління і мережного принципу організації книжкової торгівлі.
Йдеться про окремі регіональні відділення пам'ятної "Укркниги", які у видозміненому вигляді пристосувалися до нових умов, зокрема у Києві, Дніпропетровську, Одесі, Рівному.
Перспективу мають видавничо-торговельні фірми, створені при видавництвах чи редакціях газет. Скажімо, "Перун" чи не повністю перебрав на себе розповсюдження й доставку по Україні навчальної літератури для шкіл. Потужнішою стає така мережа в "А.С.К.", "Ельзі-Н", "Кондорі", "Фоліо", "Київських відомостях" та ін.
Дрібнооптові гуртові книготорговельні підприємства
Ці підрозділи можна назвати прообразом майбутніх крупних дистриб'юторських організацій, об'єднань та фірм. Найбільш поширені в Західній Україні, де вони вільно розвивалися ще в дорадянські часи, зокрема в 20-30-ті роки XX століття.
Основною перевагою такої форми є мобільність (київські видавці вже звикли передавати нові видання своїм компаньйонам потягами чи автобусами, що відправляються в західному напрямку), незначні торговельні націнки. До головних недоліків є обмежені можливості таких гуртівень щодо реалізації значної кількості накладів видань.
Серед відомих фірм цього типу можна виділити "Енея" (Львів), "Джуру" (Тернопіль).
Лотки й кіоски з продажу друкованої продукції
Це так звані малі форми торгівлі друкованою продукцією, які в нинішніх українських реаліях стали невід'ємною складовою новоутворюваної мережі. В країнах Заходу вони також поширені, хоча й не займають помітного місця в обсягах загальних продаж.
Розквіт лоткової торгівлі книгами на теренах колишнього Радянського Союзу припадає на початок 90-х років минулого століття, коли вона практично заполонила всі багатолюдні вуличні перетини й майдани великих і малих населених пунктів. Мобільні лоточники успішно реалізовували передусім недорогу й "ходову" на той час літературу примітивного з точки зору змісту й художньо-поліграфічного штибу та швидко отримували надвеликі прибутки.
З другої половини 90-х років ця форма торгівлі була дещо потіснена владними органами. Нині книги разом із різноманітним канцелярсько-косметичним ширпотребом знову повертаються в газетні кіоски, а вулична торгівля книгами стає більш упорядкованою.
Щоправда, ставлення місцевої виконавчої влади до неї не скрізь однакове. До того ж, періодично змінюється. Для прикладу, за останнє десятиліття лоткова торгівля книгами з чітко окресленою національно-патріотичною тематикою стала своєрідною візитною карткою столичного майдану Незалежності. Особливо активно брали такі книги іноземці. Однак після реконструкції майдану і появи на ньому нових власників продавці таких книг неодноразово звідти витіснялися.
Початкуючому видавцеві слід пам'ятати про специфіку тематичних і технічних характеристик видань, які є витребуваними саме на лотках. Залежить це й від місця розташування лотка. На вокзалах і станціях, скажімо, безпрограшно спрямовувати путівники, кросворди, краєзнавчу, туристичну література й кольорові листівки, дешеві книги кишенькового формату, що за тематикою відносяться до "легких" жанрів — любовні історії, детективи, пригоди.
Інтернет-магазини
У західному світі продаж друкованої продукції через Інтернет-сайти видавництв чи книгорозповсюджувальних фірм з року в рік невпинно зростає. Так, за даними щорічного опитування, яке проводить американський видавничий тижневик "Publisher Weekly", більшість респондентів серед найзручніших форм купівлі книг виділяють саме такі послуги "всесвітньої павутини".
У сусідніх з нашою країною Польщі та Росії цей сегмент книжкового ринку стрімко розвивається. Скажімо, в Росії вже на початок нового тисячоліття понад 300 видав- ничо-книготорговельних фірм реалізовували свою продукцію через мережу Інтернет. Найпотужніший віртуальний книжковий магазин вдалося створити лідеру російського видавничого ринку торговому дому "Библио-Глобус". Книжковий асортимент, розміщений на двох потужних web-сайтах (один — для внутрішнього ринку, другий — для міжнародного) складав близько 50 тисяч назв книг практично з усіх тематичних розділів. Відправка книг, замовлених через ці сайти, здійснюється не лише в Росію, айв інші країни світу.
В Україні ця справа перебуває в зародковому стані. Лише незначна кількість видавництв має власні web-сайти (Тенеза", "Основи", "Смолоскип", "Юрінком", "Техніка").
Важливість таких сайтів полягає в тому, що в них розміщуються не лише загальні відомості про видавництво та перелік наявних у продажу книг, а й рецензії на кращі видання, фрагменти електронних версій окремих розділів, інформація про наступні новинки.
Ця форма торгівлі має немало суттєвих переваг. Виділимо найголовніші.
Для читача: цілодобовий доступ до інформації, економія часу завдяки оперативному пошуку потрібного видання, можливість замовлення без посередників.
Для видавця: економія коштів на маркетингові програми, можливість продажу товару за нижчими цінами, донесення інформації про наявність книг на необмежені території, популяризація програми свого видавництва.
Книжкові базари
Це — пострадянський винахід, властивий переважно для суспільств з перехідною економікою. Стихійно утворившись в умовах розриву єдиного ланцюга (видавництво— поліграфія—книгорозповсюдження), така форма торгівлі друкованою продукцією довела свою життєздатність і в нинішній час.
Найтиповішим проявом великого, але добре організованого книжкового базару стала київська "Петрівка". Це саме те місце, де покупець, при бажанні, може знайти практично все, що видавали і видають сьогодні в Росії, але далеко не все, що виходить друком в Україні. Певний час тому кілька київських видавництв на чолі із "Смолоскипом" спробували зробити, до того ж, не без успіху, свою присутність на базарі постійною, відвоювавши в конкурентів кілька лотків. Однак цей досвід не поширили їхні колеги як з Києва, так і з провінції.
Дещо у видозміненому варіанті, з більшими елементами цивілізованості стверджується ще один столичний книжковий базар у центральній частині Києва — просторому підземеллі на площі Слави. Існують книжкові базари і в провінції. У Львові, скажімо, ним став майдан біля пам'ятника Івану Федорову, а в Харкові — Класичний провулок, де торгують переважно букіністичною літературою.
Позитивною стороною такої торгівлі є дещо нижчі від магазинних ціни, ширший асортимент, можливість покупцеві не лише придбати книгу, а й поспілкуватися з продавцем. Недолік — певна безсистемність книжкових розвалів, відсутність єдиного джерела інформації про наявність потрібного видання.
Книжкові ярмарки
Загальновідомою є теза про книжкові ярмарки як явище світового рівня, як чинник, який спонукає до кращого порозуміння, зближує народи й нації, сприяє подальшому піднесенню духовної культури.
За підрахунками учених, нині в світі проводиться щороку до півтисячі різноманітних книжкових ярмарків, 120 з яких мають ранг міжнародних і національних універсальних. Найпрестижнішими з них є щорічні Франкфуртський (жовтень), Лондонський (березень), Монреальський (листопад), Паризький (кінець березня), Єрусалимський (квітень), Женевський (травень).
Із здобуттям Україною незалежності саме до цих книжкових столиць світу почали прибувати зі своїми спільними стендами вітчизняні видавці.
Натомість у себе вдома за останній час ми спостерігаємо справжній ярмарковий книжковий бум. Столиця кілька років поспіль оголошувала аж про два щорічні міжнародні книжкові ярмарки — "Книжковий сад" у травні та "Книжковий світ" у серпні (листопаді). Статус міжнародних щоразу відстоюють організатори книжкових ярмарків у Харкові ("Світ книги", квітень), Сімферополі ("Книжкова весна", травень), Одесі ("Зелена хвиля", серпень).
Звичайно, можна посперечатися про "міжнародність" таких книговидавничих заходів. Але безперечним є факт, що кожен такий ярмарок живить інтерес до книги, до читання, сприяє налагодженню контактів видавців, поліграфістів і книгорозповсюджувачів, заповнює наявні ніші й прогалини У цій справі. Саме під час ярмарків укладаються контракти між видавцями та реалізаторами друкованого продукту, а між авторами і читачами встановлюються так давно очікувані теплі стосунки.
Окремим феноменом ярмаркового дива стає уже протягом кількох років поспіль Львівський форум видавців. Варто звернути увагу на кілька особливостей цього форуму.
По-перше, за роки існування (від 1994-го) Форум видавців у Львові не лише ствердив себе як найголовніша подія в річному календарі українських книжників, а й підняв авторитет старовинного галицького міста до рівня "українського Франкфурта".
По-друге, форум створив не лише у Львові, а й у цілому в Західній Україні особливу атмосферу читацького духу довкола саме української книги. Це своєрідне свято її пошанування спонукає не лише професіоналів, а й кожного до збереження й примноження славних видавничих традицій цього краю.
По-третє, з кожним роком до Львова приїздить усе ширше коло учасників, які не мають прямого відношення до видавничого процесу, але які природно сприяють підвищенню його авторитету, пожвавленню й удосконаленню різноманітних заходів, що проходять у його рамках. Зазвичай це представники української інтелектуальної еліти — письменники, журналісти, вчені, молоді політологи.
По-четверте, одне з безперечних досягнень форуму — привернення уваги до нього з боку засобів масової інформації. І не лише регіональних, а й з центру.
Книжкові клуби
Така форма торгівлі віддавна добре зарекомендувала себе в ряді країн Західної Європи. Скажімо, в Нідерландах через книжкові клуби реалізується щороку до 25 відсотків усіх накладів видань, у Бельгії — до 10 відсотків. Сьогодні в світі діє близько 600 книжкових клубів, які охоплюють близько 55 мільйонів своїх членів. В Росії, зокрема, уже в 2000 році діяло 46 таких клубів.
Провідні видавництва прагнуть будь-що укласти угоди з книжковими клубами на поставку своїх кращих книг великими партіями. Адже саме через ці своєрідні просвітні осередки в ряді європейських країн поповнюються шкільні бібліотеки, видаються анотовані списки новинок, які потрапляють у невеликі провінційні книгарні, складають списки видань популярної літератури.
На жаль, і в цьому випадку доводиться констатувати, що така форма реалізації книг в Україні поки що перебуває в зародковому стані. Хоча, як приклад для наслідування, можна виділити "Клуб сімейного дозвілля", який кілька років тому створений у Харкові. Коротко звернемо увагу на форми й методи розповсюдження книжкової продукції, аудіо- та відеокасет, які започаткував цей клуб.
Записатися до клубу може кожен, хто виконає нескладні вимоги: замовити на суму вісім гривень будь-які три книги із запропонованого каталогу та дві фірмові чашки, заповнити купон-заявку та заплатити вступний внесок у сумі шість гривень за реєстрацію та виготовлення пластикової картки учасника. Ставши членом клубу, кожен безкоштовно отримує: щоквартальний яскравий клубний журнал, в якому розповідається про новинки книжкового ринку, що репрезентують усі літературні жанри; додаткові клубні видання із спеціальними пропозиціями й розіграшами коштовних призів для найактивніших учасників. Правила членства в клубі є простими й необтяжливими для гаманця: щокварталу купувати щонайменше одну книгу із каталогу, вміщуваного в клубному журналі. Нині харківський "Клуб сімейного дозвілля" об'єднує понад 700 тисяч родин.
Дещо в іншому ключі працює київський книжковий клуб-кафе "Бабуїн", який останнім часом різними засобами реклами пропагує свою діяльність і привертає до себе увагу читачів та фахівців, передусім, інтелігенції.
Прямий продаж без посередників
Окрім випадків роздрібної торгівлі книгами у видавництві посередництвом маркетингових відділів, про що йшлося вище, добре зарекомендували себе й такі форми продаж без посередників:
• під час публічних презентацій;
• за адресними списками;
• за телефонними номерами.
Головною перевагою цих форм є безпосереднє спілкування видавця з покупцем, нижча вартість видання для покупця. Щодо останньої форми, то вона потребує особливо ретельної підготовки до таких розмов менеджера з продаж.
Аби уникнути зниження ефективності заходу, варто подбати про процедуру самотренінгу, попереднє формулювання ключових питань для розмов.
Фізичні особи-книгоноші
Ця давня форма торгівлі, які видавництва змушені були відновлювати в умовах кризи початку 90-х років минулого століття. Нерідко ними ставали самі видавничі працівники. В окремих видавництвах тоді доводили навіть план продажу випущених книг для кожного працівника методом човникових походів у школи, вищі навчальні заклади, а то й електрички метро чи поїздів. До цієї роботи залучалися студенти, пенсіонери.
Книжкові відділи в непрофільних торговельних підприємствах
В останні роки, після певного затишшя, у цьому сегменті помітне незначне пожвавлення. Прагнути урізноманітнити асортимент своєї продукції й повніше задовольнити потреби своїх постійних покупців, нові власники великих універсальних магазинів згадали й про книгу. Однак вибір її залежить здебільшого від смаку власника. В таких відділах важко знайти українську книгу. Стосується це й нових книжкових відділів, відкритих у різноманітних "метроградах", "квадратах" та "бутиках".
Відділи "Книга-поштою" при фахових періодичних виданнях
Раніше висиланням замовлених книг поштою займалися спеціалізовані книжкові магазини системи "Укркниги". Певний період цієї справою в Україні ніхто не займався. Нині ця форма торгівлі пожвавлюється. Ініціативу перехопили фахові періодичні видання. З-поміж них — "Книж- ник-ревю", "Книжковий клуб". Окрім того, на сторінках цих та інших видань періодично вміщуються прайси й зазначаються ціни на пересилку видань, які здійснюють самі видавництва.