2.5. Методика виховання звукової культури мовлення на заняттях

У дошкільних навчальних закладах з розділу «Виховання звукової культури мовлення» проводять такі типи занять: фрон­тальні (з усією групою), групові (з підгрупами), індивідуально-групові (4-8 дітей) та індивідуальні (1-4 дітей).

За характером заняття поділяються на комплексні, тема­тичні, підсумкові та контрольні. На заняттях реалізуються такі завдання виховання звукової культури мовлення:

• розвиток артикуляційного апарату (м'язів мовленнєвого апарату);

• ознайомлення дітей з будовою мовленнєвого апарату;

• розвиток мовленнєвого дихання;

• розвиток фонематичного слуху;

• оволодіння правильною вимовою усіх звуків рідної мови;

• удосконалення дикції;

• розвиток інтонаційної виразності мовлення (інтонація, темп, тембр, сила голосу, мелодика, наголоси тощо);

• робота над усвідомленням дітьми звукового складу рідної мови. Усі завдання звукової культури здійснюються в єдності і забезпечують формування у дітей фонетичної компетенції.

Різноманітні групи завдань із виховання звукової культу­ри мовлення входять до складу комплексних занять з розвитку мовлення як одна із трьох самостійних частин. Завдання з ви­ховання звукової культури мовлення плануються у складі ком­плексних (групових) занять двічі на місяць у всіх вікових гру­пах. На таких заняттях використовують методи і прийоми ви­ховання звукової культури, що розглядалися в попередньому параграфі. Вони можуть поєднуватись зі змістом попередніх структурних частин як змістове чи тематичне їх продовження, а можуть бути і цілком самостійною, незалежною від інших складовою мовленнєвого заняття.

Розгляньмо приклади таких занять у різних вікових групах.

Молодша група. Звукова культура мовлення у складі комп­лексного заняття.

Завдання:

1. Зв'язне мовлення. Навчити описувати іграшки, склада­ти розповіді з 3-4 речень.

2. Граматика. Закріпити вживання прийменника між, по­рівняльних ступенів прикметників (більша, менша, вища, нижча).

3. Звукова культура. Вправляти у вимові звуків х, з, ц, про­мовляючи чистомовки; розвивати зосередженість, уважність.

Матеріал: дві пірамідки (висока і низька), два коники (ве­ликий і маленький), дві машини (велика і маленька), зайчик, лисичка.

Хід заняття: 1. На столі стоять іграшки. У гості до дітей прийшов зайчик. Діти називають іграшки, потім по черзі опи­сують їх за зразком вихователя: «Це пірамідка. Вона висока, дерев'яна. На пірамідці багато різнокольорових кілець: сині, червоні, жовті».

2. З'являється лисичка. Зайчик заметушився. Вихователь: «Зайчик злякався лисички, хоче сховатися від неї між іграш­ками. Стриб, стриб - сховався зайчик. Де сховався зайчик? (Між високою і низькою пірамідками.) А тепер? (Між великою і ма­ленькою машинами)».

3. Промовляння чистомовок:

За-за-за - там іде коза.

Зу-зу-зу - ми ведем козу.

Зи-зи-зи — сіно відвези.

Са-са-са - ось летить оса.

Су-су-су - ми побачили косу.

Си-си-си - прилетіли оси.

Це-це-це - кругле яйце.

Єць-єць-єць - сірий заєць.

Середня група. Звукова культура мовлення у складі комп­лексного заняття.

Завдання:

1. Зв’язне мовлення. Навчити описувати іграшки та пред­мети за зразком вихователя.

2. Граматика. Навчити узгоджувати іменники з прикмет­никами, відмінювати іменники в родовому відмінку однини і множини.

3. Граматика. Вправляти у складанні складнопідрядних речень зі сполучником для того щоб.

4. Звукова культура. Розвинути темп мовлення, фонематич­ний слух, навчити виділяти перший звук у слові, розрізняти звуки с, з, ц.

Матеріал: оповідання М. Коцюбинського «Про двох цапків»; аркуш паперу.

Хід заняття: 1. Вихователь читає оповідання і запитує: «Якими словами починається оповідання? Що хотіли зробити цапки? Що їм завадило перейти річку? Що трапилося з цапка­ми? Чому так трапилося? Що можна сказати про поведінку цапків? (Оповідання читається вдруге).

2. Вихователь пропонує дітям скласти різні речення, вико­ристовуючи слова для того щоб. Він починає: «Кладка потрібна для того... Міст потрібний для того... Робити поступку один од­ному потрібно для того... Стілець потрібний для того... » та ін.

3. Діти роблять звуковий аналіз слова цапок, виділяють пер­ший звук у слові, інтонаційно його промовляють. Потім нази­вають слова, які починаються на звук ц і закінчуються звуком ц.

Дидактична вправа «Який звук я промовив?» Вихователь закриває рот аркушем паперу і промовляє звуки с, з, ц. Діти за домовленістю виконують різні дії: на звук с - плещуть у долоні, на звук з - відганяють комара, на звук ц - цмокають язиком.

Скоромовка: « Босий хлопець сіно косить, роса росить босі ноги».

Фронтальні тематичні заняття з виховання звукової куль­тури мовлення проводять один раз на квартал наприкінці міся­ця (четвертий тиждень) в усіх вікових групах.

На тематичних заняттях обов'язково повторюється матеріал, який був опрацьований з дітьми на комплексних заняттях упро­довж кварталу, та вирішуються нові завдання з виховання звуко­вої культури мовлення залежно від програми вікової групи.

Для прикладу наведемо тематичне заняття з виховання зву­кової культури мовлення у другій молодшій групі.

Завдання: ознайомити дітей з будовою мовленнєвого апара­ту (рот, язик, зуби, губи), навчити чітко вимовляти голосний звук а, розвивати мовленнєвий апарат, мовленнєве дихання, фонематичний слух.

Матеріал: лялька Оленка, собачка, гуска, жаба, ведмедик, зайчик, білий халат, шапочка, ліжко, котик; українська народна пісня «Котику сіренький», вірш П. Воронька «Доня хоче спати».

Хід заняття: вихователь розповідає дітям казку про весе­лого Язичка: «Жив-був на світі веселий Язичок. Жив він у своє­му невеличкому будиночку. Цей будиночок - рот. Будиночок зачиняється і відчиняється. Подивіться як!» (Показує: повільно змикає і розмикає зуби. Губи в посмішці, видно верхні та нижні зуби.) Чим зачиняється будиночок Язичка? (Зубами.) Правиль­но, зуби міцно закривають будиночок і не випускають Язичка на вулицю. Нижні зуби - це ґаночок, а верхні - дверцята. Спро­буємо всі разом зачинити і відчинити будинок Язичка. По­сміхніться, зачиніть будиночок так, щоб і ґаночок, і дверцята було добре видно. (Діти виконують вправу.) Язичок хоче всього навчитися. Побачив, як кошеня хлебче молоко, і сам почав хлеб­тати. Ось так! (Показує, пропонує дітям зробити те саме.) А ще Язичок любить співати різні пісеньки. Дуже йому подобається співати пісеньку маленької Оленки. (Показує ляльку-малюка в повзунках.) «А-а-а-а-а», — співає Язичок Оленці». Оленка теж широко відкриває рот і співає: «А-а-а-а». Як співає Оленка? (Діти співають разом, а потім 3—4 дітей окремо.)

Язичок любить пісеньку собачки. Як гавкає собачка? (Діти відтворюють.) Побачить Язичок гусей і співає голосно пісеньку гусей. Як співають гуси? (Га-га-га-аа-га-а-а; показує гуску.) Побачить жабу — співає пісеньку жаби. Як співає жаба?» (Ква- а-а, ква-а-а; показує жабу.)

Вихователь: «А тепер, діти, ми будемо співати пісеньку Язичка й тягнути довгу-довгу ниточку». Діти витягують руки вперед на рівні грудей, міцно змикають великий і вказівний пальці обох рук (наче тримають нитку), співають пісню «а-а-а- а» та «розтягують нитку», розводячи руки в боки (повторюють 2-3 рази).

Вихователь бере в руки ляльку Оленку: «Діти, Оленка вже заплющила очі, вона дуже хоче спати. Покладемо її спати». (Кладе в ліжко, читає вірш П. Воронька «Доня хоче спати»):

У моєї доні оченята сонні,

Рученьки, мов з вати, -

Доня хоче спати.

Ніч прийшла тихенька,

Спи, моя гарненька!

А-а-а-а-а!

«Заспіваємо тихесенько всі разом Оленці: а-а-а-а, а-а-а, а-а- а! Заснула Оленка. А котик сіренький ходить по хаті, хоче роз­будити Оленку». (Вихователь читає пісеньку «Котику сірень­кий»):

Котику сіренький,

Котику біленький...

Не ходи по хаті,

Не буди Оленки.

Оленка буде спати,

Котик буде воркотати,

Ой на кота-воркота,

На Оленку — дрімота.

А-а-а-а-а, а-а-а!

Вихователь: «Заспіваймо ще раз Оленці пісеньку, нехай вона спить. Прокинулась Оленка і заплакала. Заболіло в неї гор­ло. Треба йти до лікаря. Хто ж у нас буде лікарем?» Викликає дитину, яка одягає халат і шапочку. Діти грають у гру «Лікар­ня». До «лікаря» несуть ведмедика, ляльку, зайчика.

У кінці заняття вихователь запитує, де живе веселий Язи­чок, як називається його будинок, чим він зачиняється.

Тематичне заняття з виховання звукової культури мовлен­ня у старшій групі.

Завдання: повторити назви органів артикуляційного апа­рату (рот, губи, зуби, язик, кінчик язика, піднебіння), основні рухи язика, ознайомити з функціями верхньої і нижньої губи, зубів, спинки язика, розвинути мовленнєвий апарат, мовлен­нєве дихання, темп мовлення, диференціювати звуки с — ш.

Матеріал: папірці для піддування.

Хід заняття: вихователь пропонує дітям пригадати, де живе Язичок, як називається його будиночок. У будиночка є двоє дверей. Пригадайте, як називаються ті двері, які зачиня­ють будиночок. (Губи.) Ті двері, за якими живе Язичок? (Зуби.) У будиночку є стеля. Як вона називається? (Піднебіння.) Язи­чок спить. Закрийте рот, подивіться один на одного. Прокинув­ся Язичок, захотів піти на прогулянку. Яка погода на вулиці? Висунув Язичок свій кінчик і хоче перевірити, яка погода. Зро­бимо так усі. Надворі сонечко, тепло, можна йти на прогулян­ку. Вийшов Язичок на прогулянку - гріє спинку. (Діти пока­зують свої широкі язики, дивляться один на одного.) Подув силь­ний вітер. Язичку стало холодно, він згорнувся і став вузень­ким. Зробіть так. Потім зовсім сховався, ліг спати. Виспався, прокинувся вранці і почав робити зарядку: піднявся на верхні зуби (показує), спустився на нижні (діти виконують вправу), спочатку повільно (3-4 рази), потім став стрибати швидко-швид­ко до самої стелі. Пострибав, пострибав, кінчиком погладив сте­лю (показує, діти повторюють), вийшов на вулицю і сів на ґано­чок (широкий кінчик язика лежить на нижній губі). Сумно сидіти одному. Подививсь Язичок праворуч, ліворуч, чи не гуляє хто на вулиці. Почав бігати навколо будиночка шукати друзів. (Робить колові рухи.) Знайшов, зрадів, застрибав, зацмокав від радощів. (Спинка язика торкається піднебіння.) Нагулявся Язи­чок і пішов додому. Зачинив усі дверці. Дверці складаються з двох половинок: верхня і нижня губа, верхні і нижні зуби.

А ще, діти, у нас є Голосок. Голосок теж має свій будиночок гам, де шия. (Показує.) Голосок спить і його не чути. (Пропо­нує прикласти руку до шиї, промовити звуки с, ш.) А коли про­кинеться, співає голосно і стіни будиночка починають тремті­ти. (Діти промовляють звуки з, ж.) Вихователь пропонує дітям промовити звуки с, ш. Звертає увагу на те, що коли вимовляєть­ся звук с, широкий кінчик язика знаходиться за зубами внизу, а коли звук ш - за зубами вгорі; струмінь видихуваного повітря під час промовляння звука с холодний, а під час промовляння звука ш - теплий. Чистомовки:

Язик угору - ша-ша-ша;

Наша Маша в ліс пішла.

Язик донизу — са-са-са;

Укусила ніс оса.

Язик угору - ши-ши-ши;

Машу в лісі ми знайшли.

Язик донизу - си-си-си;

Вуса, вуса у оси.

Діти виконують вправу на розвиток мовленнєвого дихання: піддування папірців. Скоромовка Г. Бойка « Василинка й Маша»:

Ой весела Василинка,

Василинка — Веселинка.

А Маша, мов кваша:

Кисне й кисне Маша!

Підсумкові фронтальні заняття проводять двічі на рік — на­прикінці першого півріччя (грудень-січень) і наприкінці року (травень-червень). На підсумкових заняттях нові завдання з поданого розділу не плануються. Основна мета таких занять — повторення засвоєного за півріччя матеріалу. На підсумковому занятті можуть плануватись і вирішуватися всі змістові аспек­ти звукової культури мовлення.

Індивідуально-групові заняття тематично-логопедичної спрямованості проводять з невеликою групкою дітей (від 4 до 8) в усіх вікових групах: у молодшій — один раз на тиждень; у се­редній і старшій — два—три рази на місяць.

На таких заняттях об'єднують дітей, які мають однакові мовленнєві порушення: не вимовляють один і той самий звук (чи випускають його або замінюють іншим), не пом'якшують звуки, невиразне мовлення, нечітку дикцію, недорозвинений фонематичний слух тощо.

Індивідуально-групові заняття з виховання звукової куль­тури мовлення здебільшого мають корекційний характер. На­приклад:

Тема: Вчимо Ясочку-Незнайку вимовляти звук ш (індиві­дуально-групове).

Мета: навчити дітей правильно вимовляти звук ш, розви­вати фонематичний слух, інтонаційні засоби виразності, тре­нувати мовленнєвий апарат.

Матеріал: лялька-дівчинка, лялька-коваль, іграшковий котик, забавлянка «Ой ковалю, ковальочку», скоромовка «Для мишки немає звіра, страшнішого від кішки».

Словник: Ясочка-Незнайка, коваль, ковальочок.

Хід заняття: вихователь: «Діти, прибігла до мене вранці Ясочка-Незнайка (дістає ляльку) і плаче: вона хотіла підкува­ти чобіток, а коваль їй відмовив.

Давайте дізнаємося, чому? Бере ляльку і йде до коваля:

• Ой ковалю, ковальочку,

Підкуй мені чобіточки!

• Почекай-но, Ясочко-Незнайко,

Нехай вуглі розпалю.

Куй, куй, чобіток,

Подай, Ясочка, молоток.

Не подаси молотка

• Не підкую чобітка.

-На!

Стук-тук! Стук-тук!

Пш-ш-ш, Чш-ш-ш!

Коваль пропонує Незнайці повторити, як шипить вогонь, вона не може. Ось чому коваль не хоче підкувати чобітки. Вияв­ляється, що молоток не простий, а чарівний, і якщо ви хочете, щоб він швидше підкував чобітки, то треба правильно вимови­ти, як шипить вогонь: пш-ш-ш. (Вихователь нагадує, що в ук­раїнській мові звук ш вимовляється твердо, показує артикуля­цію звука: діти витягують губи вперед, зуби злегка розтулюють. Кінчик язика піднятий до піднебіння за зуби. Бічні краї Його притиснуті до верхніх кутніх зубів. Голосові зв'язки розімкнені, ш вимовляється без голосу, а видихуваний струмінь повітря теплий). Діти, разом з Незнайкою вимовляйте звук ш. Ось і Ясочка-Незнайка правильно вимовила звук ш і підкував їй коваль чобітки. Ой, діти, погляньте, дівчинка знову плаче. Чому ж ти плачеш, Ясочко-Незнайко? Вона боїться, що миш­ки, яка з'явилася в коморі, перегризе її чобітки. А щоб мишка 11 і чого більше не пошкодила, треба промовити скоромовку: «Для мишки немає звіра, страшнішого від кішки». (Вихователь по­яснює дітям, що скоромовку треба промовляти з острахом, на­чебто зараз з'явиться кішка і з'їсть мишку.) Діти промовляють її. Давайте подаруємо Ясочці-Незнайці кішку. Для того щоб вона з'явилася, треба назвати слова зі звуком ш, які є у скоро­мовці (вправа «Виділи у скоромовці слова зі звуком ш»). (Вихователь промовляє скоромовку.) Якщо діти правильно назива­ють слова, з'являється кішка.

Індивідуальні заняття слід проводити з дітьми, які мають значні порушення у звуковимові чи в інших чинниках звукової культури мовлення і відстають від передбачених показників становлення та розвитку звукової сторони мовлення. Такі за­няття плануються двічі-тричі на тиждень поки діти не оволо­діють правильною вимовою звуків. Тривалість індивідуального заняття 5-10 хв. Індивідуальне заняття з виховання звукової культури мовлення має таку саму структуру, як і групове. На­приклад, індивідуальні заняття на постановку звука р у середній групі дошкільного закладу.

Перше заняття.

1. Гімнастика язика. Звуконаслідувальні вправи: цокання язиком (як цокають копита), почергове підтягування й відри­вання язика від твердого піднебіння; звуконаслідування інди­ка (бл-бл-бл) - язик висунути вперед між губами і зубами.

2. Дихальні вправи - дмухання на пелюстки квітів, то­ненькі папірці, кульбабку тощо. При цьому кінчик язика підня­тий до альвеол, дитина довго з силою дмухає, що сильніше дму­хає, то далі розлітаються предмети.

Друге заняття.

1. Повторюють вправи попереднього заняття.

2. Вправа «зупинити конячку» (тпру, тпру); діти промов­ляють звукр, губи при цьому вібрують.

Вправа «зупинити коника» трр (язик біля альвеол), спочат­ку промовляється пошепки із сильним дмуханням повітря на широкий кінчик язика; потім звук промовляється голосніше.

Наслідування тріскотінню сороки (Тр... тр... тр!), ворони (Карі карі), гуркіт мотору літака (рррррр ).

Гра «Коники».

Скоромовка «На траві дрова». Індивідуальне заняття на постановку звука ж.

Показ артикуляції звука (положення язика, губ, зубів, струменя повітря під час видиху при вимові звука ж).

Дихальні вправи.

Розглядання та звуконаслідування жука (жжжжж).

Рухливі ігри «Жуки і бджоли», «Квіти і бджоли».

На індивідуальних заняттях (з 2-3 дітьми) можна заучува­ти скоромовки. Наприклад, індивідуальне заняття в середній групі (4 дітей). Тема: Заучування скоромовки «Ґава ґаву запи­тала» . Матеріал: дві іграшкові ґави, лялька-хлопчик, скоромов­ка. Словник: скоромовка, Швидкомовко.

Хід заняття: вихователь розставляє на столі дві іграшкові ґави і пропонує послухати скоромовку, яку приніс їм Швидко­мовко:

Ґава ґаву запитала:

• Ти на ґанок не літала?

• Не літала я на ґанок.

• То й проґавила сніданок!

(Промовляє текст скоромовки двічі у повільному темпі, інто­наційно виділяючи кожний звук.) Потім звертається до дітей із запитанням: «Який звук найчастіше зустрічається у скоро­мовці?», пропонує ще раз послухати її. Вихователь пропонує дітям підійти до столу, взяти в руки ґав і промовляти їх слова. (Вихователь читає слова автора.) Спочатку діти промовляють слова скоромовки повільно, потім темп прискорюється. На­прикінці заняття вводиться елемент змагання: хто найшвидше і правильніше промовить нову скоромовку.

Для закріплення правильної вимови звуків засобів вираз­ності впродовж режимних моментів можна проводити ігри за змістом невеликих фольклорних текстів: «Павлику, равлику», «Впізнай, хто сказав», «Уяви, що ти...», «Зозулю, зозулю», «Мурашка, мурашка». Наприклад, гра «Мурашка, мурашка».

Мета: вправляти дітей у правильній вимові звука ш, дифе­ренціювання звуків ш, с.

Хід гри: діти стають у коло, взявшись за руки. Одна дівчин­ки або хлопчик (Мурашка) присідає в середині (вибирається за допомогою лічилки, яку теж підбирають до поставленої мети). Діти ходять по колу і промовляють примовку:

Мурашка, Мурашка, Садова кашка, Дай мені кваску, А я тобі медку.

На останні слова Мурашка схоплюється на ноги й намагаєть­ся когось схопити за руку. Той, кого вона схопила за руку, йде в коло, стає Мурашкою і гра починається знову.

Закріплення правильної вимови звуків відбувається також і в театрально-ігровій діяльності. Розгляньмо гру-драматизацію за колисанкою «Люлі, люлі».

Мета: удосконалювати правильну вимову звука ш, розріз­няти звуки ш, с, розвивати інтонаційні засоби виразності: вміти проспівати колисанку лагідно, в повільному темпі.

Матеріал: лялька, колиска, костюми пташок, Сонця, Роси, Листочків. Хід гри: вихователь співає колисанку: Люлі, люлі, наша донечко Справлю тобі колисочку. Та й повішу на дубочку. Сонце зійде, обігріє, Роса впаде та й скупає, Листок впаде та й накриє,	(Діти колисають колиску.) (Хтось один із дітей (Сонце) проходить біля колиски, піднімає руки вгору, начебто обігріває ляльку.) (Пробігає дівчинка і поступово присідає біля колиски.) (Діти кружляють біля колиски і накривають ляльку своїми листочками.)
Будуть пташки прилітати Та й будуть співати, Дитиночку маленечку Будуть присипляти. Колишися, колисонько, із дуба, із дуба, Колишися в колисоньці, донечко люба, Колишися, колисонька, з орішка, орішка, Колишися в колисоньці, мамина потішка	(Діти-пташки прилітають і підспівують вихователю.) (Діти разом із вихователем співають.)

Крім занять та ігор вихователь планує двічі на тиждень інди­відуальну роботу з однією й тією самою дитиною. Наприклад:

1. Понеділок. Перша половина дня. Прогулянка: з метою закріплення правильної вимови звука с у словах повторити ско­ромовку Г. Храпач «Спить сам собі сом»:

Спить сам собі сом.

Спати самому солодко сому.

2. Четвер. Друга половина дня: повторити потішку В. Гринь­ко «Ців-ців-ців» для закріплення орфоепічних норм рідної мови (дзвінкі приголосні не приглушувати в кінці слова) та розвит­ку інтонаційних засобів виразності: вміти розказати потішку з відновленою силою голосу (голосно), темпом мовлення (швид­ко), з інтонацією радості:

Ців-ців-ців!

Ців-ців-ців!

Налетіло горобців.

Горобцева пісня ця

Без початку, без кінця:

Ців-ців-ців!

Ців-ців-ців!

Погодуйте горобців!»

Наприкінці кожного кварталу вихователь проводить конт­рольні заняття на перевірку різних чинників звукової культу­ри мовлення. Наприклад, контрольні завдання для середньої групи.

1. Дидактична гра «Добери картинки».

Мета: перевірити правильну вимову звуків ш, ч, р та вміння розрізняти ці звуки на слух.

Матеріал: зайчик Шустрик, Чебурашка, Буратіно, пред­метні картинки, предмети.

Хід гри: до дітей прийшов на гостини зайчик Шустрик. Він знайомиться з дітьми: «Мене звати Шустрик». (Виділяє пер­ший звук ш) У дитячому садку Шустрику дали завдання при­нести картинки, у назвах яких є звук ш (пісенька листя), а він не знає, як це зробити і просить дітей допомогти йому. Діти знаходять предметні картинки зі звуком ш, промовляють і виді­ляють цей звук. Із таким самим проханням звертається Чебу­рашка. Він спочатку запитує в дітей, яким звуком починається його ім'я, а потім пропонує знайти картинки зі звуком ч. Буратіно сам промовляє: «А я Буратіно, Буратіно!» Звер­гнеться до дітей з проханням знайти слова зі звуком р. Після виконання кожного завдання діти пригадують імена дітей і до­рослих зі звуками ш, ч,р.

2. Дидактична гра «Допоможемо Незнайку».

Мета: перевірити вміння розрізняти на слух тверді й м'які приголосні звуки.

Матеріал: предметні картинки, на яких зображено сир, сік, сіно, сани, вікно, ведмедика, ніс, поні, лиса, ліс, рака, бу­ряк та ін.; Незнайко.

Хід гри: Незнайко просить допомогти йому знайти потрібні картинки, слова-назви яких починаються на твердий чи м'я­кий звук. Спочатку діти знаходять картинки, слова-назви яких мають м'які звуки. Незнайко співає пісеньку (сь-сь-сь) і запи­тує, які слова починаються цим звуком (сік, сіно, сани, сир). Потім діти знаходять картинки, слова-назви яких починають­ся на тверді звуки.

1. Дидактична вправа «Чиї сніжинки полетять далі?»

Мета: перевірити вміння правильно вдихати і видихати по­вітря.

Матеріал: ватні кульки-сніжинки для кожної дитини.

Хід вправи: за вказівкою вихователя двоє дітей дмухають на сніжинки (два-три рази). Вихователь повідомляє, чиї сніжин­ки полетіли найдальше.

Контрольні завдання для середньої групи.

1. Дидактична гра «Можна їздити чи ні?»

Мета: Перевірити вміння вимовляти і розрізняти звуки с, з, с', з'.

Матеріал: предметні картинки.

Хід гри: на столі коробка з предметними картинками, у назвах яких є звуки с, с', з, з'. Діти по черзі підходять до столу, беруть картинку, називають, що на ній зображено і чи можна на цьому їздити. Наприклад: «Це сани. На санях можна їзди­ти» ; «Це замок. На замку не можна їздити».

Аналогічно проводять ігри «Можна їсти чи ні?», «Літає чи бігає? »

2. Розповідь «Дощик».

Мета: перевірити засвоєння темпу мовлення (швидкий, помірний, повільний).

Хід заняття: вихователь тримає у руках ляльку-хлопчика Андрійка і розповідає дітям: «Зібрався Андрійко на прогулян­ку, виглянув у вікно: «Щось похмуро надворі, сонечко сховало­ся. Треба тепліше одягнутись», - подумав хлопчик. Раптом він почув, як щось тихо стукає по підвіконню. Пішов дощ. Це крап­лини ще невеликого дощу так стукають. Діти, як падають перші краплі дощу?». Діти промовляють у повільному темпі: кап-кап- кап. «Потім дощик пішов швидше. Як почали падати дощові краплини? (Швидше.) А потім став швидко падали на землю.) Залишився Андрійко вдома, чекає, коли закінчиться дощ. Чує: кап-кап-кап-кап-кап-кап. Діти, який іде дощ? Потім по­вільніше: кап-кап-кап-кап. А тепер який дощ? Прислухався Андрійко, чи йде ще дощ, і почув: кап... кап.... Чи йде дощ, діти?

Отже, у дошкільному навчальному закладі використовують різноманітні види занять, які становлять систему виховання звукової культури мовлення дітей.