Тема 1. Макроекономіка як наука

1. Поняття макроекономіки та історія її розвитку.

2. Об’єкт та предмет макроекономіки.

3. Суб’єкти макроекономіки та їх взаємодія.

4. Логічна модель макроекономіки.

 

1. Поняття макроекономіки та історія її розвитку.

В економічній теорії досліджується поведінка людей в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг в умовах обмежених ресурсів. Центральною проблемою, що виникає в економічній діяльності окремих індивідів, підприємств (фірм), країн, світового господарства та розглядається в економічних науках, є розробка оптимальних способів використання обмежених ресурсів для задоволення зростаючих потреб людства. В макроекономіці вирішення цієї проблеми досліджується на рівні економіки країни (національної економіки) та конкретизується в пошуках шляхів забезпечення економічного зростання, стабільного рівня цін, повної зайнятості ресурсів.

Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між відносно необмеженими потребами і відносно обмеженими засобами, що забезпечують задоволення цих потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва бажаного обсягу товарів і послуг для його членів. Обмеженість зумовлює вибір щодо використання доступних для них обмежених ресурсів.

Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби, які називають ресурсами або засобами виробництва. Усі ресурси економісти поділяють на дві великі групи: матеріальні ресурси (земля і капітал) та людські ресурси (праця і підприємницькі здібності).

Земля є вихідним фактором виробництва, без якого не можлива господарська діяльність. Земля як економічний ресурс – це ті дари природи, які застосовують у виробництві, а саме: орні землі, ліси, пасовища, поклади корисних копалин, водні ресурси тощо.

Під капіталом розуміють усе, що забезпечує виробництво: машини, устаткування, інструменти, будівлі та споруди, транспортні засоби, мережу збуту тощо. Капітал завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому обмежений. Він призначений не для безпосереднього вжитку (як споживчі блага), а для подальшої участі в процесі виробництва. Капітал ще називають фізичним капіталом або засобами виробництва. Слід зазначити, що гроші не належать до фізичного капіталу. Вони є фінансовим капіталом.

Праця людини – це сукупність усіх її фізичних і розумових здібностей, які застосовуються у виробництві життєвих благ. Праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення природи для задоволення потреб людини, а також усіх економічних цінностей. Тільки завдяки праці суспільство досягло такого високого ступеню матеріальної та духовної культури, який ми маємо зараз і який є основою цивілізації.

Особливий вид людських ресурсів – підприємницькі здібності, що виявляються у здатності деяких людей поєднувати й організовувати використання трьох інших економічних ресурсів у процесі виробництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше використовувати всі інші ресурси.

Спільною рисою усіх економічних ресурсів є їхня обмеженість, це породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.

Ефективність використання ресурсів визначає співвідношення між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, що отримані в результаті використання цих ресурсів.

Ефективне використання ресурсів передбачає досягнення їх повної зайнятості та повного обсягу виробництва. Повна зайнятість означає використання всіх наявних для виробництва ресурсів. Повний обсяг виробництва означає таке використання ресурсів, коли вони найповніше задовольняють потреби суспільства.

Макроекономіка вважається молодою наукою. Її відокремлення від загальної економічної теорії пов’язують з іменем англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883 - 1946 рр.), який у своїх працях, насамперед у “Загальній теорії зайнятості, процента й грошей” (1936 р.), звернув увагу на особливості прояву взаємозв’язків економічних процесів на макрорівні та довів необхідність державного регулювання ринкової економіки. З іменем Дж. М. Кейнса пов’язують також початок проведення урядами країн активної антициклічної політики, підґрунтям якої стала макроекономічна теорія.

Проте макроекономічні проблеми розглядалися економічною теорією і раніше. Ще мислителі Стародавнього світу Платон (бл. 427 – 347 рр. до н. е.) і Арістотель (384 – 322 рр. до н. е.) розмірковували над тим, які заходи могли б сприяти процвітанню держави. Меркантилісти (XVI – XVII ст.), котрі ототожнювали багатство нації із золотом і вважали, що економічна політика має сприяти припливу до країни його більшої кількості, пропонували активні дії держави задля забезпечення зростання її багатства.

Основоположник французької школи фізіократів Франсуа Кене (1694 – 1774 рр.) розробив макроекономічну модель господарського кругообігу, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.), яка давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Але Ф. Кене не розкрив механізму саморегулювання ринкової економіки.

На це запитання відповіли представники класичної теорії, згідно з якою здатність ринку до саморегулювання забезпечується з допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт (1723 – 1790 рр.), котрий довів, що ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку запропонувала марксистська теорія. Ця теорія передбачала, що ринкова економіка, або капіталізм, неминуче загине внаслідок зростання її внутрішніх суперечностей, а могильником капіталізму стане пролетаріат, який дедалі нещадніше експлуатуватимуть. Проте макроекономічні ідеї К. Маркса (1818 – 1883 рр.) не мали визнання за межами країн соціалізму. Макроекономіка стала розвиватися згідно з класичною теорією.

У цілому теорія макроекономіки має декілька економічних шкіл та напрямків. Представники кейнсіанської школи обґрунтовують необхідність активного втручання держави з допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики у механізм ринкової економіки, який не здатний забезпечити повну зайнятість ресурсів. Неокласики вважають, що ринкова економіка має необхідні внутрішні регулятори, що дозволяють їй забезпечувати сталі темпи економічного зростання, а кризи є випадковими явищами, зовнішнього походження. У 60-ті роки ХХ ст. особливого значення набуває монетаризм, представники якого вважають, що зміни у пропозиції грошей є головною причиною економічних коливань. Вони часто підкреслюють: найкраща макроекономічна політика полягає у стабільному зростанні грошової маси. Представники школи економіки пропозиції твердять, що високі граничні податкові ставки на працю і доходи, на капітал послаблюють трудові зусилля працівника й мотиви до заощадження. Прихильники теорії раціональних очікувань виходять з того, що економічні суб’єкти настільки раціональні, що можуть у своїх прогнозах враховувати не лише минулий досвід, а й майбутні зміни в економічній кон’юнктурі, зокрема в економічній політиці держави.

Сучасна макроекономіка багата на значні теоретичні розробки. Здобутки економістів складають основу економічних доктрин держав. Такі вчені як М. Фрідмен, Ф. Модільяні, Р. Солоу, Дж. Тойнб, С. Кузнєц, В. Леонтьєв та багато інших, хто розглядав макроекономічні проблеми, стали Нобелівськими лауреатами. Макроекономіка сьогодні спирається на низку теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначати ефективність кожної теорії залежно від власних суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.