РОЗДІЛ 1

Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

Ключові слова і поняття: підприємництво; підприємець;рушійні сили розвитку підприємництва; моделі та функції підприємництва; суб'єкти та об'єкти підприємницької діяльності; бізнес; інфраструктура бізнесу; мале підприємництво; логіка підприємницької діяльності; підприємницька ідея; джерела та методи пошуку підприємницьких ідей; банк ідей; моти­вація підприємництва.

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві 1.1. Сутність підприємництва та його характерні риси

Історія підприємництва розпочинається вже з середньовіччя. На той час купці, торговці, ремісники були починаючими підприємцями.

В економічній літературі поняття «підприємець» уперше з'явилося у Всезагальному словнику комерції (1723 р., Париж), де малась на увазі людина, що бере на себе зобов'язання з виробництва або будівництва об'єкта.

Як науковий термін поняття «підприємець» було присутнє у робо­тах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремі­сники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а про­давали — за невідомою.

Француз К.Бодо пішов далі Р.Кантильйона. Він відмітив, Що під­приємець повинен мати певні здібності, володіти інформацією та знан­нями.

Французький економіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певною інформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основою усієї економіки, прибуток — мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва.

А.Маршалл приділяв увагу організаторській функції підприємця та вважав, що не кожний бажаючий може бути підприємцем.

Особливу роль у розробці теорії підприємництва відіграв відомий німецький соціолог М.Вебер, який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональної поведінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний тип підприємця з яскраво ви­раженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властиві стриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість, відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнот­ратство. Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця - почуття виконаного обов'язку. На думку Вебера, нові підприємці — люди з надзвичайною силою характеру. Серед мотивів підприємниць­кої діяльності відзначалось прагнення до влади й почестей, реально досягти яких можна завдяки багатству.

Дж. Кейс охарактеризував підприємця як новий тип господаря з притаманною йому обережністю, ощадливістю, прагненням до кращо­ го, що має такі якості, як незалежність, підприємливість, обережність, оптимізм. V

9

А.М. Виноградська. Основи підприємництва . ■

Вершиною у розробці теорії підприємництва вважаються праці ав-стро-американського економіста і соціолога Й.Шумпетера. При вив­ченні теорії економічного розвитку капіталізму в центр «людського фактора» він поставив підприємця, у якому втілені найкращі соціаль­но-культурні цшності ділової людини, що стала рушієм економічного і науково-технічного прогресу у XX ет. Підприємницьку функцію Й. Шумпетер ототожнював із функцією економічного лідерства і новатор­ства. Сучасне виробництво він розглядав як відповідну комбінацію за­собів і працівників.

Завдання підприємця Й. Шумпетер вбачав у своєчасному, пра­вильному і ефективному здійсненні таких нових комбінацій: вироб­ництво нових та поліпшення якості існуючих благ, впровадження про­гресивних способів виробництва чи комерційного використання існу­ючих товарів, відкриття й освоєння нових ринків збуту і нових джерел отримання сировини, матеріалів або напівфабрикатів, проведення ре­організації в ринковій структурі чи створення промислових організацій удосконаленого типу.

Цікаво прослідкувати еволюцію терміну «підприємець» та «підприємництво»:

• 1725 р. Річард Кантільйон: підприємець — людина, яка діє в умо­ вах ризику;

-■■■*, 1797 р. Карно Боро: підприємець — це особа, яка несе відпо­відальність за розпочату справу; той, хто планує, контролює, організує та володіє підприємством;

• 1876 р. Френсіс Уокер: слід розрізняти тих, хто надає капітал і одержує за це відсотки, та тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаційним здібностям;

• 1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець — це новатор, який роз­робляє нові технології; .

• 1961 р. Девід Маккеланд: підприємець — це енергійна людина, яка діє в умовах помірного ризику;

• 1964 р. Пітер Друкер: підприємець — це людина, яка викорис­товує нову можливість з максимальною вигодою;

• 1975 р. Альберт Шапіро: підприємець — це людина, яка виявляє ініціативу, впроваджує соціально-економічні механізми. Дію­чи в умовах ризику, він несе повну відповідальність За можливу невдачу;

• 1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво — процес створення чо­гось нового, що має вартість, а підприємець — це людина, яка

10

Розділ 7. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

витрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінан­совий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи у вина­городу гроші та задоволення від досягнутого;

• 1992 р. Енциклопедичний словник підприємця: підприємництво — ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюється від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом, включаючи комерційне посередницт­во, торговельно-закупівельну, консультаційну та іншу діяльність, операції з цінними паперами тощо;

• 1994 р. Навчальний посібник «Ринкове підприємництво: тео­ретичні основи та практика регулювання» — підприємництво — діяльність, яка пов'язана з вкладанням коштів з метою одержан­няприбутку на підставі поєднання особистої вигоди з суспіль­ною користю;

• 1997 р. Анатолій Бусигін: підприємництво — це особлива форма економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї.

Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами, встановлення гарантій свободи підприємців та їх державна підтримка регулюються Господарським кодексом України.

Згідно з цим кодексом підприємництво — це самостійна, система­тична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення еко­номічних і соціальних результатів та одержання прибутку. '

Розглянемо усі складові цього поняття.

Підприємництво — особлива форма економічної активності, що пе­редбачає:

• орієнтацію на досягнення комерційного успіху;

'- • інноваційний характер підприємницької діяльності;

• постійний характер господарювання, укладання регулярних, а не одноразових угод (бізнес-операцій);

• перспективність, спрямування на подальший розвиток, роз­ ширення масштабів і сфери розповсюдження;

■ • 11

#

л М. Виноградська. Основи підприємництва

• залучення у господарську діяльність різних учасників під­приємницької активності;

• свободу та самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу;

• наявність фактора ризику;

• майнова відповідальність підприємця за результати госпо­дарювання.

Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу та самостійну ініціативу суб'єктів у виборі виду та напрямків госпо­дарювання, у прийнятті управлінських рішень та способів їхньої реалі­зації, у формуванні програм та цінової політики, у визначенні джерел фінансування, постачальників та покупців, каналів збуту продукції, встановленні систем і розмірів заробітної плати, напрямків викорис­тання прибутку.

Самостійність у прийнятті рішень формує таку поведінку під­приємця, яка забезпечує зацікавленість у процвітанні своєї справи. Це змушує його працювати з більшою віддачею, шукати найбільш прий­нятні варіанти виходу із скрутних ситуацій. В основі такої поведінки підприємців лежать ділові мотиви підприємницької діяльності. Підприємцю не властиві застій, сплячка, він не чекає команд згори; внутрішні спонукання підштовхують його бути активним, настирли­вим, цілеспрямованим у досягненні мети.

Кожна людина, якщо у неї є бажання та гроші, має право організу­вати свою справу у порядку, встановленому чинним законодавством. Підприємство може бути індивідуальним або колективним. Підприємці організують свою справу і діють заради власного зиску або інтересу фірми, яку вони представляють.

Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі. Тут мова йде про систематичну, організовану господарську діяльність, яка має цільову спрямованість у вигляді кінцевого результату з орієнтацією на подальший розвиток та розширення. А це передбачає успішне вирі­шення організаційних і фінансових проблем та зростання доходу; ак­тивне виявлення нових технологічних, коопераційно-інтеграційних, диверсифікаційних можливостей, спроможних забезпечити ефектив­не функціонування та стабільний розвиток фірми; прагнення включи­тись у нову сферу бізнесу.

Діяльність підприємців носить стратегічну орієнтацію, яка включає: визначення сфери бізнесу та місії організації, розробку довгострокових та короткострокових цілей, формування стратегії та бізнес-планування.

12

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

Стратегічний процес розпочинається з визначення сфери під­приємницької діяльності, що передбачає виявлення потреби, яку слід за­довольнити, сегменту ринку, засобів задоволення потреб конкретних груп покупщв. Ці складові використовують при формуванні свого бізнесу.

У середині 70 —х років компанія «Роїагоісі» так визначила свій бізнес: «Розробка та просування швидкої фотографії для задоволення потреб платоспроможних сімей США та Західної Європи у любові, дружбі, добрих спогадах та гуморі.» А компанія «Мс БопаІсЬк» так: «За­безпечення гарячою смачною їжею у чистому ресторані за прийнятну плату».

Інше формування бізнесу, наприклад, у компанії «Ьеааіп§ Ноїеіез оґігіе \Уогі<і (ІЛТ\у)», що об'єднує у формі ланцюга понад 300 провідних, престижних готелів: «Створюємо та надаємо поєднання виключного обслуговування та комфорту для задоволення найвимогливіших смакш споживачш, що виявляють попит на таку пропозицію».

Бізнес авіакомпанії може бути сформульований так: «Фірма орга­нізовує пасажирські та вантажні авіаперевезення по всьому світу для українських та зарубіжних клієнтів, надаючи якісні та різноманітні по -слуги за невисокими цінами».

Усе поле діяльності фірми, що забезпечує її існування, розбивається на стратегічні сфери бізнесу.

Стратегічна сфера бізнесу — це сфера діяльності, у якій під­приємство працює у даний момент або буде здійснювати свою діяльність у подальшому, враховуючи при цьому, що воно може функціонувати не тільки в одному, але й у декількох напрямках. Кожна стратегічна сфера бізнесу включає товари або послуги, їхні види, об'єднані однією загальною ознакою, наприклад, характером потреб, що задовольняють­ся, технологією, типами споживачів, географічними районами збуту.

Кожну стратегічну сферу бізнесу розкривають такі показники: об­сяг ринку, тобто обсяг реалізації продуктів, послуг усіма виробниками, у тому числі конкурентами; частка підприємства в обсязі ринку (у відсот­ках); стадія життєвого циклу товару; конкурентна позиція підприєм­ства (сильна, середня, слабка) у дашй стратегічній сфері.

У наш час багато зарубіжних компаній, серед яких «ІВМ», «Соса-Соїа», широко диверсифіковані, налічують декілька видів бізнесу або сфер, а також самостійних центрів ділової активності. Тенденція до диверсифікації, наявність різнопрофільних напрямків забезпечують підприємцям стійкість фінансового становища у нестабільному рин­ковому середовищі. Виходячи зі сфер бізнесу фірми, формується її місія.

13

А. М. Виноградська. Основи підприємництва

Місія організації— виражене словесно основне соціально значуще функціональне призначення організації у довгостроковому періоді.

Місія визначає місце, роль та становище підприємства у суспільстві, його громадський статус. її можна розглядати як стратегічний інстру­мент, що характеризує Цільовий ринок та бізнес, або як основну діяльність підприємства. Формування місії повинно бути чітке; до про­цесу обговорення залучаються працівники фірми або інші учасники підприємницької активності, що допомагає оцінити перспективи і мож­ливості фірми. Це необхідно для забезпечення довгострокової конку­рентоспроможності. Крім цього, корпоративна місія відіграє важливу комунікаційну роль — як внутрішню (для роз'яснення цілей діяльності підприємства), так і зовнішню (для інформування акціонерів, поста­чальників, споживачів).

Місія має й філософсько-етичний аспект, свого роду зв'язуючий культурний елемент, який дозволяє організації функціонувати як єди­ному цілому. Вона відображає філософію бізнесу, об'єднує діловий світ зі світом індивідуума, допомагає Однозначно сприймати події та зна­ходити спільну мову.

Формулювання місії повинно бути також простим, достатньо стис­лим та відображати: загальну характеристику потреб, що задо­вольняються підприємством, характер продукції підприємства, основні конкурентні переваги. Формулювання місії, як правило, дається на першій сторінці річного звіту підприємства, проголошується вищим керівництвом на зборах акціонерів, широко використовується у мар­кетинговій політиці.

Місія може бути сформульована, виходячи з відповіді на питання; «Хто ми, що ми робимо, куди рухаємось?». Наприклад, для компанії «МСІ Соттшіісаііоп» вона звучить таким чином: «Місією МСІ є лідер­ство у сфері глобальних телекомунікаційних послуг».

Місія групи готелів «ЬН\У» була сформульована так: «Ми — най­крупніша та єдина у своєму роді група престижних готелів. Ми працює­мо, щоб пропонувати нашим клієнтам надзвичайне обслуговування та комфорт для задоволення будь-яких смаків та запитів з метою створен­ня максимально зручної для клієнта обстановки, прагнемо, щоб єди­ними сюрпризами для наших гостей були приємні сюрпризи»,

Підприємницька діяльність спрямована на досягнення комерційного успіху. Це обумовлено ринковими умовами господарювання.

За ступенем пріоритетності існують такі цілі підприємницької діяльності:

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

• кінцева ціль;

• проміжні цілі.

Кінцева ціль — це одержання прибутку. Переважна частина чистого прибутку спрямовується не на особисте споживання, а вкладається у подальший розвиток фірми, найбільш перспективні сфери бізнесу.

Проміжними цілями можуть бути: найбільш повне задоволення спо­живчого попиту на товари та послуги, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми та зміцнення її позицій на ринку, економія часу споживачів, клієнтів. Вони відобра­жають отримання соціального ефекту (рис. 1.1).

Після того як сформульована місія організації, необхідно визначити довгострокові (стратегічні) та короткострокові (тактичні) цілі. Подаль­ший розподіл може бути продовжений до рівня завдань. Як правило, вони об'єднуються у ієрархічну модель — «дерево цілей».

Зокрема, довгострокова мета компанії «Ресіегаї Ехрге88» — «стати найбільшою та кращою транспортною компанією у світі», компанії «Оепегаї Еіесггіс» — «стати найконкурентоспроможнішою компанією у світі і займати перші та другі місця в усіх сферах, де працює компанія».

Генеральна (кінцева) мета групи готельного бізнесу «ЬН\У» — підтримувати найвищі стандарти готельної справи та задовольняти найбільш вимогливі смаки, а авіакомпанії — досягнути найвищих по­казників у роботі за весь час існування компанії, підвищуючи у май­бутньому році перевезення пасажирів і вантажів, утримуючи лідерські позиції на російському ринку авіаперевезень.

У процесі постановки цілей необхідно, щоб вони відповідали та­ким вимогам: були конкретними, кількісно вимірюваними; зорі­єнтованими у часі; реалістичними, практично досяжними і збалансо­ваними з можливостями фірми; взаємно узгодженими; сформульо­ваними письмово.

Результативність цілей підприємництва залежить від того, на­скільки обґрунтовано вони розроблені, як широко і повно про них інформований персонал фірми, як організоване стимулювання їх прак­тичного здійснення.

Власна вигода є рушійним фактором підприємницької діяльності. Заради отримання прибутку підприємець організовує справу. Громадсь­ке благо не є для підприємця головним. Але це не дає підстав змішува­ти особистий зиск з громадськими інтересами. Наприклад, Г.Форд за­йнявся виробництвом автомобілів зовсім не з благодійних спонукань. Він переслідував особисту вигоду, але його діяльність дала поштовх роз­витку автомобілебудування практично в усіх країнах світу.

14

15

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

Рис 1.1. Цілі підприємництва за ступенем їх пріоритетності

Власна вигода є рушійним фактором підприємницької діяльності. Заради отримання прибутку підприємець організовує справу. Громадсь­ке благо не є для підприємця головним. Але це не дає підстав змішува-16

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

ти особистий зиск з громадськими інтересами. Наприклад, Г.Форд зай­нявся виробництвом автомобілів зовсім не з благодійних спонукань. Він переслідував особисту вигоду, але його діяльність дала поштовх розвит­ку автомобілебудування практично в усіх країнах світу.

У сучасних умовах зацікавленість підприємців доповнюється но­вими моментами. їхній особистий інтерес все більше поєднується з ко­лективним (громадським) інтересом фірми та суспільства в цілому.

Підприємницька діяльність спрямована на більш раціональне викори­стання капіталу: власності та іншого майна, фінансових, матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних ресурсів.

Підприємець є власником, користувачем та розпорядником влас­ності, що означає, зокрема:

• можливість вільно та самостійно приймати рішення (володіння у його реальному виявленні);

• координацію усіх видів діяльності та всіх учасників процесу ви­робництва (правоздатність);

• організацію виробництва та збуту, витрачання коштів, надання та отримання майна в оренду та ін. (розпорядження у конкрет­ному виявленні).

Власник, що має право володіння, користування та розпорядження майном, яке він сам використовує як засоби виробництва для випуску певної продукції та отримання доходу, перетворюється в управляючо­го, а відносини власності — в управлінські відносини. Коли відбуваєть­ся відокремлення управління від власності на засоби виробництва та вироблені продукти, коли для управління процесом виробництва най­маються професіонали-управлінці (менеджери), управління набуває характеру відносно самостійного від власників або підрозділів фірми, зайнятих виконанням окремих функцій.

Таким чином, суть підприємництва полягає у тому, щоб знаходити можливості найкращого використання власності (капіталу, майна, па­тентних прав та інших ресурсів) та намагатись реалізувати ці можли­вості у практичну діяльність.

Підприємництво передбачає майнову відповідальність суб'єкта за результати господарської діяльності.

Підприємець, який здійснює свою діяльність як юридична особа, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, своїм майном. Ступінь майнової відповідальності залежить від виду підприє­мства, тобто усім своїм капіталом та особистим майном, або лише ка­піталом.

■'.'.>. • 17

А.М. Виноградська. Основи підприємництва ■ -'

Підприємництво несе персональну, а не колективну, економічну та адміністративну відповідальність за результати роботи. Для під­приємців розширюються майнові можливості, зокрема: укладання до­говорів (контрактів) по найму з робітниками, а в необхідних випадках, з профспілками; здійснення оплати праці робітників у відповідності з умовами договорів; забезпечення якості вироблених товарів (робіт, по­слуг) ; дотримання законних вимог та прав споживачів, створення пра­цівникам належних умов праці; проведення заходів щодо забезпечен­ня екологічної безпеки.

Правові норми підприємницької діяльності включають також по­рядок припинення діяльності фірми або індивідуального підприємця (процедура ліквідації). Діяльність підприємця припиняється:

• з власної ініціативи;

• на підставі рішення суду;

• у разі закінчення строку дії ліцензії;

• при банкрутстві;

• в інших випадках, передбачених чинними законодавчими актами. У будь-якому випадку визначається механізм та строки припинення

підприємницької діяльності.

Підприємництво тісно пов'язане з інноваційною діяльністю (нова­торством), творчим пошуком.

Підприємців постійно стимулює конкуренція, прагнення, закрі­питись на ринку, розширити свій вплив на нових географічних про-' сторах. У сучасних умовах все важче підвищувати доходи тільки завдя­ки підвищенню цін. Витримати конкуренцію, забезпечити виживання свого підприємства спроможний тільки той, хто турбується про високу якість, постійно оновлює продукцію, яка користується підвищеним попитом у покупців. Для цього заповзятливі підприємці повинні по­стійно думати про нові технології, удосконалювати організацію вироб­ництва та збуту продукції, знаходити вигідних постачальників та опто­вих покупців, застосовувати різні методи стимулювання продажу, по­кращувати якість сервісного обслуговування.

У діловому світі завжди цінувалась здатність до прийняття нестан­дартних рішень, творчий підхід до оцінки ситуації. Новаторство набуває особливої ролі у зв'язку з прискоренням науково-технічного прогресу, впровадженням прогресивних технологій у практику діяльності підприємств, використанням Інтернет-ресурсів та електронної комерції.

Підвищення вимог до надійності, якості, дизайну та інших пара­метрів продукції для багатьох фірм обумовлює необхідність обґрун-18

тування проектів для впровадження їх у практику роботи підприємств. Держава, конкуренти, зарубіжні підприємницькі організації виявляють підвищений інтерес до новітніх досягнень у науці, техніці, виробництві та інших сферах діяльності. Результатом процесів, що відбуваються в цьому аспекті, є створення інноваційних фірм, головною метою яких є пошук перспективних науково-технічних розробок та організація ви­робництва на основі відібраних технологій.

Підприємництво завжди пов'язане з нововведеннями. На цей бік економічної діяльності звертали увагу Й. Шумпетер, А. Маршалл. Якщо Й. Шумпетер показав тотожність підприємництва і нововведень, то А.Маршалл стверджував, що дійсна роль підприємців (або винахід­ників) у житті суспільства полягає у тому, що своїм нововведенням вони не тільки створюють новий порядок, але й, що дуже важливо, приско­рюють процеси, які зароджуються у суспільстві.

Більш правильною видається оцінка підприємця, дана Й. Шум-петером. Він вважав, що підприємець рішуче ламає старі форми вироб­ництва та організації життя суспільства, є революціонером в економщі, засновником соціальної і політичної революції. Він здійснює «творче руйнування», є головною фігурою в економічному розвитку суспіль­ства. Отже, підприємництво і новаторство — одне ціле;

Для підприємництва характерний особливий стиль поведінки на товарному ринку, у внутрішньому середовищі, у взаємовідносинах з партнерами по бізнесу, споживачами.

Підприємництво як певний стиль і тип господарської поведінки має такі характерні риси:

• мобільність, гнучкість, динамічність;

• цілеспрямованість і настирливість у здійсненні бізнесу;

• ініціативність, творче ставлення до справи і підприємливість;

• пошук нетрадиційних рішень, нових дій у сфері бізнесу;

• готовність до ризику та вмшня ним управляти;

• комунікативний характер діяльності;

• оперативність рішень та дій;

• орієнтація на потреби споживачів, їхню поведінку на ринку;

• дотримання морально -етичних принципш та ділового етикету. Підприємець безперервно шукає нові способи дш, які, за задумом,

спроможні призвести до успіху. Він удосконалює якісні характеристики продукції, що виробляється, впроваджує прогресивні технології та усе нове, що є у практиці вітчизняного та зарубіжного бізнесу, замислюється над питаннями розміщення \¥еЬ-сайту фірми як рекламного майдан-

19

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

чика у мережі Інтернет для розширення клієнтури та просування по­слуг на зовнішніх ринках. Підприємець ретельно формує маркетинго­ву політику, встановлює договірні ціни відповідно до вимог економіч­ної ситуації, співвідношення між попитом і пропозицією.

Пошук партнерів, клієнтури, фінансових ресурсів, матеріалів і си­ровини, обладнання, транспортних засобів, приміщення, вигідних діло­вих контактів, документів, інформації — завжди у полі зору справжнього підприємця. Він завжди поспішає, оскільки вважає, що «час — гроші». І саме це дає імпульс до напруженої праці, у тому числі у вихідні дні, пе­ріод відпустки. Така поведінка у сфері бізнесу відрізняється від зви­чайної праці у державних структурах.

Характерними особливостями підприємництва є також:

• обмін діяльністю між суб'єктами ринку, прагнення кожного учасника нав'язати та реалізувати свої інтереси;

• виявлення особистої чи колективної ініціативи у формуванні комерційних відносин з партнерами по бізнесу, перспектив по­дальшого співробітництва на вигідних умовах;

• готовність та уміння проводити різні форми ділового спілку­вання, здатність йти назустріч контрагентам із збереженням своєї позиції на товарному ринку;

• вміння виявляти серед запропонованих комерційних пропо­зицій привабливу угоду на основі проведення попередніх підприємницьких розрахунків, оцінки ринкової ситуації.

Існують дві моделі підприємництва:

• класична — орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство;

• інноваційна — передбачає впровадження прогресивних техно­логічних та новаторських рішень, інших можливостей у сфері бізнесу, навіть якщо власних ресурсів для цього недостатньо.

Найчастіше ці моделі використовуються одночасно. Основними функціями підприємницької діяльності є:

1. Ресурсна — мобілізація внутрішніх та зовнішніх ресурсів (фінан­сових, трудових, матеріальних, природних та ін.) для ефективного фун­кціонування.

2. Творча — пов'язана з розробкою та реалізацією нових бізнес-ідей, ноу-хау, винаходів; творче ставлення до справи.

3. Організаційна — пов'язана з матеріально-технічним забезпе­ченням виробництва, налагодженням технологічного процесу, орга­нізацією комерційної діяльності, сервісу.

20

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

4. Стимулююча—дозволяє створити механізм підвищення ефектив­ної та корисної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарні на основі виявлених споживчих потреб.

5. Управлінська — пов'язана з механізмом управління персоналом та фірмою.

6.Захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів під­приємців, створення сприятливих умов функціонування бізнесу, усу­нення існуючих проблем на макрорівні. Це здійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об'єднань з державними органа­ми влади і управління, міжнародними організаціями, фондами, проек­тами для забезпечення сталого розвитку підприємництва в цілому, у тому числі приватного та малого бізнесу.

Моделі та функції підприємництва наведено на (рис. 1.2).

Класична

Орієнтується на максимізацію віддачі від наявних ресурсш підприємця

Моделі під' тва

Інноваційна

.■■■;:■■:■

Передбачає використання інновацій та нових можливостей

[—►	• Ресурсна
—*	• Творча
—►	* Організаційна
	• Стимулююча
—►	* Управлінська
—»	* Захисна
—►	* Інші функції (ведення обліку, маркетинг)

Рис. 1.2. Моделі та функції підприємництва

21

і

А.М. Виноградська. Основи підприємництва . ■ ■, у.' С/-7''

Розглянемо основні рушійні сили розвитку підприємництва.

Демократизація суспільства стимулює впровадження досягнень науково-технічного прогресу, забезпечує громадянам можливість зай­матися бізнесом в рамках економічної свободи і демократичних право­вих норм та законів, створює умови для поєднання інтересів, творчої співпраці, соціального партнерства, задоволення потреб суспільства. У своєму прагненні до задоволення потреб споживачів підприємець реа­лізує свій економічний інтерес, вступаючи у змагання за клієнта, нама­гаючись виштовхнути свого суперника із сфери виробництва або то­варного ринку.

Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення і розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню неперспективних та неефективних підприємств, раціональ­ному перегрупуванню товарної продукції, захищає споживачів та кон­трагентів від недобросовісної конкуренції. Підприємці можуть висту­пати конкуруючими сторонами — власниками малих, середніх та вели­ких компаній. Наявність різнопрофільних конкурентів на товарному ринку може загострювати конкурентну боротьбу, яка є рушійною си­лою їхнього саморозвитку.

Конкурентна боротьба ведеться не тільки за споживача, але й за сировину та матеріали, капітал, право використовувати певні технічні нововведення, за кваліфікований персонал, ринки збуту, вигідних кон­трагентів по комерційних угодах, право реалізовувати інвестиційний проект за конкурсними умовами. Конкурентні умови функціонування підприємницьких структур змушують ретельно вивчати своїх основних суперників, сфери виробництва та збуту продукції.

Вивчення конкурентів дає можливість:

1. виявляти сильні та слабкі сторони свого підприємства порівняно з суперниками;

2. правильно відпрацювати власну стратегію і тактику;■,

3. своєчасно реагувати на дії конкурентів, бути заздалегідь під­готовленими для того, щоб визначити пріоритети, приймати застережні заходи, якщо є загроза з боку конкурентів;

4. підвищувати рівень конкурентоспроможності товарів і фірми в цілому, давати імпульс для впровадження інновацій, прогресивних тех­нологій, вкладання додаткових інвестицій за визначеними напрямками.

Для аналізу дій конкурентів вивчається та узагальнюється інфор­мація про всі основні конкуруючі компанії та по кожній окремо, зокре­ма:

22

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності Місце підприємництва в суспільстві

• позиції конкурентів наринку: обсяги продажу вироблених товарів, частка підприємства у загальному обсязі товарообороту даної продукції на ринку;

• характер продукції, що випускається кожною фірмою: її технічні параметри, ціна, фактори конкурентоспроможності, практика використання товарних знаків (марок), привабливі особливості. товару та упаковки, ринкова новизна продукції у поточний мо­мент та у перспективі;

• види, характер сервісних послуг, організація допродажного та після продажного сервісу, практика рекламноїдіяльності та ме­тоди стимулювання збуту, розмір та структура рекламного бюд­жету;

• практика товаропросування, види транспортування, наявність складів та їх розміщення, умови зберігання продукції, забезпе­ченість мережею для збуту товарів, у тому числі фірмовими ма­газинами, використання послуг посередників, витрати на ут­римання апарату для збуту продукції;

• маркетингова діяльність фірм-конкурентів: стратегія, асорти­ментна та цінова політика, механізм просування товарів на нові ринки та маркетингова підтримка;

• фінансовий стан кожної конкуруючої компанії та її здатність за­хищати свої позицїї на ринку, рівень платоспроможності та пер­спективи розширення потужностей, конкурентної загрози для інших компаній;

• кількісні та вартісні показники діяльності підприємств за дослід­ жуваний період: обсяг виробленої продукції, капіталовкладен­ ня, витрати на науково-дослідні та конструкторські роботи, собівартість продукції, характер комерційних угод, кредити та пільги, знижки цін.

У підприємництві відбуваються економічні відносини, джерелом розвитку яких є існуючі суперечності способу виробництва.

Суперечності —рушійна сила будь-якого процесу. Серед них можна назвати суперечності між продуктивними силами і виробничими (діло­вими) відносинами, виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задовольнити їх, між різними формами власності, попи­том і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва, інтересами найманих робітників та інтересами підприє­мця. Суперечності можуть накопичуватись до «критичної маси», але потребують згладжування та розв'язання проблем.

23

' Ф

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

Формою вирішення суперечностей, як внутрішніх чинників само­розвитку економічних процесів і явищ, виступає підприємництво як система, що має такі складові: власні внутрішні імпульси розвитку (кон­куренція), система забезпечення та відтворення (прямі зв'язки суб'єктів ділових відносин), інфраструктура (біржі, банки, страхові, консалтин­гові та аудиторські компанії, інформаційні системи, транспортні орга­нізації та ін.), система вивчення контрагентів (маркетинг), система оцінки діяльності, система управління.

Джерелом розвитку підприємництва є праця, новаторський і твор­чий характер роботи. Цілеспрямована людина має шанс стати потен­ційним підприємцем. І це залежить не тільки від особистіших якостей потенційного початківця, але й від економічних умов і свободи, ство­рення сприятливого механізму функціонування, рівня розвитку про­дуктивних сил, стану економічних та соціальних відносин у суспільстві.

Підприємницька діяльність пов'язана з діловою творчістю людини, яка має такі важливі риси, що гарантує успіх. Це вміння висувати та реалізовувати реальні цілі, виявлення головних пріоритетів, орієнтація на якість, здатність впливати на інших, всебічний аналіз інформацій­них повідомлень та матеріалів, здатність самостшного складання стра­тегічних програм (бізнес-плану, плану маркетингу), спроможність до творчого вирішення поставлених завдань, справедливе ставлення до підлеглих, вміння вирішувати проблеми без сторонньої допомоги, ви­конання завдань якісно та своєчасно. Саме в цьому й закладеш рушійні сили діяльності підприємця з його ініціативою, енергією, активною по­зицією, принциповістю, працелюбністю. Прагнення бути багатим, ба­жання відтворювати матеріальні і духовні блага на користь суспільства в цілому, можливість виявити свій талант і навички спонукають до бізнесу.

Досвід функціонування суб'єктів підприємництва свідчить про те, що без ризику бізнесу не буває.

За економічним характером підприємницький ризик може бути:

• чистий — передбачає тільки імовірність втрат, не сприяє підви­щенню прибутку;

• спекуляційний — передбачає як імовірність втрат, так і одержан­ня прибутку.

До групи чистих ризиків відносять: стихійні лиха, екологічні ката­строфи, ризик втрати здоров'я, ризик знищення або втрати товарів. Серед спекуляційних — це ризик здійснення бізнесу (досягнення вели­кого успіху, а у разі невдачі — банкрутство), валютний ризик, ризик 24

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

масового виробництва нового товару та вихід з ним на ринок, ризик ігрового бізнесу (лотереї, казино, ігрові автомати).

Ризик — це інтуїція, потенційний шанс, обґрунтований розраху­нок, змагання і суперництво в конкурентній боротьбі. Якщо ризик при­носить успіх, то виграє підприємець, фірма, суспільство. Навіть пораз­ка не утримує настирливих підприємців від спроби організовувати нову справу з самого початку.

Прагнення до створення матеріальних та духовних благ, до зба­гачення також є рушійною силою діяльності підприємця. Потреби ма­ють здатність випереджати рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і бізнесу, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволені наявними продуктивними силами. Зростан­ня цих потреб наштовхується на вузькі рамки можливостей їхнього за­доволення, що зумовлює потребу в нових продуктивних силах (техно­логія, техніка, впровадження нових професій та ін.).

Потреби не можуть відставати від розвитку виробництва. Мож­ливість задоволення різних потреб, що виникають, — завдання підприє­мця. Він є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колектив­ного, суспільного, групового, сімейного. Реалізація економічного інте­ресу дозволяє ефективно вирішувати протиріччя і суперечності. А це можливо тоді, коли людина включається у суспільне виробництво та бізнес.

Специфіка потреб та інтересів визначається економічним та со-

ціальним становищем людей. Підприємництво стає засобом реалізації інтересів та задоволення потреб. Бажання підвищувати свій добробут заохочує людину працювати напружено, тому що продуктивна праця, як правило, дає ефективні результати. Система стимулів — складовий елемент розвитку підприємництва. Очікування винагороди стимулює працівників виробляти більше, а підприємців — керівників фірм — раціонально використовувати ресур­си, оптимізувати витрати. Стимули виконують певну роль в обслуго­вуванні бізнесу, мають вплив на формування відносин між людьми. Наприклад, матеріальні стимули спонукають до праці для отримання заробітної плати, премій, духовні — на суспільне визначення, соціальні — на поліпшення умов праці і життя. Однак загальна їхня функція — активізація трудової та підприємницької діяльності. Процеси впливу здійснюються у взаємоузгодженості, оскільки винагорода за працю може супроводжуватись поліпшенням соціального забезпечення лю­дини. Підприємництво розширює можливості застосування дійових

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

\. 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

ПІДПРИЄМНИЦТВО

методів стимулювання праці персоналу, з'єднує індивідуальні інтереси з колективними. Наявність стимулів дає змогу створити власну справу, зайнятися тією працею, яка подобається з тим, щоб реалізувати намічену бізнес-ідею у життя.

Економічні закони ринку також виступають рушійними силами розвитку підприємницької діяльності. Перш за все це стосується зако­ну вартості, закону попиту і пропозицій.

Суть першого з них полягає в тому, що обмін товарів здійснюється на основі їхньої суспільної вартості, тобто відповідно до суспільно-не­обхідних витрат праці на їхнє виробництво. В умовах ринку закон вар­тості діє як закон цін. Ціна — вияв закону вартості. Коливання цін є стимулятором збільшення виробництва одних товарів та зменшення інших. Ціни — це потужний регулятор, який впливає одночасно на по­пит і пропозицію. Попит визначає обсяг і структуру пропозиції, диктує свої вимоги до виробництва. З іншого боку, пропозиція формує попит через асортимент вироблених товарів та їхні ціни. Як правило, чим вище ціна, тим менше купують товарів, тобто менший обсяг реалізованого попиту. Щодо пропозиції, то чим вищі ціни, тим вигідніше виробляти товари і тим більше їх надходитиме на ринок. Суперечність між попи­том та пропозицією є прискорювачем виробничих, комерційних, інно­ваційних процесів. Рушійні сили розвитку підприємницької діяльності узагальнені на рис. 1.3.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

• вільний вибір підприємцем видш підприємницької діяльності;

• самостійне формування підприємцем програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляєть­ся, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видш ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлен­ня цін на продукцію та послуги;

• вільний найм підприємцем працівників;

• комерційний розрахунок та власний комерцшний ризик;'

• вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприєм­ця після сплати податків, зборів та інших платежів;

• самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво тісно пов'язане з поняттям «бізнес». Бізнес — це справа (діяльність), спрямована на отримання вигоди або прибутку.

26

Прагнення до відтворення матеріальних і духовних благ

Ш

®ЖФ*

Економічні закони ринку

Демократизація суспільства

Потреби Інтереси Стимули

Конкуренція

:_ ; ; : - :

_н

Протиріччя

Праця

Ділова творчість людини

Рис. 1.3. Рушійні сили розвитку підприємництва

Суб'єктами у бізнесі можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Передбачаючи здійснення у кінцевому підсумку комерційних операцій, бізнес може бути у різних сферах — виробництві, торгівлі то­варами, банківській та страховій справах, проведенні транспортних, орендних та інших операцій.

Бізнес — поняття більш широке, ніж поняття підприємництво. Це обумовлюється двома основними обставинами.

1. Бізнес охоплює більший спектр видів діяльності шляхом проведення як одноразових, так і постійних бізнес-операцій. Підприємництво здійснюється тільки у видах діяльності, дозволених законодавством Ук­раїни. Наприклад, громадянин продав свій старий автомобіль знайомому за ціною вищою, ніж на ринку. На цій одноразовій операції вш зробив бізнес, але такого учасника не можна назвати підприємцем. Мають місце випадки проведення бізнес-операцій у тіньовому секторі економіки.

Підприємець — той, хто пройшов процедуру державної реєстрації у місцевих органах влади, набув певного статусу, має ліцензію або тор­говий патент, сплачує податки, веде облік та документацію.

27

А.М, Виноградська. Основи підприємництва

2. Кількість учасників у бізнесі більша, ніж кількість офіційно за­реєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності.

Підприємництво та бізнес мають схожі риси. Це - ініціативна та самостійна діяльність, ризик, відповідальність, ділові відносини мі? учасниками, вигідна справа, мобільність.

1.2. Суб'єкти та об'єкти підприємницької діяльності

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути:

Юридичні особи всіх форм власності

%

Громадяни інших держав

»ІЗУ:.-

Рис. 1.4. Суб'єкти підприємницької діяльності

• ю ридичні особи всіх форм власності;

• фізичні особи - громадяни України, інших держав, не обме­жені законом у правоздатності або дієздатності (рис. 1.4).

28

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення Господарського кодексу Украї­ни поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Юридична особа — це носій майнових прав і обов'язків. Вона зай­мається підприємницькою діяльністю; існує незалежно від осіб, які вхо­дять до її складу; несе самостійну майнову відповідальність за зобов'я­занням, яке бере на себе. Майно юридичної особи відокремлюється від особистого майна її членів.

Для забезпечення своєї життєздатності працездатні люди віддають перевагу створенню підприємств як юридичних осіб у сфері підприєм­ницьких відносин. Господарський кодекс України визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, ре­організації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності. Цей кодекс створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства, спрямований на забезпечення са­мостійності суб'єктів, визначає їхні права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими підприємства­ми і організаціями.

Підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого само­врядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та осо­бистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науко­во-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприєм­ництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, діє на основі статуту, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному ба­лансі. Джерелами формування майна підприємства є:

• грошові та матеріальні внески засновників;

• доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

• доходи від цінних паперів;

• кредити банків та інших кредиторів;

29

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

• майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організації! та громадян;

• інші джерела, не заборонені законодавством України. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомі­ стю і може бути об'єктом купівлі-продажу. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства Украї­ ни. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, ціхів, дільниць, бригад, бюро, лабораторій), а також функціональних структурних підрозділш апарату управлйшя (уп­равлінь, відділів, бюро, служб). Самостійно визначається організацій­на структура, встановлюється чисельність працівників і штатний розк­лад.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Такі відокремлені підроз­діли можуть відкривати рахунки в установах банків, але не мають ста­тусу юридичної особи.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його уста­новчих документа на основі поєднання прав власника щодо госпо­дарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприєм­ством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту чи засновницького договору. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. На всіх підприєм­ствах, які використовують найману працю, між власником або уповно­важеним ним органом і трудовим колективом повинен укладатися ко­лективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Відносини пщприємства з іншими підприємствами, організація-ми, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні умов господарських взаємовідносин та зобов'язань; мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увшшла в дер­жавне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами. Здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність, підприємство

ЗО

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві може відкривати за межами України свої представництва, філії та ви­робничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприєм­ства.

Громадянин України визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєст­рації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Громадянин (підприємець):

• відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення;

• може здійснювати підприємницьку діяльність:

а) безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

б) із залученням або без залучення найманої праці;

в) самостійно або спільно з іншими особами;

• здійснює управління заснованим ним приватним підприєм­ ством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами гро­ мадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі дого­ вором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Громадянин-підприємець зобов'язаний:

• у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

• повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адре­си, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

• додержуватися принципів підприємництва, прав і законних інте­ресі? споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'яз­кової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

• не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень ан-тимонопольно-конкурентного законодавства;

• вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відпо­відно до вимог законодавства;

• своєчасно надавати податковим органам декларації про дохо­ ди, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших

- 31

А.М. Виноградська. Основи підприємництва , .,

обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі;

• нести майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Для фізичних осіб здійснення підприємницької діяльності має по­зитивні та негативні моменти. Позитивні:

• спрощена система оподаткування, звітності;

• немає обмежень щодо руху готівки, як це передбачено для юри­дичних осіб;

• існує можливість охоплювати різні категорії населення в про­цесі підприємницької діяльності.

Негативні:

• дуже скромний початковий капітал для організації справи;

• труднощі у самостійній орієнтації з питань законодавчо-право­вої бази, оподаткування, державного регулювання і контролю, бухгалтерської звітності, порядку оформлення необхідних до­кументи};

• психологічна непідготовленість деяких керівників державних та комерційних структур до роботи з індивідуальним під­приємцем як із звичайним суб'єктом підприємництва.

Фізичні особи — це індивідуальні підприємці, правовий стан яких регулюється відповідними законами^ за якими вони наділяються пра­воздатністю та дієздатністю: право здійснювати юридичні акти (укла­дання угод), брати на себе зобов'язання, нести майнову та іншу відпо­відальність. Індивідуальний підприємець може бути власником капі­талу, вкладеного у конкретне майно, мати право володіння, розпорядження, користування, тобто виступати як одноосібний воло­дар та управляючий майном, яке він вкладає в організацію господар­ського процесу, залучаючи для цього необхідні матеріально-технічні, фінансові,- трудові, іїггелектуальні та інші ресурси.

Індивідуальний підприємець як фізична особа може й не мати солідно­го власного капіталу та майна, а залучати позичкові кошти та орендувати деякі об'єкти для організації господарської діяльності, кінцевим результа­том якої є отримання зиску. Індивідуальне підприємництво передбачає наявність у фізичної особи передумов для організації власної справи, якою вш може управляти самостійно або найняти управляючого.

Індивідуальна форма бізнесу отримала більш широке розпов­сюдження у таких сферах: організація дрібного виробництва продук-32

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

ції, посередництво, роздрібна торгівля, надання побутових послуг. Спо-стеріїається також проникнення індивідуальних підприємців у нові га­лузі економіки, пов'язані з високою технологією та новаторськими іде­ями, де вони можуть виступати як інженери, конструктори з патентни­ми правами і досвідом в організації впровадження прогресивних ідей у виробництво. Як правило, йщивідуальний підприємець має набагато більше свободи дій, ніж менеджер у великій фірмі, особливо у виборі напрямків і сфери діяльності.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог Господарського кодексу України та інших законш.

Залежно від статусу суб'єкта та ступеня самостійності гос­подарювання підприємницька діяльність може здійснюватись:

• з утворенням юридичної особи;

• без утворення юридичної особи;

• із застосуванням найманої праці;

• без застосування найманої праці.

Не можуть здійснювати підприємницьку діяльність в Україні підприємства та громадяни без проходження державної реєстрації, суб'єкти без ліцензії або торгового патенту.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємниць­ка діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом відповідно до статті 64 Конституції України.

Об'єкти підприємницької діяльності — це все те, що виступає пред­метом кушвлі-продажу на ринку (рис. 1.5).

Підприємці при здійсненні бізнесу мають справу з різними об'єкта-' ми, серед них — товари широкого споживання, матеріали, сировина, напівфабрикати, обладнання, транспортні засоби, будинки, при­міщення, споруди, цінні папери, послуги, майнові та немайнові права, кредити, валюта, ноу-хау тощо.

Підприємець самостійно визначає, які саме об'єкти йому потрібні для створення власної справи, забезпечення нормального функціо­нування підприємства з урахуванням виду господарської діяльності, цілей та стратегій, фінансових можливостей, характеру комерційних відносин з іншими суб'єктами ринку.

2 Основи підприємництва

Розділ 1. Змістпідприємницької 'діяльності, Місце підприємництва в суспільстві 1.3. Роль підприємництва в суспільстві

У зв'язку з переходом до ринкової економіки, поглибленням соц­іально-економічних реформ все більшого значення набувають підприє­мницькі відносини. У суспільстві підприємництво:

• виступає діловою силою, що прискорює шлях до ринкових пе­ретворень, подальше удосконалення законодавчо-нормативної бази, зміну тих положень, що перешкоджають сприятливому розвитку бізнесу; впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва, збуту товарів і надання послуг; прискорює темпи економічного розвитку національної еконо­міки в цілому;

• забезпечує господарську незалежність суб'єктів ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє еко­номії та раціональному використанню усіх ресурсів;

• стимулює ділову активність, забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці, постійного пошуку ефективних форм роботи, сприяє здійсненню інноваційних процесів, швидкому оновленню технологічної бази і номенклатури продукції з ура­хуванням споживчого попиту;

• створює нові робочі місця, залучає працюючих та непрацюю­чих у суспільно-корисну діяльність, сприяє формуванню нового типу суспільного способу життя та підприємницької культури;

• проводить благодійну та спонсорську діяльність, здійснює підтримку політичних рухів та економічних структур, які спри­ яють подальшому розвитку та виходу України з економічної кризи.

Підприємництво — необхідна умова досягнення комерційного ус­піху на ринку товарів та послуг. Підприємницькі процеси позитивно впливають на формування інфраструктури бізнесу. Це стимулює по­чатківців створювати фірми, забезпечує більш сприятливе макросере-довище для вже діїочих суб'єктів ринку.

Інфраструктура бізнесу — це сукупність державних, приватних та громадських іїтститутів (організацій, установ, об'єднань), які обслуго­вують інтереси суб'єктів підприємництва, забезпечують їхню госпо­дарську діяльність та сприяють підвищенню її ефективності.

Складність інфраструктури як системи обумовлена різноманітністю функцій, які виконують її складові елементи.

2*

35

А М виноградська. Основи підприємництва

Виділяють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та інфор­маційно-аналітичну інфраструктури.

До організаційно-технічної інфраструктури належать товарні біржі, лізингові компанії, асоціації підприємців, транспортні комуні­кації і засоби зв'язку, виробничі та технологічні парки, технологічні центри.

Фінансово-кредитну інфраструктуру утворюють установи, які зай­маються акумуляцією тимчасово вільних коштів, перетворюють їх у кредити, надають фінансову допомогу, а саме: банки, фондові та ва­лютні біржі, інвестиційні фонди та компанії, страхові фірми, довірчі товариства, кредитні організації та спілки, фонди підтримки підпри­ємництва, громадські об'єднання, міжнародні організації.

. Інформаційно-аналітична інфраструктура включає в себе інфор­маційні, консультативні, юридичні та бухгалтерські фірми, бізнес-цен-три і бізнес-інкубатори, аудиторські організації, рекламні агентства, фірми по проведенню маркетингових досліджень. До функцій установ, що складають цю підгрупу інфраструктури, входить надання консуль­тацій підприємцям, допомога у розробці необхідних документів для створення власної справи та державної реєстрації фірми, підвищення кваліфікації кадрів, вивчення ринкової кон'юнктури та прогнозування споживчого попиту, формування маркетингової політики підприєм­ства.

Основними тенденціями розвитку підприємництва в Україні є:

А. Інтенсивне розширення підприємництва, що виявляється у те­риторіальному охопленні сфери бізнесу, зростанні кількості юридич­них осіб та індивідуальних підприємців. Підприємницька активність ха­рактеризується також появою на ринку різноманітних організаційно-правових форм бізнесу, банків, товарних і фондових бірж, брокерських контор, страхових компаній, бізнес-центрів, консультаційних фірм та ін. Підвищується ступінь інтенсивності потоку інновацій, інвестицій­них вливань у підприємницькі структури, міжгалузевого і міжфірмово-го переливу (руху) капіталів.

Б. Відбувається інтеграція комерції з виробничою діяльністю. В ре­зультаті таких процесів з'являються складні організаційні утворення у формі корпорацій, концернів, асоціацій, консорціумів, холдингових компаній. В Україні функціонують виробничо-торговельні, виробничо-комерційні підприємства, фірмові магазини, торговельні будинки.

Прикладом інтеграції виробництва і комерції є виробничі коопе­ративи. Ці малі підприємства не тільки займаються виготовленням про-36

дукції, але й виконують комерційні функції, пов'язані з реалізацією товарів, пошуком постачальників і покупців, вивченням споживчого попиту, просуванням продукції на географічні ринки, укладанням ко­мерційних угод. Обмеженість власних фінансових ресурсів, необхідність проведення оновлення і модернізації виробничих потужностей, підви­щення рівня конкурентоспроможності на ринку змушують все більшу кількість суб'єктів, які займаються виробничим або комерційним підприємництвом, брати кредити у банках. Отже, формуються та роз­виваються взаємозв'язки між сферами бізнесу на основі кредитного договору, проведення лізингових операцій. В інтеграційних процесах зацікавлені учасники підприємницької активності, оскільки дають можливість утриматись і нормально функціонувати в ринкових умовах на основі взаємовигідних партнерських відносин.

В. Відбувається зрощення капіталу вітчизняних і зарубіжних підприємців шляхом створення спільних фірм, підприємств з інозем-ними інвестиціями.

Г. Інтенсивний розвиток комерційного посередництва при стри­маному розвитку виробничого підприємництва. Організація та чітке налагодження виробництва — не проста справа, адже для цього потрібні приміщення, відповідне обладнання, стабільна система закупівлі си­ровини і матеріалів, робоча сила, вагомий стартовий капітал. Для того, щоб швидше «зняти вершки» у ринковому просторі, багато початківщв прямують у торгово-посередницьке русло.

Д. Розширення сфери послуг (консалтингові, юридичні, страхові, транспортні, туристичні, готельні, рекламні, виставкові, громадське харчування, охоронні, мобільний зв'язок та Інтернет).

Е. Співробітництво великого та малого бізнесу, активне впро-вадження нововведень. Малі та середні підприємства проводять роз­робки в основному на перших етапах досліджень (зародження вина­ходів) , коли ще не потрібні значні матеріальні, кадрові та організаційні витрати. Малий бізнес проникає на початкові стадії виробництва — проведення науково-дослідних, конструкторських, лабораторних робіт, у галузь фундаментальних досліджень. З'являються мші-заводи як при­клад технологічних та управлінських нововведень. Сьогодні потрібно приділяти більше уваги підтримці венчурних (ризикових) та іннова­ційних фірм у високотехнологічних галузях економіки та у сфері на­уки. За кордоном вони є рушійним фактором розвитку науково-техні­чного прогресу, двигуном економіки і користуються відповідною дер­жавною підтримкою.

37

А.М. Виноградська. Основи підприємництва ■

Не слід відкидати і міжнародний аспект розвитку малого та серед­нього підприємництва для України. Рівень розвитку малого підприєм­ництва має сприяти створенню позитивного іміджу України, забезпе­ченню ефективної ринкової економіки з метою її інтеграції в європейсь­ку та світову економічні системи. Створення сприятливого підприємницького клімату в Україні повинно стати запорукою консо­лідації зусиль щодо удосконалення рівня відносин і співпраці з донорсь_г кими організаціями та участі у міжнародних проектах. Державна по­літика в цій сфері спрямована на приєднання України до міжнародних програм, підписання двосторонніх та багатосторонніх міждержавних і міжвідомчих угод щодо підтримки малого підприємництва.

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов'я­зане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економі­ки. Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реаліза­ції завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація ад­міністративно-командної економіки у соціально спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро, так і на макроекономічному ріїші.

Економіка розвинутих країн представлена системою підприємств, які за загальноприйнятою термінологією визначаються як великі, се­редні та малі. Власників цих підприємств об'єднує єдиний корпоратив­ний інтерес — збереження, розвиток та захист приватної власності, мак-симізація прибутку. Разом з тим, бізнес неоднорідний, кожна з цих трьох груп має свої інтереси, які визначають стратегію їхньої економічної поведінки, відношення до держави та держави до них, підходи до вирі­шення технічних та економічних проблем. Різне й місце та роль вище­вказаних секторів в економіці.

Великий бізнес, як правило, визначає економічну та технічну мо­гутність країни. З метою самозбереження та розвитку він має потяг до інтеграції, поглинаючи або контролюючи більш дрібних партнерів з одного боку, та об'єднуючись у міжнародні структури, частково втра­чаючи свою самостійність, —з іншого. При цьому великий бізнес не­рідко стає знаряддям експансії міжнародних підприємницьких струк­тур на внутрішньому ринку країни.

Середній бізнес значною мірою залежить від внутрішньої економіч­ної кон'юнктури та веде конкурентну боротьбу як усередині своєї групи, так із великим вітчизняним та іноземним капіталом. Середнє підприєм­ництво зацікавлене у захисті на внутрішньому ринку шляхом проведен­ня протекціоністської державної економічної політики. Підприємці се-

38

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

реднього бізнесу більш тісно пов'язані з національними інтересами.

Мале підприємництво — це багаточисельний прошарок дрібних влас­ників, які своєю масовістю значною мірою визначають соціально-еко­номічне обличчя країни. Цей сектор формує найрозгалуженішу мере­жу підприємств, що працюють в основному на масового споживача то­варів та послуг. Невеликі розміри малих підприємств, їхня технологічна, виробнича та управлінська політика дозволяють чутливо реагувати на зміни кон'юнктури ринку.

Досвід формування економіки розвинутих країн свідчить, що ма­лий і середній бізнес посідає значне місце у підприємницькому середо­вищі. Так, у Франції частка малих підприємств складає 99,9 % усіх гос­подарюючих структур, Великобританії - 94%. Кількість малих і середніх підприємств у розрахунку на 1000 чоловік у Франції дорівнює 35 оди­ниць, Німеччині - 37, Великобританії - 46, Японії - 49, Італії - 68, СІЛА - 74 одиниці.

Кількість зайнятих у малому і середньому бізнесі у Німеччині скла­дає 46%, Італії - 73%, Японії - 78%. В економічно розвинених краї­нах у малому і середньому бізнесі створюється більше половини внут­рішнього валового продукту. В Польщі діє близько 1,5 млн. під­приємств, майже 99% з яких - це малі підприємства з чисельністю працюючих менше 50 чоловік. Це, в основному, приватні фірми з ви­сокою продуктивністю праці, внесок яких у ВВП держави складає близько 40%. В Німеччині малий та середній бізнес дає 65% бюджет­них надходжень.

Згідно з Господарським кодексом України до категорії малих відносяться підприємства незалежно від форм власності, в яких се-редньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Аналіз стану розвитку підприємництва свідчить, що у 2003 р. в Ук­раїні налічувалось 1975 тис. суб'єктів малого підприємництва, з яких 275 тис. - маліпідприємства(13,9%), 1656 тис. суб'єктів - фізичні особи (83,9%), 44 тис. одиниць - селянські (фермерські) господарства (2,2%) [32, с.6].

Всього в малому бізнесі зайнято 5126 тис. осіб, з них 2029 тис. осіб працює на малих підприємствах, 2972 тис. зайнятих працівників - у фізичних осіб (суб'єктів підприємницької діяльності) ,125 тис. осіб - на фермерських господарствах.

39

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

У 2003 р. суб'єктами малого підприємництва було вироблено про­дукції, виконано робіт та надано послуг на суму 45248 млн, грн. [32, с.6]. Питома вага обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) суб'єктами малого підприємництва становить близько 11% у загальному обсязі ви­робленої продукції України.

Роль і місце малого підприємництва в національній економіці най­краще розкривається в притаманних йому функціях.

По-перше, неоціненний внесок малого підприємництва в справу формування конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням змагання між суб'єк­тами господарювання, коли їхня самостійна діяльність ефективно об­межує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу то­варів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин на­буває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відпові­дальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. З одного боку, малий бізнес внаслідок багаточисельності складових елементів та їхнього високого динамізму меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприє­мства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання но­вітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває моно­польні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого підприємниц­тва відіграла суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутими країнами притаманної великому капіталу тенденції до монополізації.

По-друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміїш кон'юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса набула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, приско­рення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури і асортименту промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого підприємництва в здій­снення прориву у ряді важливих напрямків НТП, передусім в галузі електроніки, інформатики, кібернетики. Сприяючи прискоренню ре­алізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукоємної про­дукції, мале підприємництво тим самим виступає провідником НТП.

По-четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у ви­рішення проблеми зайнятості. Ця функція виявляється у здатності цього сектору ринкової економіки створювати нові робочі місця й поглинати

40

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зру­шень економіки.

У розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50% всіх зайнятих та до 70-80% нових робочих місць. Якщо у період кризи 70-80-х років в розвинених країнах йшов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберігали, але й навіть створювали нові.

По-п 'яте, важлива функцшмалогопідприємництваполягаєвпом'як-шенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною основою формування активнодіючого середнь­ого класу суспільства. Отже, воно виконує функцію послаблення прита­манної ринковш економщі тенденції до соціальної диференціації та роз­ширення соціальної бази реформ, що здійснюються наданому етапі.

Все це дозволяє зробити висновок, що функціонування малого підприємництва не є відокремленим; взаємодіючи з великим та се­реднім підприємництвом, з державним сектором, воно становить не­від'ємний структурний елемент сучасної ринкової економічної систе­ми. Роль та функції малого підприємництва з точки зору загальноеко­номічних позицій полягають не тільки у тому, що воно є одним з найважливпиих дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабілізації суспільства, тобто воно відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення добробуту громадян (рис. 1.6).

Отже, мале підприємництво є невід'ємною рисою будь-якої рин­кової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, але навіть й існувати. Вели­кий капітал, безумовно, визначає рівень науково-технічного і вироб­ничого потенціалу, але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова, динаміч­на форма ділового життя. Саме в цьому секторі створюється і функціо­нує чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого бізнесу.

Як самостійна структурна ланка економіки мале підприємництво має ряд характерних особливостей.

1. Єдність права власності та безпосереднього управління під­приємством. Спроможність та готовність підприємців малого бізнесу брати на себе ризик і нести відповідальність за рішення, що прийма­ються, передбачає саме таке поєднання.

41

Надає гнучкості та динамізму ринковій економіці

Прискорює інноваційні'

]

7 | Співпрацює з різними учасниками та суб'єктами ринку

Створює додаткові робочі місця

Застосогує ефективні методи І господарювання та використання І ресурсів

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

Формує конкурентне середовище, послаблює монополізм

Виробляє продукцію, насшуєринокі товарами і послугами

Оперативно реагує на зміни споживчого попиту, адаптується до місцевих умов

процеси

Поповнює держбюджет через податки

11

Формує середній клас суспільства!

12

Спрвчяє соцшьно-політичній стабільності суспільства

Ма-«є сильні мотивації праці

Рис. 1.6. Роль малого підг~іриємнщтва у суспільстві

Розділ 1 .Зміст підприємницько) діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

2. Формування більш тісних взаємовідносин. Невеликі розміри фірми дозволяють окрім ділових стосунків встановлювати й неформальний, особистий характер зв'язків між працівником і підприємцем-робото-давцем, забезпечувати для персоналу дійовий механізм мотивації праці та більш високий ступінь задоволеності.

3. Відносно невеликі ринки ресурсів і збуту, що не дозволяє малій фірмі суттєво впливати на ціни і обсяг реалізації продукції у рамках галузі. Проте деякі з них дуже вдало виявляють свою ринкову нішу.

4. Формування більш тісних взаємовідносин. Невеликі розміри фірми юзволяють окрім ділових стосунків встановлювати й неформальний, ісобистий характер зв'язків між працівником і підприємцем-робото-іавцем, забезпечувати для персоналу дійовий механізм мотивації праці га більш високий ступінь задоволеності.

5. Відносно невеликі ринки ресурсів і збуту, що не дозволяє малій фірмі суттєво впливати на ціни і обсяг реалізації продукції у рамках галузі.

Іроте деякі з них дуже вдало виявляють свою ринкову нішу.

6. Персоніфікований характер відносин підприємця з партнерами- постачальниками ресурсів та покупцями готової продукції. Це обумов­ люється тим, що мале підприємство в принципі розраховане на обслу­ говування досить вузького кола споживачш.

7. Сімейний характер у веденні справи. Члени сім'ї нерідко вхо­дять у число працівників, базовий капітал малої фірми може форму­ватись за рахунок сімейних заощаджень, сама справа і досвід пере­даються від одного члена сім'ї (батька) іншому (сину) із збереженням секретів технології виготовлення продукції чи приготування смач­них страв.

8. Особливий характер фінансування. Якщо великі корпорації фор­мують необхідні фінансові ресурси через фондові біржі, то малі підприє­мства можуть розраховувати на відносно невеликі кредити банків, власні кошти та неформальний ринок капіталу (кошти позичаються у друзів, рідних, інших підприємців).

Малі підприємства мають переваги та недоліки.

Переваги: гнучкість, адаптація до місцевих умов, шанси на матері­альний успіх та можливість швидкої реалізації власної бізнес-ідеї, спро­щена організаційна структура малого підприємства порівняно з вели­кою компанією, можливість швидшого пристосування до зміни спо­живчого попиту, більш оперативне освоєння випуску нової продукції малими партіями, невисокі експлуатаційні витрати, більш висока обо­ротність капіталу, можливість успіїпного виживання при умові правиль-

43

*»

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

ного вибору ринкової ніші (товар, географічний і клієнтурний ринок) та інструментів маркетингу.

Крім того, малі підприємства дозволяють зменшити диспропорцію у доходах між людьми, розвивати та пристосовувати різні види новітніх технологій, формувати та підтримувати прямі контакти із споживача­ми, можуть виступати як субпідрядники при виконанні певних робіт для великих підприємств. Малий бізнес є важливим знаряддям бороть­би з безробіттям завдяки своїй здатності у великих масштабах залучати незайняту робочу силу, яка вивільняється з великих підприємств у пе­ріод економічної кризи.

Недоліки: фінансові труднощі, некомпетентність менеджерів-підприємців, підвищена чутливість до економічних змін, проблеми за­лучення додаткових службовців, особливо високого рівня кваліфікації, обмежені можливості зберігання великих складських запасів, неви­сокий ступінь виживання фірми на початковому етапі створення суб'єкта, недостатність експортного потенціалу, підвищена особиста відповідальність керівника-підприємця малої фірми за всю бізнес-справу, високий ступінь ризику при освоєнні проекту, невпевненість партнерів по бізнесу при укладанні договорів з незнайомою малою фірмою.

Для активізації розвитку підприємництва в Україні та підвищення його ролі в суспільстві слід забезпечити реалізацію організаційно-пра-. вових, фінансово-економічних та соціально-психологічних завдань. Організаційно-правові, у свою чергу, можна розділити на правові та організаційні; фінансово-економічні — на економічні, фінансові та ресурсні.

Завдання правового характеру: створення нових та удосконалення чинних нормативно-правових актів сприяння підприємницькій діяль­ності, приватному і малому бізнесу, забезпечення їхньої однозначності та стабільності, удосконалення організаційно-правового та податкового державного регулювання і контролю.

Організаційні: послідовне державне планування розвитку і підтрим­ки підприємництва, у тому числі малого бізнесу, шляхом розроблення загальнодержавних і регіональних програм, створення єдиної системи реєстрації та легалізації суб'єктів підприємництва, спрощення і здешев­лення порядку відкриття фірми, розширення мережі структур інфор­маційного, консалтингового, інноваційного спрямування.

Економічні: поліпшення загального стану економіки і зростання обсягів вітчизняного виробництва, підвищення надійності і стабільності

44

озділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

аціональної грошової одиниці. Створення умов для суттєвого зрос-ання платоспроможного попиту населення, подальше удосконалення еханізмів прискорення роздержавлення власності та приватизації підприємств.

Фінансові: удосконалення системи фінансування, кредитування, страхування, реформа оподаткування, різноманітність форм фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу.

Ресурсні: можливість формування капіталу для початківців, отри-ання матеріально-технічних ресурсів, виробничих площ і приміщень для офісів, доступність науково-технічного та інформаційного потен­ціалу, використання природного багатства, розвиток ринку нерухомості та лізингу.

Соціальні: реалізація соціально-економічних програм, соціальне партнерство підприємництва з державними структурами та органами виконавчої влади, проведення спонсорської та благодійної діяльності, підвищення соціально-етичної відповідальності підприємця у суспіль­стві, пропагування культури бізнесу.

Таким чином, завдяки ефективному підприємництву Україна при­скорить процес переходу до розвинутої економіки і суспільного про­гресу.

1.4. Свобода у здійсненні підприємницької діяльності

У внутрішньому та зовнішньому середовищі підприємці мають ви­сокий ступінь свободи у здійсненні бізнесу. Це відображається у чітко­му визначенні прав, які їм надаються відповідно до чинного законо­давства України.

Суб'єкт підприємницької діяльності має такі права:

• без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємниць-' ку діяльність, яку не заборонено законом;

• самостійно обирати вид підприємства (об'єднання), створювати власну справу, будувати організаційну структуру управління;

• визначати обсяги виробництва та збуту продукції, асортимент товарів, порядок та умови їхньої реалізації, встановлювати чи­сельність та склад працюючих, систему оплати праці;

• формувати відносини з різнопрофільними підприємствами, організаціями, виконувати роботи і поставки для державних потреб;

45

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

• самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систе­му прямих угод, товарні біржі, посередницькі організації;

• відкривати на своє ім'я або на ім'я фірми банківський рахунок, брати кредит у банку або у будь-якому підприємстві на договір­них засадах; '

• розраховувати на економічну, правову, науково-технічну підтримку з боку держави, комерційних структур, спонсорів, створювати спілки, асамблеї та інші громадські об'єднання підприємців;

• продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні зйсоби, інвентар, сирови­ну та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу;

• продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в орен­ду громадянам засоби виробництва;

• використовувати за угодою сторін майно юридичних або фізич­них осіб на умовах лізингу, страхувати ризик за допомогою стра­хових компаній;

• укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприє­мець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одер­жання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включа­ючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечен­ня відповідно до законодавства України; .-.;■..

• самостійно встановлювати системи і розміри оплати праці, ви­користовувати державні тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації роботи працюючих залежно від професії, кваліфікації, складності і умов виконуваних ними робіт; і

• розпоряджатися прибутком згідно з законодавством України, установчими документами; випускати, реалізовувати та купу­вати цінні папери; ; . ,

• користуватись послугами систем державного соціального та ме- . дичного забезпечення, надавати пільги працюючим, впровад­ жувати ефективні системи заохочування;

46

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

• проводити ліквідацію і реорганізацію підприємства за рішен­ням власника, участю трудового колективу або уповноважено­го органу чи за рішенням суду; .

• оскаржувати у суді неправові дії громадян, юридичних осіб, органів державного управління.

Деякі права підприємців гарантуються з боку центральних та ви­конавчих органів державної влади. Держава гарантує:

• рівні права всім підприємцям незалежно від обраних ними організаційних форм підприємництва;

• рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних ресурсів; ^ '•

• забезпечення підприємців матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцями поставок, робіт

_ч чи послуг для державних потреб;

• недоторканість майна, захист майнових прав підприємців. Ви­ лучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємців основних і оборотних фондів, іншого майна допус­ кається на підставах і в порядку, передбачених чинним законо­ давством.

Держава забезпечує суб'єктам підприємництва рівні правові та економічні умови господарювання, сприяє розвитку ринку, здій­снюючи його регулювання за допомогою економічних законів і сти­мулів, реалізує антимонопольні заходи. За сприянням державних органів забезпечуються пільгові умови підприємцям, які впровад­жують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, вико­ристовують працю громадян, що потребують соціального захисту. Особлива увага концентрується на стимулюванні розвитку малого і середнього бізнесу.

Держава гарантує дотримання прав і законних інтересів під­приємницьких структур, які мають право з власної ініціативи прийма­ти будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємців з боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається. Державні органи і службові особи можуть втру­чатись у діяльність суб'єктів підприємництва тільки відповідно до своєї компетенції. Уразі видання державним чи іншим органом акта, що не

47

>

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

відповідає його компетенції або вимогам законодавства, або виникнен­ня у зв'язку з цим спірних питань, підприємець має право звернутися до суду з заявою про визнання такого акта недійсним.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до Господарського кодексу України та інших законів.

Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законах випадках може бути залучений до ви­конання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішу­ються судом.

1.5. Логіка підприємницької діяльності

Логіка підприємницької діяльності—це послідовність прийняття уп­равлінських рішень, спрямованих на одержання прибутку (наприклад, при першій спробі вийти на ринок, при підготовці та здійсненні бізнес -операцій, проведенні рекламної кампанії та ін.).

Логіка відображає творчу і підприємницьку форму мислення на основі попередніх розрахунків, систематизації дій або висновків, прак­тичного досвіду, досягнень науки і техніки. Послідовність етапів логі­ки для прийняття обґрунтованого підприємницького рішення наведе­но на рис. 1.7.

Отже, процес підприємницької логіки відбувається за такими ета­пами:

• зародження ідеї;

• обґрунтування та первинна оцінка ідеї в цілому;

• визначення реальності впровадження ідеї у практику, враху­вання своїх можливостей та ситуації на ринку;

• проведення необхідних підприємницьких розрахунків з метою виявлення можливого прибутку;

• експертна оцінка одержаної інформації і результатів підпри­ємницьких розрахунків;

• прийняття підприємницького рішення.

48

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

Діяльність підприємця розпочинається з зародження ідеї для впровадження її у життя.

Підприємницька ідея — це виявлений підприємцем загальний за­дум (інтерес) щодо створення нового або модифікованого товару, про­сування його на ринок, надання послуг. Особливістю є те, що ідея підприємця базується на інновації або включає раціоналізаторський момент.

Реальна ідея — складовий елемент здійснення підприємницької діяльності, концентрації ресурсів. Дійсно, якщо є капітал, то можна організувати виробництво. Але це стає марним за відсутністю перспективної ідеї, заради якої залучаються інвестиції у виробничий процес.

Отже, бізнес-ідея — це відображення в свідомості підприємця при­таманного споживачу бажання мати той товар, який буде вироблено. У зв'язку з цим має бути пряме поєднання інтересу підприємця з інтере­сом кінцевого споживача. Саме споживач приймає рішення щодо купівлі або відмови від купівлі конкретного товару, враховуючи якість, упаковку, репутацію фірми, вартість. Якщо процес продажу відбуваєть­ся, то вкладені економічні ресурси перетворюються у доходи підприє­мця.

На основі кількісних та вартісних показників продажу товарів скла­дається уявлення про фірму. Підприємництво виживає або процвітає залежно від бізнес-ідеї. Вона виражає організаційну основу конкрет­ного виду виробничо-комерційної діяльності підприємства, характери­зує сили, що визначаютьїї теперішній та майбутній стан. Для того, щоб належним чином привести ці сили у дію, тобто впровадити бізнес-ідею у життя, слід правильно її сформулювати. Бізнес-ідея може вивчатись, обговорюватись, змінюватись та покращуватись. Це необхідно для роз­робки найоптимальнішої стратегії розвитку підприємства.

49

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

Розділ 1. Зміст підприємницько/діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

Етапи

Потреби цільового Внутрішні

ринку здібності людей

..

Зародженняпі дприємницької ідеї

Обґрунтування та первинна оцінка ідеї в цілому

Визначення реальності впровадження

підприємницької ідеї у практику, врахування своїх

можливостей та ситуації на ринку

4

_V

Проведення необхідних підприємницьких розрахунків з метою виявлення можливого прибутку

Експертна оцінка одержаної інформації і результатів підприємницьких розрахунків

Прийняття підприємницького рішення

Рис. 1.7. Логіка підприємницької діяльності взагалі

Бізнес-ідея тримається на потребах ринку, внутрішніх здібностях, можливостях розвитку підприємства, умовах здійснення бізнесу (рис. 1.8).

50

Можливості Умови здійснення

розвитку бізнесу

Рис. 1.8 Складові бізнес-ідеї

Якщо цю комбінацію легко скопіювати на користь інших осіб або фірм-конкурентів, то успіх буде, як правило, дуже короткотерміновим. А якщо існують унікальні особливості у комбінації бізнес-ідеї, то це ускладнює її розповсюдження. До таких унікальних особливостей мож­на віднести: ноу-хау компаній, правовий захист (патент), репутацію, науково-дослідні досягнення, високий рівень кваліфікації персоналу, конфіденційність внутрішнього складу продукту та технологічні про­цеси, які використовуються. Без власної корпоративної бізнес-ідеї практично неможливо оцінити стратегічні позиції, правильно прийняти управлінські рішення відносно подальшого розвитку підприємницької діяльності, а також побудувати будь-який план тактичних дій.

Таким чином, бізнес-ідея є ключовою умовою ділового успіху. Це досягається тоді, коли вона нова, перспективна, відповідає реальним можливостям підприємства (трудові, матеріальні, фінансові, інтелек­туальні ресурси), прив'язана до потреб ринку, забезпечує економічний та соціальний ефект. При вивченні та обґрунтуванні бізнес-ідеї необх­ідно знати характер потреб та споживчого попиту, структуру власного капіталу, стратегічні орієнтири розвитку даного виду бізнесу.

51 \

#

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

яміптпілприємницькоїдіяльності. Місце підприємництва в суспільстві

Нова бізнес-ідея необхідна для створення початківцем своєї спра­ви, збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції, поповнення власного капіталу, забезпечення більш рентабельного виробництва, зниження собівартості продукції, підвищення рівня конку­рентоспроможності підприємства.

Основними джерелами формування підприємницьких ідей є:

• аналіз товарного ринку, географічні та структурні диспропорції у системі суспільного виробництва та на ринку;

• споживачі — на основі опитувань, обговорень можна виявити неусвідомлені або незадоволені потреби покупців, вивчити нові можливості використання товару, що вже виробляється;

• торговий персонал, який знаходиться у безпосередньому кон­такті з покупцями; постачальники, посередники, які працюють у сфері комерційної діяльності, знають кон'юнктурну ситуацію на товарному ринку;

• дослідження фундаментальні (спрямовані на отримання нових знань, що призводять до виникнення ідей нових товарів) та прикладні (що цілеспрямовано використовують існуючі наукові методи для розробки ідей щодо нової продукції); лабораторії, консультанти, рекламні агентства, науково-дослідні організації, фірми з проведення маркетингових досліджень, вчені, конст­руктори, технологи;

• спостереження за схожими товарами на виставках і ярмарках, в роздрібній та оптовій мережі; товарна політика конкурентів та тенденції у розробці нових виробів;

• журнали, газети, телебачення, відомості про патенти, винаходи, каталоги, довідники, рекламні повідомлення, Інтернет та ін. (рис. 1.9).

Ідея нового товару визріває також усередині колективу підпри­ємства. У цьому розумінні підприємцю важливо матеріально і мораль­но стимулювати генерування нових ідей, раціоналізаторство. Адже в деяких випадках цією роботою займаються просто формально. Для по­вної віддачі процесу висунення ідей слід керуватись деякими принци­пами, серед яких — максимальне спрощення порядку подання та розг­ляду пропозицій щодо нових ідей та заохочення цієї діяльності серед ініціаторів.

Для пошуку підприємницьких ідей можуть використовуватись такі методи:

Рис. 1.9. Джерела нових бізнес-ідей

52

♦

А.М. Виноградська. Основи підприємництва ■ ,

• аналогії, інверсії, ідеалізації (методи індивідуального творчого пошуку); ; ,

• «мозкового» штурму, конференції ідей, метод колективного блокнота (методи колективного пошуку);

• контрольних запитань, фокальних об'єктів, морфологічного аналізу (методи активізації пошуку).

Метод аналогії передбачає використання схожого відомого рішен­ня, «підказаного» з літературних джерел чи запозиченого з практики діяльності існуючих фірм.

Метод інверсії— це метод, що означає пошук підприємницької ідеї на підставі інноваційного підходу, нетрадиційних рішень, корінної пе­ребудови проблеми, що вирішується «зверху донизу».

Метод ідеалізації— це ініціювання уявлення про ідеальне вирішен­ня проблеми, що може «наштовхнути» на нову ідею.

Метод «мозкового» штурму передбачає творчу співпрацю групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом проведення дискусії з конкретного кола питань. Особливістю є те, що, як правило, не до­пускається критика і негативні відгуки під час обговорення даного пи­тання, звертається увага на нову ідею з точки зору складності та мож­ливості її практичної реалізації в сучасних умовах.

Метод конференції ідей відрізняється від методу «мозкового» штур­му тим, що допускає доброзичливу критику, яка підвищує заці­кавленість до висунутої ідеї.

Метод колективного блокноту поєднує індивідуальне висування ідеї з колективною її оцінкою.

Послідовність використання цього методу:

, • кожний учасник отримує блокнот, в якому викладена суть про­блеми, що вирішується;

• впродовж певного часу учасник обговорення записує до блокно­та власні ідеї, які виникли у ході вирішення певної проблеми;,

• заповнені блокноти отримує керівник групи учасників для уза­гальнення накопиченої інформації; і

• організовується творча дискусія і приймається відповідне рішен­ня стосовно нової підприємницької ідеї.

І Метод контрольних запитань передбачає пошук нової ідеї за допо­могою певних блоків питань. Під час використання даного методу попе­редньо розробляються запитання для вирішення обговореної проблеми. Метод фокальних об'єктів зводиться до перенесення ознак випад­ково вибраних об'єктів на об'єкт, що потребує вдосконалення. При

54

Розділ 1. Зміст підприємницько) діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

цьому може виникнути ряд варіантів вирішення проблеми. Застосуван­ня даного методу дає хороші результати щодо пошуку нових модифі­кацій відомих технічних ідей і завдяки цьому дозволяє знайти прий­нятну підприємницьку ідею відносно розробки та освоєння виробниц­тва нових товарів.

Метод морфологічного аналізу заснований на дослідженні всіх мож­ливих варіантів, виходячи із закономірностей розвитку та специфіки об'єкту, який підлягає вивченню та аналізу. За допомогою цього мето­ду можна отримати чимало різних рішень у процесі пошуку підпри­ємницьких ідей, здійснити вибір оптимального варіанту шляхом комбі­нування. Структуризація методів пошуку ідей наведена на (рис. і. 10).

Будь-який підприємець у своїй діяльності не може уникнути про­цесу накопичення, відбору та порівняльного аналізу підприємницьких ідей.

Технологія накопичення, відбору та оцінки ідей включає в себе три моменти:

1. Підприємець здійснює накопичення ідей, які могли б скласти предмет його підприємницької активності. Накопичення ідей — резуль­тат осмислення навколишнього середовища: товарного ринку, кон'юн­ктурної ситуації, поведінки споживачів, рівня конкуренції, правового поля, специфіки галузі економіки, практичного досвіду існуючих фірм, досягнень науки, техніки і технології.

2. Проведення відбору конкретних ідей з наявного переліку (обся­гу Пропозицій). Процес вибору проводиться за різними критеріями за­лежно від конкретної ситуації, у якій знаходиться сам підприємець, сфери бізнесу. Такими критеріями можуть бути: ефективність ідеї, пер­спективи завойовування стійкого становища на ринку, тривалість пе­ріоду від зародження ідеї до її впровадження, обсяг потрібного капіталу та можливість залучення інвестицій, доступність отримання сировини, матеріалів, устаткування для організації процесу виробництва, на­явність робочої сили за кількісними та якісними характеристиками.

Отже відбираються тільки ті ідеї, які є практично реальними для їхнього втілення підприємцем. Зупиняючись на виборі будь-якої ідеї, він відкидає усі інші. Однак можливий варіант, коли невикористані у даний момент ідеї переходять у банк підприємницьких ідей.

Банк підприємницьких ідей - це перелік того, що могло б скласти при необхідності потенційні невикористані можливості підприємниць­кої діяльності (у сферах, напрямках бізнесу).

55

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

Метод аналогії

Розділ 1. Зміст підприємницької діяльності. Місце підприємництва в суспільстві

Для поповнення банку ідей може проводитись усне або письмове опитування засновників, співробітників та найманих робітників фірми. Це слід здійснювати за допомогою картки банку ідей фірми (схема 1.1).

Картка банку ідей фірми

Методи індивідуального творчого пошуку

Метод інверсії

Метод ідеалізації

Ваша думка щодо профілю фірми (напрямків бізнесу)	Що можна було б запропонувати для виробництва?	Стислий опис пропозиції

Методи

колективного

пошуку

Методи

активізації

пошуку

Метод "мозкового' штурму

Конференція ідей

Метод колективного блокноту

Метод контрольних запитань

Метод фокальних об'єктів

Банк підприємницьких ідей щодо виробництва

Критерії	Ефективність	Перспективи		Тривалість підготовчого періоду	Розмір потрібного капіталу
		розвитку			Усього	У тому числі позичкового
1	2	3		4	5	6
Ступінь доступності устаткування			Доступність сировини		Наявність робочої сили
7			8		9

Метод морфологічного аналізу

Рис. 1.10. Структуризація методів пошуку підприємницької ідеї

Схема 1.1. Банк підприємницьких ідей

Банком підприємницьких ідей можна скористатись:

• коли якась сфера діяльності стане збитковою для підприємця і виникне необхідність пошуку перспективних, рентабельних сфер бізнесу;

• при зміні правової бази, встановленні різних обмежень, що ро­бить дану сферу підприємницької діяльності непривабливою для подальшого здійснення;

• при посиленні конкуренції, диверсифікації.

3. Підприємець проводить порівняльний аналіз відібраних ідей на підставі певних критеріїв.

57

А.М. Виноградська. Основи підприємництва

Оцінюючи кожну з ідей, він робить узагальнюючий висновок. Прийняття рішення про найкращу ідею узгоджується з поставленими цілями, логікою бізнесу, професіоналізмом.

При аналізі підприємницької ідеї враховуються також:

• знання споживача, його потреби у тому чи іншому товарі, по­слугах;

• об'єктивна оцінка підприємцем своїх власних можливостей, на­вичок, вмінь, які дозволяють реалізувати ідею;

• наявна інформація щодо рівня розвитку науково-технічного прогресу.

Крім того, потрібно мати інформацію про технологію виробництва товару. Головним є виявлення найефективнішої технології, яка була б для підприємця доступною.

Таким чином, проблема підприємницької ідеї передбачає діяль­ність по накопиченню нових ідей, їх відбору та порівняльний аналіз для прийняття рішення про те, яку з існуючих ідей можна було б реалізува­ти у даний момент.

При визначенні реальності здійснення підприємницької ідеї необ­хідно відповісти на такі основні запитання:

• Чи існує достатній капітал у підприємця для практичного впро­вадження успішної ідеї?

• Чи можливе встановлення потрібних партнерських зв'язків, одержання від партнерів усього того, що необхідно для нормаль­ної організації виробництва?

• Чи існують достатні матеріально-технічні можливості для організації виробництва (будинки, споруди, обладнання, тех­нологія та ін.)?

• Якою буде реакція покупців на товар, що пропонується на рин­ку? Чи будуть покупці купувати продукцію в намічених обся­гах?

• Як узгоджується запропонована ідея з діяльністю конкретної фірми, її цілями та стратегічними установками?

Вивчення постачальників, посередників, конкурентів, навко­лишнього середовища дозволяє визначити також шанси підприємця для досягнення успіху шляхом реалізації привабливої, перспективної ідеї. На основі аналізу виробництва, фінансів, устаткування, кадрів він з'я­совує, які ресурси вже є у наявності, які потрібно придбати і за якою ціною, чи спроможний процес виробництва забезпечити належну кількість та якість товарів.

58

Розділ 1. Зміст підприємницькоїдіяльності. Місце підприємництва в суспільстві

Вивчення потенціалу підприємця спрямоване на розкриття внут­рішніх резервів, сильних та слабких сторін діяльності. Виявляються об­ласті діяльності та функції, у яких вже є прогресивні зрушення, а також -ті, що потребують удосконалення за ринковими критеріями. По суті, вив­чення ресурси? підприємця поєднується з аналізом ринкових потреб.

Аналіз потенціалу підприємця доцільно проводити за такими роз­ділами:

І. Виробництво

I. Обсяг, структура, темпи зростання виробництва. 2.Асортиментна номенклатура продукції підприємства, ступінь

оновлення, широта та глибина асортименту.

3.Забезпеченість сировиною та матеріалами, рівень запасів, швидкість їх використання.

4. Наявний парк устаткування. Резерви потужності. Технологічна новина.

4. Місцезнаходження виробництва і наявність інфраструктури.

5. Екологія виробництва.