Види джерел права:

• правовий звичай - санкціоноване державою правило поведінки, що набуває загальнообо’язкового значення;

• релігійно правові норми – релігійні канони та інші релігійні звичаї, яким надається загальнообов’язковий характер;

• правовий прецедент –судове чи адміністративне рішення конкретної справи, що має обов’язкове значення під час розгляду інших наступних аналогічних дій;

• нормативно-правовий акт – офіційний документ компетентних органів держави, який вміщує правові норми;

• нормативно-правовий договір – спільний документ кількох суб’єктів, який містить норми права, що встановлюються за їхньою взаємною домовленістю і забезпечується державою;

• міжнародно-правові акти – документи міжнародної співдружності, що із санкції держави розповсюджується на її території.

Основне джерело права України – нормативно-правовий акт (закони і підзаконні

нормативно-правові акти …)

5. Система права - це будова права, єдність усіх чинних юридичних норм певної держави та розподіл їх за галузями та інститутами.

Ознаки системи права:

об’єктивність; єдність та узгодженість між собою норм права; диференціація (тобто поділ на галузі та інститути); нормативність (наявність певної первинної ланки – правової норми, з якої утворюються галузі та інститути права.

Структурні елементи системи права – галузі права, інститути права, норми права.

Галузь права – відносно самостійна сукупність правових норм, що регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин (конституційне право, цивільне, трудове, господарське, фінансове, житлове, шлюбно-сімейне, земельне, адміністративне, кримінальне та ін..) Традиційно правові норми поділяють на норми публічного права - регулюють відносини між державними органами та між державою і особою (конституційне право, адміністративне, фінансове, кримінальне та ін..) та норми приватного права - регулюють відносини між приватними і юридичними особами (цивільне, сімейне тощо)

Інститут права – це сукупність відносно відокремлених правових норм. Що регулюють певну групу суспільних відносин всередині галузі права. (наприклад, галузь цивільного права включає такі інститути права, як «дарування», «спадкування» та ін., галузь конституційного права - інститут громадянства, інститут виборчого права….)

Норма права – це первинний компонент, з якого складаються інститути та галузі права. Це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою і забезпечуються її організаційною та примусовою діяльністю.

6. Структура правової норми:

1. Гіпотеза – така частина, що вказує, за яких обставин ця норма вступить в дію )відповідає на питання:: коли?, де?, за яких умов?) – («Якщо»).

2. Диспозиція – вказує, якою повинна бути поведінка за наявності фактичних обставин, передбачених гіпотезою. – («То»).

3. Санкція – передбачає юридичні наслідки виконання, невиконання або порушення правила поведінки, що зазначене у диспозиції – («інакше»).

Види правових норм:

- За суб’єктом правотворчості – норми органів державної влади, Президента, органів державного управління, норми громадських об’єднань;

- За галузями права – конституційні, кримінальні, цивільні та ін..;

- За методом правового регулювання – імперативні (владні приписи), диспозитивні (дають право вбору поведінки особи), рекомендаційні;

- За характером диспозиції – уповноважуючі, зобов’язуючі, забороняючі;

- За функціями права – регулятивні, охоронні;

- За юридичною силою – норми законів, підзаконних актів;

- За дією у часі – постійні, тимчасові;

- За сферою територіальної дії: загальні, місцеві..

8. Закон – це прийнятий у визначеному порядку нормативно-правовий акт органу

законодавчої влади або усього народу, що регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу.

Розрізняють Основний закон держави – конституцію; конституційні закони; звичайні закони.

Підзаконні нормативно-правові акти видають державні органи в межах своїх повноважень на підставі і відповідно законів. Залежно від суб’єктів, що їх видали, розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів:

• акти Верховної ради України (постанови);

- акти Президента (укази, розпорядження);

• акти Каб.Міністрів (постанови і розпорядження):

• акти міністрів і керівників відомств (накази та інструкції);

• нормативні акти державних адміністрацій (накази та розпорядження);

• нормативні акти місцевого самоврядування (розпорядження);

• нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій.

9. Законодавство – це комплекс чинних нормативно-правових актів, які видаються уповноваженими правотворчими органами, та пов’язані між собою і водночас розділені на певні частини. .Центральною в системі законодавства України є Конституція України, яка є юридичною базою для законодавчої і всієї правотворчої діяльності органів державної влади.

Систематизація законодавства – це діяльність із впорядкування та удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх до єдиної внутрішньо узгодженої системи.

Цілями систематизації є усунення протиріч між нормативними актами; зробити чинне законодавство доступним для всіх.

.Розрізняють 3 способи систематизації законодавства:

1. Кодифікація – це систематизація групи юридичних норм, що регулюють певну галузь суспільних відносин, в єдиному нормативно-правовому акті. Результатом кодифікації може бути кодекс (єдиний, зведений, юридично та логічно цілісний, узгоджений нормативний акт).

2. Інкорпорація – це об’єднання групи чинних нормативно-правових актів в одному збірнику за певним критерієм (хронологією, алфавітом тощо). Інкорпорація може бути офіційною, тобто здійснюється від імені компетентних державних органів (наприклад, «Відомості Верховної ради України), та неофіційною, що здійснюється видавництвами, науковими закладами, окремими спеціалістами (мають лише довідково-інформаційний характер).

3. Консолідація – більш глибока обробка нормативного матеріалу, коли розрізнені акти, що стосуються одного і того ж питання, об’єднуються в єдиний новий акт. Консолідація поєднує в собі риси кодифікації та інкорпорації. Результатом може бути видання Зводу законів.

10. Правовідносини – це врегульовані правовими нормами суспільні відносини, учасники яких (фізичні чи юридичні особи) виступають одночасно як носії юридичних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою.

Ознаки правовідносин:

• виникають на основі норм права;

• характеризуються наявністю сторін, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки;

• є видом суспільних відносин фізичних і юридичних осіб, організацій;

• здійснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Структура правовідносин – це сукупність елементів6 суб’єкти, об’єкт, зміст, юридични факт.

1. Суб’єктами правовідносин можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи (держава, організації, установи та ін.) Суб’єк правовідносин повинен мати правоздатність та дієздатність.

Правоздатність – можливість мати юридичні права та обов’язки. Виникає з з моменту народження людини і зберігається до смерті.

Дієздатність – це можливість своїми діями набувати юридичних прав та обов’язків, самостійно нести юридичну відповідальність.

2.Об’єкти правовідносин – це матеріальні та нематеріальні (духовні та ін..) блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини та здійснюють свої суб’єктивні права та юридичні обов’язи. Є такі об’єкти – предмети матеріального світу (речі, гроші, майно), послуги виробничого та невиробничого характеру, продукти духовної творчості, особисті немайнові блага.

3. Зміст правовідносин складають суб’єктивне право та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин. Суб’єктивне право – це міра можливої поведінки суб’єкта права, що дає йому змогу задовольнити свої потреби, забезпечена державою. Юридичний обов’язок – це міра обов’язкової поведінки суб’єкта права, втсановлена для задоволення його інтересів та забезпечена державою.

4. Юридичні факти – це життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичні факти класифікуються на дії (активна поведінка суб’єкта з його волі) та події (те, що від

бувається незалежно від волі учасників правовідносин – стихійне лихо, смерть тощо)..