Дослідження афектно-потребової сфери

Методика по визначенню домінування пізнавального або ігрового мотивів в афектно-потребовій сфері дитини.

Дитину запрошують до кімнати, де на столиках виставлені звичайні, не надто привабливі іграшки, і пропонують йому протягом хвилини розглянути їх.

Потім експериментатор кличе його до себе і пропонує йому послухати казку. Дитині читають цікаву казку для його віку, яку він раніше не чув. На самому цікавому місці читання переривається, і експериментатор запитує випробуваного, що йому в даний момент більше хочеться - пограти з виставленими на столиках іграшками чи дослухати казку до кінця.

Діти зі слабким пізнавальним інтересом зазвичай воліють погратися. Але гра їх, як правило, носить маніпулятивний характер: то за одне схопиться, то за інше.

Експериментальна бесіда з виявлення внутрішньої позиції школяра.

Нагадаємо, що “внутрішня позиція школяра” розуміється як сплав пізнавальної потреби і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні. У спеціальних експериментальних дослідженнях з вивчення цього новоутворення кризи 7-ми років було встановлено, що у грі в школу діти, які характеризуються наявністю “внутрішньої позиції школяра”, воліють роль учня, а не вчителі і хочуть, щоб весь зміст гри зводилося до реальної навчальної діяльності (лист, читання, рішення прикладів і т.д.). Навпаки, в разі несформованості цього утворення діти схильні у грі в школу до ролі вчителя, а не учня, а також замість конкретної навчальної діяльності гру у зміни, розігрування приходу і відходу зі школи і т.д.

Таким чином, “внутрішню позицію школяра” можна виявити в грі, але цей шлях не підходить, так як займає надто багато часу. Разом з тим, у тому ж дослідженні було показано, що деякі експерименти можуть бути замінені спеціальної експериментальної бесідою, що дає аналогічний експерименту результат. Зокрема, це відноситься до експериментальної грі, дозволяй виявити “внутрішню позицію школяра”.

У зв'язку з вищесказаним, бесіда, спрямована на визначення “внутрішньої позиції школяра”, включає питання, непрямим чином дозволяють визначити наявність пізнавальної та навчальної мотивації у дитини, а також культурний рівень середовища, в якому він росте. Останнє має істотне значення для розвитку пізнавальної потреби, а також особистісних особливостей, що сприяють або, навпаки, перешкоджають успішному навчанню в школі.

Дослідження довільній сфери

Методика “Будиночок”.

Методика є заняттям на змальовування картинки, що зображає будиночок, окремі деталі якого складені з елементів прописних букв.

Завдання дозволяє виявити вміння дитини орієнтуватися у своїй роботі на зразок, вміння точно скопіювати його, виявляє особливості розвитку довільної уваги, просторового сприйняття, сенсо-моторної координації і тонкої моторики руки.

Методика розрахована на дітей 5,5-10 років; має клінічний характер і не передбачає нормативних показників.

Інструкція досліджуваному: “Перед тобою лежить аркуш паперу й олівець. На цьому листі я прошу тебе намалювати точно таку ж картинку, яку ти бачиш на цьому малюнку (перед випробуваним кладеться листок з “Будиночком”). Не поспішай, будь уважний, постарайся, щоб твій малюнок був точно такий же, як цей на зразку. Якщо ти щось не так намалюєш, то прати гумкою або пальцем нічого не можна (необхідно простежити, щоб у випробуваного не було гумки), а треба поверх неправильного чи поруч намалювати правильно. Тобі зрозуміло завдання? Тоді приступай до роботи”.

По ходу роботи дитини необхідно зафіксувати:

1. якою рукою дитина малює (правою або лівою);

2. як вона працює зі зразком: чи часто дивиться на нього, чи проводить повітряні лінії над малюнком-зразком, чи повторює контури картинки, чи звіряє зроблене зі зразком, чи мигцем глянувши на нього, малює по пам'яті;

3. швидко чи повільно проводить лінії;

4. чи відволікається під час роботи;

5. чи звіряє дитина після виконання роботи свій малюнок зі зразком.

Коли дитина повідомляє про закінчення роботи, їй треба запропонувати перевірити, чи все у неї вірно. Якщо вона побачить неточності у своєму малюнку, то може їх виправити, але це повинно бути зафіксовано експериментатором.

Обробка експериментального матеріалу проводиться шляхом підрахунку балів, які нараховуються за помилки.

Помилками вважаються:

а) відсутність будь-якої деталі малюнка;

б) збільшення окремих деталей малюнка більш, ніж у два рази при відносно правильному збереженні розміру всього малюнка;

в) неправильно зображений елемент малюнка;

г) неправильне зображення деталей в просторі малюнка;

д) відхилення прямих ліній більш ніж на 30 градусів від заданого напрямку;

е) розриви між лініями в тих місцях, де вони повинні бути з'єднані;

ж) залізання ліній одна за іншу.

Добре виконання малюнка оцінюється “0”.

Таким чином, чим гірше виконано завдання, тим більша отримана піддослідним сумарна оцінка. Але при інтерпретації результатів експерименту необхідно враховувати вік випробуваного.

Так, діти 5,5-6 років рідко отримують оцінку “0”в зв'язку з недостатньою зрілістю мозкових структур, що відповідають за сенсомоторну координацію.

Якщо ж випробуваний 10-ти років отримує більше 1 бала, то це свідчить про неблагополуччя у розвитку однієї або декількох досліджуваних методикою психологічних сфер.

При аналізі дитячого малюнка необхідно звернути увагу на характер ліній: дуже жирні чи “патлаті” лінії можуть свідчити, згідно наявної з цього питання літературу, про тривожність дитини. Але висновок про тривожності ні в якому разі не можна робити на підставі одного лише малюнка. Виниклу підозру необхідно перевірити спеціальними експериментальними методами з визначення тривожності.

Методика “Так і ні”.

Методика застосовується для дослідження уміння діяти за правилом.

Методика є модифікацією відомої дитячої гри “Так” “і” “ні” не говорити, чорного з білим не носити”. По ходу гри ведучий ставить її учасникам такі питання, на які найпростіше відповісти словами “так” і “ні”, а також вживши назви білого або чорного кольорів. Але саме цього за умовами гри робити не можна.

Для методики взята тільки перша частина правил гри, а саме: дітям заборонено відповідати на питання словами “так” і “ні”.

Інструкція досліджуваному: “Зараз ми будемо грати в гру, в якій не можна вимовляти слово “так” і слово “ні”. Повтори, будь ласка, які слова можна буде говорити. (Дитина повторює ці слова). Тепер будь уважний, я буду задавати тобі питання, відповідаючи на які не можна вимовляти слова “так” і “ні”. Зрозуміло?”. Після того, як випробуваний підтвердить, що йому зрозуміло правило гри, експериментатор починає ставити йому запитання, що провокують відповіді “так” і “ні”.

Помилками вважаються тільки слова “так” і “ні”. Слова “ага”, “неа” і тому подібні не розглядаються в якості помилок. Також не вважається помилкою безглузда відповідь, якщо вона задовольняє формальному правилу гри. Цілком припустимо, якщо дитина замість словесного відповіді відповідає ствердним або негативним кивком голови.

Завдання виконано на хорошому рівні, якщо не допущено жодної помилки.

Якщо допущена одна помилка, то це - середній рівень.

Якщо допущено більше однієї помилки, то вважається, що випробуваний із завданням не впорався.