Тема 1. Легалізація як вид похідної формалізації права.

1. Формалізація права, поняття та види.

2. Легалізація в статиці та динаміці дії права.

3. Ґенеза легалізації як поняття та явища.

4. «Легалізація у механізмі дії права» як навчальна дисципліна, її роль у професійній підготовці юристів.

1. Формалізація права, поняття та види.

Згідно енциклопедичних даних, під формалізацією слід розуміти - використання певних знаків і символів для відображення і пояснення закономірностей будь-яких процесів, явищ.¹

Формалізована мова – будь яка сукупність спеціалізованих мовних засобів із суворо фіксованими правилами утворення різноманітних виразів і правил приписування цим виразам певних значень.²

Переносячи ці данні у сферу юриспруденції, можна припустити, що формалізація є процедурою наділення права певною формою, вираження ідеї та бажаної моделі у конкретній, загальнообов’язкової конструкції.

Саме формалізація права зумовлює і надає праву такі ознаки як: зовнішня вираженість, системність, ієрархічний характер.

При чому, слід підкреслити що фінальна стадія правоутворення, його формалізація, здійснюється не за для «сліпої» фіксації певного правила, а для забезпечення їх дії. Реального впливу на суспільні відносини.

Формалізація права отримує вираз у зведенні легітимного соціального явища (порядку вирішення спору, приміром) в чітку об'єктивну форму. Формалізація права - це вираження нормативних фактів в особливих юридичних документах, вона є завершальною фазою правоутворення, та виражається у набутті правом загальнообов'язкової форми і зобов'язуючої сили.

Формалізація права - це, заснована на високому рівні правової культури, професійна інтелектуальна діяльність компетентного суб’єкту, пов'язана із використанням технологій творіння, впорядкування, тлумачення та обслуговування письмових правових актів за допомогою певних юридично-технічних засобів.

З позиції континентальної правової сім’ї, право стає «правом» лише після його формалізації. Відповідно, парадигма правоутворення складається з наступних елементів: 1) Суспільні відносини (конфлікт, або бажання втілення в життя інтересу індивіда), 2) Нормативний факт, 3) Формалізація алгоритму поведінки.

Можна констатувати, що формалізація права класифікується на два види (критерієм класифікації є характер здійснення): первісна – така що здійснюється на підставі духа і принципів права, ідеї формальної рівності і свободи; похідна – така що здійснюється на підставі вже існуючих, нормативно закріплених у позитивних актах правилах.

Розкриття сутності формалізації права пов’язано з дослідженням не тільки процесу його утворення, але й з розкриттям змістовних характеристик права. Так, враховуючи аспекти правоутворення, а також, призначення права (регулювання і охорона), стає можливим твердження що, сутність права проявляється у особливій сукупності та співвідношенні трьох основоположних категорій: бажане – належне – здійснюване.

Відповідно до традиції Континентальної правової сім’ї, парадигма права складається у наступній послідовності: Бажане – Належне – Здійснюване (суспільні відносини (конфлікт або потреба), формалізація права, втілення права у життя). У сім’ї Загального права, відповідно, послідовність інша: Бажане – Здійснюване – Належне (виникнення конфлікту (суспільного відношення), вирішення конфлікту, формалізація прецеденту). У свою чергу, у релігійній правовій сім’ї, ця парадигма складається наступним чином: Належне – Здійснюване – Бажане (встановлені на основі «одкровення», чи інших надприродних сил, правила, вирішення конфлікту, отримання бажаного результату).

Фактично, ми можемо констатувати, що незалежно від правової сім’ї, право розкриває свою сутність у «бажаному-належному-здійснюваному». При чому, від зміни послідовності цих категорій, не змінюється їх значення, вони залишаються кваліфікуючими характеристиками сутності права.

Відповідно, у цій, «широкій» парадигмі: «бажане-належне-здійснюване», формалізація права знаходиться на стику понять (при переході від бажаного до належного).

Первісна і похідна формалізація права є близькими, але не тотожними категоріями. Головною їх відмінністю є етапи виникнення цих явищ. Так «первісна» формалізація права виникає на основі духа права, уявлень суспільства щодо прийнятності використання певного алгоритму вирішення конфлікту («ще до закону»). В свою чергу «похідна» формалізація права, можлива лише тоді, коли вже «існує закон», вона заснована на ньому, йому має відповідати процедура її проведення, та виражені у юридичних документах результати.

Одним з видів похідної формалізації права є – легалізація. Легалізація права – це процедурно-процесуальна діяльність, яка здійснюється уповноваженим компетентним суб’єктом з метою возведення у відповідність із об’єктивним законом певних суб’єктів, об’єктів, дій.

Важливо зазначити, що між легалізацію та формалізацією існує тісний зв'язок. Так, використовуючи прийоми логіки, можна дати вираження характеру їх співвідношення: кожна легалізація є суть формалізація, але не кожна формалізація є легалізацією.

Враховуючи прояви легалізації у парадигмі «бажане-належне-здійснюване», стає можливим класифікувати легалізацію на два основних види: 1) легалізація права – як одна із правотворчих процедур похідної формалізації права (на межі бажаного і належного); 2) легалізація в праві – як правозастосовна процедура (на межі належного і здійснюваного).