Найбільше «театральне» місто в Україні — Київ, у якому 25 театрів. Щодо областей, то першість за Одеською — 10 театрів, Львівською — 9, Кримською та Дніпропетровською — по 8.

Література

1. Антонович Д. Триста років українського театру. 1619 – 1919 та інші праці. – К.: ВІП, 2003. – 418 с.

2. Ванченко К. Спогади українського лицедія // Спогади про Марка Кропивницького. Збірник. – К.: Мистецтво, 1990. – С. 53 – 58.

3. Дурилін С.М. Марія Заньковецька. Життя і творчість. – К.: Мистецтво, 1955. – 520 с.

4. Садовський М. К. Мої театральні згадки. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1956. – 203 с.

Теми для рефератів (наукових робіт)

1. Обрядовий пратеатр (стародавні народні ігри, свята, ритуали).

2. Шкільний театр, зв’язок із викладанням поетики та риторики (репертуар, тематика інтермедій).

3. З історії аматорських театрів.

Семінарське заняття № 4

Тема:Український народний гумор

Вид заняття: семінар-бесіда з використанням ігрових ситуацій.

Методи: імітаційна гра«Діловий театр із елементами гумору», бесіда, діагностика знань, психологічне дослідження впливу гумору, самостійна робота.

Мета:знати національну специфіку українського гумору та місце гумору в українській культурі; вмітидоречно застосовувати гумор під час ділового спілкування іу фаховій діяльності

Мотивація навчання особистісне і професійне самовдосконалення.

Актуалізація опорних знань:запитання для обговорення та дискусіїі завдання для практичного виконання.

І. Підготуйте відповіді на запитання й виконайте завдання:

1. Що таке гумор? Якими жанрами народної творчості він представлений в Україні?

2. Значний внесок у жартівливу пісенність українського народу зробили народні професіональні співаки-кобзарі. Розкажіть про їхню творчість.

3. Якими засобами досягають комізму? Наведіть приклади.

4. З чого і з кого не слід глузувати? Чому Ви так думаєте?Як Ви розумієте поняття «Чорний гумор»?

5. Чи підтримуєте Ви вислови «Жартуй, але знай міру»і «Від великого до смішного один крок»?

1. Як Ви розумієте значення крилатих висловів «Гомеричний сміх» і «Сардонічний сміх»?

2. Проаналізуйте судження видатних людей про почуття гумору. Чому вони так думали?

• Якщо ви хочете, щоб життя вам посміхалося, подаруйте йому спочатку свій гарний настрій (А. Сміт).

• Гумор запускає в дію механізм розуму (Марк Твен).

• Гірким словом моїм посміюся (вирізьблено на пам’ятнику М.Гоголю в Москві).

• Глузування боїться навіть той, котрий уже нічого не боїться на світі (М.Гоголь).

• Сміх для здоров’я що масло коров’яче (народна мудрість).

• Сміх – це політика... Сміх – це завжди здоров'я... Сміх – це завжди життя (Олег Чорногуз).

• Усміхатися –це завжди трішки показувати зуби (Народна мудрість).

• А якщо спробувати систематизувати різні види сміху? Відомий клоун М. Румянцев (Карандаш), розглядаючи проблему сміху, зазначав: “уявимо собі для початку дерево сміху. Так сказати, творіння природи. Дерево росте. Число гілок з кожним днем збільшується, розширюється наш світогляд, комічне удосконалюється, як і мистецтво вцілому. Подивимося на крону нашого дерева. Одна сторона освітлена сонцем, інша – в тіні. Одна сторона – сміх добрий, той, що творить, інша – сміх злий, той, що руйнує. А корні дерева? Тисячі корінців, нібито відображення тієї ж крони, тільки без листя. Для крони потрібне повітря, корінцям потрібна земля. В одному випадку комічне народжене самою природою, людини бачить смішну ситуацію в житті, в іншому – творить смішне, користуючись силою своєї фантазії, але при цьому все ж відштовхується від природи, черпаючи в ній лише тему”.

ІІ. Практичні завдання

1. Пригадайте або випишіть зі збірників прислів’я, приказки, загадки, гуморески про гумор.

2. Поясніть і запишіть значення слів і словосполучень.

Гумор, сміх, жарт, дотеп, каламбур, сатира, іронія, анекдот, коломийка, частівки.

3. Використавши запропоновану інформацію, напишіть есе «Сміхова культура українців: історія і сучасність» .

Уперше у вітчизняній традиції світ сміхової культури можна спостерігати у відомій пам’ятці періоду Київської Русі «Молінні Данила Заточника». Це унікальне першоджерело ХII століття дає нам можливість вивчення витоків формування українського гумору, його місце в духовній культурі середньовіччя. Більш ніж півтора століття тому на це звернув увагу відомий російський дослідник С.П. Шевирьов. У «Слові Данила Заточеника», — писав він, — вперше знаходиться, як у малому зародку, малоросійський гумор, — ця особлива властивість наших південних русинів піднесена на вищий ступінь художності сучасним поетом — це чарівне злиття сумного сміху й усміхненого суму, які знаходять примирення у світлорозумній думці, що виливається в найпростішу народну форму — руської приповідки чи Соломонової притчі».

4. Проаналізуйте запропоновану інформацію. Як би Ви окреслили значення поняття «сміх», «народний гумор»?

Сміх, за висловом Максима Горького, — ознака міцного душевного здоров'я. Він же водночас є виявом високого духу, життєвого оптимізму, критичною розуму й тонкої спостережливості, загалом — талановитості народу. А. Луначарський розглядав український народний гумор як вияв «величезних і свіжих невичерпних сил, що відчувають за собою право дивитись і на дрібне, і на значне, велике певною мірою згори вниз, пом'якшувати ненависть презирством і зневагою, захоплення і схиляння — іронією, горе — надією».

5. Прочитайте інформацію про історію анекдоту в Україні. Підберіть і запишіть давні українські народні і сучасні анекдоти на цікаву Вам тему (на окремих аркушах паперу).

Анекдот - це коротенькі оповідання чи сценки про комічні події, пригоди, ситуації, людську поведінку або вчинок. Анекдот, як правило, ґрунтується на одному життєвому епізоді, відзначається лаконічністю викладу змісту і обов'язково завершується несподіваною смішною, дотепною розв'язкою. Персонаж проводиться через єдину сюжетну конфліктну ситуацію, але таку, яка найповніше виявляє його соціальну чи моральну сутність. Непередбаченість сюжетних ходів у анекдотах часто має настільки незвичайний або винятковий характер, що з певних міркувань (соціальних, етичних, вікових і т. д.) змушує оповідача добирати відповідного слухача, вимагає атмосфери цілковитої взаємності й довір'я між ними. На це вказує й сама назва жанру, що походить від грецького слова анекдотос, тобто не готовий в люди (заміж), або переносно: нерозголошений, таємний, неопублікований. У європейській літературі цей термін спершу адресували до коротких розповідей про незвичайні смішні випадки й пригоди з життя видатних людей, згодом перейшов у фольклористику як узагальнена назва усних дотепних прозових творів різного змісту й форми. З українських діячів культури термін анекдот стосовно народних гумористичних оповідань чи не вперше вжив Г. Квітка-Основ'яненко, який анонімно 1822 року в журналі «ВестникЕвропы» і 1832 року в газеті «Молва» переповів кілька почутих на Харківщині бувальщин про трьох братів, які, сховавшись під час татарського наскоку, не втримали язика за зубами і тому потрапили в руки нападників, про Наполеона, що нібито втік з Москви, дізнавшись про наближення полтавського полку; про Остапа з Охрімом, що рахували галок на хрестах, та ін. 1859 р. в Києві з'явилася вже й перша окрема збірочка творів цього фольклорного жанру — «Маленька книжка малоросійських анекдотів. У живій мові та фольклористиці існували й інші назви, що яскраво засвідчує заголовок збірки «Руські народні казки й приказки, байки й прибаютки, брехеньки й побрехеньки, билиці й небилиці, прикладки й нісенітниці», виданої в Києві 1875 р. К. Шейковським. Прозові гумористичні твори називали також «можебилицями» (П. Єфименко), «придабашками» (Ю. Федькович), «гуморесками», «вигадками» тощо. І в наш час поруч з узагальнюючим терміном «анекдот» зустрічаються, особливо в періодичній пресі та в заголовках популярних збірок народного гумору, назви «народна усмішка», «сміховина», «дотеп» тощо.

6. Підготуйте відеопрезентацію найцікавіших уривків із запропонованих нижче творів.

Одним із перших українських прозаїків почав опрацьовувати народні анекдоти в формі гумористичних оповідань Г. Ф. Квітка-Основ'яненко («Солдатський патрет» або «Пархомове снідання» — на основі анекдоту про куплений дешево хрін, «Підбрехач» — за анекдотом «Циган сват» тощо), а також на анекдотичній канві будувати окремі епізоди у своїх повістях (наприклад, в «Конотопській відьмі» сотник і писар рахують воли, як у відповідному анекдоті: оце рябий віл, а оце — один, два, три, чотири, п'ять, а де ж шостий?).

Література:

1. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 232с.

2. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.

3. Усі крилаті вислови, прислівя, приказки, загадки. Укладач Н.В.Курганова. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 320 с.

Теми для рефератів (наукових робіт)

1. Місце гумору в українській культурі.

2. Сміх як найзагадковіша людська здібність.

3. Анекдот як джерело народних афоризмів.

4. Багатство українських жартівливих пісень.

5. Філософія гумору.

6. Сучасний український гумор.

7. Вплив гумору на формування особистості.

8. Мовні особливості вираження гумору

9. Гумористи Рівненщини.

10. Гумор у рекламі: чи добре це?

11. Почуття гумору як ресурс стресоподолання

12. Значення гумору в моєму житті.

Семінарське заняття № 5

Тема:Українськийнароднийодяг

Вид заняття: міжпредметний семінар

Методи:демонстрація наочного матеріалу, демонстрування навчального кіно, інтерв’ю, бесіда, діагностика знань, самостійна робота

Мета:знати етнокультурну інформацію про традиційне вбрання, яке є культурним кодом колективного творчого досвіду народу, його уявлень, нормативних критеріїв, стандартів поведінки, естетичних смаків, міжетнічних контактів та взаємовпливів; умітизастосовувати отримані знання під час фахової діяльності

Мотивація навчання особистісне і професійне самовдосконалення

Актуалізація опорних знань: запитання для обговорення та дискусіїі завдання для практичного виконання.

І. Підготуйте відповіді на запитання й виконайте завдання:

1. Розкажіть про конструктивні особливості крою та декору українських сорочок.

2. У чому виявляється регіональна своєрідність плечового одягу?

3. Назвіть регіональні комплекси українського традиційного вбрання та їхні принци повів відмінності.

4. Яку роль відіграють головні убори та прикраси у комплексі традиційного вбрання?

5. Розкажіть про історію взуття в Україні. Який був найдавніший тип взуття?

6. Проаналізуйте обряд «вивертання одягу». Які Ви ще знаєте обряди, пов’язані з вбранням.

7. Яка роль традиційного українського вбрання (або його елементів) сьогодні – музейний експонат чи елітарний аксесуар?

8. Чи підтримуєте Ви вислів «За одягом зустрічають, але за розумом проводжають».

9. Проаналізуйте судження видатних людей про моду Чому вони так думали?

• Нехтувати модою так само не розумно, як і занадто завзято її наслідувати (Лабрюер).

• Пуста людина прикрашається, тільки розумна людина вміє одягатися (О.Бальзак).

• Успіх має не сукня, а Попелюшка в сукні (крилатий вислів).

ІІ. Практичні завдання

1. Принесіть на практичне заняття будь-який зразок традиційного вбрання Вашого регіону або вбрання, яке здавна збереглося у Вашій родині та розкажіть його історію.

2. Пригадайте або випишіть зі збірників прислів’я, приказки, загадки, гуморески про вбрання, манеру одягатися тощо.

3. Поясніть і запишіть значення слів і словосполучень.

Багатошаровість убрання, суцільнокроєність, «кошуля» («морщинка», «опліч», «підрамник», «призбирка», «рубатка», «хло’пянка», «чумачка») - це …, поясний одяг, платоводрапірувальні (намітки, обруси, хустки) і шиті шапкоподібні («очіпки», «чушки», «зборники», «фес») – це …, коралі.

Література:

1. Білан М.С, Стельмащук Г.Г. Український стрій. – Львів, 2000.

2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Мюнхен, 1958.-т.1-2.-Репринт.-К., 1991.

3. Українська минувшина: Ілюстративний етнографічний довідник. - 2-е вид. /А.П. Пономарьов та ін. – К.: Либідь, 1994.-256с.

4. Українська етнологія: Навчальний посібник / За ред. В.Борисенко. – К.: Либідь, 2007. – 400с.

Теми для рефератів (наукових робіт)

1. Історія традиційного українського вбрання.

2. Символіка національного одягу.

3. Мода в одязі українців: історія та сучасність.

4. Дрес-код у сучасних ВНЗ.

5. Акуратність в одязі як вияв естетичної поведінки.

Семінарське заняття № 6

Тема:Українська національна кухня

Вид заняття: міжпредметний семінар

Методи: інтерв’ю, бесіда, діагностика знань, ілюстрації, самостійна робота, демонстрування навчального кіно.

Мета:знатиетнічні особливості системи харчування та народної кулінарії, відомості про систему харчування й обрядову їжу українців; умітизастосовувати отримані знання під час фахової діяльності

Мотивація навчання особистісне і професійне самовдосконалення

Актуалізація опорних знань: запитання для обговорення та дискусіїі завдання для практичного виконання.

І. Підготуйте відповіді на запитання, виконайте завдання:

1. Розкажіть про систему харчування українців.

2. Прочитайте прислів’я та приказки про їжу, пригадайте відомі Вам. Які з них Вам подобаються найбільше? Чому? «Хліб – усьому голова», «Галушка та лемішка, а хлібу - перемішка», «Як нема борщу, то нема й їжі», «Давали їсти й пити, лише принуки не було», «Дурне сало без хліба», «Сливка – слинка, грушка – манушка, риба – вода, хліб - голова», «Вміли готувати, та не вміли подавати».

3. Які страви з круп, овочів, молока та м’яса колись готували у Вашій місцевості? Коли їх споживали?

4. Які давні рецепти й завдяки кому й чому збереглися й дотепер?

5. Розпитайте, які страви готували на свят-вечір у Вашій місцевості?

6. Що готували колись у Вашій місцевості на весілля? Чи збереглися дотепер ці традиції?

7. Які страви готували на поминальний обіду Вашій місцевості? Чи збереглися дотепер ці традиції?

8. Хто і які українські традиційні страви готує у Вашій родині?

9. Проаналізуйте запропоновані прислів’я. Чи дійсно українці дуже гостинні? «Хто в гості не їздить і до себе не зве, той недобрим сливе», «Коли хочеш бути в честі, то не дуже до людей части», «Чим багатий, тим і радий», «Гості першого дня – золото, другого – срібло, а третього – мідь, хоч додому їдь», «Люди добрі, тепла хата, є що їсти, є де спати, хоч зимуйте», «Який гість, така йому і честь».

10. Як Ви важчаєте, чи дійсно жоден із індоєвропейських народів не мав звичаю пекти пироги? Розкажіть, що символізує пиріг.

11. У недільні та святкові дні часто готували вареники; у Галичині їх називали «пироги». Яку магічну функцію, крім споживчої, вони виконували? Прочитайте прислів’я, загадки про вареники, які з них Вам подобаються найбільше? Чому? Запишіть ті, які відомі Вам.

• Всемірний маленький, бокастий, товстенький, коханчик удався, у тісто прибрався, чим смачним напхався, в окропі купався, на смак уродився, ще й маслом умився, в макітру скотився, не довго нажився. Круть, верть - і пропав (вареник).

• Рахував сир-масло, то й вареників не їсти.

12. З чого завжди розпочинався обід в українській сім’ї? Чи зберігся цей звичай дотепер?

13. Підготуйте виступ на тему: «Українська й французька кухня: порівняльний аналіз».

14. З твору якого письменника запропоновано уривок?

Тут їли різнії потрави,

І все з полив’яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підливою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик…

Вбирали січену капусту,

Шатковану і огірки

(Хоч це було в час мясопусту),

Хрін з квасом, редьку, буряки,

Рябка, тетерю, саламаху

Як не було – поїли з маху

І всі строщили сухарі…

Чи всі перераховані страви Вам відомі?

15. Які напої вживали давні українці? Чи вживала молодь алкоголь?

Як Ви вважаєте, чому виникли прислів’я: «Карти і пиття не доводять до пуття», «П’яний та дурний – рідні брати», «Вибачай дурний п’яному», «Ні рак, ні жаба, - просто п’яна нахаба», «Мудрості набираються з книжок, а дурості з пляшок», «Хто п’є, той і розум проп’є»,«П’яниці море по коліна»,«У склянці вина тоне більше людей, аніж у морі»,«Як до праці, руки дрижать, а горілку добре держать»,«Через чарчину позбувся чину»,«П’яному море по коліна, а калюжа по вуха», «П’яному й кози золоті», «У п’яниць на тиждень сім п’ятниць», «П’яний як чіп», «Хліб на ноги ставить, а горілка з ніг валить», «Наука - не пиво: в рот не увіллєш».

16. Прочитайте статтю. Підготуйте короткий виступ на тему: «Мій режим харчування»

Режим харчування селянина великою мірою залежав від режиму робочого дня й того чи іншого календарного сезону. Харчувалися завжди тричі на день, а у польові весняно-літні дні додавали ще й полуденок.

Усі прийоми їжі (крім полуденка) були обов’язково пов’язані з гарячою, переважно вареною, стравою, для того двічі витоплювали піч – вранці, готуючи сніданок і обід, і ввечері. Сніданок і вечеря мали досить різноманітне меню, в обід же майже завжди готували борщ і кашу. Обід ніс і певне символічне навантаження: єднання сім’ї. Обідали завжди разом, з однієї миски, кожний член сім’ї мав визначене місце, першим починав їсти старший у родині. Під час обіду заборонялося сваритися й просто голосно розмовляти, сміятися, стукати ложками тощо. Їжа, яку заробляли важкою працею, вимагала й відповідного ставлення до неї.

У неділю не працювали. У ці дні кожна сім’я прагнула приготувати різноманітну їжу. У неділю ходили в гості здебільшого до родичів чи кумів. Приймати гостя, особливо в обідню пору, за традицією, вважалося доброю ознакою (За В. І. Наулком).

17. Як правило, в Україні їжу готували в печі. Василь Земляк у романі «Зелені млини» писав, що піч для українця, як вівтар для віруючого. Які повір’я, перекази тощо Ви знаєте про піч? Чому українці її так шанували й шанують донині?

18. Слово піч походить від слова «печера». Уперше слово «піч» було надруковано в 945 році в «Повісті врем’яних літ». Чому піч називають Берегинею родинного вогнища?

ІІ. Практичні завдання

1. Запишіть давні українські рецепти (на окремому аркуші паперу), які Ви знаєте або які використовують у Вашій родині.

2. Поясніть і запишіть значення слів і словосполучень.

Паска, галушки, коливо, обжинковий коровай, «бабина каша», балабушки (балабухи), драглі, варенуха.

Література

1. Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних районів України. – К.: Наук. думка, 1982.

2. Артюх Л.Ф. Українська народна кулінарія. - К., 1977.

3. Гонтар Т. Традиційне харчування українців // Рад.школа.-1990.-№10.

4. Лозко Г.С. Українське народознавство. - К.: Зодіак-ЕКО, 1995.

5. Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва.-Львів: Фенікс 1994.

6. Сележан Й.Ю. Основи національного виховання (Українознавство: ритуально-міфологічна, звичаєва та обрядова культура українців): Хрестоматія. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2005.

7. Українська минувшина: Ілюстративний етнографічний довідник. - 2-е вид. /А.П. Пономарьов та ін. – К.: Либідь, 1994.-256с.

8. Повір’я. - К.: «Знання» України, 1922.

9. Усі крилаті вислови, прислів’я, приказки, загадки / Укладач Н.В.Курганова. - Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007.

Теми для рефератів (наукових робіт)

1. Українська кухня в історичному ракурсі.

2. Гостинність українського народу.

3. Українські традиційні та святкові страви.

4. Унікальність української кухні.

5. Хліб як символ для українців.

6. З історії українського борщу.

Семінарське заняття № 7

Тема:Українська народна медицина

Вид заняття: дискусія.

Методи: інтерв’ю, аналіз проблемних ситуацій, навчальні дискусії, діагностика знань, самостійна робота.

Мета:знатинародні уявлення про анатомію і фізіологію людини, народне розуміння етіології захворювань, погляди на народних лікарів, методи діагностики та профілактики, санітарно-гігієнічні норми, класифікацію лікувальних засобів; умітизастосовувати отримані знання під час фахової діяльності

Мотивація навчання особистісне і професійне самовдосконалення

Актуалізація опорних знань: запитання для обговорення та дискусіїі завдання для практичного виконання.

І. Підготуйте відповіді на запитання й виконайте завдання:

1. Розкажіть про історію виникнення народної медицини.

2. Які Ви знаєте лікувальні трави й ягоди?

3. Назвіть ліки мінерального та тваринного походження.

4. Що Ви можете розповісти про давню стоматологію? Які народні засоби боротьби з зубним болем і догляду за зубами застосовують у Вашій родині (місцевості).

5. Чи було колись поняття «дієта»? Чому сучасні люди дуже часто застосовують дієту й чи корисно це, на Ваш погляд, для здоров’я?

6. Поясніть слова Жан Жака Руссо: «Коли ви помітите, що я дуже хворий і мало надії на моє одужання, віднесіть мене на луки, і ви побачите, що мені знову стане краще».

7. Обґрунтуйте, чому куріння вважали однією з найшкідливіших звичок і як із ним боролися? Яке Ваше ставлення до куріння?

8. Що таке магічна медицина? Ваше ставлення до знахарів.

9. Прочитайте роздуми мислителів про здоров’я. Який із вислові Вам подобається найбільше? Чому? Пригадайте і запишіть вислови про здоров’я відомі Вам.

• Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу (Сократ)

• Сучасні хвороби мало схожі на хвороби минулого, якщо не зважати на те, що ми від них також вмираємо (Реплієр)

• Деякі ліки небезпечніші, ніж хвороби (Сенека Старший)

• Здоровий жебрак щасливіший хворого короля (Шопенгауер)

• Здоров’я – гонорар мудрих (Беранже)

• Кращий лікар той, хто знає непотрібність більшості ліків (Франклін)

• Найгірша із хвороб – бути прив’язаним до своїх хвороб (Сенека Молодший)

2. Прочитайте статтю. Підготуйте короткий виступ на тему: «Моє ставлення до алкоголю, куріння та наркотиків».

1.Викрадач розуму - так іменують алкоголь із давніх часів. Про оп'яняючі властивості спиртних напоїв люди дізналися приблизно за 8000 років до нашої ери - з появою керамічного посуду, що дало можливість виготовлення алкогольних напоїв із меду, плодових соків і винограду. Можливо, виноробство виникло ще до початку культурного землеробства. Мандрівник Н.Н. Миклухо-Маклай спостерігав папуасів Нової Гвінеї, що не вміли ще добувати вогонь, але знали прийоми готування хмільних напоїв. Чистий спирт почали одержувати в 6-7 сторіччях араби й назвали його «алькоголь», що означає «одурманюючий». Першу пляшку горілки виготовив араб Рагез у 860 році. Перегонка вина для одержання спирту різко збільшила пияцтво. Не виключено, що саме це послужило приводом для заборони вжитку спиртних напоїв основоположником ісламу (мусульманської релігії) Мухамедом. Ця заборона ввійшла згодом і в збір мусульманських законів - Коран (7 сторіччя). З тих пір протягом 12 сторіч у мусульманських країнах алкоголь не вживали, а відступників закону (п'яниць) жорстоко карали.

Але навіть у країнах Азії, де споживання вина заборонялося релігією (Кораном), культ вина все ж процвітав і оспівувався у віршах.

У середньовіччі в Західній Європі також навчилися одержувати міцні спиртні напої шляхом сублімації вина й інших цукристих рідин, що бродять. Відповідно до легенди, уперше цю операцію учинив італійський чернець алхімік Валентіус. Спробувавши щойно отриманий продукт і прийшовши в стан сильного алкогольного сп'яніння, алхімік заявив, що він відкрив чудодійний еліксир, що робить старця молодим, стомленого бадьорим, сумуючого веселим.

З тих пір міцні алкогольні напої швидко поширилися країнами світу, насамперед за рахунок промислового виробництва алкоголю з дешевої сировини (картоплі, відходів цукрового виробництва і т.п.). Алкоголь настільки швидко ввійшов у побут, що практично не один художник, письменник або поет не обходив цю тему. Такі картини пияцтва є на полотнинах старих голландських, італійських, іспанських і німецьких художників. Люту силу алкоголізму розуміли передові люди свого часу. Релігійний реформатор тих років Мартін Лютер писав: «Кожна країна повинна мати свого диявола, наш німецький диявол - добра бочка вина».

Поширення пияцтва на Русі пов'язано з політикою панівних класів. Була навіть створена думка, що пияцтво є нібито стародавньою традицією російського народу. При цьому посилалися на слова літопису: «Веселие на Руси - есть пити». Російський історик і етнограф, знавець звичаїв і вдач народу, професор Н.И. Костомаров (1817-1885) довів, що в Древній Русі пили дуже мало. Лише на обрані свята варили медуху, брагу або пиво, міцність яких не перевищувала 5-10 градусів. Чарку пускали по колу і з неї кожний надпивав декілька ковтків. У будень ніяких спиртних напоїв не вживали, і пияцтво вважали найбільшою ганьбою і гріхом.

Але з 16-го сторіччя почалося масове завезення з-за кордону горілки й вина. За часів Івана IV і Бориса Годунова були «царські шинки», що приносили масу грошей у скарбницю. Проте уже тоді намагалися обмежити споживання спиртних напоїв. Так у 1652 році вийшов указ «продавати горілку по одній чарці на людину». Заборонялося видавати вино питущим, а також усім під час постів, по середах, п'ятницях і неділях. Проте через фінансові розуміння незабаром була внесена правка: «чтобы великого государя казне учинить прибыль, питухов с кружечного двора не отгонять», чим фактично підтримувалося пияцтво.

З 1894 року продаж горілки став царською монополією.

Однією із темних плям минулого, сліди якого ще збереглися донині, є пияцтво й алкоголізм.

Чи треба говорити, що Росія та й, на жаль, Україна в сенсі вжитку спиртного країни особливі. Тут є свої сумні традиції, свої стандарти. Переважає в нас ужиток у «ударних доз»: велика кількість випитого в стислий термін. Частіше вдень. Інакше кажучи, домінує несприятливий, так званий «північний» тип пиття. І п'ємо ми, на жаль, історично усе більше і більше.

2. Куріння та його вплив на організм людини стають сьогодні соціальною й медичною проблемами. Доведено, що куріння тютюну є великою небезпекою для здоров'я й призводить до виникнення різних захворювань, які спричиняють передчасну смерть людей. Виявляється, що смертність від раку легень серед курців у 20 разів вища, ніж серед тих, що не курять. Також курці в 13 разів частіше хворіють на стенокардію (захворювання серця) і в 10 разів частіше — на виразкову хворобу шлунка. Як правило, курець живе на 6-8 років менше, ніж його ровесник, який не курить.

Що ж таке тютюн? Тютюн — це однорічна рослина з родини пасльонових, висушені листки якої після спеціальної обробки подрібнюють і використовують для куріння. До складу листків тютюну входять такі речовини, як нікотин, білки, вуглеводи, органічні кислоти, смоли й ефірні олії. Основна особливість тютюну, завдяки якій він відрізняється від інших рослин родини пасльонових, — вміст нікотину.

Нікотин — одна з найсильніших рослинних отрут, основна складова частина тютюнового диму. У чистому вигляді це безбарвна оліїста рідина неприємного запаху, гірка на смак. Вона добре розчиняється у воді, спирті, ефірі й легко проникає крізь слизові оболонки порожнини рота, носа, бронхів, шлунку.

Давно вже став звичним плакат — "Крапля нікотину вбиває коня!" Ми часто не задумуємося над змістом цих слів. Але ж таки справді вбиває! Велика гарна тварина падає від краплини страшної отрути. Дуже чутливі до нікотину птахи, ссавці, а також риби й земноводні. Наприклад, якщо змочити кінчик скляної палички нікотином і доторкнутися нею до дзьоба горобця, то він загине. Також краплина нікотину призводить до загибелі всіх риб у акваріумі.

Смертельна доза нікотину для людини — 50-70 мг (1 мг на кілограм маси тіла). Відомо, що кількість нікотину, який надходить із тютюнового диму в організм, становить приблизно 1/25 вмісту його в тютюні. Важливе значення має те, як часто роблять затяжки під час куріння. Людина дістає смертельну дозу нікотину, викурюючи 20-25 сигарет в день.

Отруйність нікотину відчув кожний, хто взяв у рот першу в житті сигарету. Ніхто не може докурити першої сигарети до кінця. Цьому заважають запаморочення й нудота, а часом і ще неприємніші відчуття, такі, як інтенсивне слиновиділення, шум у голові, головний біль, серцебиття, загальна слабкість, тремтіння рук, блювання, пронос. У тяжких випадках людина непритомніє. Поступово організм пристосовується до нікотину і куріння не викликає таких неприємних відчуттів. Хоча отруєння організму триває.

Шкідлива дія тютюну не обмежується нікотином. До складу тютюнового диму входить приблизно 30 отруйних речовин: аміак, синильна кислота, чадний газ та ін.

Тютюновий дим, який вдихає курець, потрапляє у верхні дихальні шляхи, а потім — у трахею та легені. Під впливом тютюнового диму відбувається хронічне подразнення слизової оболонки гортані, розвивається запалення голосових зв'язок, вони потовщуються, грубішають. Це призводить до зміни тембру голосу (грубий голос курця), що особливо помітно в молодих жінок.

Внаслідок подразнення слизової оболонки бронхів і трахеї тютюновим димом розвивається їх хронічне запалення (бронхіт і трахеїт).

Тому курці частіше хворіють на запалення легенів, туберкульоз, захворювання у них мають складний перебіг.

Учені встановили, що куріння — один з основних чинників, який призводить до того, що розвивається рак легенів. Захворюваність на рак легенів серед курців у 30 разів більша, ніж серед тих, хто не курить. Також відомо, що куріння збільшує ризик захворіти на злоякісні новоутворення інших органів: язика, гортані, стравоходу, шлунку, сечового міхура. Тютюновий дим згубно діє на серцево-судинну систему, дихальну систему та органи травлення.

Нині ми не можемо говорити про куріння підлітків як про невинні пустощі. Куріння — соціальне лихо. Через нерозуміння, сліпе наслідування моди, дорослих, ровесників підліток починає курити — спочатку робить одну затяжку, викурює одну сигарету, а потім тягнеться до лиховісної пачки знову і знову. І так куріння стає звичкою. А почати куріння набагато легше, ніж покинути. Отож, краще не починати.

3. Ще в ранньомупалеоліті (4000 – 1000рр. до н.е.) відбулося перше знайомстволюдини з наркотиками.Здокументів та історичнихдовідоквідомо, щошумерійці, китайці, індійці, стародавні греки, ацтеки й племена Сибіру знали діюнаркотичнихрослин, використовувалиїх.

Наприклад, про один із таких видів наркотиків – гашиш говориться в «лакувальнику» китайського імператора Шен – Нуна в 2737р. до н.е. як ліки від кашлю та розладу шлунку.

Перший медичний препарат, виготовлений з опіуму, прописав хворому в XVI ст. відомий Парацельс.

За останні роки зловживання наркотичними засобами, психотропними речовинами та їх незаконний обіг набули масового характеру і в Україні.

Практика свідчить, що основною сировинною базою наркоманії в Україні є мак. Споконвіків насіння, на перший погляд мирної культури, використовували як продукт харчування. Наркоотруту містить не воно, а головки маку. На жаль, в останні роки пелюстки цієї рослини вкрили пеленою журби не одну оселю.

Україна сьогодні нагадує людину, яка тільки втягується в це лихо й поки що «бавиться» так званими легкими наркотиками. Інтенсивна міграція населення, потоки вантажів, а також історично зумовлені соціальні та культурні зв‘язки між країнами сприяють збільшенню надходжень в Україну наркотиків іноземного виробництва.

Незважаючи на те, що зловживання наркотиками є однією з найважливіших проблем ХХІ століття, досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями. За своїм характером людина завжди тягнеться до невідомого. І їй, як свідчить практика, не складно було відкрити таємницю: природа в своїй глибині містить рослини, коріння чи листя, які виділяють соки, що піднімають настрій, надають сил, роблячи життя, хоча й ненадовго, «щасливим».

Наркоманія надзвичайно підступна і складна хвороба. Вживання наркотиків руйнує імунітет наркомана, його серцево-судинну систему, внутрішні органи. Бранця «білої смерті» видає зовнішній вигляд: його шкіра, зуби, волосся. Життя наркоманів поділяється на дві фази: перша, в якій знаходяться під дією наркотиків, і друга фаза, коли шукають дозу, бо починається жахлива «ломка».

Наша медицина навчилася лікувати наркоманію, та біда в тому, що наркомани нерідко повертаються у колишнє середовище і не можуть втриматися від спокуси знову спробувати «заборонений плід». На жаль, хвороба настільки змінює особистість, що наркомани навіть після тривалого лікування беруться за старе, бо не можуть адаптуватися до існуючих умов. Неспроможні подолати побутові чи соціальні проблеми.

ІІ. Практичні завдання

1. Запишіть українські народні медичні рецепти (на окремому аркушу паперу), які застосовують у Вашій родині.

2. Пригадайте відомі Вам народні прислів’я, приказки про здоровий спосіб життя й шкідливі звички.

3. Напишіть творчу роботу на тему: «Народна медицина: за й проти».

Література

1. Болтарович З. Народна медицина українців. – Львів, 1990.

2. Зубов О.І. Аптека на вашому столі. - К.: Знання,1982.

3. З народної творчості Волині. Сто п’ятдесят українських народних пісень та тисяча приповідок. –Торонто.: Товариство «Волинь».-1978.-196с.

4. Кархут В.В. Ліки навколо нас. – К.: Здоров’я, 1978.

5. Лікувальна сила природи // Україна. -1984.-№2.

6. Носаль М.А., Носаль М.І. Лікарські рослини і способи їх застосування в народі. – К.: Д. мед. вид., 1962.

7. Попов А.П. Лекарственныерастения в народноймедицине. – К.: Здоровье, 1969.

8. Товстуха Є.С. Українська народна медицина. – К.: Рось, 1994.

9. Товстуха Є.С. Кришталева чара. Сто українських алкогольних лікувальних напоїв. - К.: Сільські вісті. 1994.- 188с.

Теми для рефератів (наукових робіт)

1. Медицина Київської Русі та місце в ній народної медицини

2. Магія слова в українській народній медицині.

3. Народна медицина як галузь народної культури.

4. Народні лікарі та засоби народної медицини.

5. Рослини в народній медицині.

6. Завдання для самостійної роботи

Оформлення звіту про самостійну роботу

Підсумком самостійної роботи вивчення курсу є складання письмового звіту за темами, вказаними в п. 6.1. Звіт може бути представлено у формі ІНДЗ (родовід), педагогічного есе, наукової публікації (стаття, тези); у формі дискусії на відповідну тему.

Звіти про виконаннясамостійноїроботи у вищезазначених формах повинні бути підготовлені до терміну, обумовленого студентом і викладачем.

7. Види індивідуальної роботи

1. Презентація наукового фільму з народознавства.

2. Презентація першоджерел.

3. Презентація наукової статті.

4. Написання наукової статті для публікації.

5. Підготовка виступу на студентську конференцію.

6. Участь в олімпіаді з народознавства.

7. Ііндивідуальне науково-дослідне завдання у форміродоводу.

8. Підготовка українського народного обряду.

8. Критерії оцінювання і. Розподіл балів відповідно до змістових модулів

Максимальнакількістьбалів - 100

1. Бали за роботу на семінарськомузанятті – 42 (6балів за 1 практичне заняття)

2. Бали за індивідуальну роботу - 18

3. Бали за підсумковий тестзмістового модуля № 1 і змістового модуля № 2 – 40.

Разом – 100балів

Іі. Розподілбалів за роботу на практичномузанятті

Максимальнакількістьбалів за практичнезаняття - 6

1. Бали за виступ на практичномузанятті – 3

2. Бали за доповнення до виступу – 1

3. Бали за виконанняпрактичних завдань - 2

Ііі. Розподілбалів за індивідуальну роботу

Максимальнакількістьбалів - 18

1. Бали за презентацію наукового фільму з народознавства - 2.

2. Бали за презентацію першоджерел - 2.

3. Бали за презентацію наукової статті - 2.

4. Бали за написання наукової статті для публікації - 4.

5. Бали за підготовку виступу на студентську конференцію - 4.

6. Бали за участь в олімпіаді з народознавства - 4.

7. Бали за індивідуальне науково-дослідне завдання у форміродоводу - 10.

Іv. Шкала оцінювання в кмсонп та ects

Для діагностикизнаньвикористовується кредитно-модульна система зі 100-бальною шкалою оцінювання.

Сума балів за всіформинавчальноїдіяльності

9. Питання до модульного контролю

1. Предмет і завдання народознавства.

2. Етногенетичні процеси в Україні.

3. Національні риси характеру українців.

4. Релігійна культура українців.

5. Народний іконопис.

6. Українська символіка й священні знаки.

7. Зародження української мови та писемності.

8. Українські звичаї та обряди.

9. Фольклорна творчість українців.

10. Праукраїнський календар.

11. Виникнення українських імен та прізвищ.

12. Український народний гумор

13. Сімейні відносини та обрядовість.

14. Функції сім’ї.

15. Поняття роду, родини, рідні.

16. Обряди посвячення в Україні.

17. Дозвілля української молоді.

18. Українська народна педагогіка.

19. Дитячий фольклор.

20. Українське національне вбрання.

21. Витоки українського народного театру

22. Народна музична культура

23. Народна медицина.

24. Народна кухня.

25. Український народний етикет.

26. Народні художні ремесла та промисли.

27. Українські народні знання.

28. Усна народна творчість.

29. Народна архітектура.

30. Видатні науковці України.

31. Українська народна художниця Катерина Білокур.

11. Рекомендована література

11.1. Основна література

1. Гавриленко Л.А. Джерело: Посібник з українського народознавства. - Запоріжжя: Просвіта, 2003. – 176с.

2. Гавриленко Л.А., Токарєва І.Г. Край: Посібник з українського народознавства (3-ій рік вивчення). - Запоріжжя: Просвіта, 2003. – 240с.

3. Лозко Г.С. Українське народознавство. - К.: Зодіак - ЕКО, 1995. – 368с.

4. Наулко В. Культура і побут населення України. – К.: Либідь, 1993. – 283с.

5. Українське народознавство: Навчальний посібник / За редакцією С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф. Кирчіва. - Львів: Фенікс,1994. – 608с.

11.2. Допоміжна література

1. Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці: Зб.нарисів / Упорядн. О.К.Романчук. - Львів: Каменяр, 1991. -246с.

2. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. - К., 1998.

3. Боплан Г.Л. Опис України. – К., 1991.

4. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К.: Фірма « Довіра», 1993. – 414с.

5. Великдень в Україні: Нариси про великодні свята з народними піснями. - К.: Муз. Україна, 1993. - 128 с.

6. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Мюнхен, 1958. - т.1-2. - Репринт. - К., 1991.

7. Вудвуд Л.Ф. Відкривай духовні острови. Українське народознавство / За заг. редакцією професора А.П.Загнітка. - Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. -144с.

8. Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. – К., 1995.

9. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.

10. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. – К., 1994.

11. Кочубей А.В. Народознавство для студентів інженерних спеціальностей ВНЗ: Навчально-методичний посібник – Рівне: НУВГП, 2009. – 148с.

12. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. - К.: Абрис, 1993. – 414с.

13. Народ скаже – як зав’яже: українські народні прислів’я, приказки, загадки: Навч. посібник / За ред. Андрущенко В.Я, та ін. –К.: Веселка, 1971. – 230с.

14. Плачинда С.П. Словник української міфології. – К.: Укр. письменник, 1993. – 63с.

15. Сележан Й.Ю. Основи національного виховання (Українознавство: ритуально-міфологічна, звичаєва та обрядова культура українців): Хрестоматія. - Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – 272с.

16. Скуратівський В.Т. Український рік. - К.: Веселка, 1996. -238с.

17. Українська душа. - К., Фенікс, 1992. – 128с.

18. Українська етнологія: Навчальний посібник / За ред. В.Борисенко. – К.: Либідь, 2007. – 400 с.

19. Українська минувшина: Ілюстративний етнографічн. довідник. - 2-е вид. / А.П. Пономарьов та ін. – К.: Либідь, 1994. – 256с.

20. Українська родина: Родинний і громадський побут / Упорядн. Лідія Орел. - К.: В-во ім. Олени Теліги, 2000. – 424с.

11.3. Інтернет-ресурси з народознавстваУкраїни:

http://traditions.org.ua – Українськітрадиції

http://photo.didjeridu.org.ua/hotynshchyna/Muzfolk.html – Українськамузична фольклористика

http://etno.us.org.ua – Українськаетнографія

http://www.ukrfolk.kiev.ua – Український фольклор інароднатворчість

http://www.heritage.com.ua – Пам’яткиУкраїни

http://www.honchar.org.ua – Український центр народноїкультури «Музей Івана Гончара»

http://rius.kiev.ua – Українознавство

http://gi.kmpu.edu.ua/images/stories/Departaments/gi/filosofia.gi/archive/avtor.html – ЕтнологіяУкраїни

http://etno.kyiv.uar.net – Інститутмистецтвознавства, фольклористики та етнологіїім. М.Т.Рильського НАН України

http://www.folkart.net.ua/index_ukr.htm – Українська народна творчість

4. Інформаційні ресурси

1. Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра, спеціаліста і магістра всіх напрямків – К., 2002. – ПП. 13, С. 197.

2. Бібліотеки:

• НУВГП (33000, Рівне, вулиця Приходька, 75); тел.: 22-25-39;

• державна обласна (33000, Рівне, майдан Короленка, 6); тел.: 22-70-63.

Міські бібліотеки м. Рівного:

• ім. В. Короленка (вул. Київська, 44);

• № 9 (вул. С. Бандери, 9а);

• № 10 (вул. Гагаріна, 67);

• міська (вул. Корольова, 4);

• міська (вул. Вітебська, 3а).

3. Методичний кабінет кафедри українознавства, педагогіки і психології НУВГП (33027, Рівне, вул. Мірющенка, 53а, 7-й корпус НУВГП, ауд. 773)

4. www.mon.gov.ua

5. www.tspu.edu.ua // кредитно-модульна система

6. www.rada.kiev.ua/LIBRARY/

28