2. Антична атомістика (Демокріт, Епікур)

Демокріт: 1. Атомістика. – 2. Почуттєве і раціональне в пізнанні. – 3. Ідея необхідності. – 4. Соціально-етичні погляди.

Важливим кроком на шляху онтологічного підходу до вирішення філософських питань став атомізм Демокріта (бл. 460 – 370 рр. до н.е.), який прагнув до створення чіткого, ясного і логічно обґрунтованого вчення. (легенда про оживлення дружини Дарія)

Головне у його філософії – це вчення про атом, простий, вічний, незмінний, неподільний, що не виникає і не знищується. Атомів нескінчена множина, вони характеризуються твердістю, відрізняються один від одного своїм об’ємом і формою. Всі тіла складаються з атомів, реальними є лише ті властивості речей, які властиві атомам. Решта властивостей, які сприймаються лише чуттями: смак, запах, температура… – існують не в речах, а тільки в чуттєвому сприйнятті людини. Атоми віділяються один від одного пустотою. Якщо атом – буття, то пустота – це небуття.

Якби не було пустоти, то не було б реальної множинності руху. Разом з тим чкби все було б подільним до нескінченності, то пустота була б у всьому, тобто нічого у світі не було б та і світу самого. Рух як механічне переміщення атомів у пустоті Демокріт вважав вічним природним станом космосу.

Людина також складається з атомів, але від інших тварин відрізняється наявністю душі.

Душа – це речовина, що містить дрібні, найбільш рухомі, вогненні атоми.

Пізнання полягає у сприйнятті людиною дії на неї тіл і предметів через відповідні органи чуття. Проникаючи у тіло людини образи речей торкаються атомів душі та викликають у ній відповідні відчуття зовнішнього світу. Істинне ж пізнання досягається тільки розумом.

Жодна річ не виникає випадково і все виникає на якійсь основі (фаталізм). Випадковість – це лише невідома людському розумові причина. Нескінчений ланцюг причин і наслідків створює неминучу необхідність. Центральні поняття вчення Демокріта – це умоглядні конструкції. З його онтологізму починає розвиток філософський матеріалізм.

Епікур: 1. Мета філософування. – 2. Відмінність від атомістики Демокріта. – 3. Статус богів. – 4. Основні положення етики.

ЭПИКУР (род. 342/41, Самос - ум. 271/70 до Р. X.) - древнегреч. философ; глава философской школы, основанной им в 306 до Р. X. Он стремился дать практическое руководство для жизни (этику); этому служила физика, а последней - логика. Учение Эпикура о природе, по сути дела, демократическое учение: бесконечно число и разнообразие спонтанно развивающихся миров, представляющих собой результат столкновения и разъединения атомов, помимо которых не существует ничего, кроме пустого пространства. В пространстве между этими мирами (в междумириях), бессмертные и счастливые, живут боги, не заботясь о мире и людях. Таким же образом возникают и исчезают живые существа, а также душа, которая состоит из тончайших, легчайших, наиболее круглых и подвижных атомов. Познание природы есть не самоцель, оно освобождает человека от страха суеверий и вообще религии, а также от боязни смерти.

Это освобождение необходимо для счастья и блаженства человека, сущность которых составляет удовольствие, но это не простое чувственное удовольствие, а духовное, хотя вообще всякого рода удовольствия сами по себе не являются дурными. Однако духовное удовольствие более устойчиво, ибо оно не зависит от внешних помех. Благодаря разуму, дару богов, за который они не требуют никакой благодарности, стремления должны приводиться в согласие (симметрию), предполагающее удовольствие, причем одновременно достигается не нарушаемое неприятными переживаниями спокойствие, невозмутимость (атараксия), в которых и заключается истинное благочестие. К общественности (особенно государству и культу) мудрец должен относиться дружественно, но сдержанно. Девиз Эпикура: живи уединенно! От 300 произв., которые, как предполагают, написал Эпикур, сохранились только фрагменты. Источниками, из которых мы черпаем наши знания об Эпикуре, являются также работы Диогена Лаэрция и Лукреция Кара.