5. Свобода та рiвнiсть. Liberty and Equality.

В перiод свого першого обрання, президент Рейган затаврував Радянський Союз як "iмперiю зла" частково через те, що там зневажались права людини. З свого боку, Радянський Союз довго критикував майнову нерiвнiсть та вiдношення до суспiльних меншин в Сполучених Штатах. I в той час, як американцi вважають свою нацiю унiкально демократичною, а нацiї типу Радянського Союзу - недемократичними, багато з останнiх називли себе "народними демократiями". Дiйсно, не зважаючи на те, до якого блоку вони ближчi - захiдного чи схiдного, бiльшiсть сучасних нацiй прагнуть бути "вiльними" суспiльствами.

Частина проблеми полягає в тому, що саме люди мають на увазi пiд "свободою". Коли американцi говорять про свободу, вони здебiльшого говорять про свободу "чогось", наприклад , свободу слова, свободу преси, свободу релiгiї, свободу зборiв, свободу власностi. В суспiльствi радянського типу наголос падає на свободу вiд чогось, наприклад - свободу вiд злиденностi, свободу вiд безробiття, свободу вiд величезних рахункiв за медичне обслуговування, свободу вiд експлуатацiї власникiв (exploitation by the proportied). Для американцiв свобода - це синонiм всiляких "вiльностей", для комунiстичних нацiй - це майже синонiм "рiвностi".

Але свобода i рiвнiсть не виключають одне одного. Американцi вiддали перевагу рiвностi прав. Їх розумiння демократiї iндивiдуальне, це - нерiвнiсть, яка випливає iз чесного змагання. В змаганнi є як переможцi, так i переможенi. Якщо iснують багатi й успiшливi, повиннi бути також бiднi i невдахи. Таким чином, якщо суспiльство дає можливiсть своїм членам як то кажуть "вибитись нагору", тим самим воно програмує нерiвнiсть. Радянський Союз та країни Схiдної Європи замiсть того заохочували рiвнiсть, але вони теж змушенi були "сплатити свою цiну": це було порушення прав людини. Деякi нацiї обрали шлях "посереденi"; так званий "демократичний соцiалiзм". Цей шлях обрала Швецiя i у бiльшому чи меншому ступеню багато захiдно-європейських нацiй. Не дивлячсь на те, який саме шлях обрала нацiя, те, як вона бачить свободу i рiвнiсть для себе, i формує нацiональне життя. Це також впливає на соцiологiчнi теорiї, що вивчають та аналiзують державу. Особливо це знаходить своє вiдображення у визначених функцiоналiстах та конфлiктцiонiстiв.

6. Теорii держави.

Функцiоналiсти вважають державу необхiдним соцiальним iнститутом, який поступово формується на шляху держави вiд бiльш традицiйного до сучасного стилю життя. Це положення передує cучасним соцiологiчним теорiям. В роздумах консервативного англiйського фiлософа Томаса Хоббса (1588 - 1679) це вiдображено особливо переконливо. Хоббс стверджував, що за своєю природою людськi iстоти приреченi на загибель. Вiн гадав, що шалена брутальнiсть, жорстокiсть i хаос переслiдували людство, поки не був встановлений уряд та закони. Хоббс вважав, що люди колись самi по собi уклали "соцiальний контракт" - домовленiсть про централiзовану владу та колективний захист - щоб уникнутi трагичної долi. Але не всi фiлософи з ним погоджуються. Руссо (1712 - 1778) має зовсiм протилежну точку зору, стверджуючи, що за своєю прiродою людськi iстоти - прекраснодушнi, люблячi, добрi та мирнi. Вони жили в гармонiї з навколинiм середовищем. Але поява та розвиток приватної власностi призвели до корупцiї i гноблення, перетворили покору привiлейованому класу на покору "суспiльнiй волi" ("common will"). Його припущення започаткувало сучасну конфлiктну теорiю держави.

Функцiоналiстський пiдхiд.

Вони стверджують, що держава виникла, бо на те були причини, i саме тому вона займає домiнуюче мiсце в сучасному життi. Вони вважають, що суспiльство має пiдтримувати порядок для загального блага.

Емiль Дюркгейм розглядав державу як iснуючй "над усiм моральний iнститут, що концентрує в собi цiнностi широкого соцiального суспiльства - координуючий механiзм соцiального органiзму (Giddens, 1978). Бiльш докладно функцiоналiсти називають 4 головнi функцiї держави.

Нав'язування норм.

Легко приймати державу, як даннiсть. Проте вiдомий антрополог Джордж Петер Мердок (1950 : 716) говорить: "... 99

% вiд приблизно 1 млн. рокiв, що люди населяють Землю, вони жили,

процвiтали i розвивалися без усякого уряду, чи чогось подiбного i ... ще 100 рокiв тому половина людей свiту - не половина населення земної кулi, а половина племен чи нацiй - все ще жили, керуючись тiльки неформальним, неофiцiйним контролем, не маючи полiтичних iнститутiв".

Як було сказано на початку курсу, там, де людям бракувало формальних полiтичних iнститутiв, вони замiщують це спонтанними колективними дiями суспiльства.

Але в сучасному складному суспiльствi, така органiзацiя вже недостатня, спецiальний орган має пiдтримувати порядок i закон - держава.

Планування i керування. (Planning and direction).

Швидкi соцiальнi змiни не дають бiльше людям можливостi поклада-

тися поступову, бiльш-менш спонтанну еволюцiю моралi та норм, що регулюють iхнє життя. Новi норми стають обов'язковими. Такi, норми – акони народжуються з свiдомих роздумiв, детальних планiв та формальних декларацiй. До того ж у закону є та перевага. що його можна швидше змiнити нiж звичаї або мораль. Наприклад, звичаї, що iснували для регулювання руху на конях та в колясках не пiдходять бiльше для сучасних автострад. Так само закони, що керують автомобiльним транспортом, не пiдходять дя лiтакiв.

I, на додаток, весь комплекс складних i численних рiзноманiтних справ (activities) породжує i вимагає спецiального механiзму для координування i iнтеграцiї. В сучасних мiських умовах люди впевнилися, що особистого, неформального контролю н достатньо для створення нових автострад, полiцейського захисту, санiтарних норм, охорони суспiльного (public) здоров'я, допомоги бiдним i калiкам тощо. Цi та багато iнших справ вимагають ценралiзованого управлiння. До того ж, пiд час вiйни, фiнансової панiки чи епiдемiй, люди часто не в змозi тримати кризову ситуацiю пiд контролем завдяки лише незалежним iндiвiдуальним дiям.

Успiшне рiшення проблем передбачає планування i виробництво. Це може бути виконане одною чи кiлькома особами. Але i особи повиннi мати авторитет i владу, щоб провести в життя їхнi плани (Davis, 1949).

Арбiтраж конфлiктуючих iнтересiв. (Arbitration of conflicting interests). Оскiльки такi речi, як привiлеї, престиж, влада i рiдкiснi, i непомiтнi, люди сваряться за право володiти ними. Якщо нiчого, крiм швидко-минучих власних iнтересiв не буде об'єднувати людей, - виникне хаос. Повинен iснувати iнститут, що матиме змогу утримувати конфлiкти в розумних межах i таким iнститутом є держава (Good, 1972).

Захист вiд iнших суспiльств. (Protection against other societies).

На протязi всiєї iсторiї суспiльства вiдчували необхiднiсть захищати своїх членiв та iнтереси вiд стороннiх груп та вiдстювати свiй добробут. Головними засобами для цього були вiй и та дипломатiя. Якщо суспiльство прагне усталити свої позицiї шляхом вiйн та дипломатiї, потрiбно, щоб держава централiзувала контроль i мобiлiлувала населення.

Конфлiкцiонiстський пiдхiд (The Conflict Perspective).

Функцiоналiсти вбачають в державi досить хороший iнститут.

Конфлiкцiонiсти стверджують, що держава - то засiб для однiєi чи кiлькох груп нав'язати свої цiнностi i створити нерiвнiсть серед iнших груп. Вони вважають, природа держави в бажаннi правлячої елiти надати перевагу соцiальним структурам, що дiятимуть їм на користь. Бiльш грунтовно, вони змальовують державу, як засiб жорсткостi i гноблення.

Рендел Коллiнз (1975 : 351 - 352) запевнює:

"Те, що ми називаємо державою - є органiзована жорстокiсть. Держава складається з людей, що мають зброю i вмiють нею користуватiсь; будь-якi полiтичнi органiзацiє сучасного свiту наполягають на монополiї застосування зброї. Бiльше того: держава - то армiя i полiцiя, i якщо вони не матимуть зброї, це не буде держава в повному класичному розумiннi. Це визначення завжди викликало протести тих, кому подобається вiрити, що держава - то щось на зразок зборiв у початковiй школi, де усiм загалом вирiшують, як же дiяти на суспiльну користь. А, мiж iншим, основне питання - це, хто буде боротись чи погрожувати i хто що виграє?"

Теоретики конфлiктної теорiї вважають, що держава виникла, коли кiлькiсть товарiв та послуг перевищила рiвень, необхiдний для виживання людства. В суспiльствах мисливських та в збирачiв земля належить громадi, i члени комуни розподiляють їжу, одержану вiд землi. Людям вигiднiший такий розподiл, нiж накопичення, тому що вони отримують право на свою долю в майбутньому, коли їм не пощастить знайти їжу, чи вони будуть немiчнi. Сiльськогосподарськi суспiльства набагато бiльше стратифiкованi, нiж мисливськi та групи збирачiв (див. гл. 3). Iнтенсивне сiльське господарство дає надлишки продукцiї i тому стає неважливо, щоб кожна людина неодмiнно займалась с/господарством. Тодi вже деякi люди мають змогу виявити свої здiбностi в рiзноманiтних ремеслах. А деякi члени суспiльства - елiта - можуть жити на тi надлишки, що їх виробляють iншi (Lensri, 1966)

Виникнення держави має ще й iншi суспiльнi наслiдки. It gave rize to subject peoples (dominant minority group relationships):

"Тiльки з розвитком держави людське суспiльство насправдi оволодiло такою формою соцiальної органiзацiї, яка могла б зв'язати маси культурно i фiзично "гетерогеннiх чужинцiв" в єдине соцiальне цiле.

В той час, як примiтивнi народи черпають свою єднiсть, головним чином, iз спiльної культури, сiмейних традицiй та iнших видiв особистих зв'язкiв, державне суспiльство тримається разом, головним чином, тому, що iснує центральна полiтична влада, яка розповсюджується на кожну особу на певнiй територiї. Теоретично, при досить сильному розвитку апарату правлiння, державне суспiльство може поширити свої закони i порядки навiть на незалежнi субгрупи (jver limitless subgroups of strangers). якi i розмовляють iншою мовою, i поклоняються iншим богам, i мають iншi цiнностнi орiєнтiри (Wagley and Harris,1964:24).

Щодо природи держави, конфлiкцiонiсти не дiйшли однiєї точки зору. Деякi марксисти (insrumental marxists) спрймають буквально Комунiстичний Манiфест, що виголошує, що "виконавчий орган сучасної держави - не що iнше, як комiтет для вирiшення справ всiєї буржуазiї.

З цiєї точки зору, держава лише iнструмент, яким манiпулює як завгодно клас капiталiстiв (Beirne, 1979).

Як ми далi побачимо, кiлька дослiджень намагаються показати, що економiчна влада в тих, хто володiє чи контролює засоби виробництва (фабрики, банки, великi ферми) i трансформується в полiтичний вплив (Kolko, 1962; Miliband, 1969; Domhoff, 1970, 1983). З дослiдженя видно, що капiталiсти досягають цього лоббiзмом, фiнансовими кампанiями, шлюбами всерединi свого клану, коррупцiєю тощо.

Iншi марксисти (structural marxists.) стверджуюь, що державний апарат порiвнянно автономний в своїх вiдносинах з класом капiталiстiв.

Вони кажуть, що державна структура має свою незалежну iсторiю, i не є просто результатом класовоє боротьби, чи iнтересiв домiнуючого класу (Quadagno, 1984; Carnoy, 1984; Evans, Rueschemeyer and Skocpol,1985).

Згiдно з цiєю точкою зору, невiдступна класова боротьба мiж капiталiстами та робiтниками, економiчнi цикли та iнтеркорпоративнi конфлiкти обмежують здатнiсть капiталiстичного класу манiпулювти полiтичними iнститутами, як їм треба. Однак держава може створити умови, сприятливi для капiталiстичного пiдприємництва, може також захистити соцiальний порядок i змiцнiти мир (O`Connor, 1973; Mc Hall,1984). Тому iнодi держава приймає рiшення, що не вiдповiдають iнтересам деяких капiталiстiв. Наприклад, вона вимагає закону про пiдтримку безробiтних та малозабезпечених робiтникiв, обмежує ренту, що стримує лендлордiв у прiзначеннi арендної плати, приймає антiтрестовськi закони i обкладає налогами корпорацiї (Beirne, 1979).