Правова

Підсистема

Правова підсистема - це зведення загальних правил підприємницького права і норм господарської поведінки. Вони складаються в єдине правове поле в міру вироблення норм міжнародного приватного, цивільного та патентного права.

Тенденція подальшого зближення правових систем держав, яка поширюється і на права людини, закладає фундамент усесвітнього правового простору.

Соціально-культурна підсистема формується значно повільніше і суперечливіше, ніж інші підсистеми єдиного світогосподарського простору. Процес формування єдиного соціально-культурного простору передбачає:

• досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення відмінностей між "багатими" і "бідними" державами. З цією метою створюються структурні фонди ЄС, різні цільові фонди ООН;

• єдиний підхід до соціальної політики;

• формування нового мислення, злам старого мислення;

• вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті;

• мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем.

Багатомірність системи світового господарства

Кожна з підсистем світового господарства (технологічна, економічна, правова, соціальнокультурна) – специфічна.

Ці підсистеми мають свою власну логіку розвитку, свої власні підсистеми, але функціонують вони як елементи цілісного організму – єдиного наднаціонального світогосподарського простору. Розбалансованість у функціонуванні будь-якої з підсистем впливає на стан системи в цілому.

Взаємодія технологічної, економічної, правової, соціально-культурної підсистем рівноправна і рівнозначна. Раз і назавжди даної детермінуючої і домінуючої підсистеми в розвитку світового господарства немає, її виділення залежить або від конкретних обставин, які роблять ту чи іншу сторону визначальною, або від цільової установки, конкретного завдання, точки зору в дослідженні метасистеми світового господарства. У цьому полягає сутність багатомірності системи світового господарства.

1.3. Регіональна структура світового господарства

Підсистемами світового господарства на наднаціональному рівні є регіональні угруповання країн, що склались на договірній основі.

На регіональному рівні структура світового господарства має такий вид.

Насамперед розрізняють 5 великих районів регіональної інтеграції: Європейський, Північноамериканський, Південноамериканський (Латиноамериканський), Азіатський та Азіатсько-Тихоокеанський, Африканський, які відрізняються рівнем і змістом інтеграційних процесів.

Регіональні інтеграційні формування в Європі.

Західна Європа:

• Європейський Союз (ЄС): Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція;

• Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ): Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

Історично регіональна інтеграція найактивніше проходить саме у Західній Європі.

Східна Європа:

• Співдружність Незалежних Держав (СНД): Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна.

СНД було проголошено після розпаду СРСР в 1991 р. на теренах колишніх його республік (крім республік Балтії). Передвчасне інституційне об’єднання дій країн СНД може перетворити Співдружність у штучне утворення. Тому в межах країн колишнього СРСР утворюються локальні об’єднання з більш дійсними зв’язками: співтовариство Росії і Білорусі, ЄврАзЄС, ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Єдиний економічний простір (ЄЕП). Однак політичні розбіжності в країнах – членах цих об’єднань теж не сприяють поглибленню інтеграційних процесів.

• Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС): Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна.

Регіональні інтеграційні об’єднання у Північній та Південній Америці.

• У Північній Америці – Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА): США, Канада, Мексика.

• У Південній Америці:

- Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ): Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор;

- Карибське співтовариство і Карибський спільний ринок (КАРІКОМ): Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сурінам, Трінідад і Тобаго, Ямайка;

- Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР): Коста-Рика, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа;

- Андська Група: Болівія, Венесуела, Еквадор, Перу;

- Спільний ринок країн Південного Конусу (МЕРКОСУР): Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай.

Інтеграційні угрупування в Азіатському та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

• Асоціація держав Південно – Східної Азії (АСЕАН): Бруней, В’єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М`янма, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд.

• Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС): Австралія, Бруней, В’єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Республіка Корея, Кірібаті, Малайзія, Мексика, Маршаллові Острови, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія;

• Асоціація регіонального співробітництва південної Азії (СААРК): Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка;

• «План Коломбо» зі спільного економічного і соціального розвитку в Азії й Тихому океані: об’єднує дві групи держав. Донори – Велика Британія, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія. Одержувачі допомоги: Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Афганістан, Ірак, Непал, М`янка, Мальдівська Республіка, Бутан, Бангладеш, Лаос, Камбоджа, Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Папуа - Нова Гвинея, Індонезія, Філіппіни, Фіджі, Республіка Корея;

• Рада арабської економічної єдності (РАЕЄ): Єгипет, Ірак, Йорданія, Ємен, Кувейт, Лівія, Мавританія, Об’єднані Арабські Емірати, Палестина, Сирія, Сомалі, Судан.

Регіональні інтеграційні угрупування в Африці.

• Економічна співробітництво держав Західної Африки (ЕКОВАС): Бенін, Буркуна-Фасо, Кот-д`Івуар, Кабо-Верде, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, С`єрра – Леоне, Того.

• Спільний ринок Східної та Південної Африки (КОМЕСА): Ангола, Бурунді, Демократична Республіка Конго, Замбія, Зімбабве, Кенія, Коморські Острови, Лесото, Маврікій, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Намібія, Руанда, Свазіленд, Судан, Танзанія, Уганда, Ерітрія, Ефіопія.

• Південно-Африканське співтовариство розвитку (САДК): Ангола, Ботсвана, Замбія, Зімбабве, Лісото, Малаві, Мозамбік, Намібія, Свазіленд, Танзанія, Південно Африканська Республіка.

• Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК): Габон, Камерун, Конго, Центральноафриканська Республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея.

Є також й інші інтеграційні об’єднання як в Азії, так і в Африці, проте рівень інтеграції в них невисокий.

На глобальному рівні світове господарство представлено діяльністю транснаціональних корпорацій, євроринком валют, кредитів та цінних паперів, діяльністю ООН — універсальною міжнародною організацією загальної компетенції, та її організацій: Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР), Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Організація об’єднаних націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки, культури (ЮНЕСКО), Міжнародний суд ООН, Рада Безпеки ООН та ін.

Отже, система світового господарства має два рівні: 1) світове господарство як сукупність національних господарств і 2) світове господарство як наднаціональний господарський простір регіонального і транснаціонального (глобального) рівнів. Кожний з виділених рівнів сам по собі не відображає всієї гами відносин, що складаються в цій системі. Кожний рівень фіксує лише певну сторону господарського буття світового співтовариства, певну грань його суті.

21