Розділ і. Теоретичні засади формування соціальної доктрини православної релігії

1. Поняття соціальної доктрини християнської релігії

Означена тема нашого дослідження потребує розгляду загального поняття «соціальної доктрини». Соціальна доктрина розглядається як сукупність соціально-філософських знань про сутність і устрій людського суспільства, ґрунтуючись на яких ставить свої завдання і формулювання норм. Головним у соціальній доктрині є формування в людині світогляду, надання відповідей на питання сучасності та конкретних рекомендацій щодо моделі поведінки віруючого в різних життєвих ситуаціях.

Метою соціальної доктрини є формування системи поглядів, які охоплюють всі сторони життя людства на межі тисячоліть - від глобальних процесів у світовому співтоваристві до соціальних вимог щодо окремого індивіда. Адже віруюча людина шукає універсальні відповіді на гострі питання власного бутгя й прагне відшукати стійкі моральні орієнтири у сучасному мінливому світі. В науковій літературі поняття « соціальна доктрина» має певний змістовний відтінок [Яроцький П.Л. Соціальне вчення церкви за умов глобалізації/ ПЛ.Яроцький // Людина і культура в умовах глобалізації: збірн. наук, праць. - К., 2003.-С.321-329. ,с.321].

Разом з цим у вітчизняній філософській академічній літературі у своїй праці Шинкарук В.І. під соціальною доктриною розуміє: «... найбільш концептуалізовану форму існування ідеології, яка безпосередньо орієнтована на практичну дію, втілення в життя, дотримання в повсякденній поведінці та може існувати у вигляді конкретного документа» [Філософський енциклопедичний словник / за ред. В.І.Шинкарука. - К., 2002.-С. 166-167. ,с. 166—169] Доктор філософських наук Ю. Красин зазначає: « це система уявлень та відображення складових частин цивілізації» [Красин Ю. В поисках социальной доктрини [Електронний ресурс] / Ю.Красин. - Режим доступу: http://www.religare.ru/article2169.html].

Отже, під соціальною доктриною слід розуміти сукупність філософських і богословських поглядів щодо пізнання сутності та устрою суспільства, а також систему норм соціальної взаємодії, які випливають із цього пізнання й реалізуються в конкретних суспільних умовах [Філософський енциклопедичний словник / за ред. В.І.Шинкарука. - К., 2002.-С. 166-167, с.167].

Термін "соціальна доктрина" широко використовується тільки в релігієзнавстві, де розглядається як "основний стратегічний засіб політичного зобов'язання християн та християнського ставлення до політики" [Соціальна докторніш церкви і політика [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http//vww. radiovaticana.org/ UCR/Articolo.asp?c=214473.]. В усіх інших наукових публікаціях він трапляється дуже рідко, причому його зміст не розкривається. Рідко цей термін вживається і відповідальними працівниками органів державного управління. Саме тому і виникла необхідність у дослідженні цього феномена науки і практики.

Формування концептуальних підходів до трактування соціальної доктрини в її науковому і практичному аспектах, на нашу думку, доцільно пов'язувати з дослідженням значення цього поняття.

Насамперед розглянемо окремо значення понять "доктрина" та "соціальна доктрина".

Доктрина походить від лат. doctrina, що означає вчення і трактується як ".. .наукова або філософська теорія, провідний теоретичний або політичний принцип" [Словник іншомовних слів [Текст] / [укл.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапуга]. — К.: Наукова думка; Словники України, 2000.—С. 451.]. Філософська наука розуміє доктрину як ".. .систематизоване політичне, ідеологічне чи філософське вчення, концепцію, сукупність принципів" [Философский знциклопсдичсский словарь [Текст] / [рсд.-оостав.: Е. Ф. Губский, Г. В. Кораблева, В. А. Лугчснко]. — М.: ИНФРА-М, 1999. —С. 142.], або "...вчення, систему теоретично обґрунтованих поглядів на важливі соціально-політичні, моральні, релігійні та інші питання" [Філософський енциклопедичний словник [Текст] / [гол. редкол. В. І. Шннкарук]. — К.: Абрис, 2002.—С. 187.]. В юридичній енциклопедії та словнику-довіднику "Державне управління та державна служба" доктрина визначається як "...вчення, наукова або філософська теорія, система поглядів, керівна політична програма" [Дсжавнс управління та державна служба [Текст] : елов.-довід, [уклад. О. Ю. Обопенський]. — К.: КНЕУ,2005.—С. 179.].

Таким чином, доктрина об'єднує систематизоване вчення, цілісну концепцію, сукупність принципів, систему теоретично обгрунтованих поглядів на важливі питання розвитку суспільства та керівну політичну програму.

Розглянемо кожну з цих складових у контексті з поняттям "соціальна", що означає суспільна, громадська, яка стосується суспільного ладу, відносин у суспільстві [Словарь философских терминов [Текст] / науч. ред. проф. В. Г. Кузнсцова. — М.: ИНФРА-М, 2005. —XVI. — С. 538.].

Систематизоване вчення означає сукупність теоретичних положень щодо соціальної політики держави, в якій основне місце відведено державній соціальній політиці, що підтверджене певними результатами наукових досліджень.

Система тсорстнчно-обґрунтованих поглядів на соціальні питання розвитку суспільства є вищою формою опанування дійсності, в якій відбувається найповніший збіг думок управлінців із прогнозами соціальних змін. Така система дає змогу підсумувати досвід попереднього розвитку знань про соціальну політику держави і виконує роль принципів формування і реалізації соціальної політики, зокрема і державної, пошуку нових шляхів вирішення соціальних питань.

Принцип є основним поняттям, основоположною ідеєю, що є орієїггиром для відображення сутності того чи іншого поняття. У межах теоретичного знання про державну соціальну паті тику принцип означає вимогу самого знання у систему, де всі теоретичні положення тісно пов'язані між собою і певним чином впливають одне на одного.

Богослов'я у будь-якій формі виступає системою релігійно-догматичних доказів і обґрунтування надприродних, абсолютних істин, що випливають з необмеженої, надчасової природи Бога. Релігійні вчення існують у формі апології (захисту) віровчення і культу від інших релігійних (конфесійних) впливів, руйнування з боку наукового світогляду. Разом з тим богослов'я не ізолюється повністю від суспільства. За допомогою соціальної доктрини релігійні авторитети формують суспільну позицію церкви, вимагаючи від віруючих здійснення конкретних соціально-корисних дій, залучаючи до церковних організацій нових членів з різних прошарків суспільства.

Релігійні теорії стверджують богопоходження суспільства. Суспільство в релігійно-доктринальній інтерпретації виступає лише як момент, результат еманації (прояву) суті Бога, його творчої потенції. Виходячи з принципових положень, релігійна думка ставить суспільний прогрес у пряму залежність від кінцевої реалізації релігійних істин, що викладені в різних церковних документах і канонічних книгах.

Сучасне соціальне вчення української Церкви, яка вже має низку документів щодо актуальних питань суспільного життя (зокрема, декларацію «Церква і світ» Помісного Собору Київського Патріархату, який проходив 9–10 січня 2001 року), все ще залишається на рівні проблеми, оскільки має лише декларативні форми. Є небезпека, що соціальна доктрина, якщо вона не залишиться на рівні загальних фраз, може викликати поглиблення розбіжностей у православному середовищі. Головне розмежування думок викликане різним розумінням «консерваторами» й «лібералами» ролі Церкви в сучасному світі. Перші, більш за все побоюючись, що Церква втратить свою ідентичність, турбуються про збереження літургіко-історичної спадщини, що саме собою дуже непогано. Але схиляється до ізоляціонізму, антиекуменізму, нездатності відрізнити головне від другорядного в церковному житті, догматизації культурно й соціально зумовлених форм церковного життя, пошуку «ворогів». Церква при цьому починає сприйматися як щось самодостатнє. «Ліберали» – люди з більш відкритою свідомістю, що визнають поряд із важливістю Святого Передання потребу в оновленні форм і методів церковного життя, діалогу з «зовнішнім світом». Якщо для перших важливою є естетично-споглядальна сторона церковного життя, то для других – місіонерсько-діяльна.

На нашу думку, передовсім соціальна доктрина релігії повинна відображати погляди Церкви щодо обов’язків християнина стосовно самого себе, своїх ближніх, суспільства в цілому. Виходячи з високого уявлення про людину та її гідність, що його відкриває нам Християнство, соціальна доктрина покликана дати певні принципи, які орієнтуватимуть людей як громадян у їхніх соціально-політичних поглядах та уподобаннях, наприклад, під час виборчих кампаній.

Соціальна доктрина релігії повинна також визначити сенс позалітургійної та позацерковної, тобто світської, мирської діяльності християн. Адже більшість віруючих професійно зайнята в політиці, промисловості, бізнесі, науці, культурі тощо, де, можна стверджувати, витіснені християнські цінності. Однак їхня діяльність має бути релігійно виправданою. Чи може, скажімо, політик, від діяльності якого залежить теперішнє і майбутнє багатьох людей, бути православним християнином? Чи повинен він залишати свою віру за порогом храму? Подібна «теорія подвійної істини» погано поєднується з Християнством, якщо під ним розуміти абсолютний принцип для всієї повноти життя, а не для якоїсь його частини. Інакше довелось би осудити професію політика, та й не лише її, як несумісну зі званням християнина. Загальних міркувань про те, що політика – «брудна справа», тут явно недостатньо, як недостатньо, ведучи мову про хірургію, сказати лишень, що вона – «кривава справа». Часткового Християнства не буває, можуть бути лише зусилля послідовної актуалізації саме його принципів, а не якихось інших, довільно врізаних. Словом, поряд з монастирським та парафіяльно-побутовим розумінням Православ’я, яке історично здобуло перевагу на Русі, варто розвинути концепцію християнської поведінки в секулярній сфері, тобто відповісти на питання, що значить бути «світським християнином». Церква повинна цілком серйозно прийняти секулярну сферу й довести, що християнське служіння можливе й необхідне і в ній. Парафія може бути відправною точкою діяльності й поза парафією. Як говорять богослови, повинна бути «літургія після літургії». Всюди, де справа стосується долі людей, де відбувається боротьба добра зі злом, можливий релігійний підхід. У цьому й полягає точне значення соціального вчення Церкви [Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 5 (18)]

Особливість ситуації полягає ще й у тому, що сама держава не має жодної виразної соціально-політичної доктрини, хоча, здавалося б, перше, що треба було зробити в епоху таких глибоких змін, які відбуваються в Україні, – це створити доктрину перехідного періоду й популяризувати її, аби народ розумів значення того, що відбувається. І тут Церква могла б виконати свою пророчу функцію, вказавши шлях до подальшого розвитку суспільства.

У святих отців, які жили в епоху соціологізації Християнства, коли воно було визнане за державну релігію, є певні висловлювання з соціального питання. Святий Григорій Ниський висловлювався проти інституту рабства. Святий Йоан Золотоустий добре показує неспроможність релігійного егоїзму: «Не будемо задовольнятись шуканням власного спасіння; це означало б занапастити його. На війні, якщо солдат думає лише про те, як би врятуватися втечею, він занапащає себе і своїх товаришів. Доблесний солдат, який б’ється за інших, разом з іншими рятує й себе самого...»

Російський богослов Олексій Осипов запитує в своїй праці «Основа соціального служіння Церкви»: «Що таке Церква як суб’єкт соціальної діяльності?» І дає відповідь: «Найперше варто звернути увагу на парадоксальність нероздільного і незлитного перебування в ній, з одного боку, святості та істинності Божественного, з іншого – гріховності й помилковості людського... У Хрещенні віруючий одержує благодатне насіння відродженої Христом людської природи, тобто лише реальну можливість початку духовного росту. Цей дар Божий не робить віруючого автоматично досконалим, сповненим Духом Святим, безсмертним, нетлінним, безпристрасним. Дар Хрещення вимагає від людини плідної праці в полі свого серця, подвигу праведного життя, при якому лише Насіння, ставши деревом Життя, принесе свій плід...»

Тому нинішнє завдання Церкви, яка є ще й педагогічною установою, – необхідність відстоювати гідність людини, робити все, що допомагає людині стати людянішою, знову і знову нагадувати суспільству, що без Бога найвищий сенс людського існування ніколи не може бути відкритий.

Сьогодні все навколо нас розвивається бурхливо і стрімко. Ми всі стали свідками прискорення історичного розвитку. Нове століття, як і тисячоліття, обіцяє бути зовсім не таким, як попереднє. Нас очікують нові зміни в соціальній і культурній сферах. І, як завжди, Церква буде покликана розрізняти ознаки часу, почути написане в Одкровенні святого апостола Йоана Богослова: «Дух говорить церквам». Цю звістку з висоти не можна переплутати з «духом віку цього». Тому почути голос Божий і донести Бо­жественну звістку до світу – в цьому суть пророчого служіння Церкви.

Як це служіння може здійснюватися, як його побудувати чи переосмислити стоїть завдання перед кожною християнською релігією. Зазвичай подібні проблеми завжди хворобливі, перемінні, потребують терпіння, знання, досвіду. Їх поява свідчить перш за все про те, що перший етап – етап відродження нам усе-таки вдалося подолати. Наступає другий етап, який необхідно спрямувати в правильне русло, правильним шляхом. І тому сьогодні як ніколи необхідно говорити про підвищення якості духовної освіти, запровадження її в середніх школах, вищих навчальних закладах. Представники церкви вважають, що слід впроваджувати в соціальній сфері (лікарнях, навчальних закладах, військових частинах тощо) інститут духовного опікунства – капеланства, яке вже впродовж року позитивно зарекомендувало себе у нашій єпархії. Православна релігія в Україні переконує, що суспільство потребує духовного наставництва, молитовної помочі, християнського підходу до вирішення щоденних проблем.

«Заплющувати очі на ці проблеми, щоб не бачити, або просто відвертатись, як від чогось цілковито чужого, ясна річ, неможливо. Це значить визнати не лише своє безсилля, а й безсилля та обмеженість самого Християнства, якщо воно вимушене мовчати перед таким фактом першорядної важливості; тому це було б відреченням від віри. Християнство, яке, як кажуть святі отці, є способом життя, що претендує на абсолютність, поширює свої інтереси та вплив на всі сфери життя. Для нього немає нейтральних теренів, як немає меж для Бога» [10, 59].

Таким чином, ми розглянули сутність понять доктрина, соцціальна доктрина, якою є соціальна доктрина православної релігії в нашій країні.