Глава IX дослідження нервової системи

Захворювання центральної і периферичної нервової системи можуть спричинятися багатьма факторами (стреси, травми, погод-ні умови, інфекції та ін.). У тварин спостерігаються сонячний і тепловий удари, крововиливи в головний мозок і його оболонки, запалення оболонок головного мозку (менінгіт), запалення головного мозку (енцефаліт), параліч спинного мозку, запалення оболонок спинного мозку тощо. Характерні ознаки ураження нервової системи проявляються при таких інфекційних та паразитарних захворюваннях, як сказ, стовбняк, ценуроз та ін.

Для одержання найповнішої інформації досліджувати нервову систему рекомендується за такою схемою: дослідження поведінки тварин, черепа та хребта, органів чуття, поверхневої і глибокої чутливості, рухової сфери, рефлексів, вегетативного відділу нервової системи, спинномозкового ліквору.

Нервову систему досліджують за допомогою основних, загаль-ноклінічних методів — огляду, пальпації, перкусії і додаткових — рентгенівського, хронаксиметрії, електроенцефалографії, радіотелеметрії, методу рефлексів, фармакологічних проб. Проводять також лабораторне дослідження ліквору.

Дослідження поведінки тварин

Поведінка тварини — це відповідна реакція організму на різні подразники. Поведінку досліджують спостереженням за змінами положення тіла, рухів очей, вушних раковин, хвоста, кінцівок, приймання корму та води. Аналізуючи реакцію тварини, необхідно враховувати вид, вік, фізіологічний стан, умови утримання тварини. Поведінка тварини залежить також від типу нервової системи. В основу поділу тварин за типами нервової системи лежать такі властивості процесів збудження і гальмування, як сила (робото-здатність клітин кори великих півкуль), урівноваженість (співвідношення між збудженням і гальмуванням), рухливість (швидкість зміни процесу збудження процесом гальмування, і навпаки). Серед тварин розрізняють чотири типи нервової системи: збудливий тип (холерик) — сильний, неврівноважений, рухливий (тварини такого типу схильні до неврозів); рухливий тип (сангвінік) — сильний, урівноважений, рухливий (до такого типу належить більшість тварин); інертний тип (флегматик) —сильний, урівноважений, малорухливий; слабкий тип (меланхолік) — слабкий, неврівноважений, малорухливий (тварини такого типу малопридатні для господарського використання, схильні до захворювань).

Здорові тварини помірно реагують на подразники. Розладами поведінки є пригнічення і збудження тварини. Пригнічення характеризується зниженням або відсутністю відповідної реакції на зовнішні подразники. Легкий ступінь пригнічення (в'ялість, апатія) характеризується малорухливістю, байдужістю тварини до навколишнього. Оклик її може викликати звичайну відповідну реакцію. Тривале перебування тварини в стані апатії характерне захворюванням із зниженням основного обміну, що спостерігається на початкових стадіях хвороб печінки, нирок, які перебігають з явищами інтоксикації. Легке пригнічення буває при захворюваннях у всіх видів тварин. Сонливість (ступор) виражається послабленням уваги до навколишнього середовища, гальмуванням вольових функцій, тварина більше лежить, в'яло рухається, голова опущена, очі напівзакриті, хитається, іноді падає. Відповідні реакції на подразнення знижені. Сплячка або сопорозний стан (сопор) межує з втратою свідомості. При цьому виражені більш глибокі розлади з боку кори головного мозку — тварини стають сонливими. Різкими подразниками можна викликати коротку відповідну реакцію, а потім тварина знову впадає у глибокий сон, впирається головою в стіну, корм не пережовує, спостерігається порушення координації рухів при ходьбі. Коматозний стан (кома) характеризується повною втратою свідомості, відсутністю рефлексів, послабленням вегетативних функцій. Навіть сильні подразники не можуть вивести тварин з цього стану. Кома буває при пошкодженні кори головного мозку (запалення головного мозку, пухлини, ехінококоз, це-нуроз). Коматозний стан іноді спостерігають у високопродуктивних тварин при кетозі, пасовищній тетанії, післяродовому парезі. Пригнічення з різним ступенем вираженості буває при хронічній водянці мозку, сонячному та тепловому ударах. У телят при токсичній диспепсії можна простежити в динаміці усі ступені пригнічення, які швидко змінюються. Пригнічення є клінічною ознакою цукрового діабету, уремії, кетозу, тяжких гепатитів.

Збудження характеризується підсиленням рухових і психічних функцій. Воно може бути слабким, сильним і буйним. Проявляється нестримним рухом вперед, агресивністю. Коні можуть лізти на стіну, дерева, падати в канави, водойми. Характерно проявляються стадії збудження при сказі. Собаки біжать, нападають на людей або тварин, у клітці гризуть залізні дроти. Для великих жуйних тварин збудження характерне в початковій стадії кетозу, при

235

отруєннях нітритами, нітратами, отруйними рослинами. Найбільш різке збудження спостерігається при менінгіті, енцефаліті, сказі, отруєннях. В більшості випадків періоди збудження змінюються періодами пригнічення.

Формуванню сучасних уявлень про поведінку тварин сприяє етологія. Як наука етологія аналізує добовий режим, характерний для певного виду тварин, вивчаючи організацію і фізіологію цього режиму. Загальна етологія вивчає основи життєвих проявів і вплив на них нервової системи, гормонів, спадкових факторів, а також аналізує динаміку життєвих проявів. Спеціальна етологія вивчає форми рухів тіла, орієнтацію тварин у просторі, територіальні та соціальні відношення індивідуумів, звукове спілкування тварин, поведінку при розмноженні і форми піклування про по-томство, поведінку молодих тварин.