53. Руменограф 3. С. Горяїнової

тварин з анорексіею цього не дотримуються. Проводять фізичне, хімічне й мікроскопічне дослідження вмісту рубця.

Колір вмісту залежить від характеру з'їденого корму, частіше від світло- до темно-зеленого, після згодовування зернових кормів — молочного з сірим відтінком, сіна — з коричневим.

Запах вмісту рубця — ароматний, кислуватий, при ацидозі та хронічному руминіті — кислий, алкалозі — аміачний, гнильний. Консистенція рубцевої рідини при фізіологічне нормальній ферментації кашкоподібна, напіврідка, при руменіті — водяниста, алкалозі — водяниста з піною.

Величина рН вмісту рубця — дуже важливий показник, який характеризує стан кислотно-основного балансу в рубцевій рідині і свідчить про стан рівноваги між найважливішими метаболітами: з одного боку між леткими жирними кислотами (ЛЖК) і молочною кислотою, з другого — між аміаком, бікарбонатами та фосфатами. У здорових корів реакція вмісту рубця нейтральна, слабко-кисла або слабколужна, величина рН коливається у межах від 6,8 до 7,4. Значні відхилення реакції вмісту рубця в напрямку ацидозу або алкалозу викликають зміни кількісного і видового складу мікрофлори рубця і відповідно кількості синтезованих ЛЖК, їх складу, призводять до зменшення кількості інфузорій.

Концентрація ЛЖК У рубці великої рогатої худоби при повноцінному і збалансованому раціоні може коливатися від 8 до 12 мг/100 мл (80—120 ммоль/л), у овець — від 5 до 15 мг/100 мл. Збільшується кількість ЛЖК при годівлі тварин багатими на лег-

168

коферментовані вуглеводи (цукор, крохмаль) кормами, тобто при згодовуванні буряків, картоплі, зернових концкормів.

Крім загальної кількості ЛЖК, важливе діагностичне значення має визначення співвідношення між окремими кислотами, оптимальний показник якого повинен бути таким: оцтової кислоти — 65%, пропіонової — 20, масляної—15%. Переважання в раціоні зернових кормів призводить до підвищення вмісту пропіонової та масляної кислот і зменшення оцтової, згодовування силосу як єдиного корму, збільшує у рубці вміст масляної кислоти і зменшує— пропіонової. Надмірна кількість протеїну в раціоні також викликає подібні зміни в співвідношенні ЛЖК. Сприятливо впливає згодовування трави в літньо-осінній період — у вмісті рубця збільшується кількість пропіонової кислоти — основного джерела глюкози в організмі жуйних.

Важливим показником функціонального стану рубця є кількість інфузорій у його вмісті, їх рухливість, видовий склад. У корів, яких утримують на повноцінному й різноманітному за своїм складом раціоні, кількість інфузорій коливається від 500 тис. до 2 млн в 1 мл вмісту рубця. При ацидозі або алкалозі вмісту, гіпотонії та атонії рубця кількість інфузорій зменшується в основному за рахунок великих форм, інколи вони зникають зовсім.

Активність мікрофлори рубця визначають пробою з метиленовим синім за Дірксеном і Хофреком. Проба полягає у тому, що 1 мл 0,03%-ного розчину метиленового синього, доданого до 20 мл рідини рубця, знебарвлюється протягом 3 хв. При зниженні активності мікрофлори рубця час знебарвлення метиленового синього збільшується до 15—17 хв, а при хронічному румініті, за даними Л. М. Богатка, до ЗО—50 хв.

Дослідження сітки. Сітка (reticulum) є продовженням рубця. Розміщена вона попереду його, в нижній частині черевної порожнини, в куполі діафрагми, передня частина її доходить до 6—7-го ребра і прилягає до діафрагми, а задня — безпосередньо над мечовидним відростком. Вміст сітки у корів 4—6 л, у овець і кіз—1—2. Основна функція сітки — сортування грубих, недостатньо подрібнених кормових мас.

Основним захворюванням сітки є травматичний ретикуліт (ре-тикулоперитоніт), тому всі методи дослідження сітки спрямовані на виявлення даного захворювання. До таких методів відносять діагностичні проби, метою яких є виявлення больової реакції з боку травмованої сітки на пальпацію, перкусію та інші маніпуляції. Застосовують також металоіндикатори та лабораторне дослідження крові. З анамнезу дізнаються, що хворі тварини малорухливі, відстають від стада, відмовляються спускатися згори, тоді як угору йдуть добре, в стійлі прагнуть поставити грудні кінцівки вище, а тазові, навпаки, в нижче місце. При огляді можна помі-

169

тити підтягнутість черевної стінки, відведення ліктьових горбів від тулуба.

Найбільш поширеним і простим методом дослідження сітки є глибока пальпація у ділянці мечовидного відростка. Дослідник присідає з лівого або правого боку тварини, правою рукою опирається на коліно правої ноги і кулаком поступово надавлює на ділянку мечовидного відростка, підсилюючи натиск підніманням ноги на носок. Після цього кулак різко приймають. Пробу повторюють 2—3 рази. Здорова тварина поводить себе при цьому спокійно, в той час як хвора на травматичний ретикуліт відчуває сильний біль, стогне і ухиляється від дослідження. При цьому стежать за тазовими кінцівками. У дуже масивних тварин під мечовидний відросток підводять товсту палицю і повільно піднімають її одночасно з обох боків, натискують на відросток, а потім палицю різко опускають (проба Гетце).

Наступний метод пальпації — проба на біль у ділянці холки, запропонована С. І. Смирновим. Долоні обох рук кладуть на шкіру заднього схилу холки і кінчиками пальців натискують на досліджувану ділянку без збирання складки шкіри. Після досягнення максимального тиску руки приймають. Позитивна реакція супроводжується стогнанням, занепокоєнням, прогинанням спини, інколи тварини стають на зап'ясткові суглоби. Основою цієї проби є підвищення чутливості шкіри на задньому схилі холки при ураженні сітки (вісцеро-сенсорний рефлекс). Часто дану пробу поєднують з підніманням голови тварини так, щоб поверхня лоба набула горизонтального положення (спосіб Рюгга). Внаслідок вигинання спини і напруження м'язів черевного преса, що зумовлюють здавлювання сітки, у хворих тварин виникає біль.

У ряді випадків, особливо при травмуванні діафрагми, досить цінні результати одержують вібраційною перкусією по лінії прикріплення діафрагми або глибокою перкусією за Тверецьким. У першому випадку удари наносять молоточком в 12-му міжреберному проміжку по лінії маклака, 10-му — по лінії плечового суглоба і у 8-му — в місці з'єднання ребра з реберним хрящем. При глибокій перкусії плесиметр кладуть в останньому міжребер'ї, починаючи з зовнішнього краю найдовшого м'яза спини, поступово переміщаються по лінії закріплення діафрагми до нижньої межі грудної стінки.

С. І. Смирнов рекомендує виконувати перкусію у ділянці проекції сітки зліва та справа (6—7-ме міжребер'я на рівні ліктьового горба) легкими ударами, починаючи з віддалених ділянок тіла, поступово наближаючись до місця ураження і посилюючи удари.

Серед допоміжних методів дослідження сітки нині практикують виявлення металевих сторонніх предметів за допомогою метало-індикаторів різних моделей (Меліксетяна С. Г., Веллесте Ю. І.),

170

металошукача типу МЗОК і металодетектора МД-05 (конструкції Коробова О. В., Проніна О. І.) з спрямованою магнітною антеною. Металошукач прикладають до тіла тварини в ділянці мечовидного відростка. Металеві предмети викликають зміни звучання у слуховому апараті навушників. Проте апаратами можна виявити лише феромагнітні металеві предмети і неможливо відрізнити вільнолежачі предмети від тих, які проникли в стінку сітки. У той же час металошукачі дають змогу за короткий час обстежити на металоносійство сотні тварин і на основі одержаних результатів організувати активну профілактику та лікування.

З діагностичною метою застосовують також магнітні зонди, морфологічне дослідження крові (виявляють лейкоцитоз, нейтро-філію з простим зрушенням ядра, збільшення ШОЕ), пробне проколювання черева з правого боку по ходу 9-го ребра на 1—2 см вище або нижче молочної вени (одержують серозно-фібринозний ексудат).

У багатьох літературних джерелах рекомендують застосовувати фармакологічні проби, суть яких полягає у введенні тваринам румінаторних засобів (настойки білої чемериці, карбахоліну, пілокарпіну, послаблюючих засобів), які при травматичному рети-кулоперитоніті викликають загострення хвороби й посилення болю. В зв'язку з такими наслідками від застосування даних проб, як і від проганяння тварин згори, необхідно відмовитися. Наведених методів достатньо для встановлення діагнозу.

Дослідження книжки. Книжка (omasum) —третій відділ шлунка жуйних — лежить між сіткою і сичугом у правому підребер'ї від 7-го до 10-го ребра. Об'єм книжки у корів 7—18, у овець — 0,3—0,9 л. Основні функції її — подальше подрібнення кормових мас, всмоктування рідини. Книжку досліджують в основному аускультацією, рідше пальпацією і перкусією. У деяких випадках проводять її пункцію.

Аускультацію книжки здійснюють з правого боку в ділянці від 7-го до 10-го ребра по лінії плечового суглоба. У здорових тварин чути неголосні крештуючі постійні шуми. На відміну від шумів рубця, вони слабші, постійні і не збігаються з рухами рубця. Послаблення шумів і навіть повне зникнення їх спостерігають при закупорці книжки, запаленні і некрозі її листочків.

Пальпацію ділянки книжки проводять там же, де й аускультацію, надавлюванням злегка зігнутими пальцями або кулаком на міжребер'я. При закупорці книжки і запаленні її слизової оболонки пальпація викликає у тварин больову реакцію.

У ділянці книжки проводять також вібраційну перкусію короткими сильними ударами. У здорових тварин перкусія не виявляє больової реакції, а при закупорці книжки біль виражений сильніше, ніж при пальпації.

Дослідження сичуга проводять у правому підребер'ї, частково —

171

в ділянці мечовидного відростка. Він своїм правим боком прилягає до черевної стінки вздовж реберної дуги, від 9-го до 12-го реберного хряща, дещо виходить з-під реберної дуги. Серед хвороб сичуга зустрічаються запалення слизової оболонки (абомазит), у тому числі з утворенням ерозій і виразок (виразковий абомазит), зміщення сичуга каудо-дорсально вліво або вправо, причому зміщення вправо може перебігати із скручуванням органа в лівий або правий боки. Зміщення сичуга частіше спостерігається у високопродуктивних корів віком від 3 до 7 років за три тижні до отелення і протягом чотирьох тижнів після нього. Телята можуть хворіти після тримісячного віку. У новонароджених телят часто зустрічаються казеїно-безоарна хвороба з локалізацією безоарів у сичузі та ряд інфекційних хвороб, які перебігають з ураженням сичуга (рота- та коронавірусний ентерити, колібактеріоз).

Для дослідження сичуга застосовують огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, зондування, ендоскопію. Оглядом можна виявити зміни лише при зміщенні сичуга: в деяких випадках спостерігають асиметрію черева в ділянці трьох останніх міжреберних проміжків зліва або справа.

Зовнішню пальпацію проводять сильним надавлюванням лівим кулаком або кінцями пальців лівої руки, підведеними під реберну дугу, від 12-го до 9-го реберних хрящів. Таке дослідження ефективніше у телят, дрібних жуйних, а у дорослої великої рогатої худоби сильно напружена черевна стінка обмежує діагностичне значення пальпації. Натискування викликає больову реакцію при абомазиті, виразках сичуга. Для діагностики зміщення сичуга пальпацію застосовують у ділянці випинання — в останніх трьох міжребер'ях та в краніальному краї голодної ямки. Тут відчувається напруження шкіри і виявляється біль. Внутрішньою пальпацією (ректальним дослідженням) можна інколи виявити правобічне зміщення сичуга вверх — у правій клубовій ділянці пальпують його задню частину, як правило, наповнену газами.

При лівобічному зміщенні наповнений газами сичуг займає положення між поверхнею рубця і лівою черевною стінкою, тому ректальним дослідженням можна виявити деяке зміщення рубця, який займає майже центральне положення.

Перкусією одержують позитивні результати лише при зміщенні сичуга (рис. 54). При лівобічному зміщенні перкусією від лівої голодної ямки вперед і вниз у напрямку серця визначають навкіс розташовану смугу сильного тимпанічного або металевого звуку. Особливо чіткі металеві звуки прослуховуються, якщо навколо прикладеного фонендоскопа стукати ручкою перкусійного молоточка або кінчиками пальців (Dirksen G.). Аналогічний звук знаходять і при правобічному зміщенні.

Діагностичне значення аускультації при абомазиті невелике, оскільки перистальтичні шуми, що виникають у сичузі (переливан-

172