ВСТУП

Розвинена система місцевого самоврядування є однією з найважливіших ознак будь-якої демократичної держави. Україна – суверенна і незалежна, демократична, соціально-правова держава. Тому в її Конституції проголошується: «В Україні визначається і гарантується місцеве самоврядування».

Європейська Хартія місцевого самоврядування (ст. 3) дає визначення місцевого самоврядування як право і реальну здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Згідно Європейської Хартії це право здійснюється як виборними та виконавчими органами, так і безпосередньо територіальною громадою шляхом використання різних форм прямої демократії.

Конституція України (ст. 140) визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве само- врядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи мі- сцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх вико- навчі органи, а також через районні та обласні ради, які представ-вляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Детальніше визначення місцевого самоврядування дається в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні»: місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання

Потрібно також додати, що місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі. Місцеве самоврядування, його органи, згідно Конституції України, не входять до механізму державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від держави. Взаємозв’язок місцевого самоврядування з державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що, по-перше, і місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело – народ (ч. 1 ст. 5 КУ); по-друге, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ст. 143 КУ) і стан їх реалізації контролюється відповідними органами виконавчої влади.

Також місцеве самоврядування має особливий об’єкт управління – питання місцевого значення, перелік яких у вигляді предметів відання органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено в Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже, можна сказати, що територіальні громади та органи місцевого самоврядування є основними елементами того організаційного механізму, який покликаний забезпечувати здійснення основних функцій і повноважень місцевого самоврядування, тобто є його головними елементами.

РОЗДІЛ 1.

Основні засади місцевого самоврядування в Україні.

1. Розвиток місцевого самоврядування в Україні в історичному аспекті.

Місцеве самоврядування - це публічна форма само­стійного вирішення питань місцевого життя жителями відповідних адміністративно-тери­торіальних одиниць та їх органами у межах Конституції і законів держави (1)

Місцеве самоврядування історично пройшло досить довгий і тернистий шлях розвитку. Первинним етапом стало зародження самоуправління у общинах, племенах, де всі важливі питання вирішувалися на відповідних зборах. Наступним значним кроком для розвитку самоврядування стали надбання давньої Греції, де вищим органом влади були загальні (народні) збори вільного населення. Пізніше така модель управління прийде і на сучасні терени України і закріпиться у містах Північного Причорномор’я.

У Київській Русі на рівні регіону елементи самоврядування знаходили свій вияв у вічевій демократії, для якої характерним був розподіл повноважень між князем та вільним населенням регіону (2).

Надалі самоврядування в Україні розвивалося і багато в чому залежало від впливу держав до складу яких входили українські землі – Речі Посполитої, Литовської держави, Російської імперії, СРСР .

Вагомим кроком для становлення сучасного поняття та моделей місцевого самоврядування стало прийняття в 1985 році Європейської Хартії місцевого самоврядування (ратифікована 1997р.), яка визначає місцеве самоврядування як «право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення» (3). Це основний документ для країн – членів Ради Європи з питань організації національної системи територіальної публічної влади на засадах місцевого самоврядування (13).

Новою сторінкою в історії місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі стало прийняття 7 грудня 1990 р. Закону «Про місцеві Ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування», де місцеве самовряду- вання визначалося як «територіальна самоорганізація громадян для самостій­ного вирішення безпосередньо або через державні і гро­мадські органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя, виходячи з інтересів населення, на основі законів У РСР та власної фінансово-економічної бази». Прийняття Закону стало першою спробою трансформувати місцеві ради (які в той час входили до єдиної системи ор­ганів держвлади) всіх територіальних рівнів в органи місцевого самоврядування. При цьому Закон виходив з те­орії дуаліз- му місцевого самоврядування, що знайшло своє відображення у визначеному ним статусі місцевих рад - вони мали подвійну природу:як органи місцевого самовря­дування і як органи державної влади (1)

26 березня 1992 р. була прийнята нова редакція зазначеного Закону і частково змінена його назва. У новій редакції було зроблено значний крок у відході від дуалістичної теорії і практики в організації місцевої влади і міс- цевого самоврядування і передбачив утвердження місцевого і регіонального самоврядування, проголосивши практично новий дуалізм. Територіальною основою місцевого самоврядування проголошувалися сільрада, селище, місто, а регіонального самоврядування — відповідно район, область. (1)

3 лютого 1994 р. було прийнято Закон України "Про формування місце- вих органів влади і самоврядування", згідно з яким ради всіх рівнів оголошу- вались органами місцевого самоврядування. Голови рад обиралися шляхом прямих виборів безпосередньо населенням і за посадою очолювали виконавчі комітети. Поряд з цією новелою, ради областей, районів, міст Києва й Сева- стополя наділялися функціями органів державної влади, позбавляючи тим самим її представників Президента України. Глава держави з цим погодитися не міг, оскільки це послаблювало систему виконавчої влади. 6 серпня 1994 р. Президент України видав указ, яким підпорядкував собі голів р-их і обласних рад, хоча він і не міг їх звільняти. У цей період гострої кризи і конфронтації органів державної влади інтенсивно йшов пошук систем кожного виду влади й одночасно системи місцевих органів державної влади та моделі місцевого самоврядування.

У травні 1995 р. було прийнято Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". За цим Законом місцевими органами державної виконавчої влади в районах (крім районів у містах), областях, міс- тах Києві й Севастополі оголошувалися державні адміністрації, які очолю- вали голови відповідних рад шляхом призначення їх Президентом України керівниками адміністрації. (10)

Первинними суб'єктами місцевого самоврядування визначалися територіальні колективи громадян, які проживають у селах, селищах, містах, а його територіальною основою — відповідні населені пункти. Представ- ницькі органи місцевого самоврядування (ради) цих адміністративно-тери-торіа льних одиниць очолювали їх голови, які одночасно були й головами ви- конкомів. Представницькими органами р-в, областей, міст Києва й Севасто-поля були відповідні ради. Виконавчі комітети при них не формувались (10).

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., зафіксувала кілька важливих принципів існування місцевого самоврядування. Так ст. 7 встанов- лює, що в Україні визначається і гарантується місцеве самоврядування (4). А ст. 140 Конституції має наступне положення: «Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села/добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішу- вати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» (4). 12.06.97 р. набув чинності Закон «Про місцеве самовря- дування в Україні». У новому Законі вперше зафіксовано, що первинним суб’єктом місцевого самоврядування, носієм його функцій є територіальна громада села, селища, міста (5); вона також є складовою частиною місцевого самоврядування, при тому, що попередні закони на перше місце ставили Ради та їх органи.