Кореспонденція з усіх інформаційних жанрів найближча до жанрів аналітичних. В українському та пострадянському журналістикознавстві вона традиційно розглядається саме як аналітичних жанр, або жанр, який перебуває на межі інформаційних та аналітичних жанрів. Це пояснюється передусім відсутністю розвинутих журналістських стандартів щодо розмежування фактів та коментарів, наведення різних позицій і точок зору, деперсоніфікації новинних матеріалів. Однак у разі застосування до цього жанру цих та інших вимог новинної журналістики, кореспонденція більшою мірою набуває ознак саме інформаційного жанру.

Таким чином, кореспонденція, це передусім інформаційний жанр у пресі, обсягом 3-5 тисяч знаків, який відповідає на запитання, хто? (що?), що зробив?, де?, коли?, яким чином? (у який спосіб?), чому?, як?, яких потребує факт чи замітка, відповідає на запитання хто? (що?) з цього приводу бачив?, чув?, вважає?. Кореспонденція не має прямих аналогів на радіо чи на телебаченні – найближчими аналогами є так звані кореспондент-блоки.

Головні професійні вимоги до кореспонденції такі:

1. Кореспонденція відповідає на запитання хто? (що?), що зробив?, де?, коли?, яким чином? (у який спосіб?), чому?, як?, хто? (що?) з цього приводу бачив, чув, вважає хто?

2. Заголовок, перша фраза кореспонденції будується з урахуванням правил формулювання основного повідомлення, а також правил наближення інтересів та „перевернутої піраміди”.

3. Кореспонденція вимагає обов’язкової присутності журналіста на місці події плюс кількох додаткових фактів.

4. У кореспонденції авторське «я» існує лише у вигляді підкреслення факту присутності, який при цьому не ілюструється власними оцінками чи відчуттями. Журналіст присутній у власній кореспонденції як той, хто збирає інформацію та передає враження і свідчення учасників події.

5. У кореспонденції неприпустимо використовувати власні оцінки чи коментарі.

6. Тональність кореспонденції принципово нейтральна.

7. Спосіб подачі кореспонденції максимально об’єктивний.

Основне повідомлення кореспонденції - це суть того, що розповідається. Проте, на відміну від факту і замітки, ця суть не так стосується події, як схематично окреслює проблему, яку породжує ця подія чи ситуація. При цьому кореспонденція не аналізує детально саму проблему, а лише побіжно її констатує, тим самим забезпечуючи подачу інформації про подію чи явище, в контексті пов'язаної зміни проблеми.

Для кореспонденції спосіб визначення основного повідомлення аналогічний до способів застосованих під час роботи з фактом чи заміткою. При цьому головна увага зосереджується на проблемному ракурсі на події чи ситуації. Те ж саме стосується ключових сил.

У кореспонденції через необхідність залучення елементів аналізу кут подачі значно ширший порівняно із фактом та заміткою.

Кореспондент-блок інформаційної програми на радіо- не особливо вживаний термін в українській радійній журналістиці.Часто його не використовують або називають звітом чи репортажем. На відміну від цих жанрів, а також від кореспонденції у пресі, він не є самостійним жанром, хоча й має окремі ознаки самостійного жанру.

Так само, як кореспонденція у пресі, кореспондент-блок інформаційної програми на радіо має на меті оперативно надати масовій аудиторії не лише інформації про цікаве минуле (події чи ситуації), але й свічення самого кореспондента про цю подію, враження та коментарі ї учасників. Кореспондент-блок передає думки, позиції і враження кількох учасників подій, в т ч в їх взаємному зіткненні, таким чином, аби вони окреслили проблему, але не давали готових шляхів її розв'язання. Так само, як і репортаж до інформаційного повідомлення, кореспондент-блок доповнює і коментує події. Однак, коментує не через коментар та емоції самого журналіста, а через окреслення проблеми учасниками події.

Особливістю кореспондент-блоку на радіо є те, що інформаційна програми виступає як самостійний жанр, при цьому окремими жанрами можуть бути і її складові сюжети, І хоча кореспондент-блок не є самостійним жанром, він як самостійний жанр несе власне основне повідомлення.

Порядок визначення основного повідомлення:

1. Визначається головна новина випуску, що виступає в ролі основного повідомлення для інформаційної програми на радіо в цілому. Визначається порядок і почерговість трансляції сюжетів.

2. Визначається основне повідомлення для кожного сюжету, що виступає як самостійний жанр.

3. Визначається основне повідомлення для кожного кореспондент-блоку та узгоджується з основним повідомленням сюжету; основне повідомлення кореспондент-блоку має логічно доповнювати або ілюструвати основне повідомлення сюжету.

Ключові словам добираються індивідуально; мають бути безпосереднім чином пов'язані із основним повідомленням сюжету.

Як правило, тональність викладу інформації дещо емоційніше, а темп - вищий. При цьому активно використовуються звукові ефекти, звукове тло, що ілюструють подію. Тембр голосу, який при цьому звучить в ефірі, повинен контрастувати зі звуковим тлом, аби видвлятися, але бути адекватним емоційному тлу події.

6. Кореспондент-блок інформпрограми на тб.

(те саме, що й на радіо+картинки,відео). Ключові слова добираються також індивідуально, проте, на відміну від кореспондент-блоку інформ програми на радіо, де роль ключових слів відіграє або перша фраза учасника подій, або фрагмент звукового тла, роль ключових слів кореспондент-блоку може виконувати:

1. Перша фраза ведучого

2. Перша фраза учасника подій.

3. Перша фраза офіційної особи.

4. Перший візуальний образ (картинка).

5. Фрагмент звукового тла.

Застосування кореспондент-блоку робить ширшим кут подачі інформаційної програми. Кут подачі і рішення про кількість кореспондент-блоків безпосередньо залежить від хронометражу програми.

Так само, як і на радіо, кореспондент-блок інформаційної програми на тб вимагає особливої зосередженості та адекватності ведучого. Тональність викладу - емоційна, темп - високий.

Звіт – це інформаційний жанр, обсягом 3-5 і більше тисяч знаків у пресі й таким хрономентражем на радіо й телебаченні, який випливає з формату ТРК. Звіт покликаний документально і реферативно у чіткому хронологічному порядку висвітлити подію. Звіт дає відповіді на запитання: хто? (що?), що зробив?, де?, коли?, яким чином? (у який спосіб?), чому?, як?, хто? (що?) з цього приводу бачив?, чув?, вважає?, в якій послідовності?

Розрізняють звіт офіційний (передає інформацію про сесію парламенту, засідання уряду тощо), звіт хронікальний або реферативний (передає інформацію про подію у вигляді короткого, хронологічно витриманого реферату, звіт повний (передає подію повністю і, на відміну від репортажу, не містить коментарів журналіста, включень, перебивок тощо), звіт-свідчення (відомості про подію передає не журналіст, а інша особа, з якою журналіст має контакт і, на відміну від інтерв’ю-монологу, не містить запитання, яке на початку ставить журналіст).

Головні професійні вимоги до звіту такі:

1. Звіт відповідає на запитання хто? (що?), що зробив?, де?, коли?, яким чином? (у який спосіб?), чому?, як?, хто? (що?) з цього приводу бачив?, чув?, вважає?, в якій послідовності?

2. Звіт документально і реферативно у чіткому хронологічному порядку висвітлює подію.

3. Заголовок, перша фраза звіту будується з урахуванням правил формулювання основного повідомлення, а також правил наближення інтересів та „перевернутої піраміди”.

4. Звіт вимагає або присутності журналіста на місці події, або детальної фіксації свідчення очевидця.

5. У звіті авторське «я», власні оцінки чи коментарі відсутні.

6. Тональність звіту принципово нейтральна, або така, якою вона є у свідченнях очевидця.

На радіо найчастіше використовують офіційний звіт, хронікально-реферативний та звіт-свідчення. З огляду на те, що вербальна інформація є складною для сприйняття, у великих обсягах, на радіо практично не використовують прямий звіт. У разі необхідності використовують репортаж, де слухачі можуть почути інформацію стосовно подій, що відбуваються, наприклад у залі Парламенту, та отримати пояснення, що відбувається, від журналіста. Архітектоніку звіту диктує хронологія події, вийняток - звіт-звідчення (додаткові дані та інформація). Ведучий присутній в ефірі тільки для того, щоб оголосити подію. Тональність викладу - нейтральна.

Звіт на ТБ. На тб найчастіше використовують хронікальний звіт, офіційний та звіт-свідчення. Оскільки статична інформація і з однією картинкою є складною для сприйняття у великих обсягах, то на ТБ замість прямого звіту найчастіше використовують репортаж. Основне повідомлення та ключові слова визначаються так, як для звіту у пресі та на радіо. Ведучий присутній в ефірі для лише за кадром, а його текст становить собою оголошення заходу, що відбуається (присутній або за кадром, або в кадрі). Тональність викладу - нейтральна

Репортаж як жанр новинної журналістики

1. Визначення репортажу як жанру.

2. Головні професійні вимоги до репортажу.

3. Інформаційний привід та функції.

4. Правові та морально-етичні цінності.

5. Репортаж у пресі.

6. Репортаж на радіо.

7. Репортаж на ТБ.

Репортаж – це інформаційний жанр обсягом від 200 до 5 тисяч знаків у пресі та хронометражем від кількох секунд до кількох годин і більше на радіо й телебаченні (хронометраж випливає з формату ТРК). Репортаж відповідає на запитання, хто? (що?) побачив і що при цьому відчув.

Таким чином, репортаж – це жанр, покликаний передати подію таким чином, аби максимально надати аудиторії можливість самим відчути себе на місці події.

Репортаж як жанр означується наявністю таких головних умов:

1. Журналіст сам побував на місці події.

2. Журналіст передає те, що побачив і відчув на місці події.

3. Журналіст фіксує деталі, які підтверджують те, що він справді був на місці події.

4. В репортажі журналіст передає свої відчуття на місці події, а не свої враження. Інакше кажучи, він передає відчуття для того, аби аудиторія відчула ефект присутності і уникає всього, що не фотографує, а коментує подію.

5. Журналіст ''фотографує'' та не коментує події.

Заголовок для репортажу може бути як інформаційним, так і мотиваційним. Репортаж є найбільш персоніфікованим інформмційним жанром, і хоча він передає події максимально персоніфіковано, водночас залишається нейтральним до того, що відбувається та до персонажів події. Тому персоніфікація спрямована не на коментування чи оцінювання, а на передачу інформації, аби аудиторія сприйняла суть події найадекватніше, ніби ставши її співучасником.

Репортаж може містити елементи інтерв'ю, діалогу чи монологу, які передають реакцію, коментарі та оцінки учасників подій.

Репортаж використовується у періодиці, є одним із основних жанрів на радіо та тб; використовується в журналістиці інформагенств, інтернетжурналістиці та інтерактивній журналістиці.

Головні професійні вимоги до репортажу

Репортаж - це не аналіз та кометар, а максимально наближена до реальності документальна передача фактів через відчуття, що виникли на місці події.

2]репортаж дає змогу аудиторії почути, побасити, відчути, пережити те, що переживав автор на місці події.

3]головна мета - надати аудиторії можливість подивитися на подію очима журналіста.

4]головною дійовою особою є глядач.

5] позиція журналіста в репортажі - я зображую, змальовую як свідок, але не як учасник подій.

6]головним засобом передачі інформації в репортажі є деталь.

7]репортаж вимагає застосування прийомів режисури.

8]тональність принципово нейтральна.

9]спосіб подачі інформації - максимально об'єктивний.

Компоненти репортажу:

1. Ефект присутності

2. Справжність, достовірність

3. Портрет особистості чи кілька портретів особистостей

4. Відображення середовища

5. Вербальний вплив

6. Всебічне висвітлення або висвітлення із різних позицій

7. Епічність

8. Баланс між формою та темою

9. Особистий відбиток

10. Співпереживання аудиторії.

Задум репортажу залежить від двох умов: мета та аудиторія.

Репортаж перебуває на межі інформаційних та аналітичних жанрів - він пропонує відчуття, отримані на місці події і залишає за аудиторією можливість самостійно формувати враження чи приймати рішення.

Інформаційний привід для репортажу - це новина, якась подія чи ситуація, яка робить її вартою висвітлення саме через створення ефекту присутності аудиторії на місці події. Вибір на користь репортажу, а не іншого інформаційного жанру роблять тоді, коли інформаційний привід дає змогу не лише поінформувати аудиторію, а передусім здивувати її. Дуже часто репортаж стає інформаційним приводом для інтерв'ю, статті, журналістського розслідування. Журналіст і редактор самостійо визначають в якому жанрі висвітлювати ту чи іншу подію.

На відміну від звіту, який передає події буквально і суто документально, репортаж передає її персоніфіковано: репортер у кадрі чи за кадром розповідає, що бачить, передає атмосферу та що він при цьому відчуває.

Основна функція репортажу - дати аудиторії почути, побачити, відчути суть та атмосферу події і самостійно сформувати свої враження та оцінки.

Правила для журналіста над репортажем:

• Репортаж - це завжди реальна подія.

• Згідно зі своїм документалізмом та реальністю, репортаж вимагає від репортера відповідальних рішень (що можна показати, а що з етичних міркувань недоцільно).

• Особлива увага до інформації, пов'язаної із порушенням законом, катастрофами, стихійним лихом, сценами насильства; репортер не має права замовчувати чи дезінформувати аудиторію, проте не шокувати її.

• Репортер має право адекватно передавати поведінку своїх персонажів та їх мову, проте не перетворювати це в самоціль.

• Репортаж має дати можливість аудиторії самостійно зробити висновки на основі отриманої інформації.

• Якщо у свідченнях, які дає репортер є елементи суперечки чи дискусії, то всі сторони цього діалогу мають бути представлені пропорційно.

• Особливо точно мають бути перевірені прізвища, власні назви, цифрові дані.

5. Основне повідомлення-це зміст того, про що розповідається. Мета репортажу - представити аудиторії інформацію, здивувавши її змістом цієї інформації. До ключових слів приєднуються ключові образи, ракурси, картинки. Кут подачі безпосередньо залежить від обсягу матеріалів.

Архітектоніка репортажу вимагає застосування методів режисури. Принципи та методи режисури - для преси, радіо і тб - майже однакові. Відмінність полягає лише в технічному моменті. Для газетного репортажу використовують такі засоби і прийоми:

4. Репортер одразу занурює аудиторію у вир подій, починаючи зі сцени чи цитати.

5. Активне використання деталей.

6. Використання прізвищ, цифрових даних, технічних та наукових термінів без нагромаджень.

7. Передача на папері звукового тла.

8. Виклад матеріалу короткими фразами.

9. Репортер передає свої відчуття на основі п'яти відчуттів (зору, слуху, смаку, дотику, запаху).

10. Зосередження уваги на кількох головних сценах та персонажах.

11. Для репортажу в пресі важлива сенсаційність як одна із головних рис вдалого репортажу.

12. Вдало на читабельності таких матеріалів проявляється причетність до інформації відомих осіб.