3.2 Фідери

Важливу роль у роботі антенних пристроїв грає лінія передач (фідер), яка передає енергію від генератора до антени (в передавальному режимі) або від антени до приймача (в режимі прийому).

Основні вимоги до фідера зводяться до його електрогерметічності (відсутності випромінювання енергії з фідера) і малим тепловим втратам. У передавальному режимі хвильовий опір фідера має бути узгоджене з вхідним опором антени (що забезпечує в фідері режим біжучої хвилі) і з виходом передавача (для максимальної віддачі потужності). У приймальному режимі узгодження входу приймача з хвильовим опором фідера забезпечує в останньому режимі біжучої хвилі, узгодження ж хвильового опору фідера з опором навантаження - умова максимальної віддачі потужності в навантаження приймача. Залежно від діапазону радіохвиль застосовують різні типи фідерів:

двох або багато-провідні повітряні фідери;
хвилеводи прямокутного, круглого або еліптичного перерізів;
лінії з поверхневою хвилею та інші;

4 Система заземлення

Система заземлення (заземлення, захисне заземлення) – це електричне з'єднання відкритих дротових частин електроустановок (які не перебувають у нормальному стані під напругою) з контуром заземлення, один з технічних засобів системи електробезпечності.

Система заземлення складається з провідників і пасивного устаткування, до складу якого входять стрижні, затискачі й наконечники, а також додаткові аксесуари для монтажу.

Системи заземлення є дуже важливими технічними засобами, які влаштовуються шляхом з‘єднання відповідних частин устаткування або електричної мережі з металевим предметом, що знаходиться у землі. Відповідно до вимог, яким має відповідати заземлення, воно поділяється на:

• Захисне заземлення, яке призначається для захисту людей від ураження електричним струмом;

• Робоче (технологічне) заземлення, яке забезпечує належне функціонування електричних, телекомунікаційних та радіоустановок;

• Заземлення системи блискавкозахисту, яке слугує для відведення струму блискавки від об’єктів, що захищаються.

Система заземлення складається з горизонтального та вертикальних заземлювачів приєднаних до головної заземлювальної шини.

Глибинний (вертикальний) заземлювач звичайно встановлюється вертикально та заглиблюється у землю на глибині не менш 0,5 м та занурюється на глибину не менш 2,5 метрів. Як окремий прилад кожний елемент заземлювального пристрою рекомендується прокладати на відстані не менш 1,0 м від фундаменту конструкції. Необхідна довжина заземлювача має розподілятися в паралельно підключених довжинах. В залежності від властивостей ґрунту заземлювач вбивається в землю за допомогою відповідно ручного, електро, бензинового або пневматичного молоту. У якості матеріалів можуть використовуватися:

- стрижні з оцинкованої сталі Ø 20 мм

- стрижні з нержавіючої сталі Ø 20 мм

- труби з оцинкованої сталі Ø 25 мм (2 мм товщина стінки)

Горизонтальний заземлювач - це провідник, який з’єднує між собою вертикальні електроди та приєднує всі елементи системи до головної заземлювальної шини. У якості матеріалів можуть використовуватися:

плаский дріт з оцинкованої сталі 30 x 3,5 мм

плаский дріт з нержавіючої сталі 30 x 3,5 мм

Усі заземлювачі повинні бути з’єднані з кільцевим заземлювачем в середині або зовні будинку та мати ввід для головної заземлювальної шини.

Якщо середовище, в яке заглиблюються електроди заземлювача є сильноагресивним з погляду небезпеки корозії, необхідно завжди використовувати нержавіючу сталь.

З’єднання металів у конструкції заземлювального пристрою, в землі потрібно захищати проти корозії (спеціальною пластичною антикорозійною стрічкою).