- •67.Система основних економічних,соціальних та культурних прав громадян України
- •§ 70. Поняття та видиви бор ив конституцийнипринци пи виборчого права мижнародни стандарти виборив.
- •§ 71.Поняття та види Виборчіи систем.
- •§ 72. Поняття і види предмет референдумів в Украини .Поняття предмету та формули всеукраїнського референдуму Особливости актив прийнятихшля хом референдумив
- •75 Органи державнои вл ади поняття ознакив иди .Конституційні принципи та система органів державної влади в Україні.
- •76.Парламент- Верховна Рада України-єдиний орган законодавчої влади в Україні
- •77.Конституційна процедура формування вру та процедура дострокового припинення повноважень вру. Порядок утворення :
- •78.Функції та повноваження вру
- •79.Констит. Склад та структура вру
- •80.Організаційні форми роботи вру.
- •81.Правовий статус та повноваження Голови вру.
- •82.Правовий статус комітетів вру.Правовий статус тимчасових спеціальних та тимчасовихслидчих комисий
- •83, Правовий статус депутатськихфра кций та груп
- •84 . Поняття та принципи законодавчого процесу.
- •85. Поняття та видис стадий Законодавчийо процесу ( стадії)
- •86. Правови Форми роботи вру.
- •87. Поняття та елементи конституційного-правововго статусу народного депутата Пидстави виникнення змини и припинення дии депутатського мандату
- •88.Права і обов’язки нар.Депа.
- •89,Д епутатський запит та депутатське звернення поняття порядок направлення розгляду
- •90, Нормативно-правови та организацийно-правови гарантии дияльности народних депутатив
- •91.Підстави та порядок дострокового припинення повноважень парламентаріїв України:
- •92. Загальна характеристика інституту президентства Виборита вступ на посаду президента Украини
- •94. Правови Акти Президента України.
- •95. Правовий статус организацийних та допомижних органив Органив при Президентові України.
- •98. Припинення повноважень Президента України:підстави та порядок
- •99.Виконавча влада в Україні:поняття,принципи та функції
- •101. Кабінет Міністрів України –найвищий орган в системи органив виконавчои влади склад порядоких формування та припинення повноважень .
- •102. Порядок формування і склад Кабінету Міністрів України.
- •103. Функции та повноваження Кабінету Міністрів України.
- •104. Дострокове припинення повноважень та видставка кму
- •105.Конституційно правовий статус министерста та центральних органів виконавчої влади,їх функції та система:
- •106. Конституцийно-правовий статус мисцевихор ганив виконавчои влади в украини
- •108, Поняття и природа судовоивлади Конституцийни засади правосуддя в Украини
- •109.Судова система України. Суд як як орг ан судовои влади види та компетенция
- •110. Правовийс татус суддивУкра ини
- •113,,Правовий статус . Конституційного Суду України, за конституциею украини 1996 року. Функции та повноваження Конституцийногосуд у Украини його повноваження і роль у системі органів держави.
- •114. Конституцийни Подання і звернення. Субекти та порядок розгляду
- •116…Поняття принципи та форми Територіального устрію:
- •117. Адміністративно-територіальний подил Україниста новлення сучасний стант а перспективи реформування
- •118.. Столиця України особливости политико-правового статусу украини
- •119,Правовий статус Автономної Республіки Крим.
- •120.Поняття та юридична природа місцевого самоврядування.
- •121.Місцеве самоврядування як конституційно-правовий інститут(поняття,сутність,основні теорії та сучасні моделі місцевого самоврядування).
- •122.Поняття,принципи та система місцевого самоврядування в Україні:
- •123.Конституційно-правовий статус органів місцевого самоврядування та їх повноваження:
- •124.Конституційно-правові гарантії місцевого самоврядування.Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування:
- •1)Загальні гарантії:
- •125, Видповидальнисть органив та посадових осиб мисцевогосамо врядування ,,,,,,,,,,,,???????????????????
119,Правовий статус Автономної Республіки Крим.
Автономна Республіка Крим є “невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання” (ст. 134 Конституції України). Отже, Автономна Республіка Крим (АРК) за конституційною природою є формою так званої територіальної (адміністративно-територіальної, регіональної, обласної) автономії, добре відомій світовій практиці державотворення.
Суть територіальної автономії полягає передусім у праві її територіального колективу (громадян відповідної держави, які постійно проживають у межах цієї автономії) і тих органів, які вони обирають, самостійно вирішувати питання, віднесені о відання автономії.
Перелік питань, віднесених до відання АРК, передбачений ст. 138 Конституції України. В їх числі передусім такі, як: управління майном, що належить АРК, розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля – відповідно до загальнодержавних програм; визначення статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів; охорона й використання пам’яток історії.
Поряд з цим АРК має право самостійно вирішувати й такі важливі організаційні питання, як: призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК; затвердження складу виборчої комісії АРК; організація та проведення місцевих референдумів; ініціювання запровадження надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.
До компетенції АРК належить також участь у вирішенні таких загальнодержавних питань, як забезпечення прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; забезпеченню функціонування й розвитку державної та національних мов і культур в АРК; участь у розробленні й реалізації державних програм повернення депортованих народів.
120.Поняття та юридична природа місцевого самоврядування.
Поява терміну «самоврядування» (selfgovernment) пов’язана з історією Англії.
Починаючи з кінця 18 ст. цей термін в англійській науці конституційного права використовується для характеристики державного ладу як стану народу, який самоврядується за допомогою парламенту та місцевих представницьких органів, за діяльністю яких немає будь-якої адміністративної опіки зовні [5, с. 14]. При такому підході поняття «самоврядування» можна розглядати у двох значеннях: в широкому (коли під самоврядною організацією розуміється держава, в структурі механізму якої парламент виступає органом самоврядування) та вузькому (як власне місцеве самоврядування).
Слід підкреслити, що саме явище, яке позначається терміном «місцеве самоврядування» з’являється набагато раніше 18 ст. Становлення місцевого самоврядування як самостійного інституту відбувається в період середньовіччя, коли в багатьох європейських державах формується муніципальне управління, яке закріплюється в хартіях міст та інших нормативних актах (наприклад, королівських грамотах про надання магдебурзького права), що визначали привілеї та імунітети комун (самоврядних громад) [2, с. 61].
В науковій літературі з’являються різні спроби визначення місцевого самоврядування.
Наприклад, німецький вчений Г. Єллінек сформулював його як «державне управління через посередництво осіб, які не є професійними державними посадовими особами, – управління, яке не протистоїть державно-бюрократичному, є управлінням через посередництво самих зацікавлених осіб», а англійський вчений І. Редліх визначав місцеве самоврядування, як «здійснення місцевими жителями або їх обраними представниками тих обов’язків і повноважень, які їм надані законною владою або які належать їм за загальним правом» [6, с. 23].
Важливе теоретичне і практичне значення має визначення співвідношення понять «місцеве самоврядування» та «місцеве управління». З цього питання висловлюються різні, часом діаметрально протилежні, погляди. Більшість вчених протиставляють місцеве самоврядування і місцеве управління. Так, якщо під місцевим самоврядуванням розуміють діяльність територіальної громади та її виборних органів в управлінні її справами, то місцеве управління розглядають як управлінську діяльність в адміністративно-територіальній одиниці, яка здійснюється через адміністрацію, що призначається центральними або іншими вищими органами державної влади, тобто прямее державне управління на місцях.
Поряд з цим висловлюється думка щодо недоцільності протиставлення цих двох понять. При цьому, місцеве управління пропонується розглядати як складний механізм, що може включати в себе як місцеву державну адміністрацію, так і органи місцевого самоврядування, виступаючи при цьому складовою частиною державного механізму .
З нашого погляду, розрізнення цих поглядів дає можливість наголосити на участі громади в управлінні територіальними утвореннями; розвитку суспільного діалогу з владою. Зазначений підхід, як уявляється, більш точно відображає природу місцевого самоврядування і дозволяє чітко розмежувати самоврядні функції та повноваження територіальних громад з функціями та повноваженнями державної влади, які реалізуються на регіональному та місцевому рівнях органами виконавчої влади або за дорученням держави органами місцевого самоврядування. При такому підході органи місцевого самоврядування підконтрольні органам виконавчої влади, але це не означає зміни їх природи і не може розглядатися як підстава для включення їх до державного механізму.
Стаття 2. Поняття місцевого самоврядування
1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Місцеве самоврядування в Україні, відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», здій с нюється на принципах:
• народовладдя;
законності;
гласності;
колегіальності;
поєднання місцевих і державних інтересів;
виборності;
правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законами;
підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;
державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;
судового захисту прав місцевого самоврядування. Системи місцевого самоврядування у сучасних зарубіжних
країнах будуються на основі адміністративно-територіального устрою країни і можуть охоплювати по вертикалі від двох до м'яти ланок. Крім того, розрізняють системи, побудовані за принципами прямого підпорядкування нижчестоящих органів вищестоящим (Італія, Франція, ФРН). Поряд із цим, чимало країн Д{(гримуються відверто автономної системи, за якої пряме підпорядкування по вертикалі практично відсутнє, а якщо на практиці здійснюється, то в дуже обмеженій формі (США, Великобританія).
Іноді діяльність органів місцевого самоврядування поставило під прямий контроль спеціальних державних органів. Найчастіше органи місцевого самоврядування підконтрольні органам міністерства внутрішніх справ (Великобританія), в інших країнах може створюватися навіть спеціальний підрозділ у складі уряду (міністерство у справах місцевого самоврядування). 11 деяких країнах (Франція, Італія тощо) в адміністративно-територіальні одиниці призначаються повноважні представники уряду, які здійснюють адміністративний нагляд за діяльністю К і борних органів місцевого самоврядування і їх виконавчих органів, що ставить ці органи під постійний контроль з боку центральної влади \
На думку О. В. Батанова, в Україні потрібно створити постійно діючий державний орган, який на правах міністерства предметно займався б розвитком місцевого самоврядування, процесом роздержавлення та децентралізацією влади, оскількидосі не зрозуміло, хто є основним гарантом муніципальних праи територіальних громад1.
Аргументи на користь необхідності створення органу, відповідального за питання місцевого та регіонального розвитку н Україні, такі:
по-перше, реалізація адміністративно-територіальної реформи потребує наявності єдиного політичного центру, відповідального за здійснення реформи (політичне керівництво та виконавчий орган з постійним штатом професійних працівників);
по-друге, здійснення політичної реформи передбачає, крім того, передачу значних функцій у сфері вироблення та реалізації державної регіональної політики від Президента України до Кабінету Міністрів як центрального органу виконавчої влади;
по-третє, реалізація політики європейської інтеграції як пріоритетного курсу державної політики України потребує виконання рекомендації Європейського Союзу створити центральний орган виконавчої влади, який би займався питаннями регіонального та/або місцевого розвитку.
В Україні розглядалося дві моделі створення такого спеціалізованого органу. За першої моделі нове міністерство мало займатися підготовкою та реалізацією широкомасштабних реформ (зокрема, адміністративно-територіальної), а також координувати вирішення інших питань, пов'язаних з місцевим та регіональним розвитком: житлово-комунальне господарство, будівництво, розвиток законодавства, місцеві фінанси тощо. За другої моделі відповідне міністерство мало опікуватися питаннями реалізації адміністративної реформи, служби в органах місцевого самоврядування2. На сьогодні в Україні створено Міністерство регіонального розвитку та будівництва, що є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної регіональної політики і політики у сфері будівництва, архітектури та містобудування, удосконалення адміністративно-територіального устрою України3.