13. Загальні риси феодального господарства у Європі

В IX-XI вв. у більшості держав Західної Європи завершується процес формування: феодальних відносин. В одних країнах, наприклад в Італії й Франції, феодальний лад в основних рисах зложився вже в X в.; в інших, таких, як Німеччина й Англія, цей процес завершився в основному тільки до кінця XI в. Ще повільніше йшла феодалізація в Скандинавських країнах. Але до кінця XI в. феодальні виробничі відносини панували в більшості країн Західної Європи й у Візантії. При всій своєрідності розвитку окремих країн у них чітко виступають загальні риси, характерні для сложившегося феодального способу виробництва. Панує феодальна земельна власність у вигляді вотчини (маєтку) у комбінації із дрібним індивідуальним селянським господарством. Основна маса селян перебуває вже в тієї або іншій формі залежності від феодального землевласника й зазнає важкої експлуатації з його боку. Ця експлуатація виражається у феодальній ренті й здійснюється за допомогою різних засобів позаекономічного примусу. Раніше вільна сільська громада перетворюється до цього часу в залежну або кріпосну громаду, а традиційні форми общинного землекористування застосовуються феодалами для гноблення селянства. Для сільського господарства цього часу характерна низька рутинна техніка й повільний її розвиток, обумовлене тим, що виробництво базується на крейдою, карликовім селянськім господарстві. На ранньому етапі розвитку феодалізму панує натуральне господарство; обмін був незначний, торговельні зв'язки не розвинені; ремесло ще тільки починало відділятися від сільського господарства; переважає відробіткова рента й пов'язана з нею панщинна система господарства, подібна з тієї, умови переваги якої охарактеризував В. І. Ленін у роботі «Розвиток капіталізму в Росії» стосовно до Росії XVIII-XIX вв. Дрібне селянське господарство, хоча й зазнало експлуатації з боку феодала, було, однак, більш продуктивним, чому велике рабовласницьке господарство або праця хлібороба при первіснообщинному ладі. Установлення феодальних відносин у Європі в IX-XI вв. у цілому привело до підйому економіки: розчищалися ліси; включалися в обробку нові землі, особливо землі, що запустіли в останні сторіччя Римської імперії; проводилися іригаційні роботи; розширювалися площі, зайняті виноградниками й маслиновими гаями; поліпшувалися породи свійських тварина. Кінь стали застосовувати в якості робочої худоби. Почав уживатися вдосконалений легкий плуг. Розвивалися ремесло, поступово відділяючись від сільськогосподарських занять, і обмін. Характерною рисою соціально-політичних відносин, сложившихся в Європі до середини XI в., був нерозривний зв'язок між феодальною власністю на землю й політичною владою феодала. Велика вотчина являла собою не тільки господарську одиницю, але і як би маленька незалежна держава — сеньйорію. Стосовно населення своїх володінь феодали був не тільки землевласником, але й государем — сеньйором, у руках якого перебував суд, адміністрація, військові й політичні сили. Така організація суспільства обумовила панування в Європі в X-XI вв. ( у деяких країнах і пізніше) політичної роздробленості.