20.3. Спеціальні види звільнення від покарання та його відбування

Спеціальними видами звільнення від покарання та його відбу­вання є: а) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК) та звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 84 КК); б) звільнення від покарання та його відбування неповнолітніх: 1) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК), 2) звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК), 3) звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК), 4) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК).

Підставою звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, є наявність, з одного боку, – особливого фізіологічного і психологічного стану вагітної жінки, а також жінки, яка народила або усиновила (удочерила), годує й виховує дитину, а з іншого, – важливість вільного материнського піклування про здоров’я та нормальні умови розвитку малолітньої (до семи років) дитини. Виходячи з цього, закон про кримінальну відповідальність містить дві спеціальні норми щодо покарання таких жінок за вчинений ними злочин. Одна з цих норм (ст. 79 КК) надає суду право звільнити від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, під час постановлення вироку, а інша (ст. 83 КК), – надає право суду звільнити під подальшого відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання¹.

Стаття 79 КК містить положення, згідно з яким у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Отже, до вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років, засуджених до позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкі й особливо тяжкі злочини розглядуваний вид звільнення від відбування покарання не застосовується.

Умовами застосування ст. 79 КК є: 1) спеціальні ознаки суб’єкта – жінка є вагітною або має дитину віком до семи років; 2) призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на строк не більше п’яти років такій жінці за вчинений злочин; 3) покладання на звільнену особу обов’язків, передбачених ст. 76 КК; 4) встановлення іспитового строку, складовими якого є – строк, визначений законом для відпустки у зв’язку із вагітністю, строк перебування в лікарні у зв’язку з пологами, строк досягнення дитиною семи років щодо вагітної жінки, а щодо жінки, яка має малу дитину, – до досягнення такою дитиною семирічного віку.

Суд надає засудженій жінці реалізувати свою можливість на виправлення без реального перетерплювання каральних властивостей, властивих призначеному судом покаранню. При цьому суд звільняє таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання. У них з’являється можливість у повному обсязі піклуватися про свою дитину, вибирати чи змінювати духовне і моральне середовище проживання.

Під час іспитового строку контроль за поведінкою жінки, проявом нею турботи про дитину здійснює кримінально-виконавча інспекція. У ст. 163 КВК України визначається порядок здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених, відповідно до статей 75–79 та 104 КК України, від відбування покарання з випробуванням, виконанням покладених на них судом обов’язків протягом іспи­тового строку та контролю за поведінкою звільнених згідно зі ст. 83 КК України від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років¹.

Звільнені від відбування покарання з випробуванням зобов’язані: виконувати обов’язки, покладені на них судом; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; з’являтися за ви­кликом до інспекції; не порушувати громадського порядку. У ра­зі порушення цих вимог, до засудженого застосовуються заходи стягнення від винесення попередження до направлення для ре­ального відбування призначеного судом покарання².

Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, згідно з ч. 4 статті 79 КК приймає одне з таких рішень:

– звільняє її від покарання. Стосовно засудженої особи, яка виконала покладені на неї судом обов’язки та не вчинила нового злочину, до суду направляються подання та особова справа такої засудженої для вирішення питання про звільнення її від призначеного покарання. Якщо останній день іспитового строку припадає на вихідний чи святковий день, то подання направляється до суду в перший робочий день після них. У поданні зазначається, як засуджена особа зарекоменду­вала себе під час перебування на обліку, як виконувала обов’язки, як характеризується за місцем роботи, навчання чи проживання. Щодо звільнених від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та звільнених під відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, інспекція спільно з відпо­відними ОВС здійснює контроль також щодо таких питань: чи не відмовилася жінка від дитини та чи не передала її до дитячого будинку; чи не зникла з місця прожи­вання; чи не ухиляється від виховання дитини та догляду за нею? ³;

– направляє для відбування покарання, призначеного вироком. Так, відповідно до ч. 5 ст. 79 КК у разі, якщо звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами про сукупність вироків та про складання покарань.

Відповідно до ст. 83 КК засуджених до обмеження волі або позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Цей вид звільнення від відбування покарання, як і попередній, застосовується для створення сприятливих умов для виховання як майбутньої, так і вже народженої дитини.

Умовами застосування судом звільнення від відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, є: 1) спеціальні ознаки суб’єкта – жінка стала вагітною чи народили дитину під час відбування нею покарання; 2) така жінка відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк (за винятком засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини; 3) засуджена має сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання або має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини; 4) звільнення від відбування покарання суд здійснює в межах строку, складовими якого є: строк, визначений законодавством для відпустки у зв’язку із вагітністю й пологами, строк перебування у лікарні у зв’язку з пологами, строк досягнення дитиною трирічного віку.

Порядок розгляду судом питання про звільнення від відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, визначений у КПК України¹, за яким звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає покаранням, і спостережної комісії. За результатом розгляду суддя виносить постанову, яка є безпосередньою підставою для звільнення засудженої від відбування покарання на період до досягнення дитиною трирічного віку.

Підстави та порядок звільнення вагітних жінок від відбування покарання у виді громадських або виправних робіт визначаються ч. 3 ст. 56, ч. 2 ст. 57 КК, ч. 9 ст. 154 КВК, в порядку, визначеному КПК України¹.

Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримі­нально-виконавчою інспекцією за місцем проживання.

Звільнення від подальшого відбування покарання у ви­ді обмеження або позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, не є остаточним звільненням від подальшого відбування покарання, призначеного вироком суду, оскільки у такому разі вони звільняються судом лише на визначений в законі строк. Після досягнення дитиною трирічного віку або у разі смерті дитини суд має розглянути справу на предмет її остаточного вирішення. Положення, що міститься у ч. 5 ст. 83 КК, надає в цьому випадку суду право, залежно від поведінки засудженої, прийняти одне із трьох рішень: 1) повністю звільнити засуджену від подальшого відбування покарання; 2) за­мінити його більш м’яким покаранням; 3) направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком суду. Суд за поданням КВІ може направити засуджену для подальшого відбування покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, призначеного за вироком суду, за умови, що засуджена, яка була звільнена від такого виду покарання, відмовилася від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично (три і більше разів) вчиняла правопорушення, кожне з яких потягло за собою адміністративне стягнення і які свідчать про небажання жінки, звільненої на певний час від покарання, стати на шлях виправлення. Отже, суд приймає рішення про направлення засудженої жінки для відбування пока­рання, призначеного за вироком суду. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого жінка була звільнена від покарання².

Якщо ж у період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами про сукупність вироків та складання покарань.

В. О. Меркулова справедливо вказує на необхідність розширення сфери застосування звільнення від відбування покарання щодо специфічної категорії засуджених жінок пропонуючи застосовувати таке звільнення:

– не лише до жінок, які народили дитину під час відбування покарання, але й тих, хто взагалі має таких дітей, оскільки не враховується та обставина, що на підставі перегляду вироку у касаційному порядку, застосування амністії, помилування щодо засуджених жінок, до яких за відсутності кримінально-правових підстав не була застосована ст. 79 КК, можливі зміни характеру вчиненого, зменшення строку покарання;

– до засуджених жінок, які мають дітей віком до семи років, оскільки немає принципових пояснень розбіжностей у визначенні соціально-демографічних підстав застосування ст. 79 КК та ст. 83 КК; існує єдина мета, яка пояснює взагалі доцільність існування цих інститутів, – надати можливість специфічній категорії засуджених жінок реально не відбувати певну частину призначеного покарання (або ж увесь строк покарання) в умовах ізоляції від суспільства (позбавлення волі), суворого нагляду (обмеження волі) за умови виконання своїх особливих, спеціальних функцій матері та покладених на неї суспільством обов’язків;

– щодо жінок, засуджених за тяжкі злочини ненасильницького спрямування, оскільки через певний час вони звільняться достроково на підставі кримінально-виконавчої характеристики, яка базуватиметься, передусім, на даних про поведінку жінки як матері (якщо засуджена має в УВП при собі дитину, вона може не працювати; жінка і дитина увесь цей період утримуються за рахунок держави);

– до засуджених за насильницькі злочини, але за умови відбуття певного фактичного строку покарання, який має бути нижчим за формальні підстави умовно-дострокового звільнення цієї категорії засуджених жінок¹.

Законодавство України про кримінальну відповідальність встановлює вичерпний перелік підстав, за наявності яких неповнолітня особа, яка вчинила злочини, може бути (а в деяких випадках повинна бути) звільнена: 1) від покарання за вчинений злочин (ст.ст. 105 і 106 КК); 2) від реального відбування покарання, призначеного вироком суду (ст. 104 КК України); 3) достроково від подальшого відбування частково відбутого засудженим покарання, призначеного вироком суду (ст. 107 КК України)².