Епоха відродження

1.Відродження – новий етап в історії світового мистецтва. Загальноестетичний ідеал епохи.

Відродження — новий етап в історії світової культури. Це був найбільший прогресивний переворот зі всіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила титанів по силі думки, пристрасті і характеру, по різносторонності і ученості.

Термін «Відродження» почав застосовуватися ще в 16 столітті по відношенню до образотворчого мистецтва. Автор «Життєписів найбільш знаменитих живописців, творців і архітекторів» художник Джорджо Вазарі писав про відродження мистецтва в Італії після довгих років занепаду в період середньовіччя. Пізніше поняття «Відродження» придбало широкий сенс. Культура Відродження (Ренесанс) виникла в Європі, в тих економічно найбільш розвинених областях, де раніше всього дозріли передумови для переходу від феодалізму до початкової стадії капіталізму.

У основі культури Відродження лежить принцип гуманізму, затвердження гідності і краси людини, його розуму і волі, його творчих сил. На відміну від культури середньовіччя гуманістична життєстверджуюча культура Відродження носила світський характер. Звільнення від церковної схоластики і догматизму сприяло підйому науки. Пристрасне жадання пізнання реального світу і захоплення їм привели до відображення в мистецтві самих різних сторін.

Перемога світського початку в культурі Відродження була наслідком соціального затвердження набираючої сили буржуазії. Проте гуманістична спрямованість мистецтва Відродження, його оптимізм, героїчний характер образів об'єктивно виражали інтереси не лише молодої буржуазії, але і всіх прогресивних шарів суспільства в цілому.

Мистецтво Відродження формувалося в умовах, коли засади феодального устрою життя були розхитані, а буржуазно-капіталістичні стосунки зі всією їх гендлярською мораллю і бездушним лицемірством ще не склалися. Ще не встигли виявитися згубні для розвитку особи наслідки капіталістичного розподілу праці; сміливість, розум, винахідливість, сила характеру ще не втратили свого значення. Це створювало ілюзію нескінченності подальшого прогресивного розвитку здібностей людини. У мистецтві затверджувався ідеал титанічної особи. Мистецтво епохи Відродження носило суспільний характер. Саме ця риса зближує його з мистецтвом класичної Греції. І в той же час в мистецтві Відродження, особливо в пізній період, знайшов втілення образ людини, в якій риси індивідуальної своєрідності поєднувалися з соціально-типовими якостями.

Небувалий до того часу розквіт переживав живопис, який розкривав величезні можливості в зображенні життєвих явищ, людини і його довкілля. Розвиток наук, розробка лінійною, а потім і повітряної перспективи, вивчення пропорцій і анатомії людини — все це сприяло твердженню в живописі реалістичного методу. Нові вимоги, що стоять перед мистецтвом, зумовили збагачення його видів і жанрів. У монументальному італійському живописі панувала фреска. З 15 століття все більше місце займає станкова картина, в розвитку якої особливу роль зіграли нідерландські майстри. Разом з жанрами релігійного і міфологічного живопису, що існували раніше, наповнилися новим сенсом, висувався портрет, зародився історичний і пейзажний живопис. У Германії і Нідерландах, де народні рухи викликали потребу в мистецтві, швидко і що активно відкликається на події, що відбуваються, широкого поширення набула гравюра, яка часто використовувалася в художньому оздобленні книг. Завершився початий в середні віки процес відособлення скульптури: разом з декоративною пластикою, що прикрашає будівлі, з'явилася самостійна кругла скульптура — станкова і монументальна. Декоративний рельєф набув характеру перспективно побудованої багатофігурної композиції. Ідеали гуманізму виразилися і в архітектурі, в ясній гармонійній подобі споруд, в класичній мові їх форм, в їх пропорціях і масштабах, співвіднесених з людиною.

Мистецтво Відродження прошло етапи Раннього (15 вік відповідає часу зародження капіталістичного виробництва в окремих містах Італії, Німеччини, Нідерландах), Високого (90-і роки 15 століть — перша третина 16 століть) і Пізнього Відродження (друга половина 16 століть). У різних країнах воно проявило себе по-різному. Так, наприклад, в Нідерландах не було етапу Високого Відродження. Класичною країною Відродження була Італія, де ясно виділяються періоди так званого Проторенессанса (передвістя Відродження), раннього, високого і пізнього Відродження, причому в рамках пізнього Відродження разом з гуманістичним мистецтвом поширення отримує занепадницький маньеристическое напрям, не сприяючий пізнанню дійсності.