Тема 3. Геологічна будова і рельєф африки
_____________________________________________________________________________________________
Основні питання:
1. Історія геологічного розвитку території.
2. Орографія материка та її зв’язок з тектонічною структурою.
3. Геоморфологічне районування, морфоструктура і морфоскульптура материка.
Питання для самоопрацювання:
1. Корисні копалини Африки
Рекомендована література.
Обов’язкова:
1. Власова Т.В. Физическая география материков (с прилегающими частями материков): Ч. 2. – М.: Просвещение, 1986.
2. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Ю.Г.Ермаков, Г.М.Игнатьев, Л.И.Куракова и др..; Под общей ред. А.М.Рябчикова. – М.: Высш. шк., 1988.
Додаткова:
1. Африка: Энциклопедический справочник: В 2 т. – М.: Советская энциклопедия, 1986-1987.
2. Бєлозоров С.Т. Африка. – К.: Радянська шк., 1957.
3. Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія Африки: Наук.-попул. вид. – К.: Стафед-2, 1999. – 160 с.
1. Історія геологічного розвитку території
В історії геологічного розвитку території Африки виділяють 4 головних етапи: 1) докембрійський; 2) палеозойський; 3) мезозойський; 4) кайнозойський.
Докембрійський етап. В цей час із декількох блоків в результаті ріфейської складчастості формується африканська платформа, складена кристалічними породами. Складчасті процеси охоплювали весь материк за виключенням Атласької і Капської зон, які були тоді дном океану, але включали Аравійський півострів.
Палеозойський етап. В нижньому палеозої північна половина материка (Сахаро-Аравійська плита), включаючи і Атлаську зону, була вкрита океанськими водами і являлася областю морського осадконакопичення. Південна половина, за виключенням Капської зони, зазнавала підняття і була областю континентального осадконакопичення.
У верхньому палеозої в північній частині африканської платформи відбувається регресія моря. В південній частині континенту, як і на початку палеозою, переважає підняття. Це загальне підняття платформи було, видимо, дуже значним, тому, що супроводжувалося зледенінням всього материка. Свідоцтвом цього є льодовикові і водно-льодовикові відклади верхньопалеозойського часу потужністю до 300 м, які були знайдені в синеклізах Конго, Калахарі і Карру.
На північному заході і півдні біля берегів материка відбувається зім’яття у складки осадової товщі на дні океану, підняття цих складок на денну поверхню і утворення Атласької (південної частини) і Капської гірських систем. Тобто Капські гори і південні хребти Атлаських гір виникли під час герцинської складчастої епохи. В результаті активної тектонічної діяльності вздовж східної окраїни платформи відбулися розколи, які частково відокремили від неї острів Мадагаскар.
Мезозойський етап. З початку мезозою єдиний на той час материк Пангея почав розділятися на дві частини: північну – Лавразію і південну – Гондвану. Відбувалося це шляхом поступового розкриття океану (Тетісу) із сходу на захід. Африка входила до складу Гондвани, яка включала також півострів Індостан, Австралію, Південну Америку і Антарктиду. На протязі тріасу, юри і першої половини крейди більша частина Африки зазнавала підняття, в улоговинах поверх льодовикових і водно-льодовикових відкладів накопичувалися континентальні відклади. Вся платформа була охоплена активною тектонічною діяльністю, яка супроводжувалася великими розломами, опусканням брил в океанічні глибини і підняттям країв африканського кристалічного фундаменту. На півдні, сході і північному заході Африки відбуваються інтенсивні вулканічні виверження. Наприкінці мезозою почалися нові трансгресії моря на Сахарську плиту.
Кайнозойський етап. В палеогені і неогені майже вся Африка, особливо її південна і східна частини, була охоплена інтенсивною вулканічною діяльністю і вулканізмом. В неогені море пішло із західної Сахари і Судану, але досить довго залишалося в Лівійсько-Єгіпетській синеклізі, хоча і там поступово відступало на північ. Наприкінці неогену, в епоху альпійської складчастості, до північно-західної окраїни африканської платформи були приєднані північні хребти Атлаських гір. Тому вік Атлаських гір датують як герцинсько-альпійський. Тоді ж, в неогені, відбулося формування найбільшій на планеті системи розломів (рифтів), які розтинають материкові структури Африки і Азії. В Африці вони простягаються через Суецьку затоку, Червоне море і Аденську затоку на морі, а також через Ефіопське і Східно-Африканське плоскогір’я на суходолі аж до нижньої течії річки Лімпопо.
Від Африканського цоколю остаточно відділилася глиба Мадагаскару. Поблизу берегів материка відбувалися вулканічні виверження, внаслідок яких виникли вулканічні Коморські і Маскаренські острови. На Сахарській плиті в цей час відбуваються тектонічні підняття в масивах Ахаггар, Тібесті, Аїр та ін. Підняття супроводжувалися поглибленням великих улоговин і утворенням озер, які значно переважали за розмірами сучасні. В антропогені тектонічна і вулканічна діяльність зменшилась. Тільки на сході Африки вона зберігається до цього часу у вигляді вивержень деяких вулканів і землетрусів.