26. Поняття, види суб’єктів а. Процесу. Правове становище суддів в а.Му процесі.

Стаття 47. Склад осіб, які беруть участь у справі

1. Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

1. Стаття визначає коло осіб, які беруть участь у справі, незалежно від етапу провадження в а.й справі. Класифікація осіб, які беруть участь у справі, проведена з метою визначити (в інших статтях КАСУ) роль кожної категорії цих осіб в а.му процесі та коло їхніх процесуальних прав і обов'язків.

Особи, які беруть участь у справі

2. Особи, які беруть участь у справі, - це учасники а. процесу, які здійснюють свої процесуальні права та виконують обов'язки в а.му процесі для того, щоб добитися певного правового результату, у якому вони заінтересовані.

Класифікація осіб, які беруть участь у справі

3. В а. справах, згідно з коментованою статтею, беруть участь сторони, а також можуть брати участь треті особи, а також представники сторін та третіх осіб.

Деталізуючи цей перелік, виходячи з наступних статей цієї глави КАСУ, можна визначити такий склад осіб, які беруть участь у справі:

1) сторони:

- позивач,

- відповідач;

2) треті особи:

- треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,

- треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору;

3) представники сторін, третіх осіб:

- представники на основі договору,

- представники на основі закону (законні представники), у тому числі органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

4. За спрямуванням інтересу таких осіб, які беруть участь у справі, умовно можна поділити на тих, які мають матеріально-правову заінтересованість у результатах вирішення справи (сторони і треті особи), і на тих, що мають процесуально-правову заінтересованість (представники сторін і третіх осіб). Судове рішення у справі стосуватиметься прав і обов'язків сторін та третіх осіб.

5. Процесуальний статус сторін визначено у статтях 50 - 52, третіх осіб - у статтях 53 - 54, представників сторін та третіх осіб - у статтях 56 - 61, у тому числі особливості процесуального статусу таких законних представників як органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначено у статтях 60 - 61 КАСУ.

6. Найменування осіб, які беруть участь у справі, зберігаються за ними на всіх етапах а. судочинства, лише на етапі виконання судових рішень в а. справах з'являються такі учасники, як сторони виконавчого провадження - стягувач і боржник, - а також державний виконавець.

Відмінність від цивільного судочинства

7. Оскільки а. судочинство реалізується лише у формі позовного провадження, на відміну від цивільного судочинства, у ньому відсутні такі особи, які беруть участь у справі, як заявники та інші заінтересовані особи.

8. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в а.му судочинстві віднесено до законних представників (частина восьма статті 56 КАСУ), оскільки їхня роль полягає у здійсненні функції представництва, що заснована на законі. У цивільному судочинстві ці суб'єкти названі самостійною категорією осіб, які беруть участь у справі, хоча їхній процесуальний статус (обсяг прав і обов'язків) в обох видах судочинства збігається.

Стаття 50. Сторони

1. Стаття визначає основними учасниками а. процесу сторони - позивача і відповідача, між якими, власне, і виник публічно-правовий спір. Залежно від виду сторони у Кодексі розрізняється їхній процесуальний статус.

Позивач

2. Позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано а. позов до а. суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до а. суду (пункт 8 статті 3 КАСУ), незалежно від того, хто подав а. позов - сама ця особа (суб'єкт) чи її (його) представник.

3. Позивачем в а.й справі відповідно до частини другої коментованої статті можуть бути:

1) фізичні особи - громадяни України, іноземці чи особи без громадянства (незалежно від а.ї процесуальної дієздатності);

2) підприємства, установи, організації (юридичні особи), що не є суб'єктами владних повноважень;

3) у нечастих випадках - органи державної влади, інші державні органи, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (суб'єкти владних повноважень).

4. Відповідачем є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 статті 3 КАСУ). Тобто відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила його право, свободу чи інтерес і повинна усунути це порушення або його наслідки чи відшкодувати шкоду.

5. За загальним правилом, відповідачем в а.й справі є суб'єкт владних повноважень (частина третя коментованої статті), що є природно, адже завдання а. судочинства полягає у захисті прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте в окремих випадках, що визначені в нормах КАСУ, відповідачами можуть бути й інші суб'єкти. Наприклад, фізичні та юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, об'єднання громадян можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень про:

1) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

5) а також в інших випадках, встановлених законом.

6. Позов особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, до такої ж особи не може розглядатись за правилами КАСУ. Особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень.

Лише у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, відповідачами, у тому числі за позовом особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, можуть бути засоби масової інформації, підприємства, установи, організації, їхні посадові та службові особи, творчі працівники засобів масової інформації, кандидати, їхні довірені особи, партії (блоки), місцеві організації партій (блоки місцевих організацій партій), їхні посадові особи та уповноважені особи, ініціативні групи референдуму, офіційні спостерігачі від суб'єктів виборчого процесу (статті 174, 175 КАСУ). Також фізична чи юридична особа (позивач в а.й справі) може бути одночасно відповідачем разом із суб'єктом владних повноважень за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Позов суб'єкта владних повноважень про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян

7. Відповідно до частини четвертої статті 37 КУ, статті 31 ЗУ "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року з метою припинення незаконної діяльності об'єднання громадян за зверненням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об'єднання громадян на строк до трьох місяців.

Тимчасова заборона окремих видів діяльності об'єднання громадян може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо.

За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжити цей строк. При цьому загальний строк тимчасової заборони не повинен перевищувати шість місяців.

У разі усунення причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом у повному обсязі.

Позов суб'єкта владних повноважень про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян

8. Відповідно до частини четвертої статті 37 КУ, статті 32 ЗУ "Про об'єднання громадян" за зверненням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у випадках:

1) вчинення дій, спрямованих на зміну шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганду війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини;

2) створення і діяльності політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, а також будь-яких структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у Збройних Силах України та Державній прикордонній службі України, на державних підприємствах, в установах і організаціях, державних навчальних закладах;

3) систематичного або грубого порушення вимог статті 22 Закону (політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від: іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства; державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків; нелегалізованих об'єднань громадян; анонімних пожертвувачів; політичні партії не мають права одержувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них коштовності; політичні партії зобов'язані щороку публікувати свої бюджети для загального відома);

4) продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених статтею 28 Закону;

5) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така (ні ЗУ "Про об'єднання громадян", ні ЗУ "Про політичні партії в Україні" не встановлюють мінімальної кількості членів партії для визнання її такою, тому можна зробити висновок, що застосовувати цю підставу для примусового розпуску (ліквідації) партії не можна).

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускається.

9. Необхідно враховувати також особливості об'єднань громадян, що визначені у спеціальних законах. Так, порядок здійснення заборони політичної партії встановлено статтею 21 ЗУ "Про політичні партії в України" від 5 квітня 2001 року: політична партія може бути за позовом Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.

Стаття 24 ЗУ "Про політичні партії в Україні" уповноважує Міністерство юстиції України звернутися до суду про анулювання реєстраційного свідоцтва у разі:

1) невиконання політичною партією вимоги частини шостої статті 11 Закону (політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому цим Законом, своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в АРК);

2) виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років.

Щодо примусового розпуску професійної спілки необхідно враховувати положення ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року, зокрема статті 18 Закону, яка в частині третій встановила, що діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Конституцію України та закони України, може бути заборонена лише за рішенням суду.

Відповідно до статті 16 ЗУ "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року діяльність релігійної організації, що є юридичною особою, може бути припинена рішенням суду за позовом органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора лише у випадках:

1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;

3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадянського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій.

Позов суб'єкта владних повноважень про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України

10. Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства лише на підставі постанови а. суду. Постанову про примусове видворення приймає а. суд за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду (стаття 32 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 року зі змінами, внесеними КАСУ).

Рішення про видворення за межі України іноземця чи особи без громадянства може бути прийнято органом внутрішніх справ за місцем перебування іноземця (особи без громадянства) з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора у разі вчинення ними злочину або а. правопорушення - після відбуття призначеного покарання чи виконання а. стягнення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Також іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення (до 30 днів).

Іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави.

Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.

Позов суб'єкта владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання

11. Відповідно до частини другої статті 39 КУ обмеження щодо реалізації права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації може встановлюватися судом за зверненням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Детальніше про це див. статтю 182 КАСУ і коментар до неї).

Позов суб'єкта владних повноважень в інших випадках, встановлених законом

12. Закони передбачають можливість особи бути відповідачем за позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про оскарження виборчою комісією рішень, дій чи бездіяльності засобів масової інформації та їхніх власників і творчих працівників, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, що порушують законодавство про вибори та референдум (частина перша статті 174 КАСУ; стаття 30 ЗУ "Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"; статті 103, 112 - 114 ЗУ "Про вибори народних депутатів України"; статті 91, 100 - 102 ЗУ "Про вибори Президента України");

2) про скасування за позовом Центральної виборчої комісії реєстрації кандидата на пост Президента України (частина перша статті 176 КАСУ, стаття 56 ЗУ "Про вибори Президента України");

3) про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності за позовом Голови ВР України (частина четверта статті 81 КУ, частина перша статті 180 КАСУ, стаття 5 ЗУ "Про статус народного депутата України");

4) про припинення державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи - підприємця, наприклад, у разі провадження ними діяльності, що заборонена законом (стаття 38 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", стаття 110 Цивільного кодексу України, стаття 18 ЗУ "Про друковані засоби масової інформації (пресу) України", стаття 12 ЗУ "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", стаття 24 ЗУ "Про боротьбу з тероризмом", стаття 25 ЗУ "Про службу безпеки", стаття 31 ЗУ "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", пункт 7 частини першої статті 40 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", стаття 9 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", пункт 22 частини першої статті 8 ЗУ "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", пункт 17 статті 11 ЗУ "Про державну податкову службу в Україні" та інші);

5) про визнання угод недійсними107 і стягнення в дохід держави коштів, одержаних за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок майна відповідача за зверненнями органів державної податкової служби України (пункт 11 частини першої статті 10 ЗУ "Про державну податкову службу в Україні"), за зверненнями спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ, Служби безпеки України (частина третя статті 12 ЗУ "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю") тощо;

6) про визнання протиправними актів підприємств, інших суб'єктів господарювання, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів місцевого самоврядування, за позовом органу чи посадової особи місцевого самоврядування (пункт 16 частини шостої статті 55, частина четверта статті 71 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні");

7) про застосування а.-господарських санкцій (глава 27 ГКУ), які згідно із законом застосовуються у судовому порядку, зокрема:

- про стягнення штрафів та пені за позовом Фонду соціального захисту інвалідів (частина п'ята статті 20 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні");

- про стягнення штрафів за позовом органу, що регулює діяльність суб'єкта первинного фінансового моніторингу (частина третя статті 17 ЗУ "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом");

- про обмеження, тимчасове припинення дії та позбавлення ліцензії чи іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності за позовом органу, що регулює діяльність суб'єкта первинного фінансового моніторингу (частина четверта статті 17 ЗУ "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом");

- про стягнення штрафів, що застосовуються до суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб за позовом спеціального уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (стаття 41 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг");

- про стягнення штрафів за позовом відповідних Комісій регулювання природних монополій (частина третя статті 17 ЗУ "Про природні монополії");

- про вилучення до Державного бюджету України прибутку суб'єкта природних монополій, одержаного у результаті порушення норм законів за позовами відповідних Комісій регулювання природних монополій (стаття 19 ЗУ "Про природні монополії");

- про анулювання ліцензії на мовлення за позовом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (стаття 37 ЗУ "Про телебачення і радіомовлення");

- про стягнення недоїмки із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за позовом органів Пенсійного фонду України (абзац 8 частини третьої статті 106 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування");

- про примусове стягнення активів платника податків у рахунок погашення його податкового боргу за позовом податкового органу (підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" із змінами, внесеними ЗУ від 20 лютого 2003 року N 550-IV);

- про стягнення суми заборгованості зі сплати щомісячного збору за користування радіочастотним ресурсом України за позовом Національної комісії з питань регулювання зв'язку (стаття 58 ЗУ "Про радіочастотний ресурс України");

- про стягнення штрафів за позовом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (частина третя статті 11 ЗУ "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні");

- про накладення штрафів та конфіскацію майна порушників законодавства про виключну (морську) економічну зону на підставі акта Морської охорони Державної прикордонної служби України про вчинення порушення (частина третя статті 27 ЗУ "Про виключну (морську) економічну зону України");

- про стягнення штрафів за позовом Державної прикордонної служби України, органів рибоохорони або органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (стаття 30 ЗУ "Про виключну (морську) економічну зону України");

- про стягнення штрафів за позовом органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють контроль за виконанням законодавства у сфері виробництва і реалізації цукру (частина третя статті 9 ЗУ "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру");

- про стягнення штрафів за позовом Державної інспекції з енергозбереження, Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії або Національної комісії регулювання електроенергетики України (частина дев'ята статті 31 ЗУ "Про теплопостачання");

- про стягнення штрафів за позовом органу виконавчої влади, визначеного Кабінетом Міністрів України, що здійснює державне регулювання діяльності бюро кредитних історій (пункт 7 частини другої статті 16 ЗУ "Про організацію формування та обігу кредитних історій");

- про стягнення штрафів за позовом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (частина третя стаття 75 ЗУ "Про телебачення і радіомовлення");

- про стягнення штрафів за позовом органу, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України (частина п'ята статті 17 ЗУ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів");

- про стягнення штрафів за позовом органів державного пожежного нагляду (частина друга статті 35 ЗУ "Про пожежну безпеку");

- про стягнення штрафів за позовом державної санітарно-епідеміологічної служби України (частина п'ята статті 47 ЗУ "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення");

- про стягнення штрафів за позовом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (частина сьома статті 3 ЗУ "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування");

8) про сплату податкових зобов'язань платника податків, визначених за непрямими методами, за позовом податкового органу (абзац перший підпункту 4.3.5 пункту 4.3 статті 4 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у редакції ЗУ від 22 червня 2004 року N 1830-IV);

9) про продовження строку арешту активів платника податків за позовом податкового органу (абзац другий підпункту 9.3.3 пункту 9.3 статті 9 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами");

10) про арешт активів у вигляді зупинення операцій на рахунку платника податків за позовом податкового органу (підпункт 9.3.9 пункту 9.3 статті 9 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у редакції ЗУ від 2 червня 2005 року N 2631-IV);

11) про вилучення об'єкта культурної спадщини із комунальної власності до державної через безгосподарне його використання за позовом органу охорони культурної спадщини (частина перша статті 21 ЗУ "Про охорону культурної спадщини");

12) про вилучення об'єкта культурної спадщини із приватної власності до державної з мотивів суспільної необхідності за позовом органу охорони культурної спадщини (частина друга стаття 21 ЗУ "Про охорону культурної спадщини");

13) про позбавлення права власності на документи Національного архівного фонду у разі неналежного їх зберігання за позовом центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства (стаття 11 ЗУ "Про Національний архівний фонд та архівні установи");

14) про припинення випуску видання, яке використовується для закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості і т. п., за позовами органів виконавчої влади, визначених Кабінетом Міністрів України (частини треті статей 11 та 18 ЗУ "Про друковані засоби масової інформації (пресу) України");

15) про вилучення секретної інформації або її матеріальних носіїв у разі відмови власника укласти відповідний договір, а так само у разі порушення власником умов такого договору за позовом органу державної влади, якому державним експертом з питань таємниць надається право приймати рішення щодо суб'єктів, які матимуть доступ до цієї інформації та її матеріальних носіїв (частина третя статті 6 ЗУ "Про державну таємницю");

16) про обмеження або заборону публічного виконання чи публічного показу театральної постановки, а також інших видів її використання, публікації інформаційних та рекламних матеріалів про театральну постановку, якщо ці дії використовуються для закликів до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганди війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, за позовом центрального органу виконавчої влади в галузі культури (частина п'ята статті 5 ЗУ "Про театри і театральну справу");

17) про примусове припинення права власності на земельну ділянку за позовом відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (стаття 143 ЗКУ);

18) про припинення права тимчасового користування земельною ділянкою лісового фонду за позовом місцевої ради (стаття 22 Лісового кодексу України);

19) про визначення іншої мети установи та про зміну структури управління установи за позовом державного реєстратора (стаття 103 ЦКУ, абзац 8 частини першої статті 6 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців");

20) про припинення права користування надрами за позовом органу, який надав надра у користування (стаття 26 Кодексу України про надра);

21) про спонукання до проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків за позовом органів контрольно-ревізійної служби України (абзац 1 пункту 4 частини першої статті 10 ЗУ "Про контрольно-ревізійну службу в Україні");

22) про вилучення до закінчення ревізії оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів за позовом органу контрольно-ревізійної служби (абзац 2 пункту 4 частини першої статті 10 ЗУ "Про контрольно-ревізійну службу в Україні");

23) про вилучення до бюджету виявлених ревізіями прихованих і занижених валютних та інших платежів за позовом органу контрольно-ревізійної служби (пункт 7 частини першої статті 10 ЗУ "Про контрольно-ревізійну службу в Україні");

24) про стягнення у дохід держави коштів, одержаних підконтрольними установами за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства, за позовом органу контрольно-ревізійної служби (пункт 9 частини першої статті 10 ЗУ "Про контрольно-ревізійну службу в Україні");

25) про виконання підконтрольною установою вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів за позовом органу контрольно-ревізійної служби (пункт 10 частини першої статті 10 ЗУ "Про контрольно-ревізійну службу в Україні");

26) про проведення позапланової виїзної ревізії за позовом органу контрольно-ревізійної служби (абзац 2 пункту 6 частини п'ятої статті 11 ЗУ "Про контрольно-ревізійну службу в Україні");

27) про усунення емітентом і професійними учасниками ринку сертифікатів порушень законодавства за позовом органів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (стаття 45 ЗУ "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати");

28) про заборону діяльності громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону за позовом реєструючого органу або прокурора (стаття 8 ЗУ "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону");

29) про відчуження (викуп) землі, що є приватною чи комунальною власністю, для будівництва та реконструкції автомобільних доріг загального користування за позовом Державної служби автомобільних доріг України (стаття 14 ЗУ "Про автомобільні дороги");

30) про переселення власників та наймачів жилих (нежилих) приміщень із застарілого житлового фонду за позовом органу місцевого самоврядування (стаття 11 ЗУ "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду");

31) про стягнення суми надміру виплачених пенсій за позовом територіальних органів Пенсійного фонду України (стаття 50 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування");

32) про стягнення надміру виплачених сум матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням за позовом органів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (частина п'ята статті 52 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням"108).

Поступово перелік випадків, коли особа може бути відповідачем за позовом суб'єкта владних повноважень, необхідно скорочувати, оскільки у багатьох таких випадках а. суди змушені виконувати невластиву їм функцію притягнення особи до відповідальності.

Стаття 53. Треті особи

1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши а. позов до сторін. Задоволення а. позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд а.ї справи починається спочатку.

2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд а.ї справи спочатку.

3. Питання про вступ до участі у справі третіх осіб вирішується ухвалою. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

1. Стаття визначає підстави і порядок вступу у справу, у якій уже відкрито провадження, особи, яка претендує на предмет спору, заперечуючи права щодо нього позивача і відповідача. Стаття також визначає підстави і порядок вступу (залучення) третіх осіб, прав, свобод та інтересів яких може стосуватися рішення у справі, але які не претендують на предмет спору. Відповідно, як і в цивільному процесі, в а.му судочинстві розрізняють третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, і третіх осіб, які не заявляють таких вимог.

2. Інститут третьої особи спрямований на створення умов для захисту прав, свобод та інтересів такої особи, які можуть бути порушені при вирішенні спору між позивачем і відповідачем за відсутності третьої особи. Участь третьої особи сприяє всебічному розгляду справи, зібранню більшої кількості доказів, правильному вирішенню справи, запобігає ситуації, коли у справах з одних правовідносин ухвалюються протилежні за змістом рішення.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору

3. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - це особа, яка для захисту своїх прав, свобод та інтересів звертається з позовом до сторін у справі, у якій вже відкрито провадження. Позовні вимоги третьої особи обов'язково повинні стосуватися предмету спору.

4. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, як і сторони, є заінтересованою в результатах розгляду справи судом, але її інтерес є самостійним і не збігається з інтересом позивача чи відповідача у справі. Вимоги позивача і третьої особи із самостійними вимогами є взаємовиключними, а тому вони не можуть діяти як співпозивачі, оскільки між позивачем і третьою особою є конфлікт інтересів. Задоволення а. позову, який заявили такі особи, має повністю або частково виключати можливість задоволення вимог позивача до відповідача. Наприклад, суб'єкт владних повноважень помилково видав дозволи двом радіокомпаніям на ведення передач на одній радіочастоті. Дізнавшись про це, радіокомпанія, яка одержала дозвіл першою, звернулася до а. суду з вимогою визнати незаконним рішення про надання дозволу на транслювання на тій самій частоті іншій радіокомпанії. Про розпочату справу стає відомо другій радіокомпанії, яка вирішує вступити у справу, заявивши вимогу про скасування першого дозволу і підтвердження чинності другого дозволу. Приклад гіпотетичний, але він яскраво показує можливість вступу у спір між позивачем (перша радіокомпанія) та відповідачем (суб'єкт владних повноважень) третьої особи (друга радіокомпанія), яка також претендує на предмет спору (право використання певної частоти для ведення передач). Зрозуміло, що третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, наділена тими самими правами, що й позивач.

Порядок вступу у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору

5. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вступає у справу у спосіб подання позову до позивача і відповідача у справі. Ініціатива подання позову виходить від самої третьої особи; така ініціатива може бути наслідком повідомлення судом цієї особи про можливість вступити у справу, якщо позивач заперечує проти заміни його належним позивачем (див. частину другу статті 52 КАСУ).

6. Позов третьої особи подається з дотриманням статей 105 - 106 КАСУ до суду, який розглядає справу, незалежно від інших правил підсудності. Позов третьої особи може бути подано у будь-який час після відкриття провадження у справі до закінчення судового розгляду в суді першої інстанції, тобто до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

7. Суд вирішує питання про допуск до участі у справі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ухвалою, застосовуючи за аналогією положення статей 107 - 109 КАСУ. Ухвали про залишення позовної заяви без руху, про повернення позовної заяви чи про відмову у допуску до провадження позову третьої особи можуть бути оскаржені такою особою.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

8. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - це особа, яка бере участь у справі на стороні позивача або відповідача у разі, якщо постанова у справі може вплинути на її права, свободи, інтереси чи обов'язки.

9. Інтерес третьої особи щодо задоволення позову (якщо вона бере участь на стороні позивача) або щодо відмови у задоволенні позову (якщо вона бере участь на стороні відповідача) збігається з інтересами відповідно позивача або відповідача. Це відрізняє третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, від третьої особи, яка заявляє такі вимоги.

10. Інститут третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, зокрема, застосовується тоді, коли після задоволення позову до відповідача в останнього виникне право заявити регресні вимоги до третьої особи. Наприклад, у справі про незаконне звільнення органом державного службовця на стороні органу-відповідача може брати участь керівник органу, котрий видав відповідний наказ, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Адже у цьому випадку, якщо позов до органу буде задоволено, у нього виникне право вимагати від керівника відшкодувати матеріальну шкоду.

Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

11. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може вступити у справу, самостійно звернувшись до суду із заявою про свою участь у справі із зазначенням, на чиїй стороні вона бажає брати участь, та із посиланням на підстави для такої участі.

12. Питання щодо допуску до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суд вирішує своєю ухвалою, яку не може бути оскаржено окремо від постанови суду. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти допуску до участі у справі третьої особи, суд вирішує це питання виходячи з обставин у справі залежно від того, чи може постанова у справі вплинути на права, свободи, інтереси чи обов'язки третьої особи.

Залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

13. Суд залучає третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, чи навіть з власної ініціативи. Водночас повідомити суд про третю особу є обов'язком для сторони, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа.

14. Для залучення третьої особи стороні або іншій особі, яка бере участь у справі, доцільно подати заяву із зазначенням таких реквізитів:

1) ім'я (прізвище, ім'я, по батькові) фізичної особи або найменування юридичної особи чи органу, який пропонується залучити як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору;

2) місце її проживання (перебування) - для фізичної особи, або місцезнаходження - для юридичної особи для того, щоб суд міг повідомити третю особу про справу;

3) підстави, з яких таку третю особу необхідно залучити до участі у справі, тобто як постанова суду у справі може стосуватися прав, свобод, інтересів чи обов'язків третьої особи.

15. Заяву про залучення третьої особи може бути подано у будь-який момент, коли таку особу можливо залучити до участі у справі, тобто до виходу суду у нарадчу кімнату для ухвалення рішення по суті справи. На наш погляд, таку заяву може бути зроблено не лише у письмовій формі, а й усно - під час судового розгляду.

Позивач може подати таку заяву також одночасно із позовною заявою окремим документом або викласти її зміст у самій позовній заяві.

16. Якщо заяву про залучення третьої особи зроблено позивачем одночасно із поданням позовної заяви, суд повідомляє третю особу про відкриття провадження у справі в порядку, визначеному частиною п'ятою статті 107 КАСУ.

17. Питання щодо залучення до участі у справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи після відкриття провадження у справі суд вирішує своєю ухвалою, яку не може бути оскаржено окремо від постанови суду.

18. Після вступу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, розгляд а.ї справи починається спочатку. Це означає, що суд може у необхідному обсязі провести підготовку справи до судового розгляду (наприклад, запропонувати сторонам подати заперечення проти позову третьої особи, провести попереднє судове засідання тощо), а після цього призначити судовий розгляд справи.

19. Вступ у справу або залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, після того, як розпочато розгляд справи, не є підставою для розгляду справи спочатку. У такому разі для підготовки до справи третя особа має можливість ознайомитися з матеріалами справи, у тому числі із аудіозаписом судового засідання, якщо таке вже відбулося. При потребі вона має право заявити клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для того, щоб скористатися цією можливістю.

Стаття 56. Представники

1. Стаття визначає право сторони чи третьої особи діяти в а.му процесі разом із представником або через нього з метою кращого представлення своїх інтересів, а також встановлює вимоги до осіб, які можуть бути представниками, та підстави для їх залучення.

Завдання участі у справі представника

2. Представник в а.му процесі діє від імені та в інтересах особи, яку він представляє. Представник може діяти самостійно, повністю замінюючи таку особу, або поряд із нею. Тобто участь у справі представника не позбавляє особу, яку він представляє, права особисто брати участь у процесі (частина перша коментованої статті) за умови, що вона має а. процесуальну дієздатність відповідно до статті 48 КАСУ.

3. Як представник в а.й справі насамперед може брати участь адвокат чи інший фахівець у галузі права, які відповідно до закону надають правову допомогу (див. статтю 16 КАСУ і коментар до неї). Тобто правова допомога в а.му процесі може надаватися у формі представництва. Але це не означає, що представництво - це завжди правова допомога. Наприклад, не є правовою допомогою законне представництво, чи представництво підприємства його штатним юрисконсультом, або представництво особою, яка не уповноважена згідно із законом надавати правову допомогу.

Особи, які можуть мати представника

4. Представника в а.му процесі можуть мати (частина перша коментованої статті):

1) сторона - позивач, відповідач;

2) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору або не заявляє таких.

5. Формулювання частини першої коментованої статті не повинно тлумачитися у такий спосіб, що перешкоджає стороні чи третій особі мати більше одного представника. Однак направлення для участі у справі багатьох представників може бути розцінено як намагання затягнути провадження у справі, тобто як порушення принципу добросовісності, що закріплений у частині другій статті 49 КАСУ, а тому суд може обмежити кількість представників або надавати можливість виступати в суді одному з них або у визначеній послідовності.

Загальні вимоги до особи, яка може бути представником

6. Відповідно до частини другої коментованої статті представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48 КАСУ має а. процесуальну дієздатність. Тобто це особа, яка досягла повноліття (18 років) і не визнана судом недієздатною, або до досягнення цього віку - якщо спір виник у правовідносинах, у яких відповідно до законодавства вона може самостійно брати участь (наприклад, частина друга статті 156 СКУ встановила, що неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право захищати права та інтереси своєї дитини в суді самостійно). Обмеження щодо можливості особи бути представником встановлені статтею 57 КАСУ.

Види представників в а.му процесі

7. Частина третя коментованої статті розрізняє два види представників:

1) представники, які беруть участь в а.му процесі на основі закону (законні представники);

2) представники, які беруть участь в а.му процесі на основі договору (договірні представники).

Перша категорія представників уповноважена на представництво законом, а тому довіреності для них не потрібно, достатньо підтвердити той факт, з яким закон пов'язує існування представницьких повноважень.

Участь другої категорії представників в а.му процесі залежить від взаємного волевиявлення самого представника, а також сторони, третьої особи чи навіть іншого їхнього представника, який наділений правом передоручати ведення справи. Таке взаємне волевиявлення втілюється в усному чи письмовому договорі. Зазвичай підтвердженням повноважень договірного представника є довіреність (детальніше про це див. статтю 58 КАСУ).

Завдання законного представника

8. Законний представник реалізує а. процесуальну правоздатність сторони чи третьої особи, яка не має а.ї процесуальної дієздатності або й має її, але в силу певних обставин не може її належним чином здійснювати. Іншими словами, законний представник самостійно здійснює процесуальні права й обов'язки такої сторони чи третьої особи від її імені та в її інтересах.

9. Положення КАСУ щодо законних представників вироблені на основі норм матеріального права, зокрема ЦКУ і СКУ, оскільки інститут законного представника існує у матеріальних правовідносинах, а в процесуальних правовідносинах він є похідним.

Особи, які є законними представниками

10. Законним представником малолітньої особи (віком до чотирнадцяти років) є батько, мати, усиновлювач, опікун (частина четверта коментованої статті, частина друга статті 154, частина четверта статті 232 СКУ, частина четверта статті 67 ЦКУ).

11. Законним представником неповнолітньої особи (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) є батько, мати, усиновлювач, піклувальник (частина четверта коментованої статті, частина друга статті 154, частина четверта статті 232 СКУ, частина третя статті 69 ЦКУ).

Для захисту прав, свобод та інтересів неповнолітньої особи КАСУ встановлює альтернативу:

- або ця особа робить це сама, якщо спір виник у правовідносинах, у яких відповідно до законодавства вона може самостійно брати участь;

- або її представляє законний представник (частина п'ята коментованої статті).

У разі необхідності з метою кращого захисту інтересів неповнолітньої особи суд має право залучити до участі у справі законного представника - в першому випадку, неповнолітню особу - в другому випадку (частини п'ята і шоста коментованої статті).

12. Згідно із СКУ, законним представником малолітньої чи неповнолітньої особи також можуть бути:

1) патронатний вихователь (пункт 3 частини першої статті 255);

2) прийомні батьки (частина четверта статті 2562);

3) батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу (частина четверта статті 2566);

4) баба і дід (частина друга статті 258);

5) сестра, брат, мачуха, вітчим (частина друга статті 262).

13. Законним представником недієздатної фізичної особи є її опікун (частина четверта коментованої статті, частина четверта статті 67 ЦКУ).

Відповідно до статті 39 ЦКУ, недієздатною є визнана такою в судовому порядку фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлено главою 2 розділу IV ЦПКУ. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

14. Законним представником особи, цивільна дієздатність якої обмежена, є піклувальник (частина четверта коментованої статті, частина третя статті 69 ЦКУ). Відповідно до статті 36 ЦКУ, особою, цивільна дієздатність якої обмежена, є фізична особа, стосовно якої є рішення суду про обмеження її цивільної дієздатності у разі, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлено главою 2 розділу IV ЦПКУ. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, КАСУ встановлює альтернативу:

- або ця особа робить це самостійно;

- або її представляє законний представник (частина п'ята коментованої статті).

У першому випадку з метою кращого захисту інтересів такої особи суд має право залучити до участі у справі її законного представника (частина шоста). А в другому випадку - суд має право залучити особу, цивільна дієздатність якої обмежена, зокрема, з метою з'ясування її позиції щодо справи чи у разі виникнення сумніву у тому, що дії законного представника відповідають інтересам цієї особи (частина п'ята коментованої статті).

15. Законним представником органу, а також підприємства, установи, організації (юридичної особи) є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом діяти від його (її) імені (частина сьома коментованої статті). Повноваження особи діяти від імені юридичної особи можуть бути підтверджені й іншими установчими документами, якщо в юридичної особи відсутній статут чи положення (наприклад, відповідно до статті 82 ГКУ установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір).

16. Окрему групу законних представників в а.му процесі становлять також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (частина восьма коментованої статті). Вони також здійснюють представницьку функцію на підставі закону і не потребують додаткового уповноваження. Детальніше про таких законних представників див. статті 61 - 62 КАСУ. Однак органи та юридичні особи, які є законними представниками іншої особи, реалізують представницьку функцію через фізичних осіб, які уповноважені діяти від імені цих органів та юридичних осіб.

17. Стаття 178 КАСУ для справ, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму, передбачає ще такі категорії законних представників:

1) особа, яка відповідно до закону про вибори зареєстрована як уповноважений представник або довірена особа кандидата;

2) особа, яка відповідно до закону про вибори чи референдум зареєстрована як уповноважена особа (представник) партії (блоку), місцевої організації партій (блоку місцевих організацій партій), ініціативної групи референдуму.

Звичайно, набуттю такого статусу може передувати й укладення договору, але для суду цей договір не має значення, оскільки важливим є факт реєстрації фізичної особи уповноваженим представником (особою) чи довіреною особою, підтвердженням чого слугує відповідне посвідчення.

Завдання договірного представника

18. Договірний представник реалізує а. процесуальну правоздатність сторони чи третьої особи, яка зазвичай має а. процесуальну дієздатність. Договірний представник здійснює процесуальні права й обов'язки такої сторони чи третьої особи за її уповноваженням, від її імені та в її інтересах.

Особи, які можуть бути договірними представниками

19. Відповідно до частини другої коментованої статті, щоб бути представником у суді, фізична особа повинна мати а. процесуальну дієздатність.

20. Якщо представником є адвокат чи інший фахівець у галузі права, який за законом має право надавати правову допомогу (див. статтю 16 КАСУ), і при цьому він надає правову допомогу, то витрати, пов'язані із залученням такого представника, належать до судових витрат і можуть бути компенсовані в порядку, визначеному статтями 90, 91, 94 - 96 КАСУ. Інші представники можуть розраховувати лише на компенсацію витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, добових, а також компенсацію за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять у порядку, визначеному статтями 91, 94 - 96 КАСУ.

21. Для участі у справі представника потрібно, щоб його повноваження на здійснення представництва в суді були належним чином підтверджені, тобто відповідно до статті 58 КАСУ. Представник на основі договору може бути уповноважений стороною, третьою особою, законним представником і навіть іншим договірним представником, якщо йому надане право передоручати ведення справи.

Призначення чи заміна законного представника

22. Якщо при розгляді справи з'ясується, що у сторони чи третьої особи, яка не має а.ї процесуальної дієздатності, відсутній законний представник, суд ухвалою повинен зупинити провадження в справі та ініціювати перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення законного представника (частина дев'ята коментованої статті, пункт 2 частини першої статті 156 КАСУ).

Якщо законний представник сторони чи третьої особи, яка не має а.ї процесуальної дієздатності, не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом (наприклад, частиною першою статті 57 КАСУ), суд повинен вчинити такі ж дії, але з ініціюванням заміни законного представника.

Органи опіки і піклування чи інші органи можуть самостійно виконувати функції законного представника, але найчастіше ці органи призначають опікуна чи піклувальника, який і виступає законним представником особи.

Відмінність від цивільного судочинства

23. У ЦПКУ не проведено чіткої різниці між законними представниками і договірними. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, правилами цивільного судочинства не віднесені до законних представників, а є самостійною категорією осіб, які беруть участь у справі. Такі відмінності не обумовлені якимись особливими потребами цивільного чи а. судочинства, їх можна пояснити теоретичними розбіжностями у конструюванні інституту представництва між розробниками проектів цих двох Кодексів.

Стаття 43 ЦПКУ (зі змінами, внесеними ЗУ N 3551-IV від 16 березня 2006 року) передбачає можливість призначення опікуна чи піклувальника судом за поданням органу опіки і піклування.

Стаття 59. Повноваження представника в суді

1. Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в а.му процесі на основі договору, щодо ведення справи є обов'язковими для нього.

2. Представник, який бере участь в а.му процесі на основі договору, має право повністю або частково відмовитися від а. позову, визнати а. позов, змінити а. позов, досягнути примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення, якщо право на вчинення кожної із цих дій спеціально обумовлене у виданій йому довіреності.

3. Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі, якщо інший строк не зазначено у довіреності.

4. Представник може відмовитися від наданих йому повноважень, про що повідомляє особу, яка його ними наділила, та суд. При цьому він не може брати участь у цій справі як представник іншої сторони.

5. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень визначаються статтями 248 - 250 Цивільного кодексу України.

6. Законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов'язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах.

7. Якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

1. Стаття визначає повноваження (процесуальні права та обов'язки) представника в суді, а також підстави та порядок припинення повноважень представника.

2. Процесуальні права й обов'язки представників є похідними від процесуальних прав та обов'язків сторін і третіх осіб. Їхній обсяг залежить від уповноваження представника довірителем (стороною або третьою особою, законним представником чи навіть представником в порядку передоручення), якщо представник діє на підставі договору, або від встановлених законом меж, якщо представник діє на підставі закону.

3. Зазвичай повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа.

4. Законний представник у повному обсязі наділений процесуальними правами та обов'язками сторони чи третьої особи, яку він представляє, і реалізує їх, діючи в її інтересах (частина шоста коментованої статті). Водночас суд має право контролювати відповідність дій законного представника інтересам особи, яку він представляє. Так, відповідно до частини сьомої коментованої статті, у разі порушення діями законного представника інтересів особи, яку він представляє, суд може додатково залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (орган опіки і піклування, прокурора тощо).

5. Межі повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, як законних представників і дії суду у разі виникнення колізій між позицією сторони і такого її законного представника визначено статтею 61 КАСУ.

Межі повноважень договірного представника

6. Відповідно до частини другої коментованої статті представник, який бере участь в а.му процесі на основі договору, має диспозитивні права лише тоді, коли цими диспозитивними правами він спеціально наділений у виданій йому довіреності. Йдеться про права на вчинення таких дій:

1) відмовитися від а. позову;

2) визнати а. позов;

3) змінити а. позов;

4) досягнути примирення.

Так само представник за договором має право передати повноваження представника іншій особі, а також право оскаржити судове рішення лише, якщо ці права спеціально обумовлені у виданій йому довіреності. Це означає, що довіритель в а.му процесі обов'язково повинен визначитися, чи довіряти вчинення цих дій представнику, зважаючи на те, що вчинення таких дій може суттєво позначитися на правах, свободах, інтересах та обов'язках довірителя. Якщо про диспозитивні права у довіреності нічого не сказано, слід вважати, що така особа як представник їх не має.

7. На наш погляд, довіритель, який видав довіреність, має право усно заявити у судовому засіданні про уповноваження представника на вчинення відповідних дій або ж про позбавлення прав на їх вчинення. Якщо представник за договором бере участь в а.му процесі не на підставі довіреності, а на підставі усної заяви довірителя, то після оголошення цієї заяви доцільно з'ясувати волю довірителя щодо можливості реалізації зазначених прав представником.

8. Враховуючи цілі частини другої коментованої статті, повноваження на реалізацію зазначених диспозитивних прав можуть бути обумовлені не лише у довіреності, а й в ордері адвокатського об'єднання чи договорі особи з адвокатом, або ж у самій усній заяві довірителя, зробленій із занесенням її до журналу судового засідання.

9. У разі якщо в ході процесу у позиції довірителя і його представника, повноваження якого ґрунтуються на договорі, виникає колізія, суд може надати їм час, щоб вони усунули розбіжності, а якщо цього не сталося, суд надає перевагу позиції довірителя, оскільки розпорядження довірителя договірному представникові щодо ведення справи є обов'язковими для нього (частина перша коментованої статті).

10. Законний представник на свій розсуд має право передати повноваження представника іншій особі, яка має а. процесуальну дієздатність. Представник, залучений законним представником, є представником відповідної особи, а не законного представника, але зобов'язаний виконувати вказівки законного представника щодо ведення справи.

11. Представник, який бере участь на основі договору, має право передати повноваження представника іншій особі (передоручити ведення справи) лише тоді, коли це право обумовлене у виданій йому довіреності, і лише в межах своїх повноважень. Процесуальні дії, вчинені замісником, створюють, змінюють, припиняють права та обов'язки особи, яку він представляє.

12. Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі в суді першої інстанції та при перегляді справи, якщо інший строк не зазначено у самій довіреності (частина третя коментованої статті). Якщо особа видає загальну довіреність, у ній доцільно зазначати строк дії такої довіреності.

Припинення представництва

13. Представництво за довіреністю припиняється у випадках, визначених статтями 248 - 249 ЦКУ, - а саме у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

За аналогією з цих самих підстав втрачає повноваження представника адвокат, який діяв на основі ордера або договору.

14. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

15. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність, якщо вона зберігається у нього.

16. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також суд. Права та обов'язки, що виникли внаслідок вчинення процесуальних дій представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо суду було відомо, що дія довіреності припинилася.

17. Представник має право відмовитися від здійснення своїх повноважень, наданих довірителем. Представник зобов'язаний негайно повідомити про це особу, яку він представляє. Представник не може відмовитися від здійснення своїх повноважень, якщо процесуальні дії, які від нього вимагаються, є невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Представник відповідає перед особою, яка його уповноважила, за завдані їй збитки у разі недодержання ним зазначених вимог.

Відмінність від цивільного судочинства

18. В а.му судочинстві втілено підхід, згідно з яким на реалізацію представником певного диспозитивного права має бути спеціальне уповноваження у довіреності. У цивільному ж судочинстві навпаки - якщо у довіреності не встановлено ніяких обмежень диспозитивних прав, то слід вважати, що представник їх має.

Стаття 60. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений ВР України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до а. суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

2. Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії а. процесу.

3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.

1. Стаття визначає особливу категорію законних представників - органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Їхнє представництво, на відміну від інших законних представників, не ґрунтується виключно на тій обставині, що особа, в інтересах якої діє представник, має вади в а.й процесуальній дієздатності. Стаття закладає процесуальну основу для реалізації відповідних законів, які надають можливість певним органам і особам діяти в інтересах іншої особи.

Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

2. Право звернутися до суду з адміністративним позовом і (або) брати участь в а.й справі з метою захисту інтересів інших осіб належить органам та особам, яким право захищати права, свободи та інтереси інших осіб в суді надано законом або на підставі закону. Таке право надається в обмежених випадках, зокрема, для захисту осіб, які самостійно внаслідок поважних причин не можуть звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів, широкого кола осіб (наприклад, членів об'єднань громадян), інтересів держави.

3. Відповідно до частини першої коментованої статті у випадках, встановлених законом, звертатися до а. суду з адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах можуть:

1) Уповноважений ВР України з прав людини;

2) прокурор;

3) органи державної влади;

4) органи місцевого самоврядування;

5) фізичні особи;

6) юридичні особи.

Беручи до уваги положення частини восьмої статті 56 КАСУ, усі вони діють в а.му процесі як законні представники.

4. Ці органи й особи самостійно визначають підстави для участі в а.му процесі в межах відповідного закону, але суд у кожному випадку повинен перевірити наявність встановлених законом підстав і в разі виявлення, що у них немає повноважень звертатися від імені певної особи, - повинен повернути позовну заяву (пункт 4 частини третьої статті 108) або у разі відкритті провадження у справі - залишити її без розгляду (пункт 2 частини першої статті 155 КАСУ).

5. Уповноважений ВР України з прав людини має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом (пункт 10 статті 13 ЗУ "Про Уповноваженого ВР України з прав людини" від 23 грудня 1997 року). Тож законодавчою підставою для участі Уповноваженого ВР України з прав людини в судовому процесі для захисту інтересів іншої особи є зазначене положення. Така участь реалізується в порядку, встановленому процесуальним законом, зокрема КАСУ.

Потрібно звернути увагу на те, що на підставі довіреності від Уповноваженого ВР України з прав людини у судовому процесі має право брати участь його представник. У цьому випадку законним представником фізичної особи буде Уповноважений ВР України з прав людини, але його компетенцію щодо захисту прав, свобод та інтересів реалізуватиме представник Уповноваженого. Від самої фізичної особи у цьому випадку довіреності ні Уповноваженому, ні його представнику не потрібно.

6. Стаття 121 КУ уповноважує прокуратуру здійснювати функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 361 ЗУ "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

7. З урахуванням статті 56 ЗУ "Про прокуратуру" у контексті коментованої статті прокурором є: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції (тобто до їхніх службових повноважень входить здійснення зазначеної вище функції прокуратури в а.му процесі). Повноваження зазначених прокурорів, які діють у межах своєї компетенції, як законних представників у а.му судочинстві підтверджуються службовим посвідченням (частина друга статті 58 КАСУ). Але суду також має бути надано інформацію про наявність компетенції у відповідного прокурора (зазвичай органи прокуратури надсилають у суди перелік відповідних прокурорів за підписом керівника). Повноваження інших працівників прокуратури, які здійснюють від імені прокуратури представництво інтересів держави чи громадянина в а.му процесі, мають бути підтверджені довіреністю, виданою керівником прокуратури.

8. Прокурор може брати участь в а.й справі не лише з власної ініціативи, а може бути залученим і судом на підставі частини сьомої статті 59 КАСУ - у випадках, якщо законний представник особи діє всупереч її інтересам, за умови, що прокурор уповноважений законом діяти в інтересах такої особи.

9. Необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 21 ЗУ "Про прокуратуру" у разі відхилення протесту прокурора чи його заступника або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним. У цьому випадку прокурор в а.й справі є позивачем, а не законним представником, а тому не повинен визначати орган чи особу, в інтересах якої він звертається до суду з позовною заявою (див. пункт 2 постанови Пленуму Вищого а. суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАСУ під час розгляду а. справ" від 6 березня 2008 року N 2). Коментовану статтю у таких випадках застосовувати не належить.

10. Органами державної влади та органами місцевого самоврядування, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, є, зокрема, органи опіки та піклування.

Відповідно до пункту 1.3 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року N 34/166/131/88, органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Так, на підставі статті 65 ЦКУ відповідний орган опіки і піклування здійснює опіку або піклування над фізичною особою до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника, що передбачає також захист прав, свобод чи інтересів такої особи у суді. Іншою підставою участі органу опіки і піклування в а.й справі може бути частина сьома статті 59 КАСУ - у випадках, якщо законний представник особи діє всупереч її інтересам, суд може залучити такий орган, якщо він уповноважений захищати інтереси такої особи.

11. Ось приклади законів, які уповноважують юридичних осіб без будь-якої довіреності брати участь в інтересах іншої особи, зокрема й в а. справах. Так, відповідно до статті 66 ЦКУ, якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад. Схоже положення щодо дітей містить стаття 245 СКУ: якщо дитина постійно проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.

Відповідно до статті 20 ЗУ "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом представляти і захищати інтереси своїх членів (учасників) у державних органах, тобто і в суді. Зокрема, профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок, а також мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів (стаття 19 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року). У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами. Очевидно, що в усіх цих випадках підтвердити свої представницькі повноваження щодо особи об'єднання громадян має своїми статутними документами, а також слід підтвердити факт членства особи у відповідному об'єднанні.

ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року надає право громадським природоохоронним об'єднанням подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля, зокрема здоров'ю громадян. Тож якщо ці вимоги поєднані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то це буде а. позов (частина друга статті 21 КАСУ).

12. А ось приклади законів, які уповноважують фізичних осіб без будь-якої довіреності брати участь в інтересах іншої особи, у тому числі в а. справах. Згідно з СКУ представляти повнолітню непрацездатну особу можуть на підставі закону:

1) батько і мати (частина друга статті 154);

2) баба і дід (частина друга статті 258);

3) сестра, брат, мачуха, вітчим (частина друга статті 262).

А повнолітні дочка, син можуть бути законними представниками непрацездатних, немічних батьків (частина друга статті 172 СКУ).

Під непрацездатною відповідно до частини третьої статті 75 СКУ необхідно розуміти особу, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.

Законним представником особи, яка визнана судом безвісно відсутньою, є опікун, призначений для опіки над її майном, - однак лише у справах, що пов'язані з майном такої особи, або якщо за результатами розгляду справи на таке майно може бути звернуто стягнення (частина третя статті 44 ЦКУ). Відповідно до статті 44 ЦКУ на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. При зверненні опікуна до суду за захистом прав, свобод та інтересів безвісно відсутньої особи така особа в заяві зазначається стороною, третьою особою тощо.

Законним представником спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, є виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна, - але лише у справах, що пов'язані із майном такої особи, або якщо за результатами розгляду справи на таке майно може бути звернуто стягнення (статті 1283, 1284 ЦКУ). Спадкоємці як учасники процесу у таких справах не обов'язково повинні бути персоніфіковані, якщо їхнє коло ще не відоме. Виконавцем заповіту є особа, яку призначив спадкодавець. Згідно зі статтею 1286 ЦКУ заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцеві заповіту). Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено будь-кому з них. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилася від виконання заповіту або була усунена від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу. Якщо спадкоємці не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту, він на вимогу одного з них може бути призначений судом. Крім того, відповідно до статті 1288 ЦКУ, виконавець заповіту може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видає нотаріус за місцем відкриття спадщини. Іншою особою, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна, може бути нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування.

13. Частину першу коментованої статті необхідно тлумачити так, що органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, у справах, де необхідно здійснювати такий захист, не лише можуть подавати а. позов, а й брати у них участь, у тому числі і як законні представники третьої особи чи навіть відповідача (наприклад, Уповноважений ВР України з прав людини може представляти інтереси іноземця, щодо якого подано позов про його видворення).

Це означає також, що такі органи й особи мають право оскаржити судове рішення чи ініціювати його перегляд за нововиявленими обставинами, якщо судове рішення безпосередньо стосується прав, свобод чи інтересів особи, яку вони мають право захищати, навіть у випадках, якщо вони не брали участі у цій справі раніше.

Зазвичай зазначені органи й особи звертаються до суду з адміністративним позовом або вступають у справу в інший спосіб за власною ініціативою, зокрема й за зверненням відповідної особи, яку вони мають право захищати. Однак прокурор, органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені до справи ухвалою суду з метою виконання покладених на них повноважень.

Стаття 61. Особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді

1. Органи та особи, які визначені у статті 60 цього Кодексу і звертаються до а. суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, не можуть закінчувати справу примиренням.

2. Відмова органів та осіб, визначених у статті 60 цього Кодексу, від а. позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано а. позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення а. позову в попередньому обсязі.

3. Якщо фізична особа, яка має а. процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано а. позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

4. Органи та особи, визначені у статті 60 цього Кодексу, які не брали участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами мають право знайомитися з матеріалами справи в а.му суді.

1. Стаття встановлює особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, що відрізняють їх від повноважень інших законних представників. Ці особливості обумовлені метою узгодження їхнього процесуального становища із завданнями, які на них покладені матеріальним законодавством.

2. Частина шоста статті 59 КАСУ наділяє законного представника повноваженням самостійно здійснювати процесуальні права та обов'язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах. Однак відповідно до частини першої коментованої статті органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді, за жодних умов не мають права досягати примирення в а.й справі, оскільки примирення - це дискреційне право сторін, яке пов'язане із розпорядженням матеріальними правами. Відповідні органи та особи не наділені такою дискрецією, зокрема й тому, щоб ця дискреція не використовувалася всупереч інтересам особи.

Водночас наведене обмеження не перешкоджає самій особі, яку представляють, якщо вона має а. процесуальну дієздатність відповідно до статті 48 КАСУ, досягнути примирення у справі.

3. Відмова органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, від а. позову не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано а. позов, права вимагати від суду розгляду справи.

У разі ж зміни позовних вимог особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано а. позов, має право вимагати від суду розгляду справи, вирішення а. позову в попередньому обсязі.

Зазначені права особа має лише за умови, що вона наділена а.ю процесуальною дієздатністю.

4. Якщо фізична особа, яка має а. процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано а. позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду. Це положення також випливає із принципу диспозитивності. Слід звернути увагу, що якщо прокурор діє в інтересах держави, а позивачем визначено якийсь державний орган, то непідтримання позову державним органом не тягне за собою залишення позовної заяви без розгляду, оскільки частина третя коментованої статті стосується лише фізичних осіб.

5. Таким чином, у переважній більшості випадків при реалізації диспозитивних прав перевага надається позиції особи, яку представляють, за умови, що вона має а. процесуальну дієздатність. Адже йдеться саме про її матеріальні права. Тому у справах, де таку особу представляють органи чи особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, суд завжди повинен з'ясувати позицію цієї особи щодо а. позову і дій щодо розпорядження її диспозитивними правами.

6. Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для оскарження чи перегляду судового рішення в а.й справі має право знайомитися з матеріалами справи в а.му суді.

Інші органи і особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, також мають право знайомитися із матеріалами справи як законні представники таких осіб, які брали участь у справі. Якщо зазначені особи не брали участі у справі, але суд вирішив питання щодо їхніх прав, свобод, інтересів чи обов'язків, відповідний орган чи особа мають право знайомитися з матеріалами справи в порядку, визначеному статтею 9 ЗУ "Про доступ до судових рішень", тобто за умови належного обґрунтування стосунку рішення до інтересів особи (детальніше про це див. пункт 20 коментарю до статті 12 КАСУ).