53. Філософське тлумачення техніки.

Принцип техніки полягає у цілеспрямованому перетворенні природи, різних матеріальних систем для реалізації людських цілей. Це здійснюється в поступовому переході від органічногожиття до організаційного і конструктивного. В технічному знанні ціниться завершеність, надійність, ефективність та економічність, тоді як науці основними х-тиками є глибина, точність та істиність. Тенденції (природа і техніка) взаємодії людини і техніки виражаються через поняття детермінізм. Це втілюється в теоріях індустріального та постіндустріального сусп., веде до технократизму (влада техніки) – світоглядна позиція, що виходить з ідеї необхідності домінування техніки над іншими сферами соц. буття.

Філософія техніки формується у 60-80-ті рр. ХVІІІ ст. У 1877 р. Капп видав “Основні риси філ. техніки” – перехід від аналізу динаміки структурного знання до проблем методології і поєднанні комплексно-сист. і міждисципл. аналізу.

Техніка – система засобів і механізмів діяльності, що забезп. надійне отримання планованого результату.

Техніка постає у людському бутті як:

- штучні формоутворення, здатні зміцнювати прир. форми і продовжувати нові;

- вміння і прийоми ефективного здійснення будь-якої людської активності.

Історичними ознаками є раціоналізація людськ. діяльності і функціональність.

Технокартизм (влада техніки) – світоглядна позиція, що виходить з ідеї необх. домінування техніки над ін. сферами соц. буття, а також техн. фахівців, з притаманними їм цінностями і психічними цінностями і якостями. Технократизм з’явл. в 60-70 рр. (Гелбрей).

54. Філософський зміст проблеми відношення «людина-природа».

Важливою ознакою суспільства є його предметність, яка виявляється в двох основних формах:

1) Зв'язок суспільства і природи через її освоєння і включення в систему соціального людського буття. З цієї позиції суспільство виступає як підсистема об’єктивної реальності, частина універсаму що виражає єдність природно історичного процесу.

Спільне між природою та суспільством:

- реальність їх існування

- суспільство виникає і функціонує в середині природно космічного процесу тому суспільні явища так чи інакше узгоджуються із загально космічними законами

- між природою та суспільством відбувається постійний процес обміну речовиною, енергією та інформацією

Відмінності:

- в межах суспільного життя дія природних законів втрачає свою однозначність

- суспільні процеси і людина в них орієнтуються на вироблені нею цінності, смисли та мотиви що мають духовний характер

- темпи суспільних явищ поступово зростають і перевищують темпи природних змін

2) Другою формою предметності є культура в якій здійснюється процес становлення людської сутності, унікальності людського феномену, що виражає здатність людського зворотного впливу на природу.

У свідомості багатьох народів зафіксовано той факт, що природа породила людини. В історії філософії були мислителі, які поділяли і розвивали цю ідею, кажучи, що людина - витвір природи, він існує в природі, підпорядкований її законам, не може звільнитися від неї, не може - навіть в думці - вийти з природи. Інші не визнавали першорядне значення природно-біологічних особливостей людини. Починаючи з античної філософії аж до наших днів філософи доводять, що розум, свідомість, духовне - головна або навіть єдина специфічна людська ознака (Платон, Гегель).

Людина - універсальна сила природи. Разом з тим це вже не чисто природна сила, так як свою універсальну природу вона реалізує і розвиває як істота соціальна.