21.Конкурентоспроможність продукції, на наш погляд, – це її переваги на ринку, що забезпечуються привабливими для споживача властивостями, низькою порівняно ціною та експлуатаційними витратами, оптимальним поєднанням параметрів ціна-якість, відповідністю умовам даного ринку, часу продаж і перевагам споживача, а також відмінністю в кращу сторону її основних характеристик від аналогічних на ринку.

для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати:

- конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

- можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

- розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

- очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

- визначальні параметри продукції основних конкурентів;

- найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;

- термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

Визначення конкурентоспроможності продукції необхідно проводити по наступним основним напрямкам: конкретним вимогам потенційних споживачів до запропонованого на ринку товару; можливим розмірам та динаміці попиту на продукцію; розрахунковому рівню ринкової ціни товару; очікуваному рівню конкуренції на ринку відповідних товарів; визначальним параметрам продукції основних конкурентів; найбільш перспективним ринкам для відповідного товару та етапам закріплення на них; терміну окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням і просуванням на ринок нового товару.

Для оцінки конкурентоспроможності продукції використовуються: диференціальний метод; комплексний метод та змішаний метод.

Диференціальний – базується на використанні одиничних показників конкурентоспроможності продукції (технічних та економічних). За ними важко судити про конкурентоспроможність продукції однозначно.

Комплексний – базується на використанні групових та інтегральних показників, або співставленні питомих корисних ефектів продукції, яка аналізується.

Змішаний – базується на спільному використанні одиничних та комплексних показників: а) найважливіші показники використовуються як одиничні, б) інші одиничні показники об'єднуються у групи, для кожної з яких визначають груповий показник, в) на основі отриманих групових та одиничних показників і оцінюють конкурентоспроможність продукції.

22. Прибу́ток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. (англ. Profit) — чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку зріс власний капіталкомпанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії.

Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта. Економічний зміст продукту Г — Т — Г’

Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.

Види прибутку:

• Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

• Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Прибуток від операційної діяльності витрати — оренда.

Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут — оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.

Принципи розподілу прибутку підприємства:

• сплата частки до бюджету;

• поповнення статутного фонду;

• виплата дивідендів;

• розширення виробництва;

• сплата штрафів;

• соціальний розвиток;

• стимулювання/мотивація працівників та інші напрямки, передбачені статутом.

23.

24.

25.Затрати періодичної вартості всіх ресурсів придбаних в даному обліковому періоді.

Затрати поточного періоду стають витратами поточного періоду,якщо вони дають виторг від реалізації продукції в поточному періоді .Витратами вартісних ресурсів або активів ,використаних повністю для отримання виручки від реалізації продукції,тобто це вартість пернесена на вартість використаних матеріалів тощо.

Виплати-виплати грошових коштів при закупівлі ресурсів. Витрати виробництва в натуральній і у вартісній формі.

Натуральна-характеризується кількістю,масою,об*ємом,довжиною.

Вартісна-слугує для визначення ефективності виробничої діяльності підприємства.Вона відображає вартість виготовленої продукції,виконаних або наданих послуг.

Вартісною формою витрат на підготовку виробництва, її виготовлення та збут є собівартість продукції.

26. Оперативно - виробниче планування одиничного виробництва

Одиничне виробництво характеризується великою кількістю замовлень на виготовлення різноманітної продукції одиницями і малими партіями, що не повторюються.

Оперативно-виробниче планування серійного виробництва

Для серійного типу виробництва характерне виготовлення одного виробу різних модифікацій або декількох видів виробів серіями різної величини.

Під серією розуміється число виробів, однакових по конструкції і технічній характеристиці. Для серійного виробництва характерна обробка деталей і складальних одиниць партіями. Під партіями розуміється плановане число однакових деталей або складальних одиниць, що одночасно запускаються у виробництво і оброблюваних з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу, що враховується.

Оперативно - виробниче планування масового виробництва

У масовому виробництві оперативне планування проводиться по кожній деталі. З ритмом випуску виробів цехом остаточної зборки узгоджені ритми інших потокових ліній. Ритмічна робота знаходить віддзеркалення в щоденному випуску однакової або рівномірно-наростаючої кількості продукції.

27. Калькулювання (від лат. calculatio - рахунок, підрахунок) - це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробництво та продаж продукції. Процес калькулювання собівартості продукції включає розмежування витрат на виробництво між закінченою продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і побічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівартості одиниці продукції.

Розрахунок планової калькуляції

Калькуляція собівартості необхідна для визначення ціни одиниці продукції, порівняння витрат підприємства з результатами його виробничо-господарської діяльності, визначення рівня ефективності роботи підприємства тощо. Об'єктами калькуляції залежно від особливостей продукції, яка випускається, та характеру технологічного процесу можуть бути:

o технологічний переділ;

o деталеоперація;

o деталь;

o складальна одиниця (вузол);

o виріб у цілому;

o замовлення на виготовлення декількох виробів;

28. У ринкових умовах господарювання підприємство, як відкрита система, функціонує у складному зовнішньому середовищі, що характеризується нестабільністю та постійною динамікою. Таке середовище змушує керівництво швидко адаптуватися до нових умов, потребує знання законів розвитку та пошуку шляхів виживання в ринковій економіці, врахування чинників невизначеності та нестійкості економічного середовища.

Найважливішими факторами, що впливають на економічну безпеку підприємства, є ступінь досконалості законодавчої бази, рівень оподаткування, доступ на світові ринки збуту, інвестиційна привабливість регіону, держави. Насамперед, економічна-безпека підприємства залежить від економічної безпеки держави, регіону, адже ґрунтується на їхньому фінансовому, сировинному та виробничому потенціалі, перспективах розвитку. Наявність багаторівневої концепції економічної безпеки господарюючих суб'єктів усіх рівнів дає можливість забезпечити передбачуваність зовнішніх загроз підприємствам.

Економічній безпеці підприємства властивий подвійний характер: з одного боку, вона забезпечує можливість власного функціонування, з іншого — є частиною (елементом) економічної безпеки системи вищого рівня і суб'єктом, що забезпечує виконання функцій регіоном, державою. В перехідні періоди розвитку економіки домінуючими є дослідження макроекономічних аспектів економічної безпеки.

Економічну безпеку підприємства можна трактувати, як:

— стан захищеності усіх систем підприємства при здійсненні господарської діяльності в певній ситуації;

— стан всіх ресурсів підприємства (капіталу, трудових ресурсів, інформації, технологій, техніки, прав) та підприємницьких здібностей, при якому можливе найефективніше їх використання для стабільного функціонування і динамічного науково-технічного та соціального розвитку, здатність запобігати або швидко нівелювати різні внутрішні та зовнішні загрози;

— сукупність організаційно-правових, режимно-охоронних, технічних, технологічних, економічних, фінансових, інформаційно-аналітичних та інших методів, спрямованих на усунення потенційних загроз та створення умов для забезпечення ефективного функціонування суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до їхніх цілей та завдань;

— стан соціально-технічної системи підприємства, котрий дає змогу уникнути зовнішніх загроз і протистояти внутрішнім чинникам дезорганізації за допомогою наявних ресурсів, підприємницьких здібностей менеджерів, а також структурної організації та зв'язків менеджменту.

29.Індикативне планування — це зумовлююча, рекомендуюче — централізоване визначення стратегічних цілей і першочергових задач в сфері економічного і соціального розвитку країни, а також шляхів і строків їх виконання; розробка відповідної державної політики: науково-технічної, інвестиційної, податкової, кредитної, соціальної тощо. Держава господарюючих суб'єктів на досягнення цілей за допомогою економічних регуляторів:

* відсотків за кредит;

• ставок податків;

* норм амортизаційних відрахувань;

• відрахувань на соціальні потреби.

Планування індикативне характерне для ринкової економіки.

Головний зміст індикативного планування заключаються в обґрунтуванні цілей, задач, напрямків і методів реалізації державної соціально-економічної політики, є дієвою формою організації взаємодії всіх ланок системи органів управління між собою і з регіональними органами управління в інтересах удосконалення всієї економічної системи, а також окремих її елементів у відповідності з задачами соціально-економічного розвитку.

Індикативні плани дозволяють взаємопов'язано поєднати в єдиному документі концепції соціально-економічної політики держави, прогнози функціонування економіки, державні програми, систему економічних регуляторів, програми державних постачань, державних капітальних вкладів, питання управління державними підприємствами.

При індикативному плануванні використовуються централізовано певні цілі для координації інвестицій як державного, так і недержавного сектора економіки, а також планів функціонування підприємств.

Індикативне планування — це процес формування системи параметрів індикаторів, що характеризують стан і розвиток економіки країни і відповідають державній соціально-економічній політиці, а також становлення заходів державного впливу на соціальні і економічні процеси з метою досягнення вказаних індикаторів.

30.Капіта́л — за визначенням класичної економічної теорії один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). Навідміну від інших факторів виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.

Капітал - це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Капітал не тотожний будь-якому засобу праці, який часто розглядається як фізичний капітал. Засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва. Ці відносини називаються економічними.

Види капіталу

• Основний капітал - переносить свою вартість на продукт виробництва по частинах за відносно великий час (наприклад, верстат).

• Оборотний капітал - переносить свою вартість на продукт виробництва всю відразу (наприклад, борошно для випічки хліба).

Фізичний капітал

Фізичний (реальний, або виробничий) капітал - капітал, вкладений у справу, який працює як джерело доходу у вигляді засобів виробництва: машини, обладнання, будівлі, споруди, земля, запаси сировини, напівфабрикатів і готової продукції, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Грошовий капітал

Грошовий капітал (грошова форма капіталу) - гроші, призначені для придбання фізичного капіталу. Безпосереднє володіння цими грошима не приносить доходу, тобто вони не стають капіталом автоматично. Цим вони відрізняються від фінансового капіталу у формі грошей на депозиті.

Фінансовий капітал

Фінансовий капітал — це грошові засоби, які можуть бути використані для придбання або створення фізичного капіталу. Концентрація фінансового капіталу відбувається на фінансовому ринку.

Політекономічний аналіз становлення фінансового капіталу на початку 20 століття виконав Ленін. На його думку фінансовий капітал — це капітал, що утворився в результаті злиття промислових і банківських монополій. Його виникнення — одна з основних ознак імперіалізму^[1]. Критикуючи концепцію Рудольфа Гільфердінга, що зводив поняття фінансовий капітал до підпорядкування промислового капіталу банківським, Ленін так визначив сутність фінансового капіталу: «Концентрація виробництва; монополії, які виростають з неї; злиття або зрощування банків з промисловістю - ось історія виникнення фінансового капіталу і зміст цього поняття.»