9.5. Правонаступництво держав щодо державних боргів

Державний борг, за Конвенцією, означає будь-яке фінансове зобов'язання держави-

попередника стосовно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта

міжнародного права, яке виникло відповідно до міжнародного права.

Наслідками __________переходу державних боргів є:

- припиненні зобов'язань держави-попередниці;

- виникнення цих боргових зобов'язань у держави-наступниці.

Конвенція закріплює принцип відсутності наслідків правонаступництва держав для

кредиторів. Правонаступництво не торкається юридичної сили зобов’язань відповідно до

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

70

принципу «pacta sunt servanda» і переходять як до нових незалежних держав або до держав, які

утворилися внаслідок територіальних змін.

При поділі держав, передачі частини території або відділенні частини території держави і

утворенні нових держав, державний борг держави-попередниці переходить до держави-

наступниці в справедливій частці з урахуванням, зокрема, майна, прав і інтересів, що переходять

до держави-наступниці в зв'язку з означеним державним боргом.

При об'єднанні двох або більше держав, державний борг переходить до такої держави-

наступниці.

Особливий режим мають нові незалежні держави - ніякий борг держави-попередника не

переходить до нової держави. У разі укладання угоди між державою-кредитором і новою

незалежною державою має бути враховувало зв'язок між державним боргом держави-

попередниці, пов'язаним із його діяльністю на території, що є об'єктом правонаступництва

держав, і майном, правами й інтересами, що переходять до нової незалежної держави. Така угода

не повинна завдавати збитку принципу невід'ємного суверенітету кожного народу над його

багатствами і природними ресурсами. Здійснення такої угоди не може підривати основи

економічного добробуту нової незалежної держави.

9.6. Врегулювання проблем правонаступництва в зв'язку з припиненням існування срср.

Правонаступництво України

В основу правонаступництва нових держав, які утворилися в результаті розпаду СРСР,

покладено принципи міжнародного права та положення Віденської Конвенції 1983 р.

Правонаступництво новоутворених держав відбувалося шляхом укладання угоди між ними.

Безпосередньо процес правонаступництва врегульовано в:

1. Мінській угоді, підписаній __________Росією, Україною і Білорусією про створення Співдружності

Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р., де проголошено те, що СРСР «як суб'єкт міжнародного

права більше не існує».

2. Алма-Атинській Декларації країн СНД від 21 грудня 1991 р., яка закріплює, що «З

утворенням Співдружності Незалежних Держав Союз Радянських Соціалістичних Республік

припиняє своє існування». Держави-учасниці СНД гарантують «виконання міжнародних

зобов'язань, що випливають із договорів і угод колишнього Союзу РСР».

3. Постанові Ради голів держав СНД від 21 грудня 1991 р., де визначено, що Росія

продовжить членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство в Раді Безпеки, а також в

інших міжнародних організаціях. У Постанові відзначається також, що Республіка Бєларусь,

РРФСР, Україна підтримають інші держави СНД у вирішенні питання їх повноправного членства

в ООН і інших міжнародних організаціях.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

71

4. Меморандумі про порозуміння з питань правонаступництва щодо договорів

колишнього Союзу РСР від 6 червня 1992 р., де вирішено питання правонаступництва щодо

договорів колишнього Союзу РСР, які мають взаємний інтерес. Питання про участь у цих

договорах вирішується відповідно до принципів і норм міжнародного права кожною державою-

учасницею самостійно, у залежності від специфіки конкретного випадку, характеру й змісту того

або іншого договору.

Меморандум встановив, що держави-правонаступниці СРСР підтвердили свою участь у

договорах колишнього Союзу РСР, які стосуються інтересів двох і більше держав-учасниць

Співдружності стосовно їх території із урахуванням їх національних інтересів. Такими

договорами є договори про нерозповсюдження різних видів озброєнь, договори щодо

роззброєння та щодо кордонів.

Відповідно до положень Віденської конвенції 1978 р., правонаступництво держав не

торкається встановлених договором кордонів. Виходячи з цього держави-наступниці повинні

підтвердити межі своєї території з третіми державами, або фіксувати їх наступними договорами з

прикордонними державами.

Україна вирішила питання кордонів згідно з нормами міжнародного права і визнала

державним кордоном України кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших

держав, та кордон між Українською і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова.

При вирішенні питання про правонаступництво щодо двосторонніх міжнародних

договорів в результаті обміну нотами було укладено угоду між Україною і США від 10 травня

1995 р., в якій йдеться про те, що у всьому, що стосується двосторонніх угод, укладених між

ними “відправною точкою” є ст. 34 Віденської конвенції 1978 р. У результаті договірного

розгляду цього питання двома сторонами було вирішено, що деякі договори застаріли, інші не

можуть бути застосовні, а треті, зазначені в Додатку до ноти, розглядаються як чинні.

5. Договорі про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів Союзу

РСР від 4 грудня 1991 р., де держави - правонаступниці СРСР домовилися про те, що частка

кожного з них у загальній сумі боргу та активів визначається з урахуванням виробленого

національного прибутку, експорту, імпорту та чисельності населення

6. 30 грудня 1991 р. країни СНД уклали багатосторонню Угоду Про майно колишнього

Союзу РСР за кордоном.

7. 23 червня 1992 р., набрала чинності з моменту підписання Угода між Україною та

Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин, у статті 13-ї якої

передбачено передати Україні у власність частину майна колишнього СРСР за кордоном для

дипломатичних та консульських потреб.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

72

8. 6 липня 1992 р. країнами-учасницями СНД підписано Угоду про розподіл усієї

власності Союзу РСР закордоном, де в ст.1 підтверджено зафіксовані в Угоді 1991 р. частки країн

СНД. Відповідно до ст. 2 Угоди зазначені частки поширюються не лише на нерухому власність,

яка перебуває в користуванні дипломатичними, консульськими й іншими представництвами

колишнього Союзу РСР, і рухомість, пов'язану з обслуговуванням цих представництв, але також

на усі види інфраструктур і прибутків від їх експлуатації; прибутки від реалізації усіх різновидів

власності, що належали колишньому Союзу РСР за кордоном; власність і прибутки від діяльності

СРСР, а також юридичних осіб, які знаходилися під його юрисдикцією або контролем; а також на

всі інші види власності колишнього Союзу РСР закордоном. Кожна сторона-учасник Угоди 1992

р. має право на самостійне володіння, користування і розпорядження належною, фіксованою

часткою, яка відійшла до неї від усієї власності колишнього СРСР, а також правом її виділення в

натурі.