1.Поняття та значення особливої частини кримінального прова Особлива частина Кримінального кодексу України - це си-тема норм, що встановлюють, які небезпечні діяння є злочинами, та які види покарань можуть бути застосовані до соіб, які їх вчинили.В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочи-нів із зазначенням виду покарання і меж, в яких вони можуть бути призначені.Особлива частина кримінального права дає вичерпний перелік злочинів (суспільно небезпечних діянь), за вчинення яких особа може нести кримінальну відповідальність і підлягає пока-ранню. Інакше кажучи, тільки діяння, зазначені в Особливій частині, можуть рахуватися злочином. Система Особливої частини кримінального права являє собою науково обгрунтованерозіщення норм, які визначають відповідальність за ті чи інші злочини за певними трупами (главами) залежно від спільності родового об'єкта, а також один щодо одного в середині кожної групи (глави).Найважливіший принцип кримінального права - немає зло-чину без указівки про це в законі - знаходить в Особливій частині свое повне відображення. Значения Особливої частини насампе-ред у тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільно небезпечних діянь (віднесення діяння до числа злочинів), забезпечує тим самим реальні основи для дотримання законнностіКрім того, в Особливій частині законодавець диференціює кримінальну відповідальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості (характеру і ступеня суспільної небезпечності). Це є реальною можливістю здійсненняцілеспрямованої кримінальної політики і проведення її в суворих рамках законності. За складом усі норми Особливої частини можно розподілити на три групи: заборонні, роз’яснювальні та заохочувальні.Більшість становить заборонні (норми – заборони), які забо-роняють відповідні діяння людей (злочинне діяння або злочинна бездіяльність) під погрозою застосування особливого виду державного примусу – кримінального покарання. Якраз вони за структурою розділяються на диспозиції та санкції. Кримінальне право являє собою сукупність правових норм, за допомогою яких правоохоронні органи ведуть боротьбу зі зло-чинністю. Злочинність як соціальне явище – це найбільша суспі-льна небезпечна частина правопорушень, які вчиняються в реа-льній дійсності. Для особливої частини кримінального права характерні три основні ознаки. 1. Особлива частина являє собою сукупність кримінально-правових норм, які визначають види і склади злочинів та вста-новлюють види й розміри покарань, які застосовуються судом до осіб, винних у їхньому скоєнні. 2. Кримінально-правові норми, які створюють Особливу ча-стину, розміщені в ній у певному (визначеному) порядку суворої послідовності. 3. Кримінально-правові норми, які створюють Особливу ча-стину, містяться тільки в юридичних актах, які видає Верховна Рада України. Із сказаного випливає, що Особлива частина кримінального права – це сукупність розміщених у суворій послідовності вида-них Верховною Радою норм, які визначають види і склади злочи-нів та покарання, що застосовуються судом до осіб, винних у їх скоєнні. Крім складів конкретних злочинів, в Особливій частиш кримінального права є заохочувальні норми, які визначають підс-тави звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили окремі злочини і щиро розкаялися в скоєному, чи з інших підстав, а також роз'яснювальні норми, в яких розкривається зміст окремих понять, термінів, що вживаються в КК. Значения Особливої частини кримінального права полягає, насамперед, у тому, що в ній дається в суворій відповідності з принципом - немає злочину без вказівки на це в законі - вичерпний перелік злочинних діянь, тобто визначаються і точно опису-ються ті суспільно небезпечні діяння, які посягають на інтереси особи, суспільства або держави і які є злочинами. Залежно від значущості родового об'єкта Особлива частина КК маетаку систему: Розділ I. Злочини проти основ національної безпеки України. Розділ П. Злочини проти життя та здоров’я особи. Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи Розділ IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи. Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших осо-бистих прав і свобод людини і громадянина.Розділ VI. Злочини проти власності. Розділ VII. Злочини у сфері господаської діяльності. Розділ VIII. Злочини проти довкілля. Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки. Розділ X. Злочини безпеки виробництва. Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Розділ XII. Злочини проти гомадського порядку та моральності. Розділ XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропных речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населения. Розділ XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації. Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднання грома-дян. Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж. Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності. Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя. Розділ XIX. Злочини проти встановленого порядку несения військової служби (військові злочини). Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Окремі розділи Особливої частини КК об’єднано норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об’єкт.Родовий об’єкт - це певна трупа благ та інтересів, на які посягає певна трупа злочинів.Найменування відповідних розділів Особливої частини КК вказують на цей об’єкт.Систематизація злочинів за родовим об'єктом має суттєве кодифікаційне значения. Приймаючи новий кримінальний закон, законодавець включає його саме в той розділ, злочини якого посягають на ту саму трупу суспільних відносин, що й злочин, пе-редбачений новим законом.Розміщення норм про відповідальність за окремі злочини за їх родовим об'єктом мае велике значения для правильного засто-сування закону, тлумачення його дійсного змісту, орієнтації в кримінальному кодексі. Об'єднання норм, які передбачають од-норідні злочини, в одну трупу (розділ) дозволяє чітко виявляти характер суспільної небезпечності та специфіку цих діянь, вивча-ти загальні, такі що їх об'єднують, ознаки, дає можливість розробляти та здійснювати засоби щодо запобігання і припинення цілої групи злочинів.

2.Поняття та ознаки кримінально-правової кваліфікації

Ознаки кримінально-правової кваліфікації:

1) Кваліфікація це частина процесу застосування кримінального закону (офіційна діяльність, відповідна процесуальна форма, обов’язкове значення).

2) Оцінці полягає суспільно-небезпечна поведінка (заподіяння або загроза заподіяння істотної шкоди, кримінальна протиправність).

3) Визначення кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння (оцінка фактичних обставин справ, «вибір» статті (статей, їх частини або пунктів) КК, обґрунтування, процесуальне закріплення). Кримінально-правова кваліфікація – визначення статті, статей або пунктів, які передбачають скоєне діяння. Види кримінально-правової кваліфікації: 1.Кваліфікація злочинів: - З урахуванням стадії їх вчинення (закінчений злочин, не закінчений злочин). - Залежно від форми та виду співучасників (виконавець, організатор, підбурювач, пособник, група осіб). - Залежно від виду множинності (рецидив, повторність, сукупність).

2.Кваліфікація не злочинів (кваліфікація суспільно-небезпечних дій, які злочинами не визнаються): - Кваліфікація діянь не осудних. - Кваліфікація діянь осіб, які не досягли віку. - Кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що виключають злочинність Кваліфікація злочинів – це результат кримінально-правової оцінки злочину органами досудового розслідування, прокуратури і суду внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначена стаття(і) кримінального закону, яка (і) передбачає (ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом та процесуально закріплений висновок про наявність відповідності. Підстави кримінально-правової кваліфікації: - Фактична підстава (обставини справи, які мали місце в реальній дійсності, стали відомими правоохоронним органам та були процесуально закріплені). - Нормативна підстава (основою нормативної кваліфікації є статті загальної та особливої частини кримінального кодексу України). Додаткові нормативні підстави кваліфікації: Інші кримінально-правові норми. Норми моралі, звичаї, правові принципи, загальні уявлення про право. Нормативні акти інших галузей.Конвенція про захист прав та основоположних прав та основоположних свобод (Рим, 1950 р.) та рішення Європейського суду з прав людини (Страсбург). Структура кваліфікації: 1)об’єкт-діяння, яке підлягає кримінально-правовій оцінці. 2) Субєкт-орган який здійснює кр-пр.оцінку цього діяння.3) Зміст-це те, у зв’язку з чим розпочинається та заради чого здійснюється певна діяльність, тобто оцінка скоєногоз погляду кр-пр.закону.

3. Види кваліфікації злочинів

На практиці доводиться стикатися з трьома видами кваліфікації злочину: офіційної, доктринальної і звичайної (буденної). Офіційна (легальна, тобто законна) кваліфікація - це кримінально-правова оцінка, здійснювана службовими особами, що займаються розслідуванням і судовим розглядом кримінальних справ (органом дізнання, слідчим, прокурором, судом). Вироблена ними оцінка діяння закріплюється у відповідних кримінально-процесуальних документах і має юридичне значення. Тобто здійснюється тільки від імені держави, має певний юр.наслідок,представником держави. Доктринальна (неофіційна, наукова) кваліфікація здійснюється особами, озброєними науковими юридичними знаннями, на основі законів, правових і інших теорій, керівних роз'яснень. Як правило, до них відносяться наукові і педагогічні працівники. На відміну від офіційних осіб їхні висновки відображають наукову позицію і не мають юридичного значення, хоча і можуть враховуватися практиками як рекомендації. Звичайна (буденна) кваліфікація - це юридична оцінка діяння, що може даватися будь-яким громадянином на основі власного, часто не заснованого на законі, уявлення про юридичну природу вчиненого. До таких оцінок необхідно відноситись критично. Кваліфікувати злочин - це значить виявити основні ознаки зробленого злочину (чи готується до здійснення) суспільно небезпечного діяння й установити їхня відповідність конкретному складу злочину, передбаченій конкретною статтею КК. Кваліфікувати злочин-це встановити повну відповідність його ознакам, складу злочину, що сформульований у кр-пр. нормі, яка передбачає відповідальність за вчинення саме цього суспіль-небезпеч. діяння. Правильна кваліфікація злочину - необхідна умова проведення в життя основних початків кримінальної політики держави, заснованої на повному і точному виявленні дійсного характеру і стану злочинності в країні. Відповідна до закону кваліфікація злочинів безпосередньо зв'язана з установленим Конституцією правом обвинувачуваного на захист, оскільки є гарантією від необгрунтованого притягнення до відповідальності за більш тяжкий злочин і застосування необгрунтовано суворого покарання. Ціль кваліфікації полягає в тому, щоб визначити, яке саме злочин скоєно, указати конкретну юридичну підставу для притягнення винного до кримінальної відповідальності і для призначення йому, у необхідному випадку, міри покарання, що відповідає скоєному діянню. Правильна кваліфікація злочину дає можливість суду продумано і вірно, з урахуванням ступеня суспільної небезпеки зробленого злочину і самої особистості винного індивідуалізувати, у межах санкції відповідної статті КК, вид і розмір кримінального покарання, для того, щоб воно, будучи карою для винного за скоєний ним злочин, разом з тим сприяло б його перевихованню і виправленню. Навпаки, неправильна кваліфікація злочину може викликати необгрунтовано м'яке чи необгрунтовано тяжке покарання винного. А це - серйозна перешкода в боротьбі зі злочинністю, тому що неправильне застосування судом покарання не тільки ставить під погрозу можливість виправлення і перевиховання винного, але і негативно позначається на інших особах, перешкоджаючи попередженню злочинів. Не відповідному закону кваліфікація злочинів завжди приводить до неправильного представлення про злочинність у даному населеному пункті й у цілому в країні. Перекручування дійсного стану злочинності в країні може негативно позначитися на організації боротьби зі злочинністю і навіть на розвитку кримінального законодавства.

Унаслідок неправильної кваліфікації злочину може виникнути ряд негативних правових наслідків: 1. Кваліфікацією злочину визначається підслідність і підсудність справи, тому неправильна кваліфікація в ряді випадків веде до передачі від органів дізнання до слідчого чи органа навпаки, а також від одного слідчого органа до іншого і т.д., що затягує терміни розслідування і відбивається на якості наслідку. 2. Від кваліфікації злочину в процесі дізнання і попереднього наслідку в чималому ступені залежить характер запобіжних заходів і інших засобів процесуального примуса, застосовуваних до обвинувачуваного (підозрюваному). Неправильна кваліфікація злочину може викликати необгрунтоване взяття обвинувачуваного під варту, накладення арешту на його майно, відсторонення від займаної посади. Це має також і наслідки зворотного порядку: якщо тяжкий злочин кваліфікується як злочин, що не представляє підвищеної небезпеки, то до злочинця застосовуються м'які запобіжні заходи, нажите злочинним шляхом майно залишається в його розпорядженні, нерідко він до суду працює на тій же посаді й у результаті може продовжувати свою злочинну діяльність. 3. Від кваліфікації злочину, що міститься у вироку суду, безпосередньо залежить не тільки вид і розмір кримінального покарання, але й умови відбування засудженим покарання в місці позбавлення волі. Виходячи з кваліфікації злочину, суд визначає режим місць висновку для засудженого. 4. Таке важливе питання, як умовно-дострокове звільнення засудженого, зважується адміністрацією місць позбавлення волі і судом у залежності від кваліфікації злочину. Необгрунтовано сувора кваліфікація злочину приводить до того, що ув'язнений, незважаючи на гарне поводження і всі ознаки виправлення, не може бути представлений до умовно-дострокового звільнення. Навпаки, через неправильну кваліфікацію злочину в змісті його необгрунтованої м'якості може бути вже по відбуванні половини терміну позбавлення волі пред'явлений до умовно-дострокового звільнення ув'язнений, що фактично зробив тяжкий злочин і не підлягаючому умовно-достроковому звільненню. У прямого зв'язку з кваліфікацією злочину знаходиться рішення вищими органами державної влади питання про застосування до ув'язнених амністій, що повідомляються з нагоди ювілейних чи свят у зв'язку з іншими важливими подіями. Результатом неправильної кваліфікації злочини може бути застосування амністії до осіб, що цього зовсім не заслуговують і, навпаки, незастосування її до ув'язнених, що не представляють підвищеної суспільної небезпеки.