21.Поняття про мету та завдання професійного виховання

Декларацією про державний суверенітет України проголошено виняткову важливість, забезпечення національно-культурного відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Виховні завдання інженерно-педагогічних працівників закладів ПТО визначаються, виходячи з положень Декларації про державний суверенітет України, Закону «Про освіту» та Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття»). Метою освіти, як зазначено в Законі, є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами.

Державною національною програмою «Освіта» визначено головну мету національного виховання: набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування в молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

В основу національного виховання, що є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти, мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

Визначаючи зміст і форми організації виховної діяльності у професійних закладах різного типу, потрібно враховувати пріоритетні напрями:

- формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

- формування мовної культури, оволодіння українською мовою;

- прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

- виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;

- утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності;

- формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

- забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров’я;

- виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

- формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

- забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;

- формування екологічної культури людини, гармонії її стосунків з природою;

- розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

- формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

До основних шляхів реформування виховання Державною національною програмою «Освіта» віднесено:

- реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями українського народу;

- впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які б відповідали потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;

- розроблення теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду;

- об'єднання зусиль державних і громадських інституцій у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій;

- розвиток різноманітних дитячих і молодіжних об’єднань за інтересами, позашкільних освітньо-виховних закладів (будинків школярів, станцій юних техніків, натуралістів, мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, музичних і художніх студій, малих академій народних мистецтв тощо);

- організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічної підготовки батьків;

- активний обмін надбаннями духовної культури між усіма народами, які населяють Україну, а також з українською діаспорою;

- широке використання в навчально-виховному процесі високохудожніх творів літератури та мистецтва;

- докорінні зміни в підготовці і перепідготовці педагогічних кадрів для національного виховання.

Навчально-виховний процес у професійній школі має забезпечувати умови для повнішого задоволення національно-культурних потреб особистості. Навчання учнів у ПТУ є важливим фактором оволодіння культурно-історичними і національно-культурними традиціями, збагачення їх загальнолюдським змістом.

Особливості контингенту учнів ПТНЗ

1) професійний принцип комплектування навчальних груп (на відміну від територіально-вікового принципу комплектування класів середньої загальноосвітньої школи).

Наслідок: через територіальну незв’язаність місця навчання і місця проживання часом важко установити контакти з родиною учня. У результаті цього мають місце: недолік інформації про умови становлення особистості учня, які застосовувалися методи виховання, відірваність від родини при проживанні в гуртожитку;

2) мотиви надходження на навчання в дане ПТУ найчастіше зовсім не зв'язані з одержанням професії, по якій здійснюється навчання (приходять у профтехучилище тому, що: це найближче від будинку ПТУ; тут вже вчаться друзі, подруги; після закінчення даного ПТУ по отриманій у ньому професії можна улаштуватися на підприємство, де працюють батьки, що домовляться про гарне робоче місце і т.д.)

Наслідок: відсутність інтересу до професії, бажання опанувати саме цією професією, через незв'язаність з нею подальших життєвих планів. У результаті цього за 3 роки навчання може виникнути не тільки стійка байдужність до навчання, але і до праці взагалі.

3) на навчання в ПТУ найчастіше приходять учні, інтереси яких у школі не проявилися чи не були виявлені їх учителями («сіренькі»).

Наслідок: соціалізація даної частини контингенту учнів ускладнена. Вона не змогла закінчитися в школі й ускладнюється в ПТУ, тому що відсутність стійких інтересів унеможливлює протікання процесу входження в суспільство соціально значимими шляхами. Дана група учнів, за умови відсутності в них інтересу й успіхів у навчанні, несе в собі потенційну погрозу асоціальної поведінки, тому що таку поведінку вони нерідко розглядають як єдино можливий спосіб соціалізації;

4) нерідко серед учнівського колективу профтехучилища зустрічаються учні, з якими в школі працювали малокваліфіковані вчителі.

Наслідок: ці учні не можуть чи не хочуть продовжувати навчання в школі, у багатьох з них сформоване стійке негативне відношення як до навчання, так і до педагогів;

5) частина контингенту учнів ПТУ складають учні з відхиленнями в поведінці, яких можна охарактеризувати як "педагогічний брак".

Наслідок: якщо в шкільному класі таких учнів 3-5 чоловік, то в силу специфіки тієї чи іншої професії чи місця розташування ПТУ з них може бути сформована вся навчальна група;

6) у навчальній групі ПТУ зібрані учні з різних шкіл, з якими працювали вчителі, що представляють різні наукові школи виховання, що знаходило вираження в методах виховання, які застосовувалися.

Наслідок: неоднозначне відношення учнів до членів педагогічного колективу (і до дорослих узагалі), дисципліни, товаришів по групі, самих сабе і т.д.;

7) одностатевий склад навчальних груп у силу специфіки тієї чи іншої професії.

Наслідок: відсутність такого об'єктивно необхідного для підлітків і юнаків виду спілкування, як спілкування з однолітками протилежної статі.

Усе це спостерігається на тлі загальних прорахунків освіти:

1) відсутність уваги до конкретної людини і знань про нього;

2) вербальний (словесний) підхід до навчання і виховання і методи, пов’язані з ним;

3) заборонно-обмежувальний стиль виховання;

4) відсутність уваги педагогів до розвитку в загальнолюдських властивостей, що учаться, і якостей особистості (честі, достоїнства, порядності, доброти, милосердя і т.д.)

5) відсутність диференційованого підходу до виховання юнаків і дівчин;

6) фрагментарність, відсутність цілісного підходу до виховання, тобто відсутність організованої життєдіяльності учнів у стінах навчального закладу (виділялися окремі сторони виховання ‑ естетичне, трудове, моральне і т.д.).

Інженерно-педагогічний колектив профтехучилища і його специфіка.

Інженерно-педагогічний колектив (ІПК) профтехучилища – це дві великі категорії інженерно-педагогічних працівників:

1. Майстри виробничого навчання (в/н) – займаються практичним (виробничим) навчанням учнів.

2. Викладачі, що здійснюють теоретичне навчання і поділяються на:

а) викладачів спеціальних дисциплін;

б) викладачів загальнотехнічних дисциплін;

в) викладачів загальноосвітніх дисциплін.

До особливостей ІПК можна віднести:

1) наявність у ІПК працівників, що не мають базової психолого-педагогічної підготовки поряд із працівниками, що мають базову педагогічну освіту (випускники педагогічних і інженерно-педагогічних вузів, педагогічних факультетів державних університетів, індустріально-педагогічних технікумів і коледжів).

Наслідок: взаємне нерозуміння в питаннях кінцевих цілей виховання, вибору методів і засобів виховання. Якщо випускники педвузів прагнуть працювати на науковій основі, то їхні колеги, що не мають педагогічної освіти, працюють виходячи з позицій повсякденного-побутового світогляду.

2) різний рівень психолого-педагогічної підготовки ІПР (одно-дво місячні курси підвищення кваліфікації; індустріально-педагогічний технікум, коледж; інженерно-педагогічний факультет, вуз).

Наслідок: різний ступінь використання наукових знань і підходів до освіти і виховання учнів ПТУ.

3) розходження не тільки в освітньому, але й у загальнокультурному рівні ІПР, що обумовлені наявністю в ІПК осіб, що являють по своєму попередньому життєвому досвіді різні класи і шари суспільства: від виробничих робітників і працівників сфери обслуговування до технічної і творчої інтелігенції.

Наслідок: розходження в розумінні соціальних, професійних і індивідуальних життєвих цінностей.

4) мимовільне зниження культури педагогічного спілкування (можливість професійних деформацій), через тривалу роботу з контингентом учнів ПТУ, значну частину якого (у порівнянні з загальноосвітньою школою) складають учні з відхиленнями в поведінці.

Наслідок: не усі колеги по роботі можуть бути особистим прикладом для учнів.

5) відсутність єдиного керівництва навчальною групою ПТУ: 1-2 майстра в/н + класний керівник.

Наслідок: непогодженість дій, що заважає практичної реалізації принципу єдності педагогічних вимог,

Особливості виховання в умовах ПТНЗ.

Особливості виховання в умовах ПТНЗ:

- учні ПТУ, у порівнянні зі школярами, більш тривалий час піддаються цілеспрямованому педагогічному впливу, здійснювати яке в ПТУ дозволяє наявність 2-3 інженерів-педагогів, що здійснюють керівництво однією навчальною групою;

- відмінність у характері навчальної праці, що у ПТУ є учбово-виробничою, причому її виробничий характер зростає від курсу до курсу;

- виховна робота в ПТУ найчастіше пов’язана з перевихованням чи з усуненням уже наявних значних деформацій у поведінці учнів;

- необхідність обліку виховного впливу того трудового колективу, у якому учні проходять виробниче навчання і виробничу практику;

- необхідність комплексного обліку всіх особливостей контингенту учнів ПТУ й інженерно-педагогічного колективу, названих вище;

- необхідність крім загальносоціальних прищеплювання правил і норм поведінки в професійному середовищі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Головною метою національного виховання є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування в молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

До особливостей контингенту учнів ПТУ належать: професійний принцип комплектування навчальних груп; мотиви надходження на навчання в дане ПТУ найчастіше зовсім не зв'язані з одержанням професії, по якій здійснюється навчання; на навчання в ПТУ найчастіше приходять учні, інтереси яких у школі не проявилися чи не були виявлені їх учителями; нерідко серед учнівського колективу профтехучилища зустрічаються учні, з якими в школі працювали малокваліфіковані вчителі; частина контингенту учнів ПТУ складають учні з відхиленнями в поведінці; у навчальній групі ПТУ зібрані учні з різних шкіл, з якими працювали вчителі, що представляють різні наукові школи виховання, що знаходило вираження в методах виховання, які застосовувалися; одностатевий склад навчальних груп у силу специфіки тієї чи іншої професії.

Інженерно-педагогічний колектив профтехучилища складають дві великі категорії інженерно-педагогічних працівників: майстри виробничого навчання і викладачі, що здійснюють теоретичне навчання.

22.Методи виховання не бувають ні добрими, ні поганими без урахування тих умов, у яких вони застосовуються. Вихователь, який краще враховує конкретні умови, використовує адекватну їм педагогічну дію і передбачає її наслідки, завжди досягає високих результатів виховання. Розглянемо загальні причини (умови, фактори), що визначають вибір методів виховання. 1. Цілі і завдання виховання. Ціль не тільки виправдовує методи, а й визначає їх. Яка мета, такими повинні бути й методи її досягнення. 2. Зміст виховання. Необхідно правильно пов'язати методи не із змістом взагалі, а з конкретним смислом. 3. Виховні особливості дітей. Ті самі завдання вирішуються за допомогою різних методів залежно від віку вихованців. 4. Індивідуальні особливості вихованців. Загальні методи, загальні програми є лише канвою виховної взаємодії. Необхідне їх індивідуальне й особистісне коректування. 5. Умови виховання. До них, крім матеріальних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних, відносяться і відношення, які складаються в класі: клімат у колективі, стиль педагогічного керівництва тощо. 6. Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, якщо виступають компонентами виховного процесу. Крім методів, існують й інші засоби виховання, з якими методи тісно пов'язані і застосовуються в єдності (наочні посібники, твори образотворчого мистецтва, засоби масової інформації, різні види діяльності, педагогічна техніка та ін.). Значення цих факторів непомітне доти, допоки вони знаходяться в межах норми. Але як тільки норма порушується, їх вплив на вибір методів виховання може стати визначальним. 7. Рівень педагогічної кваліфікації. Вихователь обирає лише ті методи, якими він володіє. 8. Очікувані наслідки. Обираючи метод, вихователь повинен бути впевненим в успіхові. Для цього потрібно передбачити, до яких результатів призведе застосування методу.

24.Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість. Результатом цього впливу повинні бути знання, погляди, переконання, які стимулюють вчинки вихованця, моральну впевненість у суспільній необхідності й особистіс-ній корисності певного типу поведінки; формують готовність активно включатись у передбачену змістом виховання діяльність. До найважливіших методів формування свідомості особистості відносять розповіді на етичні теми, пояснення, роз'яснення, лекції, етичні бесіди, умовляння, навіювання, інструктажі, диспути, доповіді. Ефективним методом переконання є приклад. Застосовуються методи формування свідомості у комплексі з іншими методами. Розглянемо найбільш складні за змістом і застосуванням методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз'яснення, етичну бесіду, диспут і метод позитивного прикладу. Метод розповіді використовується передусім у виховній роботі з дітьми молодшого і середнього шкільного віку. Основною функцією цього методу є те, що він слугує засобом поповнення знань моралі, вироблення в учнів правильних моральних понять. Яскрава емоційна розповідь здатна не тільки розкрити зміст морального поняття, а й викликати у вихованця позитивне ставлення до вчинків, які відповідають цій моральній нормі, вплинути на поведінку. Друга функція методу — збагачення морального досвіду школярів досвідом моральної поведінки інших людей. Третя — використання позитивного прикладу у вихованні. Форми використання цього методу різноманітні: розповідь біблейської притчі, повідомлення хвилюючої історії, коментар до прочитаного твору тощо. Успіх застосування розповіді пов'язаний із дотриманням певних вимог до змісту розповіді й характеру її проведення: 1. Розповідь повинна відповідати соціальному досвіду школярів. У молодших класах вона коротка, емоційна, доступна, з невеликою кількістю дійових осіб; вона включає зіставлення фактів і деякі узагальнення. Розповідь для підлітків — більш складна, вона ставить перед ними завдання зіставлення вчинків і їх причин, спонукає задуматися над мотивами поведінки героїв, проявити самостійність у висновках і узагальненнях. 2. Розповідь супроводжується ілюстраціями, якими можуть бути твори живопису, художні фотографії, кінофільми, музичні записи тощо. 3. Для успіху сприймання розповіді слід використати від повідну обстановку: вогнище, квітучий сад, неприбране поле, затишну кімнату і под. з тим, щоб емоційний вплив змісту розповіді підсилювався емоційним впливом оточуючого середовища. 4. Важливо потурбуватися про те, щоб враження від розповіді, почуття, які вона у дітей викликала, зберігались якомога довше. Часто виховний вплив етичної розповіді зменшується лише через те, що зразу ж після неї діти переходять до справи, зовсім відмінної за змістом і настроєм, наприклад, до спортивного змагання. Продумана зміна емоційної ситуації дитячої діяльності може значно підтримати виховний вплив розповіді. Роз'яснення — метод емоційно-словесного впливу на вихованців. Застосування методу базується на знанні особливостей класу й особистісних якостей членів колективу. Для молодших учнів застосовуються елементарні прийоми і засоби роз'яснення: «Усі роблять так», «У нас так не чинять» і под. У роботі з підлітками потрібна глибока мотивація, роз'яснення суспільного значення моральних понять. Роз'яснення застосовують лише тоді, коли вихованцю дійсно потрібно пояснити нову моральну норму, так чи інакше вплинути на його свідомість і почуття. Однак, роз'яснення не потрібні там, де йдеться про прості і звичні норми поведінки в школі та суспільстві: не можна різати парту, розмальовувати стіни, кричати, плювати і т. д. Тут необхідні категоричні вимоги. Роз'яснення ж використовується у двох випадках: 1) для того, щоб сформувати або закріпити нову моральну якість або форму поведінки, 2) для вироблення правильного ставлення вихованців до певного вчинку, який вже здійснено (наприклад, весь клас не прийшов на урок). Роз'яснення норм і правил поведінки базується у практиці шкільного виховання на навіюванні. Для останнього характерне некритичне сприймання педагогічного впливу. Навіювання, проникаючи непомітно у психіку, діє на особистість у цілому, створюючи установки і мотиви поведінки. Діти і підлітки особливо підлягають навіюванню. Ця специфіка психіки використовується у тих випадках, коли вихованець повинен прийняти певні установки. Навіювання поєднується з іншими методами виховання для підсилення виховного впливу. У практиці виховання використовується умовляння, що поєднує прохання з роз'ясненням і навіюванням. Вплив умовляння майже цілком залежить від прийняття вихователем форми звернення. Він також залежить від авторитету педагога, його особистих моральних якостей, переконаності у правоті власних слів і дій. Педагогічна ефективність умовляння висока, якщо вихователь опирається на позитивне, звертається до почуття власної гідності, честі, совісті, змушує учня пережити почуття сорому, незадоволеності собою і вказує шляхи виправлення. Іноді негативна поведінка буває наслідком необізнаності, незнання. Умовляння в такому випадку поєднується з роз'ясненням та навіюванням і здійснюється так, щоб вихованець зрозумів суть негативного вчинку, виправив поведінку. Підсумовуючи, звернемо увагу ще на одне застереження. При некваліфікованому застосуванні методи розповіді, роз'яснення, умовляння, навіювання можуть набути форми нотації. Зайве моралізування викликає недоброзичливе ставлення до педагога, породжує бажання вчинити навпаки. Нотація не є формою переконання. Бесіда — метод обговорення конкретних знань, фактів, подій, вчинків, який передбачає участь двох сторін — вихователя і вихованців. Бесіда відрізняється від розповіді саме тим, що педагог вислуховує і враховує думки, точки зору вихованців, будує свої взаємини з ними на принципах співробітництва, партнерства. Бесіди можуть бути різного плану: пізнавальні, етичні, естетичні, екологічні, політичні та ін. Позитивними сторонами цього методу є активний відгук на будь-який зміст життя і діяльності, запити учнів, їхня активна позиція, жива участь в обговоренні поставлених питань, осмисленні конкретних ситуацій. Метою бесіди є поглиблення, зміцнення моральних, естетичних, соціальних понять, узагальнення і закріплення знань, формування у школярів відповідних ставлень до навколишньої дійсності, до себе. У практиці шкільного виховання використовуються планові і непланові бесіди. Перші плануються класним керівником завчасно, до них готуються, другі — виникають стихійно, непередбачено, народжуються течією шкільного і суспільного життя. Теми планових бесід визначаються, виходячи із змісту виховного процесу, напрямів виховання, віку і рівня вихованості учнів. їх плани завчасно повідомляються учасникам бесіди. Допускається попередня підготовка виступаючих з окремих питань. До бесіди рекомендується література, підбираються факти, приклади з життя, літературні ілюстрації тошр. Ведучий робить вступ, потім ставить питання учасникам бесіди, стимулює їх активність, висловлює різні точки зору, дає оцінку виступам, доповнює, виправляє і узагальнює висловлені думки, підводить підсумки. Добре, коли бесіда завершується реальною корисною справою, в якій її учасники можуть практично закріпити розглянуті під час бесіди положення, норми і правила поведінки. Основними умовами ефективності використання цього методу є: — актуальність обраної теми, яка повинна відповідати запитам учнів і виховним завданням; — цікава постановка питань, переважно проблемного характеру, що викликає роздуми, активний обмін думками; — позитивний емоційний фон бесіди (довір'я, відвертість, невимушеність, розкутість, увага до відповідей учнів, заохочення нестандартних питань, делікатна корекція невдалих, доречний гумор, жарт та ін.); — увага до кожної точки зору, жодна думка не повинна ігноруватися; це сприяє об'єктивності, справедливості, культурі спілкування; — підведення учнів до самостійного висновку. Особливу трудність у молодого вчителя викликають індивідуальні бесіди. Часто вони проводяться у зв'язку з екстремальними ситуаціями (виникнення конфліктів, порушення дисципліни). Важливо, щоб під час такої бесіди не виник психологічний бар'єр. Тому бесіда повинна бути короткою, спокійною, діловою, без іронії, зарозумілості. Вихованець лише тоді відгукнеться на звернення вихователя, коли відчує, що поставлене питання дійсно турбує наставника, що педагог поважає його гідність і хоче йому допомогти. Диспут — метод виховання, який передбачає зіткнення різних, інколи прямо протилежних точок зору. Диспути проводять у середніх і старших класах на політичні, економічні, моральні, правові, екологічні, естетичні теми, що хвилюють молодь: «Уміти жити. — Що це означає?», «Чи є щасливою людина безсовісна?», «Про смаки не сперечаються» та ін. Характерною особливістю диспуту є полеміка, боротьба думок. Диспут не вимагає певних рішень, проте не можна допускати, щоб диспут перетворювався у суперечку заради суперечки. Він покликаний навчити школяра дисциплінувати свою думку, дотримуватися логіки доведення, аргументувати свою позицію, бути толерантним до іншої позиції. Диспут є складним методом і вимагає високого рівня професійної підготовки педагога. Він повинен уміти делікатно і з повагою ставитись до висловлювань учнів, аргументувати їх, нікого не ображати і не принижувати, вільно володіти матеріалом теми, оперативно спрямовувати хід диспуту, стимулювати активність учасників. Диспут потребує ретельної, глибоко продуманої підготовки як самого вихователя, так і учнів. Важливо ознайомити їх з характером питань, які слід поставити проблемно, створити умови для вільного спілкування, спеціально вчити правилам доказового і яскравого виступу. Приклад — виховний метод великої сили. Його вплив базується на відомій закономірності: явища, які сприймаються зором, швидко і без труднощів відбиваються у свідомості, тому, на противагу словесним впливам, не потребують ні розкодування, ні перекодування. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, слово — другої. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність. Важко привести до добра повчаючи, легше -прикладом. Сенека У процесі виховання використовуються різні приклади: батьків, вихователів, друзів, видатних людей (вчених, письменників, громадських діячів та ін.), героїв книг, фільмів. Психологічною основою прикладу слугує наслідування. Завдяки йому люди оволодівають соціальним моральним досвідом. Характер наслідувальної діяльності, як показують дослідження, змінюється з віком у міру накопичення соціального досвіду. Молодші школярі, наслідуючи дорослих, набувають багатьох якостей поведінки. Вони наслідують тих, хто на них найсильніше впливає. Тому, турбуючись про розвиток моральності дитини, важливо оточити її позитивними прикладами для наслідування. У середньому і старшому шкільному віці наслідування набуває вибіркового, свідомого характеру. Підліток усе більше опирається на власний досвід, власні погляди і судження. В процесі наслідування психологи виділяють три етапи: 1) безпосереднє сприймання конкретного образу іншої людини, 2) формування бажання діяти за зразком, 3) синтез самостійних і наслідувальних дій, що виявляється у пристосуванні до поведінки кумира. Процес наслідування є складним і неоднозначним, провідну роль у ньому відіграють досвід, інтелект, властивості особистості, життєві ситуації. Важливою умовою є організація середовища, в якому дитина живе і розвивається. Природно, що виховання залежить від особистого прикладу вихователя, його поведінки, світогляду, ділових якостей, авторитету, єдності слова і діла, справедливого і доброзичливого ставлення до вихованців.

25.У формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з цим організація діяльності школярів розглядається у педагогіці як серцевина виховного процесу. До групи методів організації діяльності належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, громадської думки, доручення, виховуючих ситуацій. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини — конкретні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини — операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім — до управління діяльністю вихованців (В.О. Слас-тьонін). Організація різнопланової діяльності школярів обов'язково залучає учня до багатогранних відносин, які виникають на основі спілкування у процесі цієї діяльності. Різні позиції учня у системі внутрішньоколективних відносин приводять його до певних рішень, вчинків, ліній поведінки, на основі чого формуються складніші акти поведінки, риси особистості. Тренування — метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків учнів. Метод тренування як специфічний спосіб виховання одержав визнання у вітчизняній педагогіці не одразу. У 20-тих роках, коли ідеалізувалася теорія «вільного виховання», головними, майже єдиними були методи роз'яснення, переконання й апеляції до свідомості дітей. Поняття «тренування» асоціювалося тоді з примусом. Суттєво змінилося становище у 30-х роках, коли широкого визнання у педагогіці набули творчі досягнення А.С. Макаренка, зокрема його виступи з теоретичних і методичних питань виховання. Визнаючи роль свідомості у моральному розвиткові школярів, видатний педагог вважав, шо в процесі виховання надзвичайно важливо озброювати їх практичним досвідом, формувати у них навички і звички поведінки шляхом постійного тренування у правильному вчинку. Не можна виховати мужньої людини, якщо не поставити її в такі умови, коли б вона змогла проявити мужність, все одно в чому — у стриманості, прямому відкритому слові, деякому позбавлянні, терпеливості, сміливості. А. С. Макаренко Пізніше проблема формування умінь, навичок і звичок поведінки в процесі виховання стала привертати увагу психологів. У сучасній школі тренування як загальний метод виховання використовується для вирішення найрізноманітніших завдань суспільного, морального, естетичного, трудового, фізичного розвитку учнів: формування патріотизму, громадянськості, відповідальності, працелюбності, милосердя, культури поведінки, фізичного загартування, санітарно-гігієнічної культури, розвитку художніх здібностей та ін. Метод тренування має велику різноманітність засобів його реалізації. У ролі таких засобів виступають різні форми навчальної роботи, різноманітні позакласні виховні справи, позашкільні форми виховання, спілкування, тобто будь-яка практична діяльність учнів, якщо вона відповідним чином організована. Педагогічні основи організації тренування з метою формування в учнів практичних умінь, навичок і звичок у тій чи іншій діяльності грунтовно розкрив К. Д. Ушинський. Відповідно до психологічної структури особистісних якостей у процесі вироблення навичок і звичок він виділив такі етапи:  1) постановка виховної задачі і збудження в учнів потреби в тому чи іншому виді діяльності, 2) роз'яснення способів діяльності й озброєння учнів відповідними знаннями (розвиток свідомості),  3) практичний показ дії по вирішенню поставленої задачі, 4) організація первинного відтворення учнями показаних дій (зразків поведінки), 5) наступне тренування в удосконаленні і закріпленні способів діяльності та поведінки,  6) висування вимог до учнів з питань удосконалення організованих вправ,  7) контроль за поведінкою. Виховання, яке цілком оцінило важливість звичок і на-чок, і споруджує на них свою будівлю, споруджує її міцно. К.Д. Ушинський В організації тренування важливо враховувати такі умови: — формування стійких навичок і звичок слід розпочинати якомога раніше; чим молодший організм, тим швидше укорінюються у ньому звички (К.Д. Ушинський); — між частотою, обсягом вправ і досягнутими результатами існує пряма залежність: чим більше і частіше вправ виконується, тим вищий рівень розвитку якостей, які формуються з їх допомогою; — кількість вправ, яку повинні виконувати різні учні для вироблення якостей на тому самому рівні, не збігається: там, де одним достатньо декількох вправ, іншим потрібно десятки і навіть сотні спроб; — чим складніша якість, тим більше вправ необхідно виконати для вироблення стійкої звички, тим частіше їх потрібно повторювати для того, щоб не забути. Привчання — метод, який забезпечує інтенсивне формування необхідної якості. На жорсткому привчанні базуються всі казармові системи виховання, наприклад, армійська, де цей метод поєднується з покаранням. Гуманістична педагогіка виступає проти жорсткого привчання, яке нагадує дресирування і суперечить правам людини. Вона допускає використання методу лише за умови, коли властиве йому насильство спрямовується на благо дитини; коли метод використовується в комплексі з іншими методами і передусім ігровими. Умови правильного застосування методу такі: — чітке уявлення про мету виховання у вихователя і його вихованців; якщо вихованці не бачать смислу в тих чи інших діях, то привчання можливе лише на основі безумовного підкорення; — не давати казенно-бюрократичних вказівок типу: «Будь ввічливим», «Люби свою Батьківщину», а сказати приблизно так: «У нечепури немає майбутнього: брудні вуха лякають людей», «Привітай сусіда — і він буде ввічливим з тобою»; — спочатку турбуватися про точність виконання дій, а потім — про їх швидкість; — показувати, як виконуються дії, які їх результати; — контроль повинен бути доброзичливим, але строгим, обов'язково поєднуватися з самоконтролем. Педагогічна вимога — метод впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює чи припиняє і гальмує дії вихованців, виявлення у них тих чи інших якостей. Залежно від форми пред'явлення вимоги бувають прямі й опосередковані. Для прямої вимоги характерні імперативність, визначеність, конкретність, точність, однозначність. Ці вимоги висуваються рішучим тоном, причому можлива ціла гамма відтінків, які виражаються інтонацією, силою голосу, мімікою. Опосередковані вимоги (порада, прохання, довір'я, схвалення тощо) відрізняються від прямих тим, що стимулом для зумовленої дії стає вже не стільки сама вимога, скільки спричинені нею психологічні фактори: переживання, інтереси, прагнення самих дітей. Найважливішими формами опосередкованих вимог є: Вимога-порада. Це апеляція до свідомості вихованця, переконання його в доцільності, користі, необхідності пропонованих педагогом дій. Порада сприймається, якщо учень ба- чить у наставникові старшу, досвідченішу людину, авторитет якої є визнаним, і думку якої він цінує. Вимога-довір'я. Якщо між вихователем і вихованцем складаються дружні стосунки, довір'я проявляється як природне ставлення сторін, що поважає одна одну. Вимога-прохання. Прохання є формою виявлення співробітництва між людьми, взаємного довір'я і поваги. В добре організованих колективах прохання стає одним з найуживаніших засобів впливу. Вимога-натяк. Характерним для цієї форми впливу є не тільки те, що діти повинні розуміти вчителя з півслова. Головне в натяку — роль поштовху, що призводить до дії вже сформовані якості дітей. Виражається вимога у формі міміки, жесту, погляду, риторичного запитання. Вимога-схвалення. Схвалення, похвала, вчасно висловлені вихователем, діють як сильний стимулятор діяльності дітей. Схвалення заохочує, надихає дитину на більш успішні дії, часто виступає в ролі навіювання дитині тих якостей, якими вона повинна володіти. Вимоги викликають позитивну, негативну чи нейтральну реакцію вихованців. Тому виділяються позитивні і негативні вимоги. Прямі вказівки є здебільшого негативними, тому що майже завжди викликають негативну реакцію у вихованців. До негативних опосередкованих вимог належить осуд і погроза. Вони здебільшого породжують подвійну мораль, формують зовнішню покірність при внутрішньому опорові. За способом пред'явлення розрізняють безпосередні й опосередковані вимоги. Вимога, за допомогою якої вихователь сам домагається від вихованця потрібної поведінки, є безпосередньою. Вимоги вихованців один до одного, «організовані» вихователем, є опосередкованими. Важливою умовою ефективності даного методу є почуття міри.

26. Стимулювання (від лат. stimulo - збуджую, заохочую) - означає спонукати до дії, давати поштовх, заохочувати.

Заохочення - метод вираження суспільного позитивного схвалення поведінки і діяльності вихованців. Він закріплює позитивні навички і звички. Дія заохочення основана на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність. Види заохочення досить різноманітні: схвалення, похвала, подяка, премія, нагорода, важливе доручення.

Схвалення - найпростіший вид заохочення. Схвалення педагог може висловити жестом, мімікою, поглядом у вічі, фізичним дотиком, позитивною оцінкою поведінки чи роботи учня, колективу; використанням висловів, які передають щире захоплення вихованцями ("Мені подобається, як ти це зробив", "Дякую, що ти спробував", "Дякую!", "Дуже добре" і под.); висловів, що виражають співчуття й розуміння з боку педагога ("Я б теж пишався на твоєму місці!", "Я розумію, чому ти сумуєш", "Я міг би зробити таку ж помилку" тощо); висловів, які стверджують, що вихованець вчинив правильно ("Правильно", "Добре", "Саме так"); висловів, які заохочують цілу групу, не нехтуючи при цьому жодним учнем ("Ваша група робить успіхи!", "Мені приємно працювати з вами", "Я пишаюся тим, що Василь, один із ваших однокласників, виграв першу премію", "Я пишаюся тим, як ви всі його підтримували", "Ми всі так плідно працювали!"). Довір'я, повага вселяють впевненість у своїх силах, почуття власної гідності.

Заохоченням більш високого рівня є вдячність, нагородження тощо, які викликають і підгримують стійкі позитивні емоції, дають вихованцям чи колективу довгочасні стимули, бо вінчають тривалу і наполегливу працю.

Використовуючи цей метод, слід дотримуватися ретельного дозування і відомої обережності:

- заохочувати слід не тільки вихованців, які домоглись успіху, а й тих, хто проявив працелюбство, відповідальність, чуйність, допомагаючи іншим, хоча й не домігся високих результатів;

- обираючи заохочення, важливо знайти міру, гідну вихованця: непомірна хвала спричиняє зазнайство;

- заохочення потребує особистого підходу; важливо своєчасно підтримати невпевненого, відстаючого;

- головним у сучасному шкільному вихованні є до тримання справедливості; вирішуючи питання заохочення, слід радитися з вихованцями.

Змагання - це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей. Змагаючись, школярі швидко засвоюють досвід суспільної поведінки, розвивають фізичні, моральні, естетичні якості. З-поміж важливих вимог і умов організації змагання виділимо такі:

продумати організацію змагання. Необхідно визначити мету і завдання змагання, скласти програму, розробити критерії оцінок, створити умови для проведення змагання, підведення підсумків і нагороди переможців. Змагання повинно бути досить важким, захоплюючим, пункти змагання - конкретними, щоб результат їх виконання можна було оцінити і порівняти, критерії оцінок - простими і зрозумілими для всіх учасників;

встановити спрямованість і зміст змагання. Класичним видом змагань у школах було змагання за звання першого учня школи, класу, кращого знавця предмета. У наших школах протягом останніх десятиліть змагання за конкретним показником успішності не проводилося. Сьогодні з'явилися можливості відродити такі змагання між школярами. Звикати до активної боротьби за своє майбутнє людина повинна з дитинства і в реальних умовах. Усе, що є в житті, повинно бути в школі.

Ефективність змагання значно підвищується, якщо його ціль і завдання, умови проведення визначають самі учні. Вони ж підводять підсумки і визначають переможців. Педагог підтримує, спрямовує ініціативу вихованців, надає конкретну допомогу.

Метод покарання є найбільш відомим. У сучасній педагогіці ставлення до цього методу досить суперечливе і неоднозначне. Існують полярні погляди - від суттєвого посилення покарань до повної їх відміни.

Покарання - це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Відомі види покарань, пов'язані з накладанням додаткових обов'язків, позбавленням або обмеженням певних прав, вираженням морального осуду, звинувачення. У сучасній школі практикуються різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення, звільнення від занять, виключення зі школи та ін.

З-поміж педагогічних умов, які визначають ефективність методу покарання, виділяються такі:

1. Сила покарання збільшується, якщо воно виходить з колективу або підтримується ним.

2. Не рекомендується застосовувати групові покарання.

3. Покарання є дієвим, якщо воно зрозуміле учневі й сприймається ним як справедливе.

4. Використовуючи покарання, не можна ображати вихованця; формула "провина - покарання" повинна дотримуватися неухильно.

5. Застосовувати метод слід лише за умови повної впевненості у справедливості та користі покарання.

6. Не можна перетворювати покарання у зброю помсти.

7. Якщо педагог приймає особистісний підхід, то покарання, як і заохочення, диференціюються.

8. Покарання вимагає педагогічного такту, знання вікової психології і розуміння того, що одними покараннями справі не допоможеш. Тому покарання застосовується лише в комплексі з іншими методами.

28. Педагогічна техніка є сукупністю умінь і навичок, необхідних для стимулювання активності як окремих учнів, так і колективу в цілому. До неї входять уміння обирати правильний стиль і тон у спілкуванні, керувати їх увагою, темпом діяльності, навичками демонстрації свого ставлення до вчинків учнів. Серед умінь і навичок педагогічної техніки особливе місце посідає розвиток мови педагога, що є одним із важливих виховних засобів і містить такі аспекти: правильна дикція, "поставлений голос", ритмічне дихання і розумне приєднання до мови міміки і жестів. Крім названих, до умінь і навичок педагогічної техніки належать: уміння управляти своїм тілом; регулювати власні психічні стани; викликати "на замовлення" почуття подиву, радості, гніву і под.; володіти технікою інтонування для вираження різних почуттів (прохання, вимоги, питання, наказу, поради, побажання тощо) та інші. Професійна компетентність учителя обумовлює його педагогічну майстерність. На думку А.С.Макаренка, педагогічна майстерність - це знання особливостей педагогічного процесу, уміння його побудувати і привести у рух. За глибоким переконанням А.С.Макаренка, оволодіти педагогічною майстерністю може кожен педагог за умови цілеспрямованої роботи над собою. Вона формується на основі практичного досвіду. Проте не кожний досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є лише педагогічна діяльність, осмислена з точки зору u суті, цілей і технологій; сплав особистісно-ділових якостей і професійної компетентності педагога. Аналіз світових тенденцій у галузі професійно-педагогічної освіти засвідчує зростання вимог до педагогічного професіоналізму і особистих якостей вчителя. На думку вчених, основними проблемами, з якими зустрічатимуться вчителі у цьому тисячолітті, є: постійне ускладнення змісту освіти, гарантування високого рівня освітніх стандартів; самостійна постановка і вирішення творчих і дослідницьких завдань; ускладнення проблем виховання; безперервне оволодіння прогресивними технологіями навчання і виховання, новими досягненнями вітчизняного і зарубіжного досвіду; розв'язання складних професійно-педагогічних проблем, які вимагають інтеграції знань, практичних умінь і навичок із таких суміжних з педагогікою наук, як філософія, психологія, медицина, релігієзнавство, економіка, правознавство, кібернетика та ін.; робота в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі. Усе це може здійснювати лише вчитель з високою професійною компетентністю, розвиненими творчими, дослідницькими здібностями, високим рівнем інтелігентності, духовно-морального потенціалу, конкурентноздатності, ерудованості, здібностей до безперервної освіти.

29.Слово «технологія» (від гр. techne — мистецтво, майстерність; logos — наука) у виробничому процесі означає систему запропонованих наукою засобів, способів і алгоритмів, застосування яких забезпечує наперед визначені результати діяльності, гарантує отримання продукції заданої кількості і якості. Технологія базується на науці. Всі сучасні виробництва основуються на технологіях.

Термін «технологія» у педагогіку ввів А.С. Макаренко. Він вважав, що справжній розвиток педагогічної науки пов'язаний із її здатністю «проектувати особистість», тобто чітко передбачати ті її якості і властивості, які мають сформуватися у процесі виховання. Визначеність цілей дає можливість перейти до чіткої технології виховання.

Я під цілями виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру... Я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особистості, до якої необхідно прагнути.

А. С. Макаренко

Технологія виховання — це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм, методів, їх етапність, націленість на вирішення конкретного виховного завдання. Кожне завдання має адекватну технологію виховання. Зміна завдання веде до зміни технології.

Педагогічна технологія, як і будь-яка інша, є концентрованим виразом досягнутого рівня діяльності («колективної майстерності»). Останній виникає на основі індивідуальної майстерності. Сучасна педагогічна теорія «дозріла» для технологічного підходу у вихованні, визнає його раціоналізм і доцільність, проте до розробки технології виховання, спираючись на яку кожен педагог зміг би сформувати ідеальну особистість, їй ще далеко.

Проблема не тільки в тому, що більшість педагогів ще не відійшла від інтуїтивного вирішення виховних завдань, а й у складності процесу виховання. На відміну від виробничих процесів, які мають послідовні операції, у виховному процесі якості особистості формуються не послідовно, а комплексно. Не можна сформувати особистість зусиллями різних вихователів, які володіють окремими «технологічними операціями». Особистість може створити тільки особистість. Тому вихователь, спираючись на загальну технологію, повинен вести виховний процес з початку і до кінця. Звісно, при цьому він завжди буде проявляти індивідуальну майстерність.

Що дає сучасній практиці виховання педагогічна технологія?

1. Контекст «виховне завдання — технологія виховання» зводить до мінімуму педагогічні експромти у практичній діяльності і переводить останню на шлях попереднього проектування виховного процесу.

2. Замість окремих «виховних заходів» технологія виховання пропонує проект виховного процесу, який визначає зміст і відповідні види діяльності кожного вихованця.

3. Ієрархія цілей (визначення трьох рівнів цілеутворення: глобального — на рівні замовлення суспільства, етапного — на рівні етапів навчання, оперативного — на рівні конкретних виховних завдань) дозволяє досягнути гармонійної взаємодії всіх компонентів виховної системи по горизонталі (у межах одного періоду навчання — навчального року, півріччя, чверті) і вертикалі (на весь період навчання у школі).

4. Позбавитися формалізму. Формалізм у вихованні означає неуважне, шаблонне ставлення до вихованця чи колективу, а значить однобічність і неадекватність виховних впливів.

Типовими проявами формалізму у вихованні є розрізнений підхід до планування, проведення ізольованих «виховних заходів», оцінки виховної роботи;

— показний характер виховної роботи, що суперечить розвиткові вихованця і колективу;

— незавершеність, неповнота виховних впливів, коли вихованець розглядається як об'єкт впливу тощо;

— однобічність трактування того чи іншого впливу; так,

бесіда, доручення часто розглядаються як метод лише мо

рального чи естетичного виховання, хоча насправді вони ви

рішують різні завдання виховання.

30. Прислів’я каже: «Сад не дасть врожаю, якщо добре не подбає про нього садівник». Без виховання і настанови людина наче земля, яка хоча і найкраща, але родитиме тільки бур’ян, якщо на ній не працювали. Крім сім’ї, сіяти в душу дитини «добре й вічне» покликані педагоги, вихователі, майстри в\навчання ліцею. Зазначимо, що навчання не всім учням під силу, а от цікаво організоване дозвілля у позаурочний час учням з рівними інтелектуальними можливостями, індивідуальністю не тільки під силу, а й до душі. У ліцеї впродовж багатьох років склалася система виховної роботи, яка на принципах гуманізму, демократизму, єдності сім’ї та ліцею, спадкоємності поколінь забезпечує здійснення національного виховання, спонукає до утвердження педагогіки особистості, сприяє формуванню в учнів навичок самоосвіти, самоаналізу, допомагає учням розвивати індивідуальні здібності, творчі задатки. Самовизначитись та само реалізуватися.

 

Пріоритетні напрямки виховної роботи:

-         морально-правове виховання учнів ліцею;

-         робота по профілактиці правопорушень та злочинності;

-         професійно-орієнтована робота;

-         робота з батьками та громадськими організаціями.

Мета виховної роботи:

-         набуття учнями ліцею соціального досвіду;

-         успадкування духовних надбань нашого народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин;

-         формування в учнів розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральності, художньо-естетичної, трудової та екологічної культури.

Завдання виховної роботи:

-         Формування громадянина-патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю;

-         Виховання громадянина з гуманістичним світоглядом і культурою, який не порушує прав і свобод людини та з повагою ставиться до традицій і культури інших народів;

-         Створення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;

-         Виховання в учнів свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян, формування засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я.

У ліцеї працюють такі гуртки та спортивні секції:  

1. Естрадного співу «Веселка» (кер. Мітлицький О.Д.);

2. Драматичний «Мозаїка» (кер. Киприч Н.А.);  

3. Гурток технічної творчості (кер. Дорошенко С.В.);

4. Політклуб (кер. Дерець І.П.); 

5. Предметні гуртки: - інформаційних технологій (кер. Дерець І.П.);

                                       - школа екології (кер. Лісова Н.А.);

                                       - «Фінансист» (кер. Векленко Л.М.).

6.   Спортивні секції:  - футбол

                                       - настільний теніс (кер. Костильов О.В.).

До роботи у гуртках залучені не тільки творі діти, а й ті, що стоять на обліку у правоохоронних органах та на внутріліцейному обліку.

Поряд із традиційними формами виховної роботи значне місце за результативністю посідає учнівське самоврядування. Головним завданням учнівського самоврядування є формування та розвиток соціально-активної гуманістично-спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, почуттям національної свідомості. Учнівське самоврядування через широко розвинену систему органів самоврядування забезпечує включення учнів у різноманітну, глибоко змістовну діяльність колективу, суспільства, має вплив на дотримування учнями прав та обов’язків.

Інженерно-педагогічний колектив ліцею здійснює особистісно-орієнтований підхід до виконання. Особистісно-орієнтована модель виховної роботи ставить у центр людину. Я. Корчак писав: «Одна з найгрубіших помилок вважати, що педагогіка є наука про дитину, а не про людину». Для того, щоб виховати, треба докласти чимало зусиль. Перш за все педагог сам повинен бути людиною високої культури та професійних якостей.

«Виховання – найвище із благ, але тільки тоді, коли воно вищого ґатунку, інакше воно ні на що не годиться», - зазначив Р. Кіплінг

31. Введення  Люди завжди намагалися уникнути невизначеності свого майбутнього. Невизначеність завтрашнього дня лякала людину, породжувала в неї почуття невпевненості в собі і своїх можливостях, сковувала її фізичні та духовні сили. Людина всіляко - за допомогою наукових методів і на основі пророкувань ворожок і шаманів - прагнув раніше і прагне зараз прорватися за межі обрію дня сьогоднішнього. У своїй свідомості вона намагається передбачити і передбачати ситуацію завтрашню, щоб зробити її більш передбачуваною та керованою. Це прагнення характерне не тільки для життя людини чи людства в цілому, але і для окремих видів людської діяльності. Не випадково в «Капіталі» К. Маркс підкреслив наступне: «Бджола побудовою своїх воскових осередків осоромлює деяких людей-архітекторів. Але й найгірший архітектор від найкращої бджоли з самого початку відрізняється тим, що, перш ніж будувати осередок із воску, уже побудував її у своїй голові ».  Без передбачення і передбачення ситуації майбутнього важко цілеспрямовано й ефективно керувати педагогічним процесом. Тому і з'явилося педагогічне планування та все відповідне даному процесурізноманіття документів, які називаються планами. І зараз важко уявити життєдіяльність освітньої установи без перспективного й календарного плану роботи навчального закладу, без плану підготовки та проведення шкільного заходу. Без робочого плану керівника установи та його заступників, без плану роботи з батьками та учнівським самоврядуванням, без плану підвищення кваліфікації та професійної компетентності педагогів, без плану виховної роботи в класі і т.п.  Успішне вирішення складних і відповідальних завдань виховання багато в чому залежить від рівня підготовленості вихователів, їх педагогічної культури, від знання закономірностей, принципів і методів виховання. На сучасному етапі у виховній роботі вчителя зустрічається більше труднощів, ніж в організації навчальної діяльності школярів. Так, у педагогічній діяльності поширені труднощі при постановці та вирішенні педагогічних завдань, що виражаються в наступному: вчитель не вміє збалансувати навчальні завдання з розвиваючими і виховують, допускаючи недогляд виховних завдань; вчитель бачить кожну педагогічне завдання окремо, як не пов'язану з іншими; не бачить відстроченого результату рішення педагогічних завдань, внаслідок чого погано планує навчально-виховний процес.  Педагоги часто не усвідомлюють труднощів у педагогічній діяльності. Про це з упевненістю можна говорити, маючи на увазі діяльність з проектування навчального процесу. Так, дослідження показують, що педагоги легше будувати окремі конкретні заняття та заходи, ніж проектувати весь процес в цілому (чітко формулювати цілі, вибирати зміст, засоби впливу і перевірки досягнення мети). У цьому випадку педагоги не завжди розуміють доцільність цієї діяльності.  Результати самооцінки аналітичних, прогностичних, організаторських і комунікативних умінь педагогами шкіл Росії показали, що близько 61% вчителів не можуть при діагностуванні особистості і колективу, 48% відчувають труднощі під час проведення індивідуальної роботи з дітьми, 62% не вміють аналізувати свою роботу, 64% вагаються при проектуванні і плануванні розвитку якостей особистості учня. Все це свідчить про недостатність вироблених конструктивних та організаторських умінь, про слабку орієнтації на вивчення індивідуальних і вікових особливостей школярів.  На початку 90-х років двадцятого століття поняття «виховання» стало набагато рідше вживатися у педагогічній лексиці. У ті роки почався дидактичний бум, в ході якого навчання повинно було витіснити виховання зі стін навчального закладу.  Актуальність дослідження. В даний час ситуація починає змінюватися. Федеральне міністерство освіти розробило і затвердило програму розвитку виховання в системі освіти Росії, з'явилося кілька наукових концепцій виховання учнівської молоді, стали частіше обговорюватися проблеми виховної діяльності на педагогічних конференціях і нарадах, зросла кількість публікацій з питань теорії та методики виховання.  Однак при всій їх цінності доводиться констатувати, що залишається багато спірних і невирішених питань, пов'язаних з недостатньою розробленістю проблеми, з різними точками зору на технології планування виховної роботи в школі. Це і зумовило вибір теми дипломного дослідження.  Об'єктом дослідження є виховна робота в школі.  Предмет дослідження - технології планування виховної роботи в школі.  Мета дослідження - теоретичне обгрунтування та апробація педагогічних умов планування виховної роботи в школі.  Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:  1.Ісследовать категорії понять і форм планування виховної роботи в школі.  2.Рассмотреть основні аспекти технології колективного планування.  3. Висвітлити стан практики планування виховної роботи в школі.  4. Проаналізувати результати експериментальної роботи за технологією планування виховної роботи в школі.  Приступаючи до дослідження, ми виходимо з гіпотези, що технології планування виховної роботи в школі будуються з урахуванням індивідуальних психологічних і вікових особливостей учнів і спрямовані на виховання всебічно розвиненої особистості.  Методологічні основи дослідження: у ході дослідження використовувалася методика варіативно-модельного підходу до технології планування виховної роботи в школі, яка включає в себе такі методи і прийоми: описовий метод (прийоми спостереження, зіставлення, узагальнення), метод аналізу, метод моделювання, проектування та прогнозування педагогічних явищ і процесів.  Наукова новизна дослідження полягає в комплексному, системному, науковому підході до технології планування виховної роботи в школі.  Практична значимість роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у практиці виховної роботи в сучасній загальноосвітньої школи.  Структура роботи - дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, глосарію, списку використаної літератури, додатки. 

1. Планування виховної роботи  1.1 Призначення, функції плану. Вимоги до планування  Планування значною мірою зумовлює результати та ефективність системи виховної роботи. Цілеспрямоване та чітке планування допомагає педагогам уникнути багатьох помилок і негативних явищ. Обгрунтований план дозволяє намітити загальні перспективи і конкретні шляхи вирішення поставлених виховних завдань.  Як свідчить педагогічна практика, до плану нерідко відносяться лише як до адміністративного вимогу, а процес планування, на жаль, обмежується рамками складання та написання плану. При такому підході план, безсумнівно, носить формальний характер і не може бути орієнтиром у діяльності. Ефективність результатів, що досягаються і успіх будь-якої діяльності багато в чому залежать від того, наскільки грамотно ця діяльність планується.  Призначення плану - порядок педагогічну діяльність, забезпечити виконання таких вимог до педагогічного процесу, як планомірність і систематичність, керованість і наступність результатів. У самому загальному уявленні план - це документ, який вказує змістовні орієнтири діяльності, визначає її порядок, обсяг, часові межі. Він виконує наступні функції:  - Напрямну, визначальну, тобто конкретні напрямки і види діяльності;  - Прогнозуючу, тобто побічно відбиває задум, представляє результати через конкретні дії;  - Координуючу, організаторську, тобто, з одного боку, відображає те, яким чином, якими засобами діяльність організується і хто є її суб'єктом і об'єктом, з іншого боку, вказує порядок діяльності, її взаємозв'язок з іншими видами, а також відображає взаємодію суб'єктів діяльності, визначає її місце і час, відповідає на питання: хто, що, коли і де має робити;  - Контрольну: по-перше, сам педагог, користуючись планом, може контролювати реалізацію поставлених цілей, по-друге, за планом легко перевірити, наскільки він відповідає дійсності, більше того, рівень і якість плану в певній мірі свідчать про професійної компетентності педагога;  - Репродуктивну (відтворюючу), тобто через будь-який проміжок часу за планом можна відновити зміст і обсяг виконаної роботи »  При грамотній організації планування план стане не формальної папером, а документом, здатним захистити педагога від необгрунтованих вимог і претензій, що доводить системний підхід до організації педагогічного процесу. Тому, перш за все, необхідно ставитися до плану як до свого робочого документу, який потрібен самому педагогу, а не адміністрації, щоб діяти не хаотично, а у відповідності зі своїм задумом, цілями, можливостями та вимогами до педагогічного процесу.  План є помічником у побудові виховної роботи, якщо відповідає низці вимог [1].  1) Цілеспрямованість плану, тобто плановане зміст і форми роботи, передбачає реалізацію конкретних цілей і завдань. Кожна справа, дія повинна сприяти вирішенню поставлених завдань. Залежно від мети кожна форма роботи має свою специфіку в її використанні.  2) План орієнтований на реалізацію потреб та інтересів дітей, на їх розвиток, що передбачає врахування пропозицій школярів і батьків при плануванні, вивчення їх ціннісних орієнтації.  3) План - це результат спільної творчості педагогів, учнів, батьків.  4) План роботи передбачає зв'язок виховного процесу з життям суспільства, практичною діяльністю дітей, що означає:  а) створення умов для застосування школярами на практиці знань, отриманих на уроці, в позаурочний час;  б) відображення основних подій країни в житті колективу;  в) включення дітей в активну діяльність, перетворення навколишнього середовища,  5) Орієнтація на комплексний характер планів, що передбачає:  а) різноманітність змісту і форм роботи, спрямованих на розвиток різноманітних інтересів і здібностей дітей;  6) позитивний вплив на різні сторони, властивості особистості;  в) включення школярів у різні види діяльності;  г) цілісність впливу на свідомість, почуття, поведінка дітей.  6) План передбачає створення умов для вибору учнями різних видів, форм діяльності, своєї позиції у планованій роботі.  7) При плануванні необхідно забезпечити наступність змісту та форм діяльності: виключити невиправдане дублювання, враховувати попередній досвід, бачити перспективи в роботі.  8) Конкретність і доцільність плану, обгрунтованість планованої роботи, що передбачає врахування особливостей кожного учнівського та педагогічного колективу, рівня їх розвитку, традицій, що склалися, педагогічну обгрунтованість планованої роботи відповідно до завдань колективу.  9) Реальність і розумна насиченість плану.  Загальний хід будь-якого планування можна представити трьома етапами:  - Складання педагогами проекту плану (його контурів);  - Колективне планування (апробація, коректування, перевірка задумів педагога, збір пропозицій, ідей учнів, батьків);  - Внесення педагогом коректив у початкові задуми, проект плану з урахуванням результатів колективного планування; остаточне оформлення плану виховної роботи.  При плануванні виховної роботи необхідно враховувати:  - Результати виховної роботи та висновки, отримані в ході аналізу;  - Виховні та організаційно-педагогічні завдання;  - Матеріали, поради та рекомендації педагогічної та методичної літератури з виховної роботи;  - Передовий досвід країни, міста, школи;  - Можливості батьків, громадськості;  - Виховний потенціал соціального оточення школи, підприємств, культурних установ;  - Традиційні свята навчального року;  - Події, факти, пов'язані з життям країни, міста, села;  - Події, дати, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей;  - Традиції школи;  - Справи проводяться найближчими культурними установами;  - Пропозиції педагогів, учнів, батьків,  Види і структура планів  Плани з утримання, структура, формою дуже різноманітні. Головне - вони повинні допомагати в організації виховної роботи, бути зручними для користування, бути робочими, а не формальними документами,  У практиці складаються самі різні плани, їх можна класифікувати за різними підставами [2].  1) За охопленням змісту:  - Комплексний (загальний) план: планується діяльність в усіх її напрямках та видах. Наприклад, план виховної роботи план роботи педагога з дитячим колективом;  - Тематичний план: планується один напрям або вид діяльності, Приміром, плани роботи з батьками, план профорієнтації та інші,  - Предметний (конкретний) план: планується одне конкретну справу. План конференції,; план підготовки і проведення класного години і т. д,  2) За тривалістю планованого періоду:  - Довгостроковий (перспективний): план на тривалий період часу (рік і більше). План роботи установи на рік, план профорієнтаційної роботи з учнями старших класів (на 2 роки);  - Етапний (періодичний; план: це план середньої перспективи, коли планується якийсь певний етап далекої перспективи (чверть, півріччя);  - Короткостроковий: план найближчої перспективи, коли планується досить короткий відрізок часу (частина етапу, періоду), Приміром, план роботи на місяць, на тиждень, її декаду;  - Оперативний: плануються конкретні найближчі дії. Найбільш поширений план дня.  Перераховані види планів тісно взаємопов'язані: кожний наступний конкретизує, уточнює, коригує попередній.  3) В залежності від суб'єкта планування  - Індивідуальний планує одна людина;  - Колективний: планувати може великий колектив, частина колективу, група. Педагог може організувати колективне планування в дитячому об'єднанні. Колективний або індивідуальний підхід до планування може розглядатися і як спосіб його здійснення, тому при виборі індивідуального або колективного способу планування треба обов'язково пам'ятати про те, що суб'єкт планування повинен бути той же, що і суб'єкт реалізації плану. Практика ж показує, що одним з частих протиріч у педагогічному процесі є невідповідність між тим, хто планував, і тим, хто буде брати участь у реалізації плану,  4) За масштабом планування  - Загальношкільні плани, які передбачають участь у планованій роботи дітей різних класів, педагогів, батьків (план роботи учнівського колективу, план виховної роботи школи, план загальношкільного справи);  - Плани первинних колективів (план роботи класного колективу, клубного колективу).  Необхідно розрізняти плани роботи педагогічного колективу, спільні плани педагогів і учнів, а також плани самих дітей »Природно, що всі плани взаємопов'язані. Так, план роботи педагогів складається з урахуванням тих справ, які визначені дітьми, У плані педагогічного колективу відображена позиція вчителів по відношенню до цих справ або роль у їх підготовці: допомога, консультація для організаторів справи, методична робота з активом дітей »  Вивчення практичного досвіду показало, що в шкільному колективі складаються такі плани з виховної роботи:  - Перспективний план, розділ річного плану роботи школи «Виховна позанавчальна робота з учнівським колективом» (основний офіційний документ, яким керуються класні колективи, всі об'єднання учнів: гуртки, секції, клуби, товариства, штаби, поради і т. п.);  - Календарні плани виховної роботи з учнівським колективом на чверть або місяць, на півріччя (плани-сітки, зручні для роботи і коригування); 

- План методичної роботи з вчителями з питань виховання школярів;  - План контролю за організацією та результатами виховної роботи?  - Плани клубів, штабів, рад, музеїв та інших шкільних об'єднань;  - Перспективні плани роботи за напрямками виховання на кілька років (3, 5,10), наприклад, по естетичному вихованню чи моральному освіті;  - Плани підготовки і проведення загальношкільних справ.  У класному колективі найчастіше складають:  - План виховної роботи класного керівника (на чверть, півріччя, рік);  - План учнівського колективу;  - План роботи колективу з найважливішого напрямку на певний період (місяць, рік, кілька років), наприклад пошукова робота, робота з молодшими;  - План підготовки та проведення справи в колективі;  - План роботи творчого об'єднання, груп.  Основними і найбільш поширеними в практиці є: розділ річного плану «Позаучбова виховна робота з учнівським колективом» і план класного керівника.  Можна запропонувати наступну зразкову структуру розділу річного плану «Позаучбова виховна робота з учнівським колективом»:  1. Аналіз виховної роботи школи за минулий навчальний рік, в якому доцільно відобразити наступне:  а) результати виховної роботи (рівень вихованості, соціальності учнів, їх професійної орієнтованості, конкурентоспроможності);  б) характеристика змін, що відбулися в загальношкільному колективі (розвиток структури, відносин між учасниками педагогічного процесу, зміцнення зв'язків і традицій);  в) реалізація поставлених виховних завдань (які завдання вирішені і як, що і як вплинуло на їх рішення, причини невиконання запланованого);  г) аналіз проробленої роботи на пріоритетних напрямках роботи школи, результати та організація діяльності, досягнення, недоліки та їх причини.  2. Завдання виховної роботи на новий навчальний рік, до визначення, формулювання яких пред'являються наступні вимоги:  -Вони витікають з аналізу роботи;  -Завдання на новий навчальний рік відрізняються від завдань попереднього року;  - Вони конкретні і реальні для виконання;  - Завдання охоплюють всю плановану роботу з учнями;  - Вони враховуються при плануванні методичної роботи, контролю за виховною роботою та складанні всіх інших планів у шкільному та первинних колективах.  3. Зміст і форми роботи з учнівським колективом.  Цей розділ може мати різну структуру. У ньому доцільно виділити кілька підрозділів, взявши за основу напрямки роботи, види діяльності або завдання виховної роботи (наприклад, див. табл.1 Додаток).  Доцільна і використовується в практиці така структура плану, яка передбачає планування роботи не тільки з учнями, але також з педагогами та батьками (наприклад, див. табл. 2 Додаток).  Поряд з планами педагогів важливо складати і план учнівського колективу, школи, який доступний для знайомства і використання всіма дітьми.  Важливо, щоб структура плану дозволяла бачити цілі і завдання роботи, поточні та перспективні справи, вносити корективи і зміни, а також відбивала взаємодія учасників педагогічного процесу.  Структура і форма плану класного керівника можуть бути різноманітними, головне, щоб вони були зручні для роботи та оперативної коригування.  Може бути запропонована наступна структура плану:  1. Аналіз виховної роботи у класі за минулий період.  2. Завдання виховної роботи на новий навчальний рік.  3. Робота з колективом учнів.  4. Взаємодія з педагогічним колективом.  5. Робота з сім'єю, громадськістю.  Загальноприйнятою форми і структури плану виховної роботи класного керівника не може бути. Педагогу необхідно творчо підійти до складання плану, враховуючи особливості класного колективу, умови школи, а також досвід своєї роботи. У практиці існує кілька варіантів форм планів, кожна з яких володіє певними перевагами і недоліками.  Дана форма передбачає з'єднання в собі перспективного, календарного та поточного планування. При оформленні плану в зошиті на кожного тижня відводиться один розворот аркуша. Це дозволяє передбачити основні справи на весь рік і в той же час вносити по ходу роботи доповнення та зміни.  Доцільно складання плану індивідуальної роботи з учнями, що можливо, якщо класний вихователь є звільненим від навчальної роботи, займає повну ставку педагога і має час для цілеспрямованої роботи з кожною дитиною.  Приступаючи до планування, необхідно пам'ятати про те, що цей процес тривалий, не закінчується написанням річного плану, а триває протягом року. Тільки при такому підході план допоможе керувати діяльністю. Планування, навіть якщо здійснюється колективно, - процес індивідуального осмислення своєї діяльності і творчого її конструювання, оскільки неможливо результативно організовувати діяльність по чужих програмами і планами. Планувати можна по-різному, виходячи з різних особливостей, які впливають на цей процес [3]  1.2 Організація планування виховної роботи в школі  Загальний алгоритм будь-якого планування педагога можна представити наступним чином:  1 крок - визначення предмета планування. Спочатку треба відповісти на запитання: що необхідно спланувати (всю діяльність, якийсь напрямок, конкретну справу)?  2 крок - визначення тимчасового періоду: який період часу необхідно спланувати (рік, чверть, місяць і т. д.).  3 крок - структурування предмета планування. Те, що планується, необхідно розділити на можливі складові частини (виділити напрямки або види діяльності, вичленувати змістовні і тематичні блоки), тобто як би представити ідеальний образ планованого, а потім відібрати потрібне і реальне. Для того щоб спланувати роботу на рік, потрібно продумати, з чого вся діяльність буде складатися, і виділити всі можливі напрямки і види: навчальний процес, внеучебную діяльність, діагностику результатів і колективу, роботу з батьками, взаємодія з іншими педагогами та колективами і т. д. Якщо необхідно спланувати заняття, тоді потрібно представити, з яких спільних блоків може складатися будь-яке заняття, тобто скласти набір (як можна більш широкий) різноманітних блоків. Структурування допомагає зробити план реалістичним, відібрати найбільш ефективні засоби і способи роботи, уникнути глобальності і розпливчастості.  4 крок - аналіз результатів та наявного стану (колективу, діяльності, підрозділи, установи і т. д.).  Структурування допоможе відповісти на питання: яка інформація, які знання необхідні, щоб спланувати свою роботу? Приміром, щоб спланувати виховний процес, необхідно знати вік учнів, їхній рівень, соціальний стан, інтереси, здібності, індивідуальні особливості. Необхідно знати умови, в яких педагог буде працювати, специфіку установи та освітнього процесу; крім того педагог повинен усвідомлювати свій власний професійний рівень., На даному етапі планує свою діяльність повинен визначити напрямки аналізу і здійснити його.  По суті, аналіз не є кроком у плануванні, це самостійний вид педагогічної діяльності, який також спеціально планується і організується, як і інші. Аналіз готує базу для планування всієї діяльності і передбачає планування.  5 крок - узагальнення результатів аналізу. Це логічне завершення попереднього кроку, в результаті якого повинен скластися образ діяльності, її особливостей, тобто визначається база даних - відправна точка для моделювання діяльності.  6 крок - цілепокладання. Саме при цілепокладання здійснюється початковий прогноз результатів: заради чого, на що працювати, що хотілося б отримати в результаті.  7 крок - колективне планування, яке передбачає включення в процес спільного пошуку ідей, пропозицій всіх, хто причетний до планованої роботі.  8 крок - вибір засобів досягнення поставлених цілей, розв'язання завдань, способів відстеження та оцінки результатів. На даному етапі відбираються зміст, методи, технології, що дозволяють вирішити поставлені завдання; визначаються взаємозв'язку з тими, хто може допомогти в досягненні результатів. Прогноз триває, результати уточнюються, конкретизуються, вибираються способи їх контролю та оцінки.  9 крок - розподіл подій у часі. У залежності від того, який відрізок часу планується, визначаються етапи, періоди, дати; вибудовується логіка справ і подій.  10 крок - оформлення (написання) плану. Досвідчені педагоги та керівники планують відразу на папері і «начисто». Але детально, логічно, точно, коротко, конкретно можна викласти свої дії на папері тільки тоді, коли вони осмислені. Тому не слід з легкістю вибирати форму і тут же її заповнювати.  Загальний алгоритм планування підходить для будь-якого виду діяльності, для будь-якого типу плану, для будь-якого відрізка часу. Для того щоб отримати задуманий результат, процес планування повинен бути безперервним, систематичним, тоді викладений алгоритм повториться кілька разів: при перспективному плануванні (на рік і більше), при періодичному плануванні (на чверть, півріччя), при короткостроковому (на місяць і менше) , при оперативному, поточному (плануванні дня, конкретної справи).  Для цього необхідно визначити систематичність аналізу та планування конкретно по термінах і закласти ці види діяльності в план (як би «планування планування»),  По суті, планування є процес моделювання своєї діяльності на певний період часу (або якогось напрямку, виду діяльності), коли педагог представляє подумки модель своєї роботи: змістовну, організаційну, структурну. Тому всі кроки можна об'єднати в кілька етапів планування:  1) підготовчий: визначення предмета і відрізка часу, структурування предмета;  2) аналітичний: аналіз результатів та наявного досвіду, діагностика, узагальнення результатів аналізу;  3) моделюючий: цілепокладання, колективне планування, вибір змісту і засобів, прогноз результатів, розподіл подій у часі;  4) заключний (оформлювальний): вибір структури плану і його оформлення.  Звичайно ж, у різних ситуаціях загальний алгоритм може варіюватися: звужуватися, розширюватися, деталізуватися. Це залежить, перш за все, від того, хто планує (досвід, знання, вміння, рівень), і від умов, в яких протікає процес планування (наприклад, є жорсткі адміністративні вимоги до форм планів, до їх змісту і т. д.) . Наприклад, педагог-новачок: він до кінця не знає специфіки установи, освітнього процесу в ньому; не знає, які діти до нього прийдуть займатися, і т. д. Природно, що йому важко буде структурувати предмет планування, навіть складно його визначити. Отже, спочатку значний час у нього займуть підготовчий і аналітичний етапи, а потім всі інші, коли він вивчить специфіку заснування та діяльності, їх умови, збере всю необхідну інформацію.  План-важлива передумова успіху у вихованні школярів у тому випадку, коли він є підсумком колективного спільної творчості, пошуку педагогів і учнів, коли в основі процесу планування лежить тісна взаємодія, зацікавлена ​​співпраця вихователів і вихованців, старших і молодших.  У процесі планування педагогічний та учнівський колективи знаходяться в нерівних положеннях. На їх відносинах істотно позначаються відмінності соціального статусу і життєвого досвіду, неоднаковий рівень підготовленості до планування. Цим обумовлена ​​керівна роль педагогів (у прихованій або відкритій формі).  Педагогічний колектив забезпечує реалізацію вищевикладених вимог до планування, без яких не може правильно і цілеспрямовано здійснюватися планування і врахувати які не завжди можуть самі школярі. Педагоги здатні передбачати далекі перспективи і магістральні шляхи розвитку системи виховної роботи, врахувати можливості батьків і громадськості, зміни, які очікуються в оточенні школи. Вони продумують координацію зусиль педагогічного та учнівського колективів у досягненні поставлених завдань. Педагоги допомагають школярам ознайомитися з передовим досвідом роботи школи, району, міста, країни, передбачають збереження та розвиток традицій у колективі, надають планом і планування ідейну спрямованість [4].  Керівна роль педагогів у процесі планування не означає, що дітям відведено пасивну роль виконавців. У міру розвитку колективу та учнів частина організаторських функцій передається активу школярів, органам самоврядування дітей; інформація, отримана від школярів, часто є визначальною при висуванні перспектив, виборі змісту і форм роботи, вносить суттєві корективи у задуми педагогів, так як всі виховні впливи повинні бути зорієнтовані на дітей - враховувати і розвивати їх потреби та інтереси.  У процесі планування педагоги та учні виявляють і вдосконалюють своє уявлення про зміст діяльності, краще пізнають один одного, що є найважливішою умовою їх подальшої взаємодії та співпраці. Дорослим важче будувати взаємини з дітьми, якщо відсутня або неправильно організовується їх спільна робота при плануванні. При педагогічно грамотному взаємодії створюються сприятливі умови для прояву та формування в учнів активної позиції в реалізації наміченого. Діти набувають аналітичні, конструктивні організаторські вміння і навички, вчаться відповідальності та самостійності у прийнятті та виконанні планів.  Необхідність і важливість взаємодії педагогів і учнів у процесі планування зумовлені також тим, що знання та досвід дорослих доповнюються нестандартністю, оригінальністю рішень дітей,  Залежно від умов взаємодія педагогічного та учнівського колективів в процесі планування виховної роботи може проходити на декількох рівнях:  1 рівень - педагоги залучають учнів до планування;  2 рівень - спільне планування педагогів і дітей:  3 рівень - педагоги допомагають школярам у плануванні На всіх рівнях взаємодія передбачає участь дітей (з різним ступенем активності) в аналізі виховної роботи, висунення завдань, доборі змісту та форм роботи, обговоренні планів.  Характер і рівень взаємодії педагогів і учнів залежать від багатьох обставин. Відзначимо найбільш істотні з них.  Перш за все, позиції педагогів, можливості участі дітей у плануванні змінюються з віком учнів. Досвід показує, що в плануванні колективної діяльності можуть брати участь діти з першого року навчання в школі. Володіння правильною методикою дозволяє вчителю спочатку залучити дітей до обговорення плану зрозумілого і цікавого справи, а до третього класу під керівництвом педагога школярі здатні спланувати комплекс взаємопов'язаних справ на певний період. Головне завдання педагогів початкової школи - розвинути у дітей інтерес і потребу до колективного пошуку, навчити їх спільної роботи в процесі планування. Поступово від класу до класу вплив педагогів стає більш прихованим. Організатором планування стає актив школярів, спочатку підготовлений і що направляється вчителем, а потім чинний самостійно, У старших класах педагоги в основному є учасниками роботи або порадниками »Старшокласники стають організаторами планування в різновікових молодших класах.  Однак у практиці можливі ситуації, коли учні старших класів нездатні організувати планування навіть конкретних справ. Отже, характер і рівень взаємодії педагогів і школярів в процесі планування істотно залежать не тільки від вікових можливостей дітей, але і від попереднього досвіду школярів, рівня їх підготовленості до самостійних дій, складності, ступеня новизни майбутньої справи або проблеми, яку треба буде вирішувати. Так, один з ефективних прийомів включення дітей у планування, коли в учнів немає досвіду роботи на якому-небудь напрямку або для них характерний низький рівень самостійності, - вибір рішення з кількох варіантів, запропонованих дорослими. З накопиченням досвіду роботи школярам не потрібні зразки педагогів, так як діти їх знаходять або створюють самі. Отже, змінюється і роль педагога: від автора, творця можливих варіантів, до опонента планів, що з'явилися в процесі колективного пошуку дітей.  На взаємини педагогів і дітей в процесі планування впливає морально-психологічний клімат колективу, громадську думку, норми поведінки, прийняті в колективі, емоційний настрій дітей.  У шкільному колективі функціонують різні колективи та об'єднання дітей: класи, поради, клуби, гуртки. Кожен колектив відрізняється характером входження в нього школярів. По-різному будуються відносини дорослих і дітей у цих колективах, взаємодія педагогів і учнів у процесі планування. Так, при плануванні роботи, справ в учнівському колективі педагог може бути безпосереднім організатором, активним учасником, ведучим цієї колективної діяльності, тобто залежно від умов допустимі всі рівні взаємодії педагогів і дітей в процесі планування. У клубі школярі самі планують свою роботу і справи, а педагоги приховано, непомітно направляють цей процес: виступають в якості порадників, помічників, а в період підготовки до планування ненав'язливо проводять свої ідеї через актив. У цьому випадку правомірно орієнтуватися на третій рівень взаємодії педагогів і дітей в процесі планування.  Зміст, форми, методи, характер взаємодії дорослих і школярів залежать від виду планування. Можливості масового і активної участі дітей, роль педагогів, рівень взаємодії педагогів і школярів відрізняються при плануванні перспективному (в основному 1-й рівень взаємодії) і поточному (можливі всі рівні), в шкільному колективі та первинному при плануванні роботи на якому-небудь напрямку або конкретної справи.  Якщо говорити про загальношкільному колективі, то на рівень і характер взаємодії дорослих і дітей у процесі планування впливає наповнюваність і кількість класів у школі. Так, розвиток взаємодії успішніше здійснюється в умовах нечисленної школи. Тут легше, як показує практика, забезпечити співпрацю всіх дорослих і дітей, старших і молодших в процесі перспективного та поточного планування роботи школи, конкретних загальношкільних справ.  Різноманіття ситуацій, що виникають при плануванні, умов, обставин, що впливають на характер взаємодії дорослих і дітей, вимагає від педагогів високого рівня педагогічної майстерності, а також знання і володіння методикою організації взаємодії педагогів і школярів в процесі планування.  Підсумок, показник ефективності успіху цієї взаємодії можна коротко сформулювати так: школярі включили в план те, що їм хотілося, але не захотіли вони саме того, що вважали за доцільне педагоги.  Можна запропонувати педагогам наступні способи проведення своїх задумів, ідей у ​​процесі планування:  а) попередня роз'яснювальна та підготовча робота з лідерами, авторитетними в колективі учнями, з якими проговорюються можливі варіанти ідей і задумів;  б) виступ перед учасниками планування учня чи дорослого, який був учасником чи очевидцем важливою для колективу ідеї, форми роботи;  в) організація відвідування, зустрічі з колективом, де апробовано, реалізується необхідна і педагогічно доцільна ідея;  г) створення проблемної ситуації, яка виводить дітей, батьків на потрібне рішення, необхідну для колективу ідею;  д) вибір варіанта, ідеї, форми, засоби з декількох запропонованих та обгрунтованих педагогом;  е) включення (впровадження) педагога у роботу творчих пошукових груп «на рівних»;  ж) конкурс на кращу пропозицію до плану, створення «банку ідей», коли педагог може внести і свою ідею як рядовий учасник пошуку;  з) узагальнення та інтеграція педагогом ідей, висловлених дітьми, батьками, коли педагог ненав'язливо включає і свою ідею в узагальнений варіант;  і) підказують, проблемні питання в ході обговорення плану;  к) проведення «акта добровольців» з організації будь-якого справи, після чого добровольці стають провідниками ідей в колективі;  л) читання і обговорення літератури, яка може підказати потрібну ідею, задум;  м) аналіз справи, в ході якого при відповідних акцентах і спеціально поставлених питаннях учні і батьки виходять на потрібну ідею.  Процес колективного планування виховної роботи в школі на навчальний рік можна представити наступними етапами.  1 етап - аналіз досвіду роботи, осмислення його результатів, того, що досягнуто в розвитку особистості і колективу. На цьому етапі можна виділити дві стадії: збір інформації та її обробка.  2 етап - визначення та формулювання виховних завдань. Він нерозривно пов'язаний з першим, так як в ході аналітичної роботи визначаються і остаточно формулюються завдання. У ряді шкіл на збір представників класних колективів організується колективна «мозкова атака» з аналізу роботи та формулюванні завдань шкільного колективу на наступний рік. Дуже важливо на даному етапі, щоб завдання виховної роботи, що стоять перед педагогами, трансформувалися в завдання всього учнівського колективу.  3 етап - колективний пошук корисних справ, правильних дій, які можуть забезпечити досягнення позитивних результатів, виконання наміченого. Пошук справ проводиться на різних рівнях і напрямках: загальношкільні (ключові) справи; зміст і форми роботи клубів, штабів, гуртків; шкільні свята та об'єкти повсякденної турботи; справи на радість собі та іншим. Використовують такі прийоми залучення всіх членів колективу до пошуку: «розвідка» корисних справ, конкурс на кращу пропозицію до плану, «скарбничка» пропозицій, аукціон ідей, знайомство з досвідом інших шкіл, огляд цікавих справ колективів,анкетування та ін  Головна турбота - направити школярів на пошук потрібних і корисних справ, які відповідають поставленим завданням, підказати такі справи. У ході пошуку педагоги допомагають дітям відібрати найважливіші справи, спонукають школярів до осмислення доцільності своїх пропозицій для колективу, інших людей, задаючи питання: чому? що це дасть? кому принесемо користь?  Дорослі регулюють відносини між пошуковими групами, допомагають кожному школяреві проявити себе, відчути свій внесок у народження колективного плану.  Учні, педагоги, батьки беруть участь перш за все у визначенні головних, ключових справ, в пошуку яких об'єднуються зусилля всіх. Ці справи виявляються під час колективного планування на зборі активу, де учні висувають не тільки свої пропозиції, але і виражають інтереси первинних колективів і об'єднань, будучи їх представниками.  Обговорюються також перспективи на різних напрямках роботи школи, в клубах, штабах, гуртках. Зразкові питання для такого колективного обговорення: головні завдання в роботі на наступний рік; пропозиції щодо участі об'єднання в ключових справах шкільного колективу; співпрацю з іншими колективами та об'єднаннями; справи для молодших школярів, на користь оточуючим людям; зміст і форми роботи в об'єднанні.  Перші три етапи колективного планування можуть бути організовані у формі Дня творчості і пошуку.  4 етап - відбір змісту і форм роботи, узагальнення пропозицій членів колективу та складання проекту плану виховної роботи. Доцільно оформити проект у вигляді план-сітки, щоб легше було уявити завантаженість плану, розподіл справ за часом. Така форма зручна і для ознайомлення з проектом інших членів колективу. Складають план педагоги під керівництвом заступника директора школи, залучаючи актив учнів, погоджуючи з ними організаційні питання.  5 етап - обговорення та затвердження плану виховної роботи з учнівським колективом на педраді.  6 етап - складання планів, які забезпечують виконання поставлених завдань в галузі виховання школярів та реалізації наміченої роботи з учнівським колективом. Це план методичної роботи з учителями, навчання учнівського активу, план контролю за виховною роботою, плани нарад, зборів, педрад і т. д, У створенні таких планів беруть участь всі члени педагогічного колективу, активу учнів.  7 етап - обговорення та затвердження плану роботи учнівського колективу на зборі (зборах) всіх дітей або конференції за участю представників первинних колективів.  8 етап - планування у первинних колективах з урахуванням загальношкільного плану.  Відзначимо, що виділення цих етапів вельми умовно. У реальній практиці деякі з них збігаються, тісно взаємопов'язані і супроводжують один одного. Процес планування виховної роботи на навчальний рік протікає в період з березня - квітня до кінця вересня. Планування виховної роботи в школі тісно взаємопов'язане з плануванням у класних колективах. 

2. Етапи планування роботи в класному колективі  Приблизні етапи планування виховної роботи в класному колективі на навчальний рік можна представити таким чином.  1. Колективний аналіз виховної діяльності класу з залученням батьків, всіх учнів та визначення завдань на наступний рік - квітень - травень  2. Складання аналізу виховної роботи класним керівником і формулювання завдань виховання - початок червня.  3. Складання попереднього варіанту плану виховної роботи з урахуванням виховних та організаційно-педагогічних завдань - червень.  4. Колективне планування виховної роботи в учнівському і батьківське колективі, організоване класним керівником, - 1-3-й тиждень вересня.  4.1. Знайомство учнів з подіями в країні в черговому році, досвідом і формами участі дітей у різних справах, огляд подій шкільного життя.  4.2. Збір пропозицій до плану роботи:  - Пошук корисних справ творчими групами (справи для нас самих, для згуртування колективу; справи для молодших, у співдружності з молодшими; справи на користь оточуючим людям, для школи; спільні справи з батьками);  - Конкурс на кращу пропозицію справи на користь і радість оточуючим людям за результатами «розвідки» корисних справ;  анкетування (які справи минулого року особливо сподобалися і чому? Які справи згуртують, сдружат наш колектив? Кому і як може принести користь, радість наш колектив?);  - Пропозиції відповідальних за конкретні ділянки роботи колективу.  4.3. Визначення або уточнення тематики класних виховних годин, запропонованих класним керівником (анкета, колективне обговорення).  4.4. Гра «Інтерес». Етапи гри:  а) пропонується написати на листочках перелік своїх захоплень, улюблених занять;  б) діти по черзі виходять до дошки і фіксують свої захоплення; складається список улюблених занять учнів класу;  в) учні добровільно об'єднуються в групи з урахуванням цих захоплень і готують подання групи (реклама свого улюбленого заняття);  г) кожна група складає план _справ? дій з метою пропаганди свого захоплення і залучення до цього виду заняття однокласників, учнів інших класів і молодших школярів;  д) групи захищають свої проекти, плани, йде обговорення пропозицій групи і відбір ідей до плану роботи класного колективу.  4.5. Обговорення змісту, форм роботи з батьками та дітьми на батьківських зборах.  4.6.Обработка пропозицій дітей і батьків класним керівником, активом школярів та батьків,  4.7. Обговорення виховних завдань, складання проекту плану на зборі активу батьків і учнів.  4.8. Знайомство з проектом плану всього колективу.  4.9. Збір-старт з планування роботи колективу:  - Повідомлення про виконану роботу зі збору пропозицій до плану, про участь школярів у пошуку _справ? Відборі цих справ активом класу;  - Колективне обговорення виховних завдань на новий рік (актив обгрунтовує свій варіант завдань колективу, йде обговорення цього варіанта по групах і виробляється рішення);  - Обговорення проекту плану на чверть (півріччя): заслуховуються думки груп про доцільність планів в цілому, про головні справах колективу, уточнюється відповідність їх завданням колективу, обговорюється участь у загальношкільних справах, виробляється рішення;  - Вибір відповідальних за проведення справ;  - Вибори ради справи для підготовки найближчого колективного справи.  Рекомендації по колективному планування представлені в узагальненому варіанті. Дотримання етапів, постановка питань, сфери пошуку, методичні прийоми істотно залежать від віку і досвіду учнів.  Доцільно організувати спільну роботу дітей і батьків на етапі планування, тому можливе проведення загального збору батьків і учнів з обговорення спільного плану.  5. Складання плану класного керівника, конкретизація його попереднього варіанту, внесення коректив з урахуванням матеріалів колективного планування, плану учнівського колективу.  Схематично процес планування в школі та класних колективах представлений в таблиці 3 (див. Додаток). 

31-1.Виховна робота класного керівника - робота творча. Успіх її залежить від педагогічної майстерності вихователя, від знання їм індивідуальних особливостей своїх вихованців, від виховних і педагогічних завдань колективу. План - це засіб підвищення якості виховної роботи класного керівника (вихователя). Він має бути глибоким за змістом, коротким і конкретним за змістом. Діяльність класного керівника не повинна зводитися до роботи «заради плану». Головна мета діяльності - надати оперативну допомогу дітям у вирішенні їхніх індивідуальних проблем, пов'язаних з фізичним і психічним здоров'ям, соціальним та економічним становищем, успішним просуванням у навчанні, у прийнятті шкільних правил, з їх самовизначенням у життя.  Робота над планом починається з визначення основних завдань виховного процесу; він складається з урахуванням віку учнів і відображає різні напрямки діяльності класного керівника.  Форма плану може бути самою різною, скласти її можна на чверть, півріччя, рік ... Щоб план був «живим», «дієвим», бажано робити відмітки про виконання наміченого, вносити зміни та доповнення.  Проведене дослідження технологій планування виховної роботи в школі приводить нас до наступних висновків:  Планування дозволяє значно зменшити частку невизначеності в розвитку педагогічної ситуації, забезпечити наступність сьогоднішніх і завтрашніх дій, а також упорядкувати протікання процесів навчання і виховання школярів.  Технологія планування повинна враховувати, що клас - це «живий» організм, в якому змінюються інтереси, потреби, ціннісні установки дітей і дорослих, коректуються міжособистісні емоційно-психологічні та ділові відносини, з'являються нові контакти з навколишнім соціальним і природним середовищем. Тому основною умовою складання плану є його орієнтація на вікові та психічні особливості учнів того чи іншого класу, а також на бажання та можливості дітей.  Складність і багатогранність роботи класного керівника обумовлюють необхідність її глибокого аналізу та продуманого планування.  При плануванні виховної роботи класний керівник повинен виходити з таких положень:  - Передбачити різноманітні заходи та види робіт, які сприяли б всебічному розвитку учнів;  - Включати вихованців у діяльність (пізнавальну, патріотичну, трудову, художньо-естетичну, спортивно-оздоровчу);  - Система позакласної виховної роботи повинна бути підпорядкована організації, виховання та розвитку учнівського колективу;  - Виділити ту або іншу провідну виховне завдання і намітити заходи щодо її вирішення;  - План повинен містити положення, спрямовані на узгодженість виховних зусиль класного керівника, вчителів, які працюють у класі, і батьків.  Вибір варіанту плану залежить:  - Від теоретичних уявлень учителя про сутність, закономірності і ролі виховання у розвитку особистості дитини;  - Від сформованих у педагогічному колективі школи традицій планування й організації виховної діяльності;  - Від особистого і чужого педагогічного досвіду класного наставника.  - Від вікових та психологічних особливостей учнів.  Зазначені положення враховуються при визначенні мети і завдань, етапів і передбачуваних результатів планованої виховної діяльності.  Розвиток повноцінної особистості неможливе без залучення її в різні види діяльності, тому виховна робота в школі повинна бути спрямована на формування взаємовідносин із суспільством, оточуючими людьми, однолітками, природою і з самим собою. Отже, при плануванні виховної роботи основними напрямками повинні бути відвідування музеїв, пам'ятників архітектури, різні форми взаємодії між дітьми (конкурси, змагання, ігри). 

Колективна форма виховної роботи повинна складатися з бажань і можливостей кожного члена класу. Це визначило основна вимога до технології планування виховної роботи - орієнтація на індивідуальні особливості дитини, що зумовило включення до технології планування таких дій педагога, як аналіз, діагностику, моделювання, прогнозування.  Виховна робота в школі, в класі здійснюється через зміст освіти, але не менш важливе значення має позакласна та позашкільна педагогічна робота. Аналіз педагогічної практики свідчить про те, що в багатьох школах керівники та вчителі відчувають труднощі в плануванні виховної роботи. 

32.Аналіз педагогічної літератури і практики свідчить, що молоді вчителі найбільше труднощів зустрічають в організації виховної роботи в школі. Це, перш за все, пов'язане з недостатніми знаннями теорії і методики виховної роботи і відсутністю педагогічних умінь планувати й організовувати виховну роботу. Подолання цих недоліків полягає не лише в більш якісному засвоєнні педагогічної теорії, але й в оволодінні комплексом послідовних і цілеспрямованих дій, спрямо­ваних на організацію виховної діяльності. Поза практичною діяльніс­тю подолати ці труднощі неможливо.

Поняття "форма", "форма організації навчального процесу" подано в темі 13.

Форми виховання (виховної роботи) – це варіанти організації конкретного виховного процесу; композиційна побудова виховного заходу. Вони завжди взаємопов'язані зі змістом.

В педагогічній літературі і шкільній практиці інколи використо­вують поняття: "організаційні форми виховання", "виховні справи", "колективні творчі справи". При цьому також мають на увазі спроби організації виховного процесу, спроби доцільної організації колектив­ної та індивідуальної діяльності учнів. Широке розповсюдження одержало й визначення поняття "виховний захід".

Виховний захід – це організована дія колективу, спрямована на досягнення якої-небудь мети.

Певний формалізм у вихованні, що домінує тривалий час у шко­лі, викликав негативне ставлення до терміну "захід", бо він, як прави­ло, означає виставу, де єдиною активною людиною фігурував учитель. Між тим, це поняття може мати право на існування, якщо в процесі здійснення виховних дій у певній формі (захід) відбувається серія підготовлених і взаємопов'язаних дій, які заздалегідь сплановані і спрямовані на реалізацію виховної мети і, в процесі яких, в учнів формуються передбачувані новоутворення або розвиваються раніше набуті. В процесі їх колективного планування, підготовки і проведен­ня, створюється обстановка спільної творчості, пошуку спільної коле­ктивної справи, радісного чекання і переживання. Це сприяє розвитку особистості, колективу, колективних стосунків.

Виховний захід повинен реалізуватися як цілеспрямована взає­модія вчителя (класного керівника, вихователя) з кожним учнем, дитячим колективом в цілому, спрямована на вирішення визначених виховних завдань. У цьому випадку саме виховний захід є формою виховної діяльності, в якій цілеспрямовано поєднані окремі спроби її організації, що містять у собі мету, завдання, зміст, методи, засоби і прийоми.

В процесі цієї діяльності цілеспрямовано створюються такі ви­ховні ситуації в життєдіяльності колективу, які своїм змістом та емо­ційними виявами діють на особистість учня і тим самим сприяють вирішенню виховних завдань. Роль учителя (класного керівника, вихователя) – науково обґрунтовано керувати цим процесом, цілесп­рямовано створювати і конструювати ситуації, які є складовими клі­тинами виховного заходу.

Як відзначає І.П.Підласий: "Виховний захід — це сукупність різ­номанітних виховних впливів з відповідними матеріальними і духовни­ми умовами, що підпорядковані єдиній комплексній виховній меті, таких, що взаємодіють між собою і утворюють єдине ціле" [29. -Кн. 2, 146]. Система виховних заходів утворює виховний процес, подібно до того, як процес навчання складається з окремих уроків. Виховний захід – це відрізок виховного процесу.

Однак, останнім часом багато педагогів відзначають невідповід­ність цього поняття фактичній сутності виховної роботи; "захід" – передбачає певну фрагментарність, розрізненість педагогічних дій, несумісність з комплексним підходом. Процес виховання, що має характер формально пов'язаних між собою виховних заходів, компа­ній, не може бути успішним.

На думку І.П.Підласого, системність, комплексність, послідов­ність, неперервність виховання краще передає поняття "виховні спра­ви", якому останнім часом надають перевагу теоретики і практики. Виховна справа – це вид (форма) організації і здійснення конкретної діяльності вихованців. Головною і найсуттєвішою рисою виховної справи є необхідність, корисність, реалізацію. Виховний процес скла­дається з ланок неперервних виховних справ.

Виховні справи мають колективний і творчий характер і нази­ваються колективними виховними справами (КВС) або колективними творчими справами (КТС). Колективні творчі справи, як відзначає один з їх засновників І.П.Іванов, – це спосіб організації яскравого, сповненого працею і грою, творчістю і товариськістю, мрією і радістю життя і, разом з тим, найважливіший виховний захід. У виховних справах зливаються форми, засоби і способи взаємодії вихователів і вихованців.

Основою виховних справ слугують два підходи – діяльнісний і комплексний. Перший потребує організації різноманітних видів діяль­ності школярів: пізнавальної, трудової, громадської, художньої, спор­тивної, ціннісно-орієнтаційної і вільного спілкування, а другий – органічного поєднання всіх видів діяльності. Діяльнісний підхід вка­зує напрямок виховання, а комплексний визначає характер його зміс­ту.

У будь-якій виховній справі виділяють наступні етапи: 1) визна­чення мети і завдань (аналіз ситуації, формування домінуючої і допо­міжних виховних завдань); 2) планування; 3) організація і підготовка; 4) безпосередня організація справи; 5) аналіз досягнутих результатів. Ці етапи визначають основні дії педагога при організації виховного процесу.

Кожна з форм виховної роботи вирішує цілком певні виховні за­вдання, використовуючи при цьому ті чи інші важелі розвитку особи­стості, інтереси та потреби школяра, формує на цій основі ті чи інші якості та вміння.

У процесі виховання форми виховної роботи повинні функціо­нувати в міцній взаємодії і забезпечувати досягнення єдиної мети. При цьому кожна з форм виховання передбачає єдність загального, особ­ливого і одиничного.

Загальне обумовлене тим, що всі форми виховної роботи спря­мовані на досягнення загальної мети — виховання та розвиток школя­рів. Спільність умов і мети визначає і спільність різноманітних форм виховної роботи – всі вони ґрунтуються на основі поваги до особис­тості, що виховується, визнання її індивідуальності, прав і свобод; спираються на потенційні індивідуальні можливості, внутрішню активність школяра в процесі його формування.

Особливе полягає в тому, що ті чи інші форми виховної роботи, як правило, здійснюються переважно в певному середовищі життєдія­льності школяра (навчальний процес, позакласна робота, краєзнавст­во, туризм).

Специфічне, неповторне в організації і здійсненні виховної дія­льності передбачає одиничне у змісті конкретної форми виховної роботи.

Осмислення одиничного і специфічного в змісті форм виховної роботи має важливе значення для планування та організації виховної роботи в школі. Це допомагає адекватно визначити місце кожної з цих форм у побудові єдиної системи виховання учнів, повніше й ширше використовувати можливості цієї форми, подолати практику дублю­вання та повторюваності форм виховної роботи, які ще зустрічаються. Це дозволяє визначити їх найбільш оптимальне поєднання, багато­гранність форм, варіативність та ускладнення однієї й тієї ж форми. При цьому варто враховувати, що специфіка форми виховної роботи обумовлена тим, що кожна з них організує специфічну суспільно-цінну діяльність школяра і вони не повторюють одна одну, а доповнюють. Кожна із них спрямована на задоволення, розвиток певних здібностей та інтересів особистості школяра. Специфіка форми полягає в тому, що саме у властивій їй організаційній діяльності з найбільшою повно­тою можуть бути реалізовані інтереси і потреби учнів.

Багатогранність форм виховної роботи, їх система відповідають багатогранності внутрішнього світу особистості, її всебічному розвит­ку.

В педагогічній літературі немає єдиного підходу до класифікації форм виховної роботи. Найбільш поширеною є класифікація організа­ційних форм виховання в залежності від того, як організовані учні: масові форми (участь всього класу), гурткова (групова) форма та індивідуальна.

Заслуговує на увагу підхід до визначення форм виховної діяль­ності, пов'язаної з напрямами виховної роботи класного керівника (вихователя). Наприклад, організації пізнавальної діяльності учнів найбільше відповідають такі форми: вікторина, аукціон знань, "Що? Де? Коли?", конкурс проектів, конкурс ерудитів, інтелектуальний конкурс, ділові ігри, турнір риторів, наукові конференції учнів, кон­курс винахідників та фантазерів, різноманітні форми роботи з кни­гою (читацькі конференції та ін.), усний журнал "Вчись учитись" та ін.

При реалізації завдань морального виховання і самовиховання широко використовуються такі форми: круглий стіл, прес-конференції, диспути, вечори запитань та відповідей, бесіди на етичні теми, про самовиховання, огляд літератури з різноманітних питань, літерату­рно-музичні композиції, акції милосердя, пошукова діяльність та ін.

Практика свідчить, що діяльності, пов'язаній з профорієнтаці­єю учнів, найбільше сприяють такі форми: зустрічі з представниками різних професій, екскурсії на виробництво, гра-конкурс "Чия професія краща?", "Як вибрати професію?", "У світі професій" та ін.

При організації естетичного виховання широко використову­ються: літературні та музичні вечори, "Час поезії", екскурсії в музеї та на виставки,прогулянки на природу, бесіди про музику та живопис, "Вчись цінувати красу рідної природи", шкільні дискотеки, свята мистецтв, огляди журналів, випуск рукописних журналів.

При організації фізичного виховання широко використовуються: ігри типу "Веселі старти", малі олімпійські ігри, туристичні походи та естафети, зустрічі з представниками різних видів спорту, спор­тивні вечори, бесіди про гігієну, здоров'я та фізичну культуру.

Вчителю варто пам'ятати, що одна й та ж форма може вирішу­вати декілька виховних завдань. Все залежить від її змістового компо­ненту. Наприклад, бесіда або літературно-музична композиція, при­свячена сьомій симфонії Д. Шостаковича – це не тільки розповідь про видатного композитора, але й про подвиг захисників міста-героя Ленінграда, про патріотизм народів колишнього Радянського Союзу в роки Великої Вітчизняної війни 1941 -1945 pp.

Складні й багатогранні завдання виховання можна вирішити тільки шляхом комплексного використання різноманітних форм орга­нізації виховного процесу. Чим різноманітніші за змістом форми організації виховного процесу, тим він ефективніший. Цю позицію чітко охарактеризував А.С.Макаренко. Він радив учителям пам'ятати, що організаційна форма сама собою не може бути ні хорошою, ні поганою.

Яка б форма виховання школярів не вибиралася вчителями, не можна обійтися без бесіди, розумного проникливого слова. Воно повинно бути змістовним, дохідливим, емоційним, палким, перекон­ливим і обов'язково пов'язаним з діяльністю, з практичною, конкрет­ною справою самих учнів. Дуже влучно про значення слова вчителя сказав В.О.Сухомлинський: "Як не можна виховати працелюбство самими словами про працю, так не можна виховати його без серйоз­них, розумних слів".

38. У Положенні про середню загальноосвітню школу України зазначено, що повсякденне керівництво навчально-виховною роботою в класі здійснює класний керівник, призначений адміністрацією школи з числа вчителів, що викладають у цьому класі. На нього покладається розв'язання таких завдань: виховання в учнів культури поведінки, формування в них високих моральних якостей; забезпечення єдності педагогічних вимог з боку сім'ї і школи; організація в разі потреби допомоги учням (навчальної, матеріальної, моральної); проведення заходів, які передбачають зміцнення здоров'я учнів; організація суспільно корисної праці учнів, ведення документації класу; будування взаємин з учнями та їхніми батьками на демократичних засадах, співробітництві, сприяння розвитку самоврядування учнів.  Класний керівник виконує діагностичну, організаторську, виховну, координаційну, стимулюючу функції.  Діагностична функція. Передбачає вивчення класним керівником учнів свого класу. Знання особливостей дітей, їхніх інтересів, нахилів, потреб, рівня вихованості, мотивів поведінки та інших якостей дає змогу скласти цілеспрямований і дієвий план виховної роботи, організувати результативний щоденний виховний вплив на учнівський колектив загалом і на кожного учня зокрема. Для виявлення індивідуальних особливостей учнів використовують розглянуті раніше методи науково-педагогічного дослідження.  Організаторська функція. Полягає в умінні залучати колектив класу до різних видів виховної діяльності: пізнавальної, що збагачує уявлення учнів про навколишню дійсність; суспільно корисної, спрямованої на загальну користь і благо; ціннісно-орієнтаційної, яка розкриває учням духовні та матеріальні соціальне значущі цінності й орієнтує на них їх поведінку; художньо-творчої, що дає учням можливість реалізувати індивідуальні творчі задатки та здібності; вільного спілкування, організації дозвілля учнів, що взаємозбагачує їх.  Для організації цього виду діяльності та забезпечення виховного результату педагог повинен володіти певними організаційними вміннями та навичками.  Виховна функція. Вона є найскладнішою в діяльності класного керівника. План виховної роботи в класі визначає зміст, форми і методи виховної діяльності. Класний керівник складає його з урахуванням загального змісту й методики виховання учнів у національній школі. Передусім виховна діяльність класного керівника передбачає підготовку і проведення запланованих виховних заходів, які є дієвим засобом формування в учнів соціальне цінних мотивів поведінки, здорових інтересів, духовних потреб, почуттів, позитивних моральних, правових, трудових, естетичних та інших якостей.  Класний керівник повинен продумати, як залучити якомога більше членів дитячого колективу до підготовки і проведення виховного заходу, знайти кожному конкретну справу, бо лише за таких умов це стане справою самих учнів, за яку вони вболіватимуть, до якої ставитимуться з почуттям відповідальності. Уміла підготовча робота з чітким розподілом обов'язків вже сама по собі виховує учнів, оскільки потребує відповідної дисципліни як найпершої умови цікавого життя, успіху спільної справи; визнання людини за її ставленням до праці, відповідальності при виконанні-дорученої справи, допомоги товаришам та ін.2 За таких умов само проведення виховного заходу є завершальним актом певного періоду виховної роботи.  Щоб виховний захід був ефективним і його ідеї усвідомили учні, важливо вловити, відчути, визначити ступінь їх підготовленості до сприйняття пропонованих їм моральних, правових, естетичних та інших норм, положень, понять. Якщо вони вже відомі учням, враховують їхнє розуміння, погляди на них, щоб внести потрібні корективи.  Кожен виховний захід має свою структуру, яка залежить від методу або форми його проведення. Важливий структурний елемент такого заходу - підготовчий етап, на якому розподіляють обов'язки між учнями з урахуванням їх можливостей, детально продумують програму виховного заходу в межах відведеного для нього часу, підбирають необхідну літературу й наочне оформлення, контролюють підготовленість учнів до виконання доручених завдань.  Успіх виховного заходу значною мірою залежить і від належного оформлення приміщення, в якому його проводять. Вдало оформлене приміщення, виставка учнівських технічних виробів чи малюнків, плакати з висловлюваннями видатних людей, музичний супровід, вази з квітами, естетично оформлене запрошення викликають інтерес до його змісту, пробуджують відповідні почуття.  Зміст виховного заходу має бути доступним для відповідної вікової категорії учнів, сприяти досягненню конкретної мети, нести у собі нову для вихованців інформацію, особливо це стосується традиційних виховних заходів, які проводять щороку (відзначення Дня Матері, Дня учителя, 8 Березня та ін.).  Координаційна функція. Полягає у спрямуванні класним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати у вихованні учнів. Класний керівник передусім домагається, щоб колектив учителів, який працює з учнями класу, керувався єдиними вимогами до них, здійснював індивідуальний підхід. Він вивчає особливості навчально-виховної роботи вчителів, ознайомлюється з їхніми вимогами та стосунками з учнями, обмінюється думками щодо поведінки окремих учнів, методів впливу на них. Об'єднання та спрямування виховної діяльності - найважливіше його завдання1.  Успіх виховної діяльності класного керівника залежить також від того, наскільки тісно він співпрацює з батьками, може забезпечити єдність шкільного та сімейного виховання, від зв'язків із підприємствами та установами, які шефствують над школами, допомоги в організації виховання учнів за місцем їх проживання, у подоланні бездоглядності школярів тощо.  Стимулювальна функція. Полягає у своєчасному виявленні зрушень на краще в розвитку кожного учня класу і відповідному заохоченні його до наступних корисних дій і вчинків. (Технологію використання методів стимулювання було розглянуто раніше.)  Різноманітна діяльність класного керівника потребує високого рівня культури й належної психолого-педагогічної підготовки. Передусім він повинен мати тверді переконання, які засвідчують його відданість педагогічній справі, відчувати плин часу, знати про події, що відбуваються в Україні та за ЇЇ межами. Цю інформацію класний керівник має своєчасно передавати учням, формуючи у них певне ставлення до неї.  Класний керівник мусить бути високоморальною особистістю, чесним, справедливим, порядним у всіх своїх помислах і вчинках. Він має добре знати своїх вихованців, розуміти їх духовний світ і душевний стан, жити їхніми радощами і смутками, бути делікатним і тактовним у стосунках з ними, любити їх і водночас бути вимогливим до них і до себе. Одна з сутнісних його рис - належний рівень знань з педагогіки і психології, що дає йому змогу швидко знаходити контакт з учителями й учнями, вміло організовувати виховний процес, залучати учнів до різних видів діяльності, виявляти рівень їх вихованості, вносити до програми виховання відповідні корективи, спонукати їх до самоосвіти та самовиховання. 

39.Ефективність виховання дитини сильно залежить від того, наскільки тісно взаємодіють школа і сім'я. Провідну роль в організації співпраці школи і родини відіграють класні керівники. Саме від їх роботизалежить те, наскільки сім'ї розуміють політику, що проводиться школою по відношенню до виховання, навчання дітей, і беруть участь в її реалізації. При цьому сім'я повинна розглядатися як головний замовник і союзник у вихованні дітей, а об'єднання зусиль батьків і педагог створить сприятливі умови для розвитку дитини.  В основі сотрудническая взаємодії сім'ї та класного керівника повинні лежати принципи взаємної довіри і поваги, підтримки і допомоги, терпіння і терпимості по відношенню один до одного.  Значне місце в системі роботи класного керівника з батьками учнів відводиться психолого-педагогічної освіти. Накопичення психолого-педагогічних знань батьків має бути тісно пов'язане з розвитком їх педагогічного мислення, практичних умінь і навичок у галузі виховання. Необхідно, щоб інформація носила попереджувальний характер, була б заснована на практичну доцільність, демонструвала досвід, конкретні факти. Це обумовлює відбір змісту, а також форм організації педагогічної освіти.  Проблема взаємодії школи і сім'ї зросла з традиційної педагогічної ідеї вказаній у літературі як 2связь з батьками »,« робота з батьками ».  Але з плином часу і з результатом історії змінюються світ, а разом з ним і взаємовідносини всіх соціальних інститутів. Нова освітня парадигма проголосила батьків суб'єктами освітнього процесу. Значить і на батьків покладена відповідальність за якість освіти своїх дітей. У даному мікродослідження зроблений спроба осмислити зазначену проблему через аналіз власного досвіду роботи протягом ряду років.  Дослідження проводилося у кілька етапів. На кожному етапі вирішувалися такі завдання дослідження:  1. На першому етапі на основі вивчення літератури визначити завдання, функції та основні форми роботи класного керівника з батьками  2. На другому етапі проаналізовано власний досвід роботи по взаємодії з батьками, сформульовані шляхи поліпшення даної роботи.  3. На третьому етапі дано педагогічний аналіз однієї з форм роботи проведеної з батьками.  Методи дослідження:  - Аналіз плану виховної роботи класного керівника  - Бесіда з батьками  - Анкетування  Практична значимість дослідження полягає в можливості сформулювати шляхи поліпшення роботи по взаємодії з батьками, пропагувати використання нетрадиційних форми, побудованих на діалогічнихпідстави для вибудовування партнерських відносин. 

Сучасні умови навчання характеризуються гуманізацією освітнього процесу, зверненням до особистості дитини, прагненням розвинути кращі його якості.  В. О. Сухомлинський стверджував: «Без знання дитини - її розумового розвитку, мислення, інтересів, захоплень, здібностей, задатків, нахилів - ні виховання» ^1. Як ніхто краще про дитину зможуть розповістийого батьки.  У тлумачному словнику російської мови дається таке поняття слова «батьки».  Батьки - це батько і мати (по відношенню до своїх дітей) ^2.  Батьки і педагоги - дві найпотужніші сили в процесі становлення особистості кожної людини, роль яких неможливо перебільшити. В обох сторін є свої переваги, свої достоїнства, своя специфіка.  Так основними завданнями класного керівника є:  - Формування класного колективу як виховує середовища, що забезпечує розвиток кожної дитини;  - Організація всіх видів групової, колективної та індивідуальної діяльності класного колективу;  - Забезпечення сприятливого психологічного клімату в класі.  А до основних функцій класного керівника відносяться:  а) аналітична:  - Вивчення індивідуальних особливостей учнів;  - Вивчення та аналіз розвитку класного колективу;  - Аналіз та оцінка сімейного виховання кожної дитини;  - Аналіз та оцінка рівня вихованості кожної дитини;  б) організаційно - педагогічна:  - Організація та стимулювання різноманітної діяльності учнів;  - Встановлення зв'язку і сімей учнів;  - Організація взаємодії класного колективу з фахівцями служб супроводу, позашкільними організаціями;  в) комунікативна:  - Регулювання міжособистісних відносин між учнями;  - Встановлення оптимальних взаємовідносин «учитель - учень»;  - Створення загального сприятливого психологічного клімату в колективі. ¹  У відповідності зі своїми функціями класний керівник відбирає форми роботи з учнями: індивідуальні (бесіда, консультація, обмін думками, виконання спільного доручення, надання індивідуальної допомоги, спільний пошук вирішення проблеми та ін), групові (поради справ, творчі групи, органи самоврядування та ін) або колективні (колективні творчі справи, конкурси, спектаклі, концерти, походи, зльоти, змагання та ін.)  При виборі форм роботи з учнями доцільно керуватися наступним:  враховувати виховні завдання, визначені на черговий період роботи;  визначати зміст і основні види діяльності на основі виховних завдань;  враховувати принципи організації виховного процесу, можливості, інтереси та потреби дітей, зовнішні умови, можливості педагогів і батьків;  здійснювати пошук форм роботи на основі колективного цілепокладання;  забезпечувати цілісність змісту, форм і методів виховної діяльності.  Традиційні форми роботи з батьками:  • батьківські збори  • загальнокласних і загальношкільні конференції  • індивідуальні консультації педагога  • відвідування на дому  Універсальною формою взаємодії педагога з батьками є батьківські збори.  Рекомендації з проведення батьківських зборів  1. Батьківські збори повинні просвіщати батьків, а не констатувати помилки та невдачі дітей у навчанні.  2. Тема зборів повинна враховувати вікові особливості дітей.  3. Збори повинні носити як теоретичний, так і практичний характер: розбір ситуацій, тренінги, дискусії і т. д.  4. Збори не повинні займатися обговоренням і засудженням осіб учнів.  Класні батьківські збори. Класні батьківські збори проводяться один раз на чверть, при необхідності їх можна проводити і частіше. Батьківські збори повинні стати школою освіти батьків, має розширювати їхпедагогічний кругозір, стимулювати бажання стати хорошими батьками. На батьківських зборах йде аналіз навчальних досягнень учнів, їхніх можливостей, ступеня просування класу у навчальній діяльності. Батьківські збори - це можливість демонстрації досягнутих дитиною успіхів. Розмова на зборах повинен йти не про оцінки, а про якість знань і міру інтелектуальних зусиль, відповідних пізнавальної та моральної мотивації. До батьківських зборів необхідно готувати виставки творчих робіт учнів, їхніх досягнень, і не тільки у навчальній діяльності.  Існує багато варіантів проведення батьківських зборів. Їх характер і спрямованість підказує саме життя, система організації роботи в дитячому колективі. Тематика і методика зборів повинні враховувати вікові особливості учнів, рівень освіченості та зацікавленості батьків, цілі та завдання виховання, що стоять перед школою.  Загальношкільні батьківські збори проводяться, як правило, не більше двох разів на рік. Тематика таких зборів має характер звіту роботи школи за певний період часу. На них виступають директор, його заступники, звітує про роботу батьківський комітет школи.  Наприклад, навчальний заклад пройшов атестацію і хоче познайомити колектив батьків з досягнутими результатами.  Загальношкільні батьківські збори можна використовувати для демонстрації позитивного досвіду виховання в сім'ї. Так, в кінці навчального року можливе нагородження сімей з позитивним досвідом виховання дітей.  Батьківські конференції (загальнокласних, загальношкільні) мають величезне значення в системі виховної роботи школи. Батьківські конференції повинні обговорювати насущні проблеми суспільства, активними членами якого стануть і діти. Проблеми конфліктів батьків і дітей та шляхи виходу з них. Наркотики, сексуальне виховання в сім'ї - ось теми батьківських конференцій.  Батьківські конференції повинні готуватися дуже ретельно, з обов'язковою участю психологів, соціального педагога, які працюють у школі. У їх завдання входить проведення соціологічних і психологічнихдосліджень з проблеми конференції та їх аналіз, а також знайомство учасників конференції з результатами досліджень. Активними учасниками конференцій виступають самі батьки. Вони готують аналіз проблеми з позиції власного досвіду.  Відмінною особливістю конференції є те, що вона приймає певні рішення чи намічає заходи щодо заявленої проблеми.  Індивідуальні консультації - одна із найважливіших форм взаємодії класного керівника з сім'єю. Особливо вона необхідна, коли педагог набирає клас. Для того щоб подолати занепокоєння батьків, острах розмови про свою дитину, необхідно проводити індивідуальні консультації-співбесіди з батьками. Готуючись до консультації, необхідно визначити ряд питань, відповіді на які допоможуть плануванню виховної роботи з класом. Індивідуальна консультація повинна мати ознайомлювальний характер і сприяти створенню гарного контакту між батьками і вчителем. Вчитель повинен дати батькам можливість розповісти йому все те, з чим вони хотіли б познайомити вчителя в неофіційній обстановці, та з'ясувати необхідне для своєї професійної роботи з дитиною:  • особливості здоров'я дитини;  • його захоплення, інтереси;  • переваги у спілкуванні в сім'ї;  • поведінкові реакції;  • особливості характеру;  • мотивація навчання;  • моральні цінності сім'ї.  У ході індивідуальної консультації можна використовувати анкету «Моя дитина», яка заповнюється педагогом спільно з батьками (Додаток 4)  Однією з форм взаємодії класного керівника і сім'ї є відвідування учня вдома. Педагог повинен попереджати про передбачуване візит з зазначенням дня і цілі відвідування. Відвідування можливо тільки після отримання дозволу батьків. Відвідування педагогом сім'ї повинно залишити в сім'ї добре враження. Для цього необхідно спочатку поговорити на абстрактні теми, розпитати про традиції, звичаї, спільне проведення часу в сім'ї і лише потім обговорювати причину приходу в сім'ю.  З першого дня роботи з дитячим колективом і колективом батьків педагог повинен домагатися того, щоб і діти і батьки розуміли значення тих вимог, які школа пред'являє до сім'ї. Важливою умовою взаємодії сім'ї і школи є розумність тих вимог, які педагог пред'являє до батьків і дитини.  Великий ефект у взаємодії сім'ї та школи буде, якщо педагог дасть можливість проявити ініціативу і підтримає батьків у всіх справах в класі і в школі.  Головними формами взаємодії школи з сім'єю є індивідуальні форми роботи та групові.  До груповим можна віднести такі форми взаємодії, як батьківські збори, конференції, вечори запитань і відповідей, батьківські комітети. До індивідуальних форм роботи з батьками можна віднести наступні: індивідуальні консультації, бесіди, відвідування вдома. Все це традиційні форми роботи з батьками учнів.  Групові форми роботи доречні для організації психологічного освіти батьків, для зустрічей з адміністрацією навчального закладу щодо найбільш нагальних проблем шкільного життя або, наприклад, з питань реформування школи.  Щоб групові форми спілкування батьків і педагогів були ефективними батьки повинні мати можливість приймати участь у плануванні змісту занять батьківських університетів та інших різних форм взаємодії зі школою.  Для цього в кінці навчального року на підсумковому батьківських зборах батьки отримують зразкову тематичне планування групової роботи з сім'єю в школі на новий навчальний рік, в якому вказані не лише теми майбутніх зустрічей, але і форми їх проведення. Це дає можливість визначити ступінь зацікавленості батьків в тій чи іншій темі або спільному справі і організувати майбутні зустрічі максимально ефективно. Батьки відзначають ті форми взаємодії, які їм найбільше цікаві і в яких вони змогли б взяти участь, проявити себе. Потім заступник директора школи з виховної роботи аналізує відповіді батьків і на їх підставі планує участь батьків у житті школи на новий навчальний рік.  Добре налагоджене та організоване взаємодія сім'ї та школи дає можливість усвідомити батькам необхідність придбання нових знань для розвитку здорової і повноцінної особистості, а також формує потребу у безпосередньому спілкуванні з тими людьми, які допомагають їм стати справжніми батьками. ¹  Групові форми роботи з сім'єю, їх різноманітність у школі допомагають батькам вибрати той вид спілкування з педагогами та іншими фахівцями школи, який для них найбільш прийнятний.  Педагогічний колектив школи сьогодні шукає будь-які можливості і засоби для того, щоб допомогти родині, надати психолога - педагогічну допомогу, навчити виховувати дитину. Форми роботи з батьками можуть бути різними, але найпоширенішою формою групової роботи з батьками впродовж багатьох років залишається батьківські збори.  Батьки мають право очікувати від людини, професійно пов'язаного з вихованням, не просто називання будь - яких труднощів навчального або особистого характеру в їхньої дитини, а обговорення конкретних шляхів допомоги учневі щодо їх подолання. У зв'язку з цим головне завдання батьківських зборів ми бачимо в освіті батьків, підвищення їх компетентності та активності у формуванні особистості дитини, а також у створенні в колективі дітей і батьків атмосфери добра, взаєморозуміння та довіри.  Поточні батьківські збори це збори з традиційною порядком денним: результати успішності, результати проведених заходів і свят, походів.  Тематичні батьківські збори це збори, присвячені актуальній темі, в обговоренні якої зацікавлене абсолютна більшість батьків. Тематичні батьківські збори, як правило, носять освітянський характер і спрямовані на розширення знань батьків в області виховання дітей. 

Підсумкові батьківські збори це зборів, у завдання яких входить підведення результатів розвитку дитячого колективу за певний час. У ході таких зборів батьки мають можливість оцінити досягнення учнів класу, власної дитини, порівняти минулі результати з тими, які вже є.  Підсумкові батьківські збори можна проводити в різній формі, залежно від теми та мети самих зборів. Це можуть бути свята, вогнища, походи, урочисті збори.  Яким би за змістом батьківські збори не було, воно вимагає ретельної підготовки. Необхідно пам'ятати, що батьківські збори буде ефективним тоді, коли його планують, пишуть своєрідний сценарій. Цей сценарій може розроблятися педагогами або за допомогою батьківського комітету, за допомогою учнів.  До кожного батьківських зборів доречно підготувати діагностичний матеріал для батьків чи статистичний матеріал, пов'язаний з вивченням окремих сторін життя учнів класу, школи. Щоб збори було корисним батькам і їм хотілося в ньому брати участь, кожен повинен отримати те, що для нього особливо актуально. Тому у зміст батьківських зборів в нашій школі запроваджено такі традиційні рубрики:  "З історії виховання дітей у сім'ї";  "Традиції виховання народів світу";  "Азбука виховання дітей у сім'ї";  "Книжкова полиця батьків";  "Обговоріть разом з дітьми";  "Скринька мудрості";  "Творча майстерня родини".  Такі рубрики дозволяють зробити батьківські збори незвичайним; рейтинг батьківських зборів змінюється, сприяє зміні взаємовідносин в кращу сторону в системі вчитель учень батько.  Доброю традицією батьківських зборів у школі є оформлення індивідуальних запрошень татам і мамам для участі у батьківських зборах. Запрошення можуть бути оформлені по-різному: друкарський варіант, руками самих учнів, за допомогою батьківського комітету. Головним у такі запрошення на батьківські збори є те, що батьки отримують їх заздалегідь, а не за годину до зустрічі. У запрошенні завжди повністю вказується ім'я та по батькові обох батьків, день і годину проведення зборів, його тема, контактний номер телефону, за яким можна зателефонувати, якщо батьки за якою - то причини не можуть взяти участь у зборах, а також програма зборів. Такий підхід до організації системи в роботі з батьками допомагає формувати повагу до професійної діяльності педагога, підкреслює значущість зустрічей батьків з учителем, стимулює їх інтерес до школи і культуру батьківської взаємодії один з одним і з школою.  Величезне значення для батьків, дідусів і бабусь мають подячні листи, які в нашій школі вручають батькам на останньому батьківських зборах в кінці навчального року. Це є великим стимулом для дитини, а також визнанням заслуг самих батьків у вихованні дітей.  Важливою формою групової роботи з батьками є конференція. Конференцію доречно проводити як обмін досвідом з виховання дітей або як обмін думками з певної проблеми. Предметом обговорення батьківського конференції в нашій школі найчастіше бувають нагальні проблеми навчального закладу: ремонт школи, моральні та естетичні аспекти організації шкільних свят та ін  Індивідуальні консультації проводяться з ініціативи батьків або з ініціативи вчителя. Приводом для запрошення батьків на консультацію є результат спостережень педагога за дитиною, проблеми спілкування дитини з класом і педагогами, конфліктна ситуація й ін  У ході індивідуальної консультації педагог повинен уважно слухати батьків і всією своєю поведінкою сприяти тому, щоб вони охоче розповідали про свою дитину якомога більше.  Чим більше відомостей класний керівник, соціальний педагог чи заступник директора з виховної роботи має про кожну дитину, тим більше шансів створити йому нормальні умови для становлення.  Кожна консультація закінчується рекомендаціями щодо виховання дитини. Рекомендації можуть бути письмовими або усними.  Відвідування дитини вдома - це крайній захід. Не багато батьки готові до того, щоб їх турбували будинку. Однак якщо спільна шкільне життя тільки починається, необхідно в біді і радості вчитися бути разом.  Величезну роль у співпраці батьків і школи відіграє батьківський комітет. Від того, наскільки злагоджено і відповідально підходить до своєї діяльності батьківський комітет, залежить атмосфера в шкільному колективі, взаємини батьків один з одним, спілкування дорослих і дітей. ^{1  1} Тимченко І.М. Педагогіка співробітництва. - Новосибірськ. 1989.  Нетрадиційні форми роботи з батьками:  • тематичні консультації  • батьківські читання  • батьківські вечора  У кожному класі є учні та сім'ї, які переживають одну й ту ж проблему, відчувають ідентичні труднощі особистісного плану і навчального.  Іноді ці проблеми носять настільки конфіденційний характер, що їх можливо вирішувати лише в колі тих людей, яких ця проблема об'єднує, і розуміння проблеми і один одного направлено на її спільне рішення.  Для того щоб тематична консультація відбулася, батьки повинні бути переконані в тому, що ця проблема їх стосується і вимагає невідкладного рішення. Батьків запрошують для участі у тематичній консультації з допомогою спеціальних запрошень. В тематичній консультації повинні брати участь фахівці з вирішення проблеми, які можуть допомогти знайти оптимальний варіант її вирішення. Це соціальний педагог, психолог, сексолог, представник правоохоронних органів і т. д. У ході тематичної консультації батьки отримують рекомендації з проблеми, яка їх хвилює.  Орієнтовна тематика консультацій для батьків  1. Дитина не хоче вчитися. Як йому допомогти?  2. Погана пам'ять дитини. Як її розвинути?  3. Єдина дитина в сім'ї. Шляхи подолання труднощів у вихованні.  4. Покарання дітей. Якими їм бути?  5. Тривожність дітей. До чого вона може привести?  6 Сором'язливий дитина. Проблеми сором'язливості та шляхи її подолання.  7 Грубість і нерозуміння в сім'ї.  8. Талановита дитина в сім'ї.  9. Приятелі дітей - друзі будинку чи вороги?  10. Три покоління під одним дахом. Проблеми спілкування.  Батьківські читання - дуже цікава форма роботи з батьками, яка дасть можливість батькам не тільки слухати лекції педагогів, але і вивчати літературу з проблеми та брати участь в її обговоренні. Батьківські читання можна організувати таким чином: на першому зібранні на початку навчального року батьки визначають питання педагогіки і психології, які їх найбільше хвилюють. Вчитель збирає інформацію і аналізує се. За допомогою шкільного бібліотекаря та інших спеціалістів визначаються книги, з допомогою яких можна отримати відповідь на поставлене питання. Батьки читають книги, а потім використовують рекомендовану літературу в батьківських читаннях. Особливістю батьківських читань є те, що, аналізуючи книгу, батьки повинні викласти власне розуміння питання та зміну підходів до його рішення після прочитання книги.  Батьківські вечори - форма роботи, яка чудово згуртовує батьківський колектив. Батьківські вечори проводяться у класі 2-3 рази на рік без присутності дітей. Батьківський вечір - це свято спілкування з батьками друга твоєї дитини, це свято спогадів дитинства й дитинства власної дитини, це пошук відповідей на питання, які перед батьками ставить життя і власна дитина.  Теми батьківських вечорів можуть бути найрізноманітнішими. Головне, вони повинні вчити слухати і чути один одного, самого себе, свій внутрішній голос.  Зразкові теми батьківських вечорів  1. Рік народження дитини, - яким він був, цей перший рік?  2. Перші книжки дитини.  3. Майбутнє моєї дитини. Яким я його бачу?  4. Друзі моєї дитини.  5. Свята нашої сім'ї.  6. «Можна» і «не можна» у нашій сім'ї.  7. День народження нашої сім'ї. Як ми його святкуємо?  8. Пісні, які співали ми і співають наші діти.  Форми вечорів дозволяють не тільки висловлювати свою думку з запропонованих тем, а й почути щось корисне для себе в міркуваннях інших батьків, взяти на озброєння в свій виховний арсенал щось нове, цікаве.  Батьківські тренінги. Батьківські тренінги - це активна форма роботи з батьками, які хочуть змінити свою взаємодію з власною дитиною, зробити його більш відкритим і довірчим. У батьківських тренінгах повинні брати участь обидва батьки. Від цього ефективність тренінгу зростає, і результати не змушують на себе чекати. Тренінг проводиться з групою, що складається з 12-15 осіб. Батьківські тренінги будуть успішними, якщо всі батьки будуть у них брати активну участь і регулярно їх відвідувати. Щоб тренінг був результативним, він повинен включити в себе 5-8 занять. Батьківський тренінг проводиться, як правило, психологом школи, який дає можливість батькам тимчасово відчути себе дитиною, пережити емоційно ще раз дитячі враження.  З великим інтересом батьки виконують такі тренінгові завдання, як «дитячі гримаси», «улюблена іграшка», «мій казковий образ», «дитячі ігри», «спогад дитинства», «фільм про мою сім'ю».  Батьківські ринги - одна з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу. Батьківський ринг готується у вигляді відповідей на питання з педагогічних проблем. Питання вибирають самі батьки. На одне запитання відповідають дві родини. У них можуть бути різні позиції, різні думки. Інша частина аудиторії в полеміку не вступає, а лише підтримує думку родин оплесками. Експертами у батьківських рингах виступають учні класу, визначаючи, яка родина у відповідях на запитання була найбільш близька до правильної трактуванні відповіді на запитання.  І традиційні, і нетрадиційні методи і форми взаємодії класного керівника з батьками учнів ставлять одну загальну мету - щастя підростаючої особистості, що входить в сучасне культурне життя.  До нетрадиційних форм роботи з батьками можна віднести батьківські зустрічі, тренінги, ринги, батьківські вечора.  Велике значення мають батьківські зустрічі в роботі з проблемними дітьми. Зустрічі з батьками інших хлопців, авторитетність чужих батьків в очах проблемної дитини часом роблять набагато більше, ніж запрошення різних фахівців.  Цікавою і досить новою формою роботи з батьками є батьківські вечора. Батьківський вечір це свято спілкування з батьками друзів твоєї дитини, це свято спогадів власного дитинства і дитинства своєї дитини. Вже традиційними в нашій школі стали вечори: "А мамині очі завжди з хвилюванням дивляться за нами", присвячений Дню матері та сімейний капусник "День, що пахне мімозою".  Невимушена святкова атмосфера, душевність, відсутність повчальності, добрий гумор і бажання поділитися своїм умінням сприяють тому, що батьки досить відверто говорять про свої проблеми, запитують рада, пропонують допомогу і підтримку тим, хто їх потребує.  Батьківські вечори допомагають більш тепло і сердечно пережити образи і засмучення, подивитися на наболілі проблеми у вихованні дитини спокійно і без істерик.  Батьківський вечір це можливість знайти однодумців і помічників по вихованню дітей і формуванню дитячого колективу.  Чудово, якщо підсумком батьківського вечора стане випуск батьками газети, в якій вони звернуться до дітей з пропозицією чи проханням, викличуть своїх хлопців на якесь змагання, оголосять цікавий конкурс.  За допомогою організації батьківських вечорів можна вирішити ще дуже велику моральну проблему батьківських колективів. Ця проблема полягає у навчальному суперництві дітей. Найчастіше таке суперництво заохочується сім'єю, що призводить до конфліктних ситуацій між дітьми та їхніми батьками. Батьківські вечори зближують сім'ї, дозволяють побачити дорослих і дітей в іншому світлі, допомагають подолати недовіру і ворожість у взаєминах дітей і дорослих.  Останнім часом досить ефективною формою формування культури бути батьком стали батьківські тренінги.  Батьківські тренінги це активна форма роботи з тими батька ми, які усвідомлюють проблемні ситуації в сім'ї, хочуть змінити свою взаємодію з власною дитиною, зробити його більш відкритим і довірчим і розуміють необхідність набуття нових знань і умінь у вихованні власної дитини.  У батьківських тренінгах повинні брати участь по можливості обидва батьки. Від цього ефективність тренінгу зростає, і результати не змусять себе чекати  Такий тренінг називається тренінгом батьківського ефективності.  За результатами участі у тренінгу шкільний психолог проводить співбесіду з класним керівником і дає йому рекомендації з організації взаємодії з кожною дитиною і з кожною родиною.  У групові тренінги потрібно залучати не тільки дітей, які є важкими, але і обдарованих, а також дітей, важко переживають сімейні драми і часто хворіють. Кожне тренінгове заняття має аналізуватися.  Крім тренінгів з учнями та їх батьками, хорошою формою освіти батьків є батьківський ринг.  Батьківські ринги одна з дискусійних форм чарівності народите лей та формування батьківського колективу. Проведення батьківських рингів в школі просто необхідно. Багато батьків вже в початковій школі виявляють категоричність суджень з багатьох питань виховання дітей, абсолютно не враховуючи можливості і здібності своєї дитини, рівень його реального навчального потенціалу. Деякі з батьків вважають, що їхні методи виховання правдиві і не підлягають сумніву і корекції з боку педагога. Батьківський ринг проводиться з тією метою, щоб багато батьків могли утвердитися у правоті своїх методів виховання або провести ревізію свого педагогічного арсеналу, задуматися над тим, що у вихованні своєї дитини вони роблять правильно, а що не зовсім так.  Батьківський ринг готується у вигляді відповідей на найактуальніші питання педагогічної і психологічної науки. Питання вибирають самі батьки. Вони можуть зробити вибір тим вже на самому початку навчального року. Перелік проблемних питань для участі в рингу батьки отримують на перших батьківських зборах. У ході проведення рингу з одного й того ж питання ведуть полеміку дві або більше родин. У них можуть бути різні позиції, різні думки. Інша частина аудиторії в полеміку не вступає, а лише підтримує думку родин оплесками. Експертами у батьківських рингах можуть виступати молоді педагоги, які працюють у школі, і навіть хлопці-старшокласники, у яких вже не за горами придбання батьківського досвіду. Останнє слово в ході рингу залишається за фахівцями, яких необхідно запрошувати для участі у зустрічі, або за класним керівником, який може навести вагомі доводи з життя класного колективу на захист певної позиції.  Корисність таких зустрічей полягає ще й у тому, що вони дозволяють зняти всякі закулісні розмови серед батьків з питань організації освітнього простору їх дітей, змісту навчального та виховного процесу.  Теми батьківських рингів в школі можуть бути самими різноманітні ми. Можна запропонувати, наприклад, такі:  Погані звички спадковість або вплив соціуму?  Що вироблена, якщо відчуваєте проблеми з дисципліною у своєї дитини?  Чи можна карати дитину власним будинком?  Що робити, якщо тато не цікавиться вихованням власної дитини?  "За" і "проти" шкільної форми.  Чи потрібні дитині свята?  Труднощі шкільного уроку. У чому вони полягають?  Школярі дуже раді тому, що їхні батьки приходять на уроки та позакласні заходи, беруть участь у спільних святах і походах, і пишаються участю батьків у житті класу і школи.  Підсумовуючи сказане, треба зауважити, що тільки в процесі взаємодії педагогів і батьків можна успішно вирішувати проблему розвитку особистості дитини, але, застосовуючи будь-яку виховну технологію, необхідно пам'ятати першу медичну заповідь: "Перш за все, не нашкодь".  Педагог, що працює з колективом учнів, повинен добре уявляти історичні типи сімей, що розрізняються за своїми ціннісними орієнтаціями. У залежності від цього, будувати свою роботу з батьками. Якщо вчитель зумів налагодити довірчі стосунки з батьками, викликати у них бажання допомагати своїй дитині, підтримувати його у важку хвилину, можна сказати з упевненістю, що своїх педагогічних цілей він досягне.