Тема 29. Кредитна система.
Сутність і структура кредитної системи держави.
Банки та їхні основні функції.
Цілі та інструменти кредитної політики держави.
Сутність і структура кредитної системи держави
Серед інструментів регулювання фінансових відносин важлива роль відводиться кредиту. Останній є найуніверсальнішою формою руху позикового капіталу. Як економічна категорія він виражає відносини між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і платності.
Рушійним мотивом кредитних відносин є отримання додаткового прибутку (доходу) з суб'єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у вигляді відсотка на кошти, надані у позику, а боржник — у вигляді прибутку на позичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на розширення власного споживання. Завдяки цьому кредит справляє важливий стимулюючий вплив на поведінку економічних суб'єктів.
Об'єктивна необхідність використання кредитних відносин у суспільстві зумовлена існуванням насамперед грошової системи, а також необхідності використання її в процесі виробництва, тобто закономірностями кругообороту і обороту товарних ресурсів, грошових засобів у процесі суспільного відтворення. В ході такого кругообороту обов'язково утворюються тимчасово вільні кошти. Класичним прикладом такої ситуації може бути нагромадження амортизаційних відрахувань на рахунок акціонерних компаній, фірм, підприємств, незалежно від форм і підпорядкування, до моменту використання їх для відновлення засобів виробництва чи розширення на новій технічній основі самого виробництва. Амортизаційні кошти нагромаджуються згідно з установленими нормами амортизації в кожному циклі виробництва залежно від галузі.
Кошти від реалізації продукції також не завжди витрачаються відразу і повністю на придбання сировини, матеріалів, оплати кредиту, заробітної плати, премій, відрахувань на соціальні потреби, розвиток інфраструктури, створення страхових резервів підприємств тощо. Підприємства, як правило, накопичують грошові фонди для задоволення власних потреб. Це пояснюється тим, що здійснення певного заходу пов'язано, скажімо, з впровадженням нової техніки і технології, розширенням виробництва, освоєнням нового асортименту продукції, поліпшенням якості виробів, потребує додаткових матеріальних і фінансових ресурсів, якими підприємства забезпечені не завжди.
Інакше кажучи, ініціативна економічна діяльність неможлива без накопичення грошових ресурсів, які до часу їх витрачання були для розпорядника тимчасово вільними коштами. Це створює реальну основу для виникнення кредитних відносин. Адже поряд з тимчасово вільними коштами у одних підприємств, організацій виникає циклічна потреба в цих самих коштах в інших організаціях, яким для нормального процесу виробництва чи реалізації продукції потрібні додаткові ресурси понад ту суму, якою вони оперують на цей момент. Посередниками в таких операціях, як правило, виступають банки, надаючи кредит тим, хто цього потребує, за відповідний відсоток і залучаючи кошти тих, у кого вони зайві за відповідний, але вже нижчий відсоток. Різниця між банківською ставкою плати за кредит і плати за залучення коштів є банківський прибуток.
Кредити класифікуються залежно від того, який банк чи який кредитор авансує позичальникові кошти, на які цілі та в якій сфері. Це насамперед банківський кредит. Його забезпечують державні й комерційні банки під виробничі і торговельні внутрішні та зовнішні угоди. Є такі форми кредиту:
банківський державний — держава виступає позичальником, а населення — кредитором грошових засобів (власники облігацій, державних позик і вкладників відповідних банків);
комерційний — надання відстрочки платежу продавцем товару (зокрема, засобів виробництва) покупцеві. Комерційний кредит, який надають підприємці один одному, оформляється векселями. Цей вид кредиту тісно переплітається з банківським кредитом через урахування векселів;
вексельний (надання кредитів через банки) — власники векселя є постачальниками своїм покупцям. Цей кредит набув розвитку на основі комерційного.
Крім перелічених форм кредиту у світовій фінансовій практиці поширений іпотечний кредит — надання грошових позик під нерухомість: купівлю землі, міських споруд, іригаційних споруд. Цей вид кредиту пов'язаний з витратами на використання землі.
До особливої сфери застосування можна віднести міжнародний кредит. Його надають держава, міжнародні банки і фінансові організації, приватні банки і фірми в процесі міжнародного економічного співробітництва. Розрізняють такі напрями міжнародних кредитних відносин: кредитні відносини, що виникають між високорозвиненими країнами і тими, що розвиваються; відносини, що виникають між країнами, що розвиваються; відносини між розвиненими країнами; відносини, що виникають між розвиненими і постсоціалістичними країнами; відносини між самими постсоціалістичними країнами, а також між ними і країнами, що розвиваються.
Розрізняють банківський кредит коротко-, середньо- і довготерміновий. Такий поділ за строками використання і погашення кредиту зумовлюється економічною природою об'єктів, що кредитуються банком. Короткотермінові банківські кредити (до 1 року) переважно і безпосередньо пов'язані з функціонуванням оборотних коштів, з швидкістю обороту оборотних засобів; середньотермінові (до 5 років) — з швидкістю обороту насамперед основних засобів підприємств та акціонерних об'єднань, з оборотом основних фондів. Короткотерміновий кредит охоплює поточний господарський оборот діючих виробництв, середньотерміновий — розширене відтворення наявних господарських ланок, довготерміновий — інвестиційні процеси, капітальні вкладення в будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення виробництва.
У кредитну систему включено також ощадну справу. У системі ощадного банку акумулюються великі суми вільних коштів населення, які потім використовуються у вигляді кредитних ресурсів. У інших випадках значна частина громадян виступає споживачами кредитних ресурсів, одержуючи позики для житлового і гаражного будівництва, через споживчий кредит, кредитні спілки тощо.
Реалізація вимог законів ринку в кредитних відносинах забезпечується встановленням і дотриманням принципів кредитування всіма учасниками. В умовах переходу до ринкової економіки вирішального значення набувають такі принципи кредитування, як терміновість, повороткість, платність, забезпеченість позик, кредитоспроможність позичальника, рівноправність сторін у кредитних відносинах. Вони спрямовані на широке використання економічних стимулів, забезпечення господарської самостійності та матеріальної відповідальності за результати діяльності, партнерський взаємовигідний характер відносин кредитора і позичальника.
Відшкодовуваність кредиту з позиковим відсотком зумовлює пошук підприємствами найефективніших методів господарювання, підвищує матеріальну відповідальність користувачів кредиту за відсутність достатніх власних накопичень. Кредитні відносини надають економічним процесам динамізм, інтенсифікують виробництво. Можливість скористатися кредитом дає змогу підприємцям прискорювати строки здійснення господарських заходів, обирати доцільні методи організації виробництва чи збуту продукції, не чекаючи накопичення власних коштів у повному обсязі. Крім того, кредитні установи при видаванні позик на здійснення конкретних заходів беруть на себе частину ризику, пов'язаного з науково-технічним нововведенням. Перерозподіляючи через банківську систему економічну відповідальність за можливі невдачі у виборі технічних рішень, суспільство водночас використовує цю систему як потужний важіль економічного впливу на поточну науково-технічну політику.
Роль кредиту не обмежується стимулюючим впливом на підприємницьку поведінку економічних суб'єктів. Завдяки наявності між кредиторами і позичальниками особливих посередників — кредитних установ чи банків — його роль піднялася на якісно новий рівень. Створення широкої мережі таких установ надало кредитним відносинам системного і глобального характеру. Кожний власник будь-якої суми вільних коштів має можливість віддати їх у позику кредитному закладу (у формі депозиту, внеску тощо). Водночас кожний економічний суб'єкт, що має потребу в позиці, може звернутися у такий заклад і отримати її на певних умовах.
Центрами концентрації та перерозподілу позикового капіталу, організації його руху і використання, а також контролю стали банки. Концентруючи і перерозподіляючи значні грошові кошти, вони отримали можливість впливати не лише на поведінку окремих суб'єктів кредитних відносин, а й на вирішальні економічні процеси, на політику держави, стан справ в окремих галузях економіки, регіонів, на інтереси різних соціальних верств населення. Завдяки банкам кредит перетворився на потужний важіль регулювання провідних процесів на макро- і мікроекономічних рівнях.