48.Фінішні методи обробки. Притирання,полірування.

Серед фінішних робіт особливе місце займають хонінгування, суперфінішування,

доведення (механічне притирання), шевінгування та інші операції обробки. Поряд з ними за

останні роки також отримали ефективне застосування розкачування, дернування,

обкатування, алмазне (ельборове) вигладжування та інші процеси формоутворення точних

поверхонь методами пластичної деформації. Для підвищення якості фінішної обробки

необхідно приділити увагу динамічним характеристикам пружної системи верстата.

Основним механізмом впливу динамічних характеристик системи ВІД на якість поверхні є

автоколивання, природа яких визначається взаємодією процесу стружкоутворення з

системою ВІД. Зниження всіх видів коливань, які супроводжують різання, підвищить якість

вихідних характеристик оброблюваних виробів. Для забезпечення високої якості на

шліфувальних операціях особливе значення має правильна побудова технологічного процесу

обробки деталі і своєчасна правка кола, вміле використання магнітних і інших пристроїв для

закріплення, жорсткість і точність інструментальних оправок, якість балансування кола і т. д.

Шліфування дозволяє виготовляти металеві деталі з точністю до 1-го класу і отримувати

поверхні до 10-го класу шорсткості. Хонінгування дозволяє отримувати точність обробки до

1-го класу і шорсткість поверхні до 13-го класу. Магнітно-абразивна обробка, ефективність

обробки якої, інтенсивність видалення припуску, а також якість оброблюваної поверхні

залежать від окружної швидкості обертання заготовки, щільності магнітного потоку, розміру

робочого зазору, матеріалу заготовки, типу і зернистості магнітно-абразивного порошку.

Поверхні деталей машин, оброблені на металорізальних верстатах, завжди мають відхилення від правильних геометричних форм і заданих розмірів. Ці відхилення можуть мати досить малу величину. Хвилястість, неплощинність, нециліндричність і інші похибки, які виникають на заготовках після обробки і невидимі неозброєним оком, можуть бути зменшені за допомогою притирання (доводки). Цим методом можна одержати найвищу точність і малу шорсткість поверхні.

Процес здійснюють за допомогою притирки, яка має відповідну геометричну форму. На притирку наносять притиральну пасту або дрібний абразивний порошок зі зв’язуючою рідиною. Матеріал притирки має бути, як правило, м’якшим за матеріал оброблюваної заготовки. Паста або порошок (рис. 12.3, а) занурюється у поверхню притирки 2 і утримуються нею, але так, що при русі відносно заготовки 1 кожне абразивне зерно може знімати досить малу стружку. Притирки можна розглядати як дуже точний абразивний інструмент, зерна якого роблять обробку всієї або частини поверхні заготовки одночасно.

Притирка або заготовка мають робити рухи в різних напрямках. Найкращі результати дає процес, у ході якого траєкторії руху кожного зерна не повторюються. Мікронерівності згладжуються в результаті сукупного хіміко-механічного впливу на поверхню заготовки. Спочатку мікронерівності стикаються із притиркою по малій контактній площі, і зрізуються тільки вершини мікронерівностей. Цей етап обробки характеризується більшим тиском і пластичним деформуванням поверхні. Зі збільшенням контактної площі зменшується тиск і знижується товщина знімання металу. На останньому етапі обробки видаляються, в основному, окисні плівки, які утворяться на поверхні.