- •26. Громадсько-політичне та культурне життя єврейського населення у під російській Україні. Антисемітизм.
- •28. Німецькі колонії на Україні. Меноніти. Внесок німецьких колоністів у розвиток сільського господарства України.
- •29. Румунське населення Буковини, угорське населення Закарпаття: демографічна характеристика та національно-правовий статус.
- •30. Кримські татари. Кримськотатрське відродження хіх століття (Ісмаїл Гаспринський)
- •32. Тяглість козацького (малоросійського) патріотизму. Українські автономісти під час Російсько-турецької війни.
- •33. Харківські романтики. «Ідеологічна функція» літературної творчості Івана Котляревського і Тараса Шевченка.
- •34. Ідея слов*янської взаємності та «український месіанізм». «Руська трійця». Кирило-Мефодіївське товариство.
- •35. Інтелектуальні співтовариства як засіб інституціоналізації українського руху в російській імперії: Громадівські гуртки 1860-х років. Хлопомани.
- •36. Реакція російської громадськості й імперської влади на розвиток українського руху (Валуєвський циркуляр, Емський указ та ін.)
- •37. Формування інституційної інфраструктури….
- •38. Утворення українських політичних партій у Галичині та Наддніпрянщині – порівняльна характеристика.
- •40. Народництво («народолюбство») як світоглядна основа українського руху в Російській імперії.
- •41. Політичні ідеї м. Драгоманова. «Культурницька» і «політична» течії в українському русі. Ідея національної єдності українців.
- •43. Політизація українського руху на Наддніпрянській Україні. Українська політична думка: між федеративністю і самостійністю.
- •44. Вплив революції 1905-1907 років на український рух. Українська громада в Державній думі.
- •45. Розгортання масового українського національного руху в Галичині. Утвердження ідеї національної єдності та державного суверенітету України (поняття «українського пємонту»).
- •46. Українсько-польський конфлікт у Галичині. Боротьба за український суверенітет у Львові та реформу виборчого права.
- •47. Університети на Україні (Харківський, Киівський, Одеський, Львівський, Чернівецький): освітнє, наукове та соціальне значення.
- •48. Новочасні світоглядні та культурно-мистецькі течії (Класицизм, Романтизм, Реалізм). Традиція й «модерн».
- •49. Роль Церкви у формуванні основ новочасного українського суспільства.
32. Тяглість козацького (малоросійського) патріотизму. Українські автономісти під час Російсько-турецької війни.
Малоросійська ідентичність сформована на козацькій основі, вона базується на тезі про малоросійські права і вольності. Козацька старшина вважала себе зв’язаною аристократією. На думку козацької старшини, зв'язок України з Росією є договірним, тому і появилося у цьому середовищі поняття Росія, як абсолютна окремішність. Ідея збереження малоросійських прав і вольностей серед козацької старшини призвела до конфлікту між централізаторськими процесами. Головна напруга серед козацької старшини появилася із набуттям статусу дворянства, оскільки лише частина отримала цей статус. В результаті колишня козацька старшина була поділена. Одні протиставляли себе імперській версії, інші утворили рух, який має тягу до козацької старовини, також появилася ностальгія за минулим, це швидше було оплакування, а не відродження як вважають деякі дослідники. Традиційна козацька автономістська ідеологія зачіпала лише Лівобережну Україну. Правобережжя вже мало уявлялося українською територією: воно вважалося втраченим для України. Недоліком історіософського погляду О. Лобисевича, братів Полетик, А. Чепи та ін. був різкий антипольський погляд на українське минуле та поєднання російського й українського державних дискурсів. Останнє особливо помітно в «Історії Малоросії» М. Бантиша-Каменського, котра визнавала існування української військової потуги й, фактично, держави, але стверджувала, що з інкорпорацією до меж Росії українська історія мала завершуватися.
Отже, тяглість козацької старшини виливалася у наступних проектах української ідентичності: великоросійський, річпосполитський та українська ідентичність, що перебувала на академічній стадії стадії, розвивався за допомогою мовно-фольклорного елементу. Отож, активізація українського опозиційного руху спостерігалася на початку XIX ст., коли нащадки козацької старшини, отримуючи дворянство, повинні були довести свої права на цей титул на підставі родинних документів. Це спричинило хвилю обурення серед української шляхти, виразники якої називали себе «патріотами рідного краю». Так на основі станових дворянських інтересів виникає український автономістський рух, що спирався на історичні традиції й усі свої домагання будував на історично-правових доказах. Його лідерами були Василь Полетика, Роман Маркович, Тимофій Калинський, Федір Туманський та ін. Українських патріотів єднали не тільки прихильність до минулого, а й критичне ставлення до сучасного. Вони прагнули зберегти місцеву правову систему, що ґрунтувалася на Литовських статутах, і намагалися відновити знищену царизмом козацьку армію. Проте царський уряд мобілізовував козацькі полки тільки тоді, коли виникала воєнна загроза для Росії. Наприклад, у 1812 році під час походу Наполеона на Москву Олександр І дав дозвіл утворити кілька полків з 25 тис. українських козаків, пообіцявши, що після війни ці підрозділи будуть збережені як постійне військо. Під час польського повстання в 1831 році генерал-губернатор М. Рєпнін також зумів мобілізувати 8 тис. козаків. Створюючи й використовуючи козацькі полки для власних потреб, правителі Росії однак не йшли на принципові поступки українським автономістам.