Леонардо да Вінчі

Леонардо да Вінчі — історичний живописець, скульптор, архітектор, вчений та інженер епохи Відродження. Народився 15 квітня 1452 р. біля Флоренції. Його батьками були 25-річний нотаріус П'єро і його кохана, селянка Катерина. Перші роки життя Леонардо провів разом з матір'ю. Його батько незабаром одружився на багатій і знатній дівчині, але цей шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав свого трирічного сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ в своїх шедеврах.

В Італії того часу до позашлюбних дітей ставилися майже як до законних спадкоємців. Багато впливових людей міста Вінчі взяли участь в подальшій долі Леонардо. Коли Леонардо було 13 років, його мачуха померла при пологах. Батько одружувався вдруге — і знову незабаром залишився вдівцем. Він прожив 67 років, був чотири рази одружений і мав 12 дітей. Батько намагався залучити Леонардо до сімейної професії, але безуспішно: син не цікавився законами суспільства.

Леонардо не мав прізвища в сучасному розумінні; «да Вінчі» означає просто «(родом) з містечка Вінчі». Повне його ім'я — італ. Leonardo di ser Piero da Vinci, тобто «Леонардо, син пана П'єро з Вінчі».

Леонардо да Вінчі створив гармонічний образ людини, який відповідав гуманістичним ідеалам, тим самим, від підсумував досвід кватроченто (період Раннього Відродження в Італії) і заклав основи мистецтва Високого Відродження. Склався як майстер, навчаючись у Андре дель Верроккьо (1467-72). Методи роботи у флорентійській майстерні кватроченто, де художня практика була з’єднана з технічними експериментами, а також зближення з астрономом П.Тосканеллі сприяли зародженню наукових інтересів юного Леонарда да Вінчі.

Першим вчителем Леонардо вважають Верроккіо, справжнє ім'я якого Андреа ді Мікеле Чоні.У 1473 році, у віці 20 років, Леонардо да Вінчі отримує кваліфікацію майстра в Гільдії Святого Луки.

Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були пов’язані нерозривно. Живопис він розумів як універсальну мову (подібно математиці у сфері науки), в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, який царить в природі.

Особливу увагу Леонардо да Вічні приділяв механіці, називаючи її «раєм математичних наук» і бачачи в ній головний ключ до таємниць світознання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і ковзання, вивчав опір металів, займався гідравлікою. Численні гідротехнічні досліди допомогли Леонардо правильно описати рівновагу рідини у посуді.

Леонардо да Вінчі цікавили проблеми польоту. У Мілані він робив багато малюнків і вивчав літальний механізм птахів різних порід і кажанів. Окрім спостережень він проводив і досліди, але вони всі були невдалими. Леонардо дуже хотів побудувати літальний апарат. Він говорив: «Хто знає все, той може все. Аби дізнатися — і крила будуть!» Спочатку Леонардо розробляв політ за допомогою крил, що приводяться в рух м'язовою силою людини: ідея простого апарату Дедала і Ікара. Але потім він дійшов до думки про спорудження такого апарату, до якого людина не повинна бути прикріплена, а мала зберігати повну свободу, щоб керувати ним; приводитися в рух апарат повинен своєю власною силою. Це по суті ідея аероплана. Для того, щоб успішно практично побудувати і використовувати апарат, Леонардо не вистачило тільки одного: ідеї мотора, що володіє достатньою силою. До всього іншого він дійшов. Леонардо да Вінчі працював над апаратом вертикального зльоту і посадки. На вертикальному «ornitottero» Леонардо планував розмістити систему втяжних сходів. Прикладом йому послужила природа: «подивися на кам'яного стрижа, який сів на землю і не може злетіти з-за своїх коротких ніг; а коли він у польоті, витягни сходи, як показано на другому зображенні зверху. Так треба злітати з площини; ці сходи служать ногами». Що стосується приземлення, він писав: «Ці гачки (увігнуті клини), які прикріплені до основи сходів, служать тим же цілям, що і кінчики пальців ніг людини, яка на них стрибає і при цьому тіло її не стрясається так, якби вона стрибала на каблуках».

Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникаючими дослідженнями майже всі області науки того часу, розглядаючи свої замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Скептично ставлячись до популярного у той час ідеалу науковця-ерудита, Леонардо да Вінчі був найбільшим яскравим представником нового, заснованого на експерименті мистецтвознавства. Займаючись архітектурою, він розробляє різні варіанти ідеального міста і центрально-купольного храму. На службі у правителя Мілану Людовіко Моро (1481—1482) Леонардо да Вінчі виступає у ролі військового інженера гідротехніка, організатора придворних свят і феєрій.

Любов до моделювання приводила Леонардо да Вінчі до геніальних конструктивних здогадок, які набагато випередили епоху; такими є наброски проектів металургійних печей і прокатних станів, ткацьких верстатів, друкарських, деревообробних, землеробних та інших машин, підводного човна і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів конструкції літальних апаратів і парашута.

Леонардо да Вінчі як науковець

В анатомії — області, де Леонардо домігся значних результатів, — він був першим, хто описав клапан правого шлуночку серця, що носить його ім’я, і винайшов техніку просвердлювання дрібних дір у черепі померлого і заповнення розплавленим воском порожнин мозку з метою одержання виливків. Напевно, він був першим, хто запропонував скляні моделі органів: відомо, що він збирався зробити зі скла аорту бика, так, щоб можна було спостерігати, як по ній тече кров, і навіть мав намір вставити в неї мембрану, що грала би роль клапана. У лікарні Санта Марія Новела у Флоренції він демонстрував анатомування, що розцінюється як унікальне.

Леонардо анатомував і тварин і робив помилку, характерну для його часу, знаходячи занадто багато спільного між твариною і людиною. Про це свідчить його знаменитий малюнок людського плоду в череві матері: плацентарна оболонка більше відповідає коров’ячій, ніж людській.

Найбільший внесок Леонардо в анатомію полягає у створенні цілої системи малюнків, що і в наші дні допомагають лікарям донести до студентів знання. Викладачі медицини, які жили до Леонардо, мало цікавилися анатомічними малюнками; більш того, багато хто з них заперечував їхню необхідність на сторінках книг, вважаючи, що вони відволікають студентів від тексту. Система Леонардо містила в собі показ об’єкта у чотирьох видах, щоб його можна було досконально оглянути з усіх боків; усе намальоване Леонардо було настільки зрозумілим і переконливим, що ніхто більше не міг заперечувати значення малюнка у викладенні медицини. Леонардо створив систему зображення органів і тіл у поперечному розрізі. Він з разючою майстерністю відобразив “внутрішній вигляд” вен, артерій і нервів. З появою медичного підручника в сімох книгах “De humanіs corporіs fabrіca” (”ПРО будівлю людського тіла”) Везалия (1543), ілюстрованого створеними за принципом Леонардо гравюрами на дереві, анатомічний малюнок став тим, що залишається й у наші дні.

Леонардо да Вінчі в мистецтві

Нашим сучасникам Леонардо в першу чергу відомий як художник. Крім того, не виключено, що Да Вінчі міг бути і скульптором: дослідники з університету Перуджі — Джанкарло Джентіліні і Карло Циці — стверджують, що знайдена ними в 1990 році теракотова голова є єдиною скульптурною роботою Леонардо да Вінчі[3], що дійшла до нас. Проте сам Да Вінчі в різні періоди свого життя вважав себе в першу чергу інженером або ученим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу і працював поволі. Тому художня спадщина Леонардо кількісно невелика, а низка його робіт втрачена або сильно пошкоджена. Проте його внесок в світову художню культуру є виключно важливим навіть на тлі тієї когорти геніїв, яку дало Італійське Відродження.