5. Джерело права – це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об’єктивовану реальність.

Джерел права. Це акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно – систему джерел галузі права). Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел.

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя – надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного і адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право – найбільш “політизована” галузь національної системи права.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини – відносини влади.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об’єднують і матеріальні, і процесуальні норми.

І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об’єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль).

У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють надзвичайно складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми. Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об’єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак – різноманітність видів джерел конституційного права.

7. Правовим здобутком Помаранчевої революції став Закон України про внесення змін до Конституції України. 8 грудня 2004 р. на позачерговому пленарному засіданні Верховної ради України було вирішено питання про внесення змін до Конституції України. 402 голосами підтримали пакет документів — Закон ”Про внесення змін до Конституції України, закон “Про особливості застосування закону про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 p”., та “Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення системи органів місцевого самоврядування ”. Основні положення прийнятих законодавчих актів зводяться до такого: На народного депутата України поширюється принцип несумісності посад. Однак народний депутат може бути одночасно членом Кабінету Міністрів України. Крім підстав дострокового припинення повноважень депутата, викладених у статті 81 Конституції України, передбачається, що інші його повноваження можуть бути достроково припинені в разі його не входження до складу депутатської фракції політичної партії, від якої він був обраний, або виходу депутата зі складу цієї фракції. У проекті перелічено підстави дострокового припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України у разі, якщо протягом одного місяця у Верховній Раді не сформовано коаліції депутатських фракцій; протягом трьох місяців парламентом не обрано Президента України; протягом шістдесяти днів після відставки уряду не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів; протягом тридцяти днів однієї чергової сесії Верховної Ради пленарні засідання не можуть розпочатися. Проектом передбачено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам та Кабінету Міністрів України. Істотні зміни проект вніс до частини четвертої статті 94 Конституції України, які передбачають, що у разі, якщо Президент України не підписав закон і не оприлюднив його у строк, визначений Основним Законом, закон невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної ради України за його підписом. Певні зміни вносяться проектом у процедуру обрання Президента України. Зокрема, передбачається, що Президент України обирається всенародним голосуванням. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108—111 Конституції України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового глави держави покладається на Голову Верховної Ради України. У проекті зазнав певних змін порядок формування Кабінету Міністрів України. Зокрема, міністри оборони та закордонних справ призначаються парламентом за поданням Президента України, а інші члени уряду призначаються Верховною Радою України за поданням прем'єр-міністра України. Водночас Президентові надано право зупиняти дію актів уряду з мотивів невідповідності їх Конституції і законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності [ 2, с. 5].

8. Конституція України — це єдиний, наділений найвищою юридичною силою нормативно-правовий акт, через який український народ і українська держава виражають свою суверенну волю, утверджують основні принципи устрою суспільства і держави, основи правового статусу особи і громадянина, визначають систему і функції органів державної влади й органів місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владних повноважень і територіальний устрій держави. За періодом дії Конституція України є постійною, за порядком зміни належить до жорстких, згідно державного режиму та форми правління –– демократична республіканська, за формою територіального устрою –– це Конституція унітарної держави з автономним утворенням у складі. Структура Конституції України обумовлена і тісно пов'язана із своїми функціями. Ці функції життєво необхідні для суспільства, що підтверджує більш ніж двохсотлітня історія існування конституцій у світі. Функції Конституції України — це цілеспрямовані напрямки та види впливу Основного Закону суспільства і держави на суспільні відносини. Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багатофункціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну,економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції. Основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати: 1) об'єкти її впливу на суспільні відносини;

2) способи і засоби впливу на суспільні відносини;

3) умови впливу на суспільні відносини тощо [ 13, с. 69].

Перший критерій — функції Конституції України за об'єктами впливу норм цього найважливішого нормативно-правового акта на суспільні відносини. Основними об'єктами впливу Конституції України є основні сфери суспільного та державного ладу, а саме: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна або духовна), а також зовнішньополітична сфери. Відповідно, необхідно розрізняти такі об'єктні функції Основного Закону, як політична, економічна, соціальна, ідеологічна та зовнішньополітична функція.

Об'єктні функції Конституції України можна класифікувати й за основними інститутами конституційного права, що об'єктивовані в розділах Основного Закону, тобто за предметами конституційно-правового регулювання, що властиві певним групам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функції конституційно-правового регулювання основ суспільного і державного ладу; прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; форм безпосередньої демократії; правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх службових і посадових осіб; місцевого самоврядування; адміністративно-територіального устрою України; правового захисту Конституції тощо.

Функції Конституції України слід також розрізняти за способами і засобами впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Як і для галузі конституційного права в цілому, Конституції України властиві, за способом і засобом, такі функції, як регулятивна ––закріплення в її нормах сталих суспільних відносин і гарантій їх дотримання та визначення тих суспільних відносин, що перебувають на етапі свого становлення , установча –– закріплення найважливіших політичних та соціально-економічних інститутів держави і суспільства, охоронна –- передбачає вимоги, щодо забезпечення виконання і реалізації норм та інститутів, контрольна ––контролювання виконання вищенаведених функцій , інтегративна (системоутворююча) –– цей нормативно-правовий акт є основою системи національного законодавства, правотворча, правозастосовча, інформаційна й інші.

За часом функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові. Більшість функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковий характер. Тимчасові її функції, визначені Перехідними положеннями (Розділ XV Конституції України), існували на період, що не перевищував п'ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції Конституції України не властиві, що й обумовлює таку її ознаку, як стабільність.

9. Конституція, як основний закон держави, відрізняється від інших нормативних актів особливістю її розробки і прийняття. Особливості ці полягають, по-перше, у тому, що в розробці конституції бере участь значно більша кількість осіб порівняно з підготовкою інших нормативних актів. По-Аруге, ці особи наділяються законодавчим органом особливим статусом порівняно зі статусом органів та осіб, які залучаються до підготовки відповідних правових актів. Склад органів, або комісій, які повинні розробляти проект конституції, утворюється законодавчим органом. По-третє, особливістю відзначаються і способи прийняття конституції. Конституційній практиці сучасних країн світу відомо кілька способів розробки проектів і прийняття конституції. Перша конституція — Конституція США, була розроблена установчими зборами, а потім ратифікована конституційними конвентами штатів. У Франції проект чинної Конституції (1958 р.) вироблений конституційним комітетом і згодом був схваленийшляхом референдуму. Конституції Італії та Індії були розроблені і остаточносхвалені установчими зборами. Деякі конституції (наприклад, Греції 1975 р., Іспанії 1978 р. були розроблені парламентом, а згодом винесені на референдум. Відверто реакційним способом розробки і прийняття конституції є откроїрування, тобто здійснення всіх процедур, пов'язаних з введенням конституції у дію, одноособовим актом виконавчої влади — монархом або президентом. У Росії таким актом був Маніфест Миколи II від 17 жовтня 1905 р. Майбутню конституцію Росії розробляли і мали прийняти Установчі збори, які у січні 1918 р. були розігнані більшовиками. В Україні перша Конституція Української Народної' Республіки 1918 р. була розроблена Українською Центральною Радою. Усі радянські конституції готувалися конституційними комісіями, а у 1936 і 1977 рр. виносилися на загальнонародне обговорення, наслідки якого по суті не мали ніякого значення, оскільки пропозиції населення вважалися лише рекомендаційними за своїм характером, а згодом приймалися Верховною Радою, причому порядок введення у дію конституції визначався законом, який приймав той самий законодавчий орган. Отже, на підставі викладеного, можна зробити певні висновки. Розробка проекту конституції, як свідчить світова практика, здійснюється місцевими органами влади (СІЛА), установчими зборами, конституційними комітетами або самим парламентом. Верховна Рада України пішла перевіреним шляхом розробки конституції шляхом створення конституційних КОМІ- сій. Це не найкращий спосіб підготовки проекту Основного Закону, по-перше, тому, що ці комісії навряд чи спроможні створити дійсно якісний проект Конституції. Вони складалися з депутатів, серед яких фахівців-державознавців по суті не було, оскільки при формуванні депутатського корпусу триває негативна практика радянського періоду недопущення юристів до розв'язання державних справ. Кількість фахівців у таких комісіях незначна, спеціалістів у галузі конституційного права в Україні дуже мало, і вони в переважній більшості не залучалися до роботи у комісії. І, по-друге, не можна механічно порівнювати склад комітетів у закордонних країнах зі складом комісії в Україні, оскільки кількість юристів-парламентаріїв за кордоном і у нас — речі непорівнянні. Тому більш доцільна форма підготовки проекту конституції в Україні — створення Установчих зборів або Конституційної наради з числа фахівців різних галузей права і надання їм відповідних повноважень з підготовки проекту конституції.

10. Юридичні властивості Конституції України як Основного За­кону; охорона Конституції України. Властивості Конституції України - це її специфічні риси, які відрізняють Конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність і зміст. Зазвичай виділяють юридичні, політичні та ідеологічні властивості Конституції України. Юридичні властивості виражають правову природу Конститу­ції та визначають її місце у правовій системі держави, в системі національного законодавства. До основних юридичних властивос­тей Конституції України можна віднести такі:  1. Конституція України як Основний Закон є головним джере­лом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою чинного законодавства. Ця властивість обумов­лена тим, що Конституція України визначає сфери суспільних від­носин, які підлягають правовому (зокрема законодавчому) регу­люванню, встановлює ієрархію нормативно-правових актів. Так, наприклад, ст. 92 Конституції України встановлює досить широ­кий перелік питань, які визначаються або встановлюються тільки законами України. Вони стосуються прав і свобод людини і гро­мадянина, громадянства, організації та діяльності органів дер­жавної влади, засад місцевого самоврядування тощо. 2. Конституція України характеризується юридичним верховен­ством, що означає її пріоритетне становище в системі національ­ного законодавства України, вищу юридичну силу щодо всіх інших правових актів. Принцип верховенства Конституції є проявом за­гальнішого принципу верховного права як необхідної ознаки пра­вової держави, і цей принцип прямо закріплюється в ч. 2 ст. 8 Конс­титуції України: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на ос­нові Конституції України і повинні відповідати їй». Конституція України характеризується верховенством не лише стосовно до актів національного законодавства, а й щодо міжнарод­них договорів, що передбачено ч. 2 ст. 9 Конституції: «Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можли­ве лише після внесення відповідних змін до Конституції України». 3. Важливою юридичною властивістю Конституції України є її стабільність, яка забезпечується особливим, ускладненим поряд­ком внесення до неї змін і доповнень. Так, розділ XIII Конституції встановлює досить складну процедуру зміни Конституції України, яка пов'язана з тим, що, по-перше,.вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод люди­ни і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію неза­лежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157), по-друге, Конституція України взагалі не може бути змі­нена з настанням певних обставин - в умовах воєнного або надзви­чайного стану (ч. 2 ст. 157), по-третє, положення Конституції України, які закріплюють засади конституційного ладу України, форми народного волевиявлення, порядок зміни Конституції Украї­ни можуть бути змінені лише всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України, по-четверте, зміни до інших положень Конституції України вносяться Верховною Радою Украї­ни двома третинами голосів від її конституційного складу. 4. До юридичних властивостей Конституції України можна та­кож віднести пряму дію її норм, що згідно з ч. З ст. 8 Конституції України означає можливість звернення до суду для захисту конс­титуційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. 5. Юридичною властивістю Конституції України є особливий правовий захист, який має на меті забезпечення дотримання конс­титуційних положень, захист від порушень як «знизу» - фізичними і юридичними особами, так і «згори» - різними гілками державної влади. В той же час захист Конституції України може здійснювати­ся лише правовими засобами. Вони передбачають застосування ор­ганами державної влади, посадовими особами з метою дотримання Конституції України форм і методів діяльності в рамках наданої компетенції. Конституції деяких держав (наприклад, Словаччини, ФРН) передбачають можливість застосування і неправових засобів захисту, закріплюючи право народу чинити опір неконституційній владі, але їх застосування можливе лише в надзвичайних ситуаціях.

11. иди певних явищ є складовими відповідної класифікації. Повною мірою вони властиві і конституції. Підставою видової диференціації є певні критерії. Зокрема, залежно від періоду дії розрізняють постійні конституції (у більшості країн світу) і тимчасові (наприклад, Мала конституція Польщі). За порядком зміни конституцій, розрізняють жорсткі (стабільні; США), гнучкі (Франція, Венесуела) та змішані Основні Закони (Велика Британія, закони якої включають парламентські закони; судові прецеденти, акти тлумачення; статути, конституційні угоди, які містять так звані конвен-4*4 норми). •Підставою видової класифікації може бути державний ^шм, залежно від якого розрізняють демократичні та авторитарні конституції; різновидом останніх можуть бути тоталітарні конституції. За формою правління виділяються монархічні і республіканські конституції.  В юридичній науці часто-густо стверджується, що існують, на жаль, без визначеного певного критерію юридична і фактична різновиди конституції. Юридична конституція у матеріальному і формальному значенні — це завжди певна система правових норм, які регулюють відповідне коло суспільних відносин. Щодо так званої фактичної конституції, то аж ніяк не можна погодитися з позицією деяких учених, згідно з якою фактична конституція — це реальний стан суспільних відносин, які становлять предмет конституційного регулювання1. Вже зазначалося, що предмет правового регулювання, Е тому числі і конституційного, включає дві взаємопов'язані складові — суспільні відносини і норми, що їх регулюють Виходячи з цього, фактична конституція — це самі суспільї відносини, тобто те, що реально існує поза межами правові го регулювання. Тому не може бути так званої фактичні конституції, доки вона не буде "одягнена" у відповідну правову форму. Отже, твердження щодо тлумачення фактичної конституції, тобто реального порядку фактичних стосунків між о бою і державою, організації і здійснення державної влади, витримує будь-якої критики. З цього випливає, що об'єкті но існують конституційно-правові відносини навіть поза межами і наслідками відповідного правового регулювання. Тим самим формулюється і обґрунтовується абстра: що суперечить основним засадам юридичної теорії і практики правозастосування. Нарешті, за формою територіального устрою розрізняють конституції федеративних (США, колишній СРС1 унітарних держав (Польща, Угорщина та ін.), різнов: яких є унітарні держави, у складі яких є автономні утворення. Виходячи з цього підвиду, в Україні існують два конституцій: Конституція України і Конституція Автономної республіки Крим. Для з'ясування сутності цих видів необхідно виявити їх загальні й особливі риси. Загальним для цих видів конституцій є те, що вони побудовані на основі єдиних принципів і властивостей, які характерні для сучасного конституційного будівництва в Україні. Особливості виявляються: — у неоднаковій юридичній силі цих конституцій. Конституція України має вищу юридичну силу на всій території України, Конституція Автономної Республіки Крим -?-• лише на території Криму як частини території України. Крім того, всі нормативні акти, які видаються у Криму, повинні відповідати нормам і не суперечити Конституції України; — Конституція України — Основний Закон унітарної держави. Ця особливість знаходить своє відображення у змісті Конституції; — Конституція Автономної Республіки Крим — Конституція автономної республіки, яка є складовою невід'ємною частиною території України; — Конституція України виражає волю всього українського народу, визначає організацію України як єдиної багатонаціональної держави, основи правового статусу Автономної Республіки Крим, побудови на її території органів представницької, виконавчої і судової влади. Конституція Автономної Республіки Крим виражає волю народу, який проживає на її території і який є часткою народу України, організовує побудову влади на своїй території на підставі основ її організації, визначених Конституцією України; — специфічні структура й особливості, які спостерігаються у згаданих видів конституцій.

12. конституційний лад визначається: - по-перше, як фактична конституція або цілісна система ос­новних політико-правових, економічних і соціальних відносин, які встановлюються й захищаються конституцією та іншими консти­туційно-правовими (державно-правовими) нормами; - по-друге, як певний спосіб (форма) організації держави, якого (яку) закріплено в його конституції1; - по-третє, як такий стан відносин (або порядок), що характе­ризує державу як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці й право­свідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою або як уста­новлені конституційним правом взаємовідносини між людиною, народом, суспільством і державою, що покликані забезпечити ви­знання та захист прав і свобод людини і громадянина, народовлад­дя, громадянського суспільства і демократичної держави. Конституційний лад набуває реального змісту лише за умови демо­кратичного характеру конституції та реального дотримання консти­туційних положень, що забезпечує обмеженість держави, держав­ної влади правом. Саме така обмеженість і створює оптимальні умови для функціонування громадянського суспільства, що є невід'ємним атрибутом, передумовою конституційної держави.

До засад конституційного ладу Конституція України відносить: - народовладдя (народний суверенітет); - державний суверенітет і незалежність України; - республіканську форму правління, яка відповідає вимогам демократії та поділу влад; - унітарний устрій України; - визнання людини як найвищої соціальної цінності, утвер­дження і забезпечення її прав і свобод; - соціальний захист людини; - статус української мови як державної; - поділ влади; - гарантованість місцевого самоврядування; - політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність; - вищу юридична силу Конституції України і пряму дію її норм; - рівність усіх суб'єктів права власності перед законом. Терміном «засади конституційного ладу України» позначають також загальний конституційно-правовий інститут, що закріп­лює основні принципи організації Української держави, які харак­теризують її як конституційну державу, а також визначає засади і найважливіші принципи взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.