- •Слов'яни та Римський світ
- •Передумови утворення держави Київська Русь. Зростання ролі Києва.
- •1.3 Розвиток Київської Русі за часів князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава (882-972 рр.)
- •1. Боротьба за княжий стіл.
- •2. Завершення формування Київської держави за князя Володимира.
- •3. Хрещення Русі та його історичне значення.
- •Аналіз теорій виникнення Київської Русі: норманської і антинорманської.
- •2.2. Теорії походження Київської держави
- •Володимир Мономах: нове піднесення України-Руси
- •Культура Київської Русі. Історичне значення держави Київська Русь.
- •2. Передумови створення Галицько-Волинської держави.
- •3. Галицьке князівство, як основа для майбутньої Галицько-Волинської держави.
- •4. Об'єднання Волині і Галичини
- •5.Роль бояр у політиці Галицької землі.
- •6. Боротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр
- •7.Розбудова нової держави.
- •8. Складна боротьба з ординцями.
- •II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними ознаками державного життя у цей час були:
- •2.2. Посилення національного гніту в Україні наприкінці XVI – в першій половині XVII cт.
- •2. Соціально-економічний розвиток України в XVI – і пол. XVII ст.
- •3. Берестейська церковна унія 1596 р.
- •4. Запорізька Січ та її громадсько-політичний устрій
- •5. Перші козацько-селянські повстання наприкінці XVI – на початку XVII ст.
- •6. Понятійний апарат
- •Становище православної церкви у другій половині хvі ст. Берестейська унія.
- •1593 Р. Почала діяти Замойська академія - навчальний заклад вищого типу.
- •25. Запорізька Січ – “християнська республіка”: форма правління, форма устрою.
- •XVII ст, як єдине ціле, породжене одними і тими ж причинами. Так в
- •1. Причини народних повстань.
- •1593 Року він розбив військо Косинського під п‘ятою (тепер село
- •1593 К .Косинський на чолі 2000 козаків вийшов сушею та Дніпром піднявся до
- •II хотів використати у війні Австрії проти Туреччини запорожців. Козаки
- •1594 Року за згодою цього князя він зібрав велике козацьке військо для
- •1594 Року з‘їхалася околична шляхта для звичайних судових засідань.
- •1613-1614 Років на Брацлавщині, а потім наприкінці 1615 - на поч. 1616
- •3. Козацько-селянські повстання 20- 30 років XVII ст.
- •1637 Року на раді в Каневі Павлюк виступив з програмою боротьби проти
- •1. Народні повстання кінця XVI ст. – 20-30 рр. XVII ст були породжені
- •2. Найбільшими народними повстання кінця XVI ст., в ході яких визначну роль
- •1596Рр). Головними рисами цих повстань була масовість – окрім козацтва в
- •27. П. Конашевич-Сагайдачний. Хотинська війна.
- •28. Козацько-селянські повстання 20-х - 30-х рр. XVII ст.: причини, хід подій, результати і наслідки.
- •29. Стан культури України у XVI - XVII ст
- •30. Національно-визвольна війна українського народу (1648-1657 рр.): причини, головні битви, результати.
- •31. Формування української державності в ході Національно-визвольної війни. Б. Хмельницький як полководець і політичний діяч.
- •32. Переяславська рада та її місце в історичній долі українського народу. «Березневі статті».
- •33. Суспільно-політичне становище Гетьманщини у кінці 50-х - початку 60-х рр. XVII ст. Ю. Хмельницький. І. Виговський.
- •34. Поділ України на Правобережну і Лівобережну. П. Дорошенко.
- •35. І. Мазепа та його роль в історії української державності.
- •36. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція.
- •37. Політичне і соціально-економічне життя Гетьманщини у XVIII ст.
- •38. Політичне і соціально-економічне становище Лівобережної України у середині-другій половині XVIII ст. К. Розумовський.
- •39. Запорізька Січ у XVIII ст. Історичне значення Запорізької Січі.
- •40. Народні рухи у хvііі ст.: опришки та о. Довбуш; гайдамацький рух і Коліївщина (і. Гонта. М. Залізняк).
- •§ 5. Народні рухи та повстання в Україні у XVIII ст.
- •41. Входження Північного Причорномор’я і Правобережної України до складу Російської імперії.
- •42. Соціально-економічне становище на Правобережжі і західноукраїнських землях у хvііі ст.
- •43. Культура України у XVIII ст.
- •44. Селянські рухи 20-х – 30-х рр. Хіх ст. В Україні. У. Кармелюк.
- •45. Україна у першій половині хіх ст.: Кирило-Мефодієвське товариство; т. Шевченко.
- •46. Національне пробудження в Галичині: “Руська Трійця” (м. Шашкевич, і. Вагилевич, я. Головацький); “Просвіта”; нтш ім. Т. Шевченка.
- •47. Революційні події 1848-1849 р. Р. На західноукраїнських землях.
- •49. «Великі реформи» царського уряду та їх вплив на соціально-економічне становище в Україні (земельна реформа, реформа місцевого самоврядування, судова реформа, військова реформа).
- •50. Культура України у другій половині хіх ст
- •51. Виникнення українських політичних партій (руп, унт, удп, усдрп): їх програмні цілі та діяльність. М. Міхновський
- •52. Створення туп, його діяльність і програмні цілі.
- •Українські землі в роки Першої світової війни. Усс.
- •54 Угкц і її місце в національному русі на західноукраїнських землях. Митрополит а. Шептицький.
- •55. Розвиток культури України на початку хх ст.
- •56. Утворення та діяльність Центральної Ради. Універсали цр: і-й, іі-й, ііі-й.
- •57. Політична ситуація в Україні в кінці 1917 – початку 1918 рр. Перша війна Радянської Росії проти унр.
- •59. Австро-німецький окупаційний режим в Україні. Розпуск Центральної Ради України.
- •60. Центральна Рада України: причини поразки, історичне значення та уроки.
- •61. Гетьманський режим п. Скоропадського: внутрішня і зовнішня політика.
- •62. Внутрішня і зовнішня політика Директорії і Радянської влади. Посилення громадянської війни в Україні.
- •63. Білогвардійські окупаційні режими в Україні: їх цілі і сутність.
- •64. Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях (листопад 1918 р.). Проголошення зунр. Буковинське віче та його історичне значення.
- •65. Польсько-українська війна 1918-1919 рр.
- •66. Внутрішня і зовнішня політика зунр. Історичне значення Акту Злуки унр і зунр
- •67. Соціально-економічна політика Радянської влади у 1919-1920 рр
- •68. Причини та уроки української революції 1917-1921 рр
- •69. Встановлення Радянської влади в Україні у 1919-1921 рр.
- •70. Політичне, соціальне та економічне становище України після завершення революції та громадянської війни.
- •Неп: відбудова народного господарства. Голод 1921-1923 рр.
- •Тема 10. Союз радянських соціалістичних республік (срср) 1. Економічне і соціально-політичне становище срср у міжвоєнний період
- •Україна у складі срср: історичне значення для українського народу.
- •Національна політика усрр. Українізація: її суть і наслідки.
- •Політичне і соціально-економічне становище України у 1927-1939 рр.
- •Індустріалізація в Україні: хід і наслідки.
- •Запровадження колгоспної системи в Україні у кінці 1920-х – початку 1930-х рр.: хід і наслідки
- •77. Голодомор 1932-1933 рр. В Україні: причини і наслідки.
- •78. Політичні репресії в Україні у 30-х роках хх ст. “Розстріляне відродження”.
- •79. Політичне, соціальне та економічне становище українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини в 20-х – 30-х рр. Хх ст.
- •80. Початок Другої світової війни. Україна в європейській політиці на початку Другої світової війни
- •81. Соціально-економічний та культурний розвиток західноукраїнських земель у 1939-1941 рр.
- •82. Напад Німеччини на срср. Оборонні бої на території України влітку і восени 1941 р.
- •83. Сутність і цілі німецького окупаційного режиму в Україні.
- •84. Боротьба українського народу проти гітлерівських загарбників: партизанський рух, підпільні організації, оун-упа.
- •85. Визволення українських земель: наступальні операції радянських військ. Відновлення Радянської влади в урср.
- •86. Наслідки і уроки Другої світової війни для України
- •87. Відбудова і розвиток народного господарства України в післявоєнний період.
- •88. Військово-політична обстановка в Західній Україні у другій половині 40-х років. Завершення радянізації західноукраїнських земель.
- •89. Соціально-економічні і політичні процеси в Україні у 50-х – першій половині 60-х рр., їх характер.
- •90. Соціально-економічний розвиток України у середині 60-х – 80-х рр. Наростання кризових явищ.
- •91. Стан культури в Україні у 50-х – 80-х рр. Посилення русифікації. Рух дисидентів.
- •92. Особливості перебудовних процесів в Україні. Створення політичних партій і громадських організацій
- •93. Відновлення державності України. Акт проголошення незалежності України.
- •94. Референдум і вибори Президента України. Створення снд.
- •95. Шляхи розбудови Української держави: здобутки, проблеми, пошуки (1991-1998 рр.).
- •96. Політичне і соціально-економічне становище в Україні у 1999-2010 рр
86. Наслідки і уроки Другої світової війни для України
Наприкінці Другої світової війни знову постало питання про західні кордони України. Підняв його польський емігрантський уряд у Лондоні, розраховуючи повернути західноукраїнські землі до складу Речі Посполитої. Йому вдалося переконати в цьому уряди Англії і США, які захищали цю позицію польського емігрантського уряду на Тегеранській (1943 р.) та Кримській (1944 р.) конференціях керівників урядів — Сталіна, Рузвельта і Черчилля. Рузвельт запропонував «компромісне» рішення: відірвати від УРСР і передати полякам Львівську, Дрогобицьку, частину Тернопільської та Станіславської областей. Однак, посилаючись на так звану «лінію Керзона», яка визначалася Антантою ще в 1920 р. за етнічною ознакою, радянська делегація відкинула ці зазіхання Польщі, яка перебуваючи під німецькою окупацією, вже знову висувала свої колоніальні претензії. Кримська конференція затвердила кордон Польщі по «лінії Керзона».
9 вересня 1944 р. між Тимчасовим комітетом національного визволення Польщі, що мав прокомуністичний характер, та урядом УРСР з ініціативи Сталіна був підписаний договір про українсько-польський кордон та переселення українців з Польщі до України, а поляків — з УРСР до Польщі. Тепер з волі Сталіна і Хрущова 17 повітів прадавніх українських земель Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщини, в яких проживало близько 800 тис. українців, назавжди віддавалися Польщі як дарунок за її соціалістичний вибір. Як бачимо, і польські комуністи, які багато російських, коли переходили від революційних декларацій до практики, виявилися колонізаторами і великодержавними шовіністами. Домовленість про несправедливі кордони, масові депортації українців та поляків суперечила всім міжнародно-правовим актам, цинічно розтоптала права націй на самовизначення, права людини, стала причиною трагедії сотень тисяч українців і поляків, які змушені були покинути Батьківщину.
Процес переселення українців зі своїх прабатьківських земель проходив під тиском. Лише перші 80 тис. чоловік із Закерзоння виїхали добровільно. Більшість українців відмовилися залишати рідні землі, і тоді польські війська та загони служби безпеки, а також шовіністичні загони Армії Крайової розпочали примусове переселення. Спалювалися українські села, винищувалися їх мешканці. Лише весною 1945 р. було вбито, за повідомленнями польської преси, 10 тис. українців. Уряд СРСР не взяв під захист українське населення. І той» цю місію перебрала на себе УПА. За наказом Романа Шухевича, головнокомандувача УПА, її розгорнули в цих районах бойові дії. Вони громили польські адміністративні структури, руйнували транспортну мережу, розганяли конвої, які супроводжували виселенців. На масові мордування українців загони УПА відповіли знищенням кількох сотень поляків і спаленням їхніх сіл. Польський уряд перекинув проти українських партизанів декілька дивізій, які зав'язали із загонами УПА важкі і тривалі бої. Виселення українців не було завершене: до України переїхало 482 тис. чоловік. Решту польські власті переселили на західні землі Польщі, що відійшли до неї від Німеччини після розгрому гітлеризму, та перемішали з поляками для полегшення асиміляції. Водночас відбувалося виселення поляків, що гальмувалося варшавським урядом. Але під тиском радянських властей і боячись відплатних акцій загонів УПА, майже всі поляки — 480 тис. чоловік — переїхали до Польщі, і хоча елементи примусу мали місце, проте вони не піддавалися терору з боку українців. Історики недостатньо акцентують увагу на тому, що ці акції масових переселень зупинили віковічну конфронтацію поляків і українців. Щоправда ціна цього «примирення» була надто високою.
Емігрантський уряд Чехословаччини також зробив спробу включити українську територію — Закарпаття до складу своєї держави. Однак 26 листопада 1944 р. відбувся організований партійними групами КП(б)У та органами НКВС СРСР з'їзд народних комітетів Закарпатської України, який прийняв рішення про вихід краю зі складу Чехословаччини. Цей акт був скріплений угодою про кордон між СРСР і Чехословаччиною в червні 1945 р. і затверджений Президією Верховної Ради СРСР. При цьому 40 тис. чехів та словаків виїхали до Чехословаччини. Але і цього разу сталінське керівництво вдалося до торгівлі українськими землями: район Пряшівщини, заселений українцями, був переданий Чехословаччині. Кордони України продовжували визначати переважно дипломатичні і політичні розрахунки, а не національні інтереси українського народу. Могутні сусіди вкотре примушували українців розплачуватися за бездержавність.
З політичних та дипломатичних міркувань у січні 1944 р. Пленум ЦК ВКП(б), а згодом Верховна Рада СРСР прийняли рішення про розширення прав союзних республік і дозвіл створити наркомати оборони та закордонних справ. Однак заходи по розширенню прав союзних республік насправді так і не були здійснені, бо мотивувалися не турботою про права народів, а утворенням Організації Об'єднаних Націй (ООН). Сталін, бажаючи мати в ООН якнайбільше голосів, хотів провести туди всі радянські республіки. Для цього створювалася ілюзія незалежності союзних республік, у тому числі й України. У лютому 1944 р. в Україні був створений Наркомат закордонних справ, а в березні того ж року — Наркомат оборони. Однак в ООН були включені лише УРСР і БРСР. Наркомат оборони УРСР був незабаром ліквідований, а Наркомат закордонних справ, очолюваний Д.Мануїльським, лише представляв УРСР в ООН і жодних функцій не виконував. Розширення прав союзних республік виявилося черговим фіктивним кроком Москви в національній політиці.
У травні 1945 р. світова спільнота святкувала розгром німецького фашизму, а у вересні 1945 р. — перемогу над мілітаристською Японією. Війна, яка принесла народам Європи і Азії страждання і незліченні втрати, закінчилася. У Другій світовій війні загинуло понад 50 млн чоловік, з них близько 27 млн радянських людей.
Український народ був втягнутий у Другу світову війну з самого її початку. У складі різних збройних формувань перебувало понад 6 млн українців, з них близько 4 млн — у лавах Червоної Армії. Велику витримку і терпіння, стійкість і відвагу проявили вони в битвах з німецькими окупантами. Високими нагородами відзначено 2,5 млн українських воїнів, 2069 з них — званням Героя Радянського Союзу. Мільйони жителів УРСР героїчно працювали в тилових районах, забезпечуючи потреби фронту у військовій техніці, зброї, продовольстві та медичних препаратах. Лише в східні райони СРСР було евакуйовано 3,5 млн українців. Там, часто працюючи під відкритим небом, в небувало короткі строки, вони разом з людьми інших національностей відновлювали роботу евакуйованих підприємств.
Долаючи незгоди воєнного часу, плідно працювали евакуйовані на Схід Академія наук УРСР, науково-дослідні інститути, вузи, культурно-мистецькі заклади. Видатні досягнення академіка Є.Патона, хірурга-офтальмолога В.ФІлатова та багатьох інших були значним вкладом у зміцнення економіки, науки та медицини, наближаючи перемогу над фашизмом. Великою популярністю користувалися твори українських письменників і поетів О. Корнійчука, П. Тичини, А. Малишка, М. Рильського, М. Бажана, Ю. Яновського та кінофільми О. Довженка. Тоді вперше після 20-х років вчені і літератори змогли широко заговорити про історичну пам'ять українців та національне самоусвідомлення народу. І хоча цей настрій був певною мірою контрольованим, проте в багатьох сферах культурного життя евакуйованої на Схід української інтелігенції він був достатньо відчутним. Сталінське керівництво змусило з цим миритися, розуміючи, що війну з фашизмом не можна вести успішно, не спираючись на патріотичні почуття народу.
На піднесення національної самосвідомості українського народу була спрямована діяльність західноукраїнської інтелігенції. Частина її заплатила за це власним життям: фашисти розстріляли поетесу О. Те-лігу, поета І. ірлявського, редактора газети «Українська дійсність» І. Рогача та багатьох інших. Підпільні друкарні друкували твори Є. Маланюка, О. Бабія, О. Олеся, М. Хвильового, Д. Фальківського. У звільнених від фашизму районах УРСР швидко відновлювалося культурне життя, відбудовувалася мережа вузів, шкіл, бібліотек, театрів і кінотеатрів. І все це працювало на перемогу над ворогом.
Навіть після масового винищення української інтелігенції у 30-х роках інтелектуальний потенціал народу, відроджуючись та розвиваючись, був значним. На алтар Перемоги український народ приніс найбільші жертви: під час війни загинуло втратив 8 млн чоловік (19,1%), з них військові втрати становили 2,5 млн, цивільні — 5,5 млн. Надзвичайно тяжкими були демографічні втрати: якщо у січні 1941 р. в УРСР проживало 41,9 млн осіб, то наприкінці війни їх залишилося 27,4 млн. Таким чином, загиблі у боях, померлі в концтаборах, депортовані, евакуйовані та емігранти становили 14,5 млн. Поряд з цим відбулася приголомшуючих масштабів руйнація народного господарства: цілком або частково було зруйновано 700 міст, 28 тис. сіл, 16 тис. промислових підприємств. Проте поряд з цими страхітливими наслідками війни український народ мав і деякі позитивні результати: вперше за багато століть завдяки перемозі СРСР у Другій світовій війні всі українці об'єдналися в межах УРСР. Радянська Україна в складі СРСР стала одним із переможців у війні і членом ООН.