2. Соціально-економічний розвиток України в XVI – і пол. XVII ст.

У другій пол. XVI – першій пол. XVII ст., незважаючи на роз'єднаність різних частин України і тяжкий іноземний гніт, на українських землях зростали продуктивні сили в сільському господарстві, розвивалося ремесло, зароджувалося мануфактурне виробництво, поглиблювався поділ праці між містом і селом, розширювалися товарно-грошові відносини, посилювалася експлуатація селянських мас.

Доцільно звернути увагу на такі особливості розвитку:

а) ремесел і промислів:

– збільшувалася кількість ремісників і ремісничих спеціальностей як у містах, так і в селах;

– найбільшого розвитку вони досягли у Східній Галичині і на Волині;

– у Руському воєводстві діяли соляні промисли;

– при шляхетських маєтках, фільварках засновувалися різноманітні промислові підприємства з переробки сільгосппродуктів та корисних копалин;

– в містах створювалися підприємства, в яких поряд з кріпаками працювали вільнонаймані робітники;

– поступово з простого товарного виробництва виростали мануфактури (ливарні, гути, папірні та ін.);

б) міст:

– розвиток ремесла й товарного обігу призвів до збільшення кількості міського населення;

– зростали старі міста, виникали нові (у 40 роки XVII ст. в Україні існувало близько 1000 міст і містечок);

– серед міського населення дедалі більше посилилося соціальне розшарування;

– ряд міст мали Магдебурзьке право;

в) сільського господарства:

– зростав попит на хліб та інші сільгосппродукти;

– шляхтичі зміцнювали свої власні господарства – фільварки;

– виросла кількість малоземельних і безземельних селян – 35 %, з половинним наділом – 40%;

– завершився процес прикріплення селян до землі, перетворення їх на власність феодала (кріпосне право було остаточно юридично оформлено в 1588 р.);

– магнати й шляхтичі захоплювали південні й східні українські землі, засновували фільварки і намагалися закріпачити місцеве населення.

3. Берестейська церковна унія 1596 р.

Відповідь на цю проблему студенти повинні почати з переліку обставин, що привели до появи Берестейської унії. Це форсований наступ католицизму на українські землі, кризовий стан православної церкви, популярність ідей уніатства в Речі Посполитій, егоїстичні інтереси вищої церковної ієрархії православної церкви. Треба підкреслити, що крім усіх обставин, з’явилися інші чинники, які підштовхнули активізацію уніатського руху.

По-перше, намагаючись захиститися від Реформації, польський король дозволив єзуїтам розгорнути свою діяльність у Польщі і Литві. В наслідок цього Річ Посполита за короткий час вкрилася мережею єзуїтських навчальних закладів. Широкого розголосу набула релігійна полеміка. Талановиті проповідники активно працювали на ідею унії, доводили культурну відсталість православних українців.

По-друге, розкол суспільства поглиблювала так звана «календарна реформа», проведена Папою Римським у 1582 р., яка суттєво розвела у часі релігійні свята католиків та православних. В наслідок чого католики-феодали неодноразово почали порушувати релігійні традиції українських міщан та селянства.

Слід також відмітити, що ідею унії активно підтримував польський король, адже вона відкривала шлях до окатоличення та полонізації українських та білоруських земель, нейтралізувала вплив православної Московії, тим самим сприяла консолідації Речі Посполитої.

Намагаючись підняти престиж православного духовенства, подолати дискримінацію православних віруючих, водночас бажаючи вирішити й цілий ряд власних егоїстичних інтересів, львівський єпископ Гедеон Балабан на з'їзді у Белзі (1590 р.) став ініціатором підписання унії. До нього приєднались луцький, володимирський, холмський, турово-пінський єпископи. У 1595 р. Папа Римський офіційно визнав унію.

Слід відмітити, що остаточне юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. у м. Бересті. Але церковний собор розколовся на дві частини. Прихильники православної віри на чолі із князем К. Острозьким не визнали й осудили унію. Уніатська частина затвердила акт об’єднання католицької та православної церков та утворення уніатської (греко-католицької) церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано основні догмати католицької церкви, водночас залишилися православна літургія, церковнослов'янська мова богослужіння, дозвіл на шлюб священиків. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта могла претендувати на державні посади, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті.

Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавались уніатам, православні залишались без вищої церковної ієрархії. І тому згодом прірва між українцями греко-католиками та поляками католиками надзвичайно зросла.

Підсумовуючи сказане, можна зазначити, що форсований наступ католицизму на українські землі мав своїм наслідком полонізацію та окатоличення українців, він призвів до загальної дезорганізації та занепаду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій.