19. Особливості національного питання 1960-1970-х рр. В Україні

Видатним явищем духовного життя в цей період стала поява нового покоління інтелігенції-шістдесятників (цей термін вживався вже на поч. 60-х рр.)

Провідними постатями серед них були:

1. Письменники і поети І. Драч, Л. Костенко, М. Вінграновський, В. Симоненко, В. Стус, Гуцало;

2. Художники А. Горська, П. Заливаха, В. Кушнір;

3. Літературні критики І. Світличний, І.Дзюба, Є. Сверстюк;

4. Діячі кінематографу С. Параджанов, Л. Осика, Ю. Іллєнко та інші.

Виховане в умовах ідеологічної лібералізації, нове покоління інтелігенції викривало:

• перекоси і лицемірство офіційної культури;

• сповідувало свободу самовираження;

• прагнуло до пошуку нових форм і стилів.

Воно вимагало гарантій вільного розвитку укр. культури. Все це викликало незадоволення з боку влади. Шістдесятників почали звинувачувати у відході від «марксизму – ленінізму», «формалізмі», «космополітизмі», почали обмежувати й творчу діяльність, а згодом перейшли до репресій проти них. Але вони не зупинилися. Шістдесятники склали ядра дисидентського руху, учасники якого вимагали радикальних змін і стали провідниками національного відродження. Дисидентський рух виник в Україні в сер. 80-х рр. і був загальноукраїнським явищем, охоплював різні соц.. прошарки населення всіх регіонів республіки. Він ставив за мету вільний розвиток укр.. культури і мови, забезпечення громадян. Прав і був проявом нац. – визвольного руху.

Слід підкреслити, що вони не виступали проти радянської влади і прагнули мирних форм дія-ті. Укр. дисиденти були реформістами, але не революціонерами.

Етапи дисидентського руху:

1. Сер. 50-х рр. – 1968 р. – зародження

дисидентства, його ідеологічне і організаційне оформлення. Основним проявом цього етапу стали протести. Поширена безцензурна література – «Самовидов» і «талевидов».

З метою переходу до організованих форм боротьби утвор. легальні групи дисидентів.

У 1959 р. на Львівщині виникла Укр. робітничо-селянська спілка на чолі з Л. Лук’яненком, яка вимагала виходу України із СРСР.

2. 1968 -1976 рр піднесення

дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.

Активізації діяльності дисидентів сприяли:

• Інтервенція радянських військ у

Чехословаччину у 1968 р., що викликало хвилю обурень і протестів;

• Видання впродовж 1970 – 1974 рр. у

Львові само видавничого журналу «Укр. вісник», головним редактором якого був В. Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху.

• Нарада з безпеки та співробітництва в

Європі в 1975 р. СРСР підписав Гельсінській акт.

Перша легальна дисидентська група – Укр. Гельсінська Група, яку очолив письменник М. Руденко. ЇЇ членами стали 37 чоловік. Але влада вчинила погром групи, 23 чоловік було заарештовано і позбавлено волі. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.

3. З середини 80-х рр. – з початком перебудови – діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження.