6) Грунти
Кліматичні умови, ґрунтоутворюючі породи, рельєф, геологічна будова, рослинність та агрокультурна діяльність людини – основні чинники ґрунтоутворення.
Грунтовий покрив району представлений переважно чорноземами типовими (43,8%) та опідзоленими грунтами(33,4%). Менш поширені лучно – чорноземні, дерново – підзолисті, лучні і чорноземно – лучні, болотні та інші грунти.
Найбільш продуктивні грунти універсального використання – чорноземи типові займають площу 22,9 тис.га сільськогосподарських угідь. Використовуються вони в основному під орні землі.
Зосереджені чорноземи типові головним чином в східній частині району, де вони складають від 45 до 90% площ сільськогосподарських угідь. Гумусова ний профіль чорноземів типових має потужність 80 – 100см, вміст гумусу в орному горизонті складає 2,5 – 3,5%. Реакція грунтового розчину слабо кисла – рН в середньому 5.6. Ці грунти м ають значні запаси валових та рухомих форм поживних речовин, сприятливі фізико – хімічні властивості та водно – повітряний режим, проте схильні до запливання і утворення кірки. Вони містять також значно більше глинистих часток, внаслідок чого здатні накопичувати органічну речовину та утворювати агрономічно цінну структуру. Значна товщина гумусових горизонтів і достатня кількість гумусу в них дозволяють поглиблювати орний шар.
Внесення органічних і мінеральних добрив забезпечує підвищення родючості грунту і врожаю сільськогосподарських культур. Для нейтралізації кислотності грунти потребують вапнування. Опідзолені грунти в районі займають 17,5 тис.га (33,4%) сільськогосподарських угідь, з них майже половина використовується під орними землями. Поширені вони головним чином в північно – західній частині району, де складають основний фон. Ці грунти в переважній більшості сформувалися на карбонатних лесових породах. Гумусовий горизонт у них має товщину 20 – 30 см. Кількість гумусу у верхньому горизонті буває досить низькою – 1,0-1,8, а у змитих відмінах – 0,5-0,8%.
Бали економічної оцінки за окупністю затрат, повно профільних грунтів в залежності від кадастрового району складають від 37 до 54, слабо змитих відповідно – від 34 до 48, середньо змитих – від 31 до 45. На повно профільних грунтах і слабо змитих відмінах, поширених одо роздільних плато і схилах до 3⁰ можна вирощувати всі районовані культури.
Темно – сірі опідзолені грунти і чорноземи опідзолені (13,8 тис.га) мають більш високий рівень родючості. В них потужний (32 – 40 см), достатньо гумусова ний (3,9% гумуса в горизонті) профіль. Ці грунти, як і чорноземи типові, універсального використання. Слабо кисла реакція грунтового розчину( рН=5,7) сприяє деякому збільшенню рухомості і живлення рослин. Так, кількість рухомих форм фосфорної кислоти становить 12-18, азоту 6-8, калію 10-15мг на 100гр грунту.
Бали економічної оцінки складають від 54 до 64 і навіть 72 ( глеєві відміни). В зоні поширення опідзолених грунтів мають місце низькопродуктивні дерново – підзолисті грунти, які в більшості мають легкий механічний склад. Це грунти обмеженого використання, вміст гумусу в них низький – 0,5 – 1,0%.
З цієї групи найбільш бідними на поживні речовини є дерново – скрито підзолисті та дерново – підзолисті дефльовані піщані грунти, які крім цього, завдяки легкому механічному складу, є осередками вітрової ерозії. Покращення їх можливе шляхом посіву сидератів та нанесення родючого шару грунту.
Лучні та чорноземно – лучні грунти сформувались головним чином на терасах річок днищах балок та на найбільш понижених ділянках плато. Чорноземно – лучні грунти формуються в місцях близького залягання грунтових вод. За морфологічними ознаками подібні до чорноземних грунтів і відрізняються від них оглеєністю нижчих горизонтів. У більшості випадків перевищують за вмістом гумусу чорноземи.
Реакція грунтового розчину слабо- лужна (рН=7,3), мають значну кількість як валових так і рухомих форм поживних речовин. Близьке залягання грунтових вод і достатня кількість поживних речовин створюють досить сприятливі умови для вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур.
Здебільшого ці грунти використовують під овочеві культури або під цінні кормові ( кукурудзу на силос і зерно, коренеплоди та ін.).
Болотні грунти (1,8 тис. га) поширені на днищах балок та в заплавах річок. Негативною особливістю в них є підвищена вологість, токсичність неглибоко залягаючого оглеєного горизонту. Значна частина цих грунтів використовується для сінокосіння та під пасовища. Ці грунти мають високу потенціальну родючість, але щоб їх використовувати, треба поверхневі осушення.
Дернові грунти (1,0 тис. га) поширені взаплавах річок. Використовуються вони, головним чином, під кормовими угіддями, що є найбільш ефективним. В складі орних земель на них рекомендується розміщувати овочеві культури.
Намиті грунти приурочені до днищ балок і великого поширення не мають.
Використовують в основному під сінокосіння. Сільськогосподарські угіддя, розміщені біля розмитих грунтів та виходів порід становлять незначну площу. Їх доцільно засадити лісом або використовувати під постійним залуженням.