8. Матеріальна культура та біологічні закономірності

Поряд з прогресом в розвитку матеріальної культури, а від­повідно і психічної діяльності, з початку епохи пізнього палео­літу почав різко гальмуватися біологічний розвиток людини: фізичний тип людини здобував стійкість своїх видових ознак. Але в найдавніших і в давніх людей співвідношення було зво­ротним; за надзвичайно інтенсивної біологічної еволюції, яка виражалася у великій мінливості морфологічних ознак, тех­ніка вироблення знарядь праці розвивалася надзвичайно по­вільно.

Виходячи з цього, відомий антрополог Я. Я. Рогінський ви­сунув теорію "двох поворотних пунктів" у людській еволюції (він застосовував також формулювання "єдиний стрибок із дво­ма поворотами"). 3а цією теорією, нові соціально-історичні за­кономірності з'являлися в найдавніших людей разом із заро­дженням трудової діяльності (перший поворот). Однак разом з ними протягом тривалого періоду продовжували діяти успадко­вані від тваринного предка біологічні закономірності. Поступо­ве накопичення нової якості призвело на завершальному етапі цього розвитку до крутого (другого) повороту, який полягав у тому, що ці нові соціальні закономірності стали відігравати визначну роль у житті і подальшому розвитку людей. Цей по­ворот в історії людства й ознаменувався появою людини сучас­ного типу — неоантропа. Рогінський говорив з цього приводу про зняття актуальності видостворюючої ролі природного добо­ру і про перемогу соціальних закономірностей.

Отже, з появою в пізньому палеоліті неоантропа біологічні закономірності остаточно втрачають своє провідне значення й поступаються місцем суспільним закономірностям. Рогінський підкреслював, що тільки з появою неоантропа соціальні законо­мірності здобувають дійсно панівне становище в житті людських колективів.

Цій концепції відповідає уявлення про те, що перші трудові дії мали виконуватися ще в старій "тваринній" формі, пред­ставленій, за Фабрі, сполученням "компенсаторного маніпулю­вання" зі збагаченою знарядійною діяльністю. Лише згодом но­вий вміст предметної діяльності (праця) набув і нової форми у вигляді специфічно-людських трудових рухів, не властивих тваринам. Таким чином, на перших порах серйозному впливу біологічних закономірностей, успадкованих від тваринних предків людини, відповідала зовні нескладна й одноманітна предметна діяльність перших людей. А це начебто маскувало найбільшу подію — виникнення праці і разом з нею самої лю­дини як такої.

9. Проблема зародження суспільних відносин і членороздільного мовлення

Суспільні відносини зародилися в надрах перших форм тру­дової діяльності. Праця від самого початку була колективною, суспільною. Це випливало вже з того, що люди з моменту своєї появи на Землі завжди жили колективами, а мавпи — предки людини — більш-менш великими чередами (або родинами). Та­ким чином, біологічні передумови суспільного життя людини треба шукати в стадності викопних вищих приматів, точніше, у їхній предметній діяльності, яка відбувалася в умовах стад­ного життя.

З іншого боку, праця визначила із самого початку якісну своєрідність об'єднань перших людей. Ця якісна відмінність коріниться в тому, що навіть найскладніша знарядійна діяльність тварин ніколи не має характеру суспільного проце­су і не визначає відносин між членами співтовариства. Навіть у тварин з найбільш развинутою психікою структура співтова­риства ніколи не формується на основі знарядійної діяльності, не залежить від неї, а тим більше не опосередковується нею.

Про все це необхідно пам'ятати, досліджуючи біологічні пе­редумови зародження людського суспільства. Глибоко хибними є спроби безпосереднього виведення закономірностей суспільно­го життя людей із закономірностей групової поведінки тварин. Людське суспільство є не просто продовженням або ускладнен­ням співтовариства наших тваринних предків, а соціальні зако­номірності не зводяться до етологічних закономірностей життя мавп. Суспільні відносини людей виникли, навпаки, у резуль­таті ламання цих закономірностей та докорінної зміни стадно­го життя завдяки трудовій діяльності.

У пошуках біологічних передумов суспільного життя дослід­ник Войтоніс звернувся до стадного життя нижчих мавп для виявлення тих умов, у яких "індивідуальне користування зна­ряддям, що з'явилося в окремих особин, могло стати суспіль­ним та впливати на перебудову і розвиток взаємин, крім цьо­го, знайти в цих взаєминах могутній чинник, який стимулював застосування знаряддя". Войтоніс і Тіх провели в цьому на­прямку численні дослідження з виявлення особливостей струк­тури череди і стадної поведінки у мавп.

Тіх надає особливого значення виникненню у мавп нової, са­мостійної і могутньої потреби у спілкуванні із подібними.

Ця нова потреба, за Тіхом, зародилася ще на нижчому рівні еволюції приматів і досягла свого розквіту в давніх павіанів, а також у людиноподібних мавп, які живуть родинами. У тва­ринних предків людини прогресивний розвиток стадності та­кож проявлявся у формуванні міцних внутрішньостадних відносин, наприклад, при спільному полюванні за допомогою природних знарядь. Тіх вважає, що саме ця діяльність призве­ла до необхідності обробки знарядь полювання, а потім і до вироблення примітивних кам'яних знарядь для виготовлення різноманітних більш вдосконалених мисливських знарядь.

Великого значення Тіх надає тому факту, що у безпосередніх предків людини підлітки мали засвоювати традиції й уміння попередніх поколінь, переймати досвід старших членів суспіль­ства, а останні, особливо самці, мали виявляти не тільки взає­мну терпимість, але й уміння співпрацювати. Цього вимагала складність спільного полювання із застосуванням різних пред­метів (каменів, ціпків) як знарядь полювання. Водночас на цьо­му етапі вперше в еволюції приматів виникли умови, коли з'я­вилася необхідність у позначенні предметів, бо без цього не можна було забезпечити погодженість дій членів череди під час спільного полювання.