2. Конфліктна поведінка

Дотепер ми розглядали яку-небудь одну дію, виконувану в певний період часу. Але чому тварина в кожен даний момент, як правило, зайнята лише однією якоюсь справою? Таке обме­ження, безумовно, необхідне, інакше нічого не буде доведене до кінця. Яким же чином з безлічі ліній поведінки тварина виби­рає кожного разу тільки одну?

Змішана поведінка переважно неможлива фізично: не мож­на одночасно і наближатися до об'єкта і віддалятися від нього. З іншого боку, антилопа, яка їсть, потривожена запахом лева, власне, могла б, залишаючи небезпечне місце, продовжувати годуватися на ходу, наприклад, листям з кущів, але цього не робить. Чому? Ясно, що це приклад прояву внутрішнього кон­тролю, бо якою б привабливою не була їжа і якою голодною — антилопа, вона не реагує на ці важливі у спокійній обстановці стимули, а стрімко тікає. Але яким чином головні форми пове­дінки пригальмовуються іншими, практично не відомо. Спроби з'ясувати це на деяких найпростіших прикладах показали, що сильна стимуляція якої-небудь однієї поведінкової системи зав­дяки складним взаємозв'язкам у центральній нервовій системі пригальмовує всі інші поведінкові системи, але як працює цей механізм і де він локалізований у мозку — предмет подальших досліджень.

Однак нерідко трапляється, що тварина опиняється одно­часно під впливом декількох сильних і різноякісних впливів і жодна з двох чи навіть трьох форм поведінки цілком не при­гальмовує інші. У таких випадках нам доводиться спостеріга­ти "конфліктну поведінку". Прикладом подібної конфліктної поведінки є загрозливі пози і рухи тіла самців багатьох птахів, коли ті лякають суперників. Такі самці прагнуть атакувати і потім врятуватися втечею — вони агресивні й не менше зля­кані. У гусей загрозливі пози вдається викликати штучно, дію­чи одночасно двома стимулами — тим, що викликає у них вте­чу, і тим, що змушує кидатися в бій.

Ці та інші конфліктні рухи, "зрозумілі" іншим особинам, становлять великий інтерес: вони діють як сигнали, що утворю­ють основу "мови" тварин.

3. Вплив незвичних стимулів

Отже, ми вже помітно просунулися вперед з того моменту, як поставили питання, чому тварина поводиться саме так, а не інак­ше. Ми переконалися, що поведінка визначається внутрішніми і зовнішніми чинниками. Зовнішні впливи сприймаються вибірко­во залежно від внутрішнього стану тварини. Інформація, що над­ходить від органів чуття, обробляється досить складним шляхом.

Лабіринт стимулів. Щоб з'ясувати питання взаємозв'язку зовнішніх і внутрішніх стимулів, фахівці з поведінки тварин заглиблюються в лабораторні дослідження і шляхом втручання в механізми поведінки вишукують справжні причини мінливих дій тварин.

Стимули, що керують розмноженням. Щоб розмноження пройшло успішно, канарка має знайти собі партнера, побудува­ти гніздо, відкласти яйця, висидіти їх і вигодувати пташенят. Ці процеси передбачають низку фізіологічних і поведінкових змін, причому кожна з них має відбутися в потрібний час і у відповідному порядку. Деякі зміни є результатом зовнішніх впливів, таких як сонячне освітлення чи присутність самця. Інші беруть початок у самому організмі самиці [5]. У результаті багаторічних досліджень англійський учений Р. Хайнд з'ясував весь цикл розмноження канарки і точно вказав джерело де­кількох важливих стимулів, які впливають на функціональний стан самиці та її поведінку. Даний цикл можна подати низкою етапів, хоча він розвивається як безупинний процес, що плав­но протікає, причому дія одних стимулів постійно наростає, а інших— слабшає. Отже:

1. Навесні, з подовженням дня, сонячні промені активізу­ють статеві залози канарки, стимулюючи виділення первинних гормонів: андрогена в самця і естрогена в самиці. Це лише пер­ша ланка в довгому ланцюзі подій, що зрештою призведуть до відкладання яєць і вигодовування молоді.

2. Виділення андрогена впливає на поведінку самця — він починає залицяння, які виражаються у співі та демонструванні поз, котрі привертають увагу самиці, що додатково стимулює виділення естрогена в його обранки.

3. Через триваючу стимуляцію з боку самця самиця починає збирати матеріал, який вона потім використовує для споруд­ження гнізда. Майже водночас маленькі яйця, які розвиваються в її яєчнику, починають швидко збільшуватися. На цій стадії вони досягають розмірів зернятка.

4. Під дією естрогена і вторинних гормонів на черевці са­миці починають випадати пера і поступово утворюється насідна пляма. Оголена ділянка чуттєвої шкіри приходить у безпосе­реднє зіткнення з гніздом, що служить для самиці не менш сильним стимулом, ніж присутність самця.

5. Незадовго до закінчення будівлі гнізда самиця готова до спарювання. Під впливом присутності самця і власних гормонів вона виражає свою готовність, і птахи спаровуються кілька ра­зів, перш ніж буде відкладене перше яйце. Потім активність самця вгасає і спарювання припиняється — настає час наси­джування.

6. Через розширення підшкірних кровоносних судин насід-на пляма стає яскраво-червоною, особливо під час відкладання яєць. Дія естрогена і вторинних гормонів призводить до знач­ного збільшення яйцепроводу. Гніздо в цей час служить основ­ним стимулом для самки.

7. Завершальна стадія будівлі гнізда настає, коли самиця, реагуючи на зростаючу чутливість насідної плями, починає ви­стилати гніздо м'яким пір'ям. Приблизно в цей же час спіль­ний вплив відчуттів від гнізда і численних гормонів, що цир­кулюють у крові самиці, обумовлюють дозрівання яєць.

8. Самиця починає відкладати по одному яйцю на день і про­довжує кладку протягом кількох днів. Стимул, отримуваний від зіткнення насідної плями з гніздом, спонукає самицю вико­нувати майже все насижування. Інші сімейні турботи, напри­клад, охорона гнізда, покладаються на самця.

Стимуляція страху і люті. Як і в психології людини, за ано­маліями у поведінці тварин дослідники отримують можливість ефективно вивчати їхню нормальну поведінку. От чому в лабо­раторіях багатьох країн ретельно досліджують реакції тварин, які піддаються дії незвичайних стимулів. Один із найразючі-ших дослідів зі штучного стимулювання страху виявляє зовсім невластиве кішці боягузтво при зустрічі з парою сумирних ми­шей. Причина такої поведінки — розслаблюючий газ, що зас­тосовувався в досліді, який пригнічує нервову систему кішки і тимчасово гальмує бажання тварини битися.

В іншій серії дослідів, які провадилися М. Глусманом у Нью-Иоркському державному психіатричному інституті, сти­муляцію викликали за допомогою маленьких електродів, вжи­влених у гіпоталамус (частина головного мозку, відповідальна не тільки за емоції, а й, можливо, пов'язана з процесами за­пам'ятовування і навчання). Тому кішка, вихована в дружбі з пацюком, з люттю кидається на нього при ввімкненні струму.

Найдивовижніше, що вже в наступний момент, щойно струм вимикався, кішка не виявляла ніяких ознак агресивної пове­дінки. Раз за разом кішку змушували нападати на пацюка, і щоразу, варто було припинити стимуляцію, кішка ставала такою ж дружелюбною, як раніше. Поки що так і не вдало­ся довідатися, чи викликалася в дослідах справжня лють, яка відразу забувалася, чи це була автоматична реакція, тоб­то така, яка змушує людину смикати ногою при ударі по ко­ліні.

Павутина відкриває секрети. Разючий приклад штучної зміни поведінки дали спостереження над павуками, зроблені в про­цесі випробування лікарських препаратів. Фармаколог П. Уїт ви­явив, що під дією деяких ліків павуки плетуть дивні, безформні павутини. Певні ліки змушують павука плести певну павутину з характерним відхиленням від норми, причому поведінка тва­рини виявляє разючу подібність з тим типом дезорієнтації, яку виявляє людина, під дією того ж препарату. Наприклад, від хлоральгідриту павук засинає, так і не доводячи роботу до кінця, первітин робить павука нетерплячим, він заповнює кільцеви­ми нитками лише незначну частину сітки, кофеїн викликає у павуків подібність неврозу, який змушує його сплітати безладну павутину. Таким чином, малюнок павутини дозволяє визна­чити препарат набагато швидше, ніж тривалий лабораторний аналіз.