Поняття та ознаки права Право – це система загальнообов’язкових і формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин.
Ознаки права:
1. Право встановлюється або санкціонується (тобто офіційно схвалюється) державою. Воно є єдиним різновидом норм, що розробляються та приймаються, за певною процедурою, державою. 2. Право є системою норм. Приписи, що складають право, є не просто сукупністю, а системним утворенням. Вони певним чином підпорядковуються та взаємодіють. 3. Право є загальнообов’язковим для всього населення, що проживає на території певної держави. Право передбачає неможливість невиконання чи порушення його приписів будь-ким. Така поведінка визнається протиправною і карається державою. 4. Формальна визначеність права. Правові норми – закони, втілені в офіційних конкретно-правових актах, викладених в оптимальній логічно виваженій формі. 5. Право має загальний характер. Його норми регламентують необмежену і не визначену кількість відносин, право поширюється на невизначену кількість суб’єктів. 6. Право охороняється державою. У разі добровільного невиконання правових вимог застосовується певні засоби для їх примусової реалізації. Об’єктивне право – система загальнообов’язкових, формально визначених норм, які забезпечені державою і служать критерієм правомірної (дозволеної) і неправомірної (недозволеної) поведінки особи. Суб’єктивне право – це закріплені правом певні юридичні можливості особи. Це право на свою юридично можливу поведінку, право на звернення до держави за захистом своїх юридичних можливостей. Поки норма права є загальною і поширюється на всі випадки певної сфери життєдіяльності, вона є об’єктивною. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб’єкта, то стає об’єктивною.
ЗМІСТ СУБЄКТИВНОГО ПРАВА ЗМІСТ ЮРИДИЧНИХ ОБОВЯЗКІВ включає: - можливість діяти відповідно до свого бажання; - вимагати певних дій від зобов’язальної сторони; - звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права; - користуватися соціальним благом, що закріплене суб’єктивним правом. - необхідність здійснення певних дій; - утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб; - нести юридичну відповідальність за невиконання передбачених нормою права дій.
Поняття і види принципів, функцій та форм права
Принципи права — це основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю — узагальнені відображення об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому. Принципи права виникають за наявності відповідних об’єктивних умов, мають історичний характер. Форми існування принципів права різноманітні: у вигляді вихідних засад правових теорій і концепцій, як правові орієнтації суб’єктів права, змісту правових норм, вимог правового регулювання, правових цінностей і т. д. Правові принципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення у нормах права завдяки їх формулюванню в статтях нормативно-правових актів, чи деталізацію у групі норм права і відображення у відповідних статтях нормативно-правових актів.
Залежно від функціонального призначення та об’єкта відображення принципи права поділяються на соціальноправові та спеціальноправові. Соціально-правові принципи відображають систему цінностей, що властиві суспільству. Спеціальноправові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища і поділяються на загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи, принципи інститутів. Загал ь- ноправовими є такі принципи: гуманізму, рівності громадян перед законом, демократизму, законності, взаємної відповідальності держави й особи. Міжгалузеві принципи, на відміну від загальноправових, діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах. Галузеві принципи притаманні окремим галузям права. Дія принципів правових інститутів обмежена їх предметом регулювання.
Функції права — це основні напрями його впливу на суспільні відносини. У теорії права розрізняють загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права. До загальносоціальних функцій права належать: гуманістична — охороняє і захищає права людини; організаторсько-управлінська — вирішує певні економічні та соціальні проблеми; інформаційна — інформує людей про волю законодавця; ідеологічно-виховна — формує в людини певний світогляд виховує в неї зразки правомірної поведінки; пізнавальна (гносеологічна) — виступає як джерело знань. До спеціально-юридичних функцій права належать: регулятивна — спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в різних галузях чи інститутах права; охоронна — спрямована на охорону відповідної системи спільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканості з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, зменшення або усунення їх із повсякденного життя.
Термін «джерела права» має неоднозначне трактування. В одному випадку його розуміють як матеріальне джерело права — правотворчу силу (державна влада, судові органи, правові концепції, правозастосування, звичай народу і т. д.); в іншому — як історичні пам’ятники права, що колись мали значення діючого права (Руська Правда, Закони XII таблиць); у третьому — як формальне джерело права — спосіб вираження змісту правил поведінки, що встановлюються державою. Така багатозначність терміна «джерела права» вимагає заміни його терміном «форма права».
Джерела (форми) права — це засоби офіційного зовнішнього вираження і закріплення правових норм. Юридичні джерела (форми) права — вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення. Форма права — спосіб ‘зовнішнього вираження прав, норм до загальнообов’язкових правил регулювання суспільних відносин. Відповідне місце серед цих форм в Україні належить закону. Термін «форма права» вживається в однаковому значенні з терміном джерело права. Розрізняють внутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структуру) і зовнішню — спосіб її об’єктивації, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації. У теорії права відомі чотири форми права: — Правовий звичай — це історично обумовлене неписане правило поведінки людей, що ввійшло в звичку завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривалого часу життя суспільства. Іноді правовий звичай санкціонується державою. — Правовий прецедент — це рішення суду чи адміністрації щодо конкретної справи, що розглядалася вперше, яке має загальнообов’язковий характер для вирішення аналогічних справ у подальшому. Він поділяється на судовий чи адміністративний, залежно від того, хто приймав це рішення. Ця форма права розповсюджена в США і країнах Британської співдружності. Іноді це право називається прецедентним правом, або англо-саксонська система права. — Нормативно-правовий договір — це така форма права, за якої два і більше суб’єктів суспільних відносин домовились про взаємні права й обов’язки з економічних, політичних чи інших соціальних проблем, уклали між собою угоду або договір у письмовій формі.— Нормативно-правовий акт — це юридичний документ, що приймається органами державної влади або уповноваженими державою іншими суб’єктами, має формально-визначений, загальнообов’язковий характер і охороняється державною владою від порушень. Це основна, а іноді єдина форма права в багатьох державах, у т. ч. і в Україні.