2. Запобігання надзвичайним ситуаціям та організація усунення їх негативних наслідків

Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій

Щодня у світі фіксуються тисячі подій, при яких відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людей і які можуть призвести або призводять до загибелі людей та/або до значних ма¬теріальних втрат. Такі події називаються надзвичайними ситуаціями.

Засоби масової інформації, як правило, привертають увагу громад¬

ськості до надзвичайних ситуацій, особливо коли вони пов'язані з

життям відомих особистостей, призвели або можуть призвести до

великої кількості жертв, становлять загрозу нормальному життю і

діяльності груп людей, цілих регіонів чи навіть країн. Майже жодне

газетне видання, жоден випуск радіо або телевізійних новин не ви¬

ходить без таких повідомлень.

Загалні ознаки НС

• наявність або загроза загибелі людей чи умов їх життєдіяльності

• заподіяння економічних збитків

• істотне погіршення стану довкілля

До надзвичайних ситуацій, як правило, призводять аварії, ката¬

строфи, стихійні лиха та інші події, такі, як епідемії, терористичні

акти, збройні конфлікти тощо.

Аварії поділяються на дві категорії:

• до І категорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб; стався викид отруйних, радіоактивних, небезпечних речовин за санітарно-захисну зону підприємства; збі¬льшилась концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників підприємства чи населення;

• до II категорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; зруйновано будівлі, споруди чи ос¬новні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, ділянки (враховуються цех, ділянка з чисельніс¬тю працівників 100 осіб і більше).

Випадки порушення технологічних процесів, роботи устаткуван¬ня, тимчасової зупинки виробництва в результаті спрацювання ав¬томатичних захисних блокувань та інші локальні порушення у ро¬боті цехів, ділянок і окремих об'єктів, падіння опор та обрив дротів ліній електропередач не належать до аварій, що мають категорії. №Щ

Події природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і трива¬лістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля, нази¬ваються небезпечними природними явищами. Руйнівне небезпечне при¬родне явище — це стихійне лихо.

Надзвичайні ситуації мають різні масштаби за кількістю жертв, кількістю людей, що стали хворими чи каліками, кількістю людей, яким завдано моральної шкоди, за розмірами економічних збитків, площею території, на якій вони розвивались, тощо.

Вагомість надзвичайної ситуації визначається передусім кількістю жертв та ступенем впливу на оточуюче життєве середовище, тобто рівнем системи «людина — життєве середовище» (далі — «Л — ЖС»), якої вона торкнулася, і розміром шкоди, завданої цій системі. Ви¬ходячи з ієрархії систем «Л — ЖС», можна говорити про:

• індивідуальні надзвичайні ситуації, коли виникає загроза для порушення життєдіяльності лише однієї особи;

• надзвичайні ситуації рівня мікроколективу, тобто коли загро¬за їх виникнення чи розповсюдження наслідків стосується сім'ї, ви¬робничої бригади, пасажирів одного купе тощо;

• надзвичайні ситуації рівня колективу;

• надзвичайні ситуації рівня макроколективу;

• надзвичайні ситуації для жителів міста, району;

• надзвичайні ситуації для населення області;

• надзвичайні ситуації для населення країни;

• надзвичайні ситуації для жителів континенту;

• надзвичайні ситуації для всього людства.

Як правило, чим більшу кількість людей обходить надзвичайна ситуація, тим більшу територію вона охоплює. І навпаки, при біль¬шій площі поширення катастрофи чи стихійного лиха від нього страж¬дає більша кількість людей. Через це в основу існуючих класифі¬кацій надзвичайних ситуацій за їх масштабом найчастіше кладуть територіальний принцип, за яким надзвичайні ситуації поділяють на локальні, об'єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні (націо¬нальні), континентальні та глобальні (загальнопланетарні).

Локальні надзвичайні ситуації відповідають рівню системи «Л — ЖС» з однією особою та мікроколективом; об'єктові — системам з рівнем колектив, макроколектив; місцеві — системам, в які входить на¬селення міста або району; регіональні — області; загальнодержавні — населення країни і так далі.

Сьогоднішня ситуація в Україні щодо небезпечних природних явищ, аварій і катастроф характеризується як дуже складна. Тен¬денція зростання кількості надзвичайних ситуацій, важкість їх наслід¬ків змушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільству та навколишньому середовищу, а також стабіль¬ності розвитку економіки країни. До роботи в районі надзвичайної ситуації необхідно залучати значну кількість людських, матеріальних і технічних ресурсів. Запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків пере¬творилося на загальнодержавну проблему і є одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади і управління всіх рівнів.

15 липня 1998 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» затверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій». Згідно з цим Положенням залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівні надзвичайних ситуацій.

o Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзви¬чайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше облас¬тей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що пере¬вищують власні можливості окремої області (Автономної Республі¬ки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

o Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністра¬тивних районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перене¬сенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

o Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситу¬ація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загро¬жує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на до¬вкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обся¬гах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситу¬ації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та ін¬ших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпеч¬них об'єктів.

o Надзвичайна ситуація об'єктового рівня — це надзвичайна си¬туація, яка не підпадає під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслід¬ки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Для організації ефективної роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідації їхніх наслідків, зниження масштабів втрат та збитків дуже важливо знати причини їх виникнення та володіти теорією виникнення катастроф.

Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій за харак¬тером походження подій, котрі зумовлюють виникнення надзви¬чайних ситуацій на території України, розрізняє чотири класи над¬звичайних ситуацій — надзвичайні ситуації техногенного, природного, соціально-політичного, військового характеру. Кожен клас надзви¬чайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні їх види.

o Надзвичайні ситуації техногенного характеру — це транспорт¬ні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загро¬за, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіо¬активних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та буді¬вель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

o Надзвичайні ситуації природного характеру — це небезпечні гео¬логічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, Деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

o Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — це ситуа¬ції, пов'язані з протиправними діями терористичного та антиконститу-Ційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викра¬дення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибу¬хових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

o Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це ситуації, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ура¬ження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектрич¬них станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речо¬вин, токсичних відходів, нафтопродуктів, транспортних та інженер¬них комунікацій тощо.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій

Найбільш ефективний засіб зменшення шкоди та збитків, яких зазнають суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті надзвичайних ситуацій, — запобігати їх виникненню, а в разі виник¬нення виконувати заходи, адекватні ситуації, що склалася.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — це підготовка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спря¬мованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, за¬вчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та про¬гнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх перерос¬тання у надзвичайну ситуацію або пом 'якшення її можливих наслідків.

Зазначені функції запобігання надзвичайним ситуаціям техно¬генного та природного характеру в нашій країні виконує Єдина дер¬жавна система запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру і реагування на них, затверджена Постано¬вою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1198.

Єдина державна система запобігання надзвичайним ситуаціям техно¬генного і природного характеру і реагування на них (ЄДСЗР) включає в себе центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповід¬ними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природно¬го походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Основною метою створення ЄДСЗР є забезпечення реалізації дер¬жавної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, забезпечення цивільного захисту населення.

Завданнями ЄДСЗР є:

• розроблення нормативно-правових актів, а також норм, пра¬вші та стандартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;

• забезпечення готовності центральних та місцевих органів ви¬конавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзви¬чайні ситуації;

• забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникнен¬ню надзвичайних ситуацій;

• навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;

• виконання цільових і науково-технічних програм, спрямова¬них на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

• збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзви¬чайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

• прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків над¬звичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

• створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям і реагування на них;

• проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за Дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від надзви¬чайних ситуацій (у межах повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади);

• оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичай¬них ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування щю фак¬тичну обстановку і вжиті заходи;

• захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

• проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення по-страждалого населення;

• пом'якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;

• здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій;

• реадізація визначених законодавством прав у сфері захисту на¬селення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

• участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного за¬хисту населення.

ЄДСЗР складається з постійно діючих функціональних і територі¬альних підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний, регіональ¬ний, місцевий та об'єктовий.

3.Сьогодні мережа Internet є інформаційною системою для оперативного здійснення банківських операцій. Відкритість цієї мережі для платежів і використання її як каналу збуту викликає в користувачів занепокоєність безпекою здійснюваних фінансових операцій. У світі щодня здійснюється переказів на суму понад 2 ООО млрд дол. США з використанням електронних систем зв'язку. За даними Бюро технологічної оцінки США, 0,05-0,1% усіх переказів стосуються "відмивання" "брудних" коштів. Річні збитки від шахрайських дій із платіжними картками становлять 0,5% від загального грошового обігу - близько 1,3 млрд дол. США.

Спеціалісти з безпеки сьогодні ретельно аналізують загрози і фінансовий збиток від впливу цих негативних факторів на різні автоматизовані системи, сучасні інформаційні технології. Імовірності реалізації випадкових загроз превалюють над навмисними, що їх реалізують унаслідок несанкціонованого доступу. При цьому фінансовий збиток реалізації навмисних загроз (комп'ютерних злочинів, що їх здійснює людина) значно перевищує втрати від випадкових, ненавмисних загроз. У більшості випадків (до 90%) зловмисником або злочинцем є співробітник брокерської контори чи банку. Комп'ютерні злочини, зазвичай, відбуваються специфічно - до суду доходять менше ніж 1% порушень. Це пояснюється технічною складністю розкриття комп'ютерних злочинів і небажанням банків та інших організацій оприлюднювати ризикованість своїх операцій.

Фінансові втрати, що пов'язані з порушенням безпеки інформаційних ресурсів, мають прямий стосунок до інформаційних чи комп'ютерних ризиків. При цьому йдеться про підвищені ризики, оскільки захищати інформацію в Ittternef-системах набагато складніше, ніж, наприклад, у системі "Клієнт - Банк", де використовуються виділені канали зв'язку. Тому ця проблема сьогодні розрослась у світову.

Світове співтовариство вирішує завдання щодо інформаційної безпеки, обираючи її раціональний рівень залежно від економічної доцільності. Ще 1990 року Міжнародна організація зі стандартизації (/СО) почала створювати міжнародні стандарти критеріїв оцінки безпеки інформаційних технологій для загального використання, що мають назву Common Criteria, чи "Загальні критерії оцінки безпеки ІТ". У розробці "Загальних критеріїв" (ЗК) брали участь: Національний інститут стандартів і технологій та Агентство національної безпеки (США), Установа безпеки комунікацій (Канада), Агентство інформаційної безпеки (Німеччина), Агентство національної безпеки комунікації) (Голландія), Органи виконання Програми безпеки і сертифікаціїIT (Англія), Центр гарантування безпеки систем (Франція). Зі зміною та розвитком технологій актуалізуються і критерії. Нові "Загальні критерії" є основою для незалежної оцінки інформаційної безпеки IT, унаслідок чого дозволяють провести порівняння результатів у світовому масштабі. Здійснюється це шляхом висування і виконання загальних вимог до засобів безпеки систем IT, а також до припустимих ризиків.

Головні переваги ЗК - повнота вимог інформаційної безпеки, гнучкість у застосуванні і відкритість для подальшого розвитку з урахуванням новітніх досягнень науки і техніки. Цей стандарт може бути використаний як керівництво до розробки систем безпеки IT, а також до придбання комерційних продуктів із такими системами. ЗК можуть бути застосовані до інших аспектів безпеки IT, які відрізняються від зазначених вище. Тому основні положення стандарту сконцентровано на загрозах, що виникають унаслідок дій людини, злочинних чи інших, але він може бути застосований і в разі виникнення загроз, що не викликані діями людини.

Випуск і впровадження цього стандарту, як правило, супроводжується паралельною розробкою нової архітектури інформаційної безпеки обчислювальних систем, тобто створенням технічних і програмних засобів ЕОМ, що задовольняють вимоги ЗК.

Провідні фірми - виробники обчислювальної техніки і телекомунікацій різних країн світу працюють над створенням нової архітектури безпеки інформації для комерційних автоматизованих систем з урахуванням визначених критеріїв, а також навчальних програм, що сприяють швидкому і якісному впровадженню цих документів.