3. Окремі (спеціальні) випадки відповідальності за завдання шкоди:

3.1. Відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про

припинення права власності на певне майно

ЦК України у ст. 1170 визначає, що у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власникові такого майна, відшкодовується державою в повному обсязі.

Заподіяння такої шкоди є правомірним і не є наслідком протиправних винних дій ні з боку держави, ні з боку власника майна. Саме тому даний вид зобов'язань ґрунтується не на загальних заса дах цивільно-правової відповідальності, а на принципах про абсо лютність права власності й можливість його порушення у виняткових випадках з підстав, що мають правомірний характер.

Припинення права власності, перш за все, стосується випадків вилучення майна для державних та суспільних потреб, наприклад, для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також у разі виникнення стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та інших надзвичайних обставин.

Рішення про припинення права власності є одностороннім адміністративним актом, який не вимагає згоди власника на вилучення у нього майна. Проте в таких випадках обов'язковим є попереднє та повне відшкодування вартості вилученого майна. У разі як введення воєнного або надзвичайного стану примусове відчуження майна може відбуватися з наступним повним відшкодуванням його вартості (ч. 1, 2ст. 353 ЦК України).

Оскільки суб'єктом відповідальності в даному виді зобов'язань виступає держава, то і збитки відшкодовуються з державного бюджету.

У разі незгоди власника щодо розміру відшкодування питання розглядається в судовому порядку. Право на відшкодування державою моральної шкоди у власника не виникає, оскільки дії суб'єктів даних правовідносин мають правомірний характер.

3.2. Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди,

завданої їх працівником чи іншою особою

Правовою підставою недоговірної відповідальності за шкоду, заподіяну працівником юридичної чи фізичної особи, є ст. 1172 ЦК України, відповідно до якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Стаття 1172 ЦК України стосується кола осіб, протиправні й винні вчинки яких розглядаються як дії не лише організації, а й будь-якої юридичної чи фізичної особи, які є їх роботодавцями. Працівник при здійсненні своїх трудових обов'язків не розглядається як окремий суб'єкт права, оскільки сукупність дій працівників становить діяльність юридичної чи фізичної особи.

Установлюючи підстави відповідальності за шкоду, заподіяну працівником юридичної або фізичної особи, законодавець передбачає такі особливості складу даного цивільного правопорушення:

1) наявність трудових правовідносин між суб'єктом, зобов'язаним відшкодувати шкоду, та безпосереднім її заподіювачем;

2) заподіяння шкоди працівником під час виконання ним трудових (службових) обов'язків.

Правовий зв'язок між юридичною чи фізичною особою та працівником втілюється в трудових відносинах незалежно від їх характеру - постійні, тимчасові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором (контрактом), у цивільно-правових підрядних відносинах, у відносинах участі (членства) у підприємницьких това¬риствах чи кооперативах та в службових правовідносинах, що є характерними для різних видів службовців.

Під виконанням трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання працівником роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом), розпорядчим актом разово чи тимчасово на території юридичної чи фізичної особи або поза нею протягом робочого часу. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного й іншого характеру, вчинення яких безпосередньо належить до службових обов'язків працівника.

Якщо діяння виникає з підрядних правовідносин, для настання відповідальності замовника за шкоду, завдану іншій особі підрядником, визначальним фактом виступає те, що підрядник має діяти за завданням замовника (ч. 2 ст. 1172 ЦК України).

Шкода, завдана учасником (членом) підприємницького товариства чи кооперативу, підлягає відшкодуванню зазначеними юридичними особами лише у випадку, коли він здійснював підприємницьку або іншу діяльність від імені даного товариства чи кооперативу. Перелік діянь, які вправі вчиняти учасник від імені підприємницького товариства чи член кооперативу від імені останнього, встановлюються законами України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р., "Про кооперацію" від 10 липня 2003 р., іншими нормативно-правовими актами, засновницькими документами чи індивідуальними актами, наприклад довіреністю.

Дії працівника, що за своїм змістом не мають відношення до виконання ним своїх службових обов'язків, хоч і будуть вчинені протягом робочого часу, не тягнуть за собою відповідальності юридичної чи фізичної особи, з якою він перебуває в трудових відносинах. Відшкодування здійснюється самим працівником на загальних засадах недоговірної відповідальності.

У цьому делікті слід розмежовувати особу, яка безпосередньо заподіяла шкоду, та особу, яка має нести відповідальність. Так, безпосереднім заподіювачем шкоди ЦК України називає працівника (службовця), підрядника та учасника (члена) підприємницького товариства чи кооперативу. А відповідальність за ди таких осіб покладається відповідно на юридичну чи фізичну особу, з якою заподіювач шкоди перебуває в трудових (службових) відносинах, замовника за договором підряду та підприємнидькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є.

Але такий підхід до відшкодування шкоди не означає повне звільнення працівника, підрядника чи учасника підприємницького товариства чи кооперативу від відповідальності. Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦКУкраїни, відшкодувавши шкоду, юридична чи фізична особа мають право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.