Тема 5. Передовий педагогічний досвід 109

Головним завданням уроку-семінарського заняття є самостійне вивчен­ня учнями навчального матеріалу на різному рівні складності, що забез­печується трьома програмами (програма А — на рівні творчого викорис­тання; програма В — відтворення отриманих знань на репродуктивно­му рівні, вміння застосовувати їх за аналогією; програма С — репродук­тивне відтворення знань, застосування їх за зразком). Ці програми учні обирають самостійно. На уроці використовується групова форма робо­ти. Для виконання завдань учні користуються підручником, власними конспектами лекцій, у разі необхідності звертаються за консультацією до вчителя. У кінці уроку-семінару вчитель проводить самостійну роботу.

На уроці-заліку узагальнюється і систематизується засвоєний мате­ріал. Міжпредметне узагальнення і систематизація знань здійснюється на уроці захисту творчих завдань. Такі уроки проводяться після вивчен­ня великих розділів з хімії, біології, фізики, географії та інших суміжних дисциплін. Тематичні творчі завдання до цих уроків учні отримують за­здалегідь. Над їх вирішенням працюють групами. На уроці із повідом­ленням про виконану роботу виступає керівник групи. Учитель підсумо­вує обговорення даного варіанту розв'язання завдання.

Уроки-практикуми проводяться за традиційною методикою.

Розроблена М.П.Гузиком система організації навчального процесу сприяє багаторазовій роботі учнів над засвоєнням навчального матеріа­лу, а розроблена система завдань сприяє розвитку кожного учня в міру його можливостей, здібностей, інтересів.

Раціоналізаторським є досвід роботи вчительки початкових класів С.П.Логачевської. Суть досвіду її роботи полягає в тому, що, викорис­тавши ідеї педагогічної науки з питань диференціації навчання, вона зу­міла творчо їх реалізувати в процесі практичної роботи. На основі роз­роблених структурно-логічних схем вона здійснює диференційований підхід до учнів на всіх етапах засвоєння навчального матеріалу. З цією метою С.П.Логачевська використовує диференційовані завдання. Ди­ференціацію завдань учителька здійснює за ступенем складності і сту­пенем самостійності.

Для диференціації за ступенем складності вчителька добирає завдан­ня, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків, завдання на різний рівень теоретичного обгрунтування, завдання репродуктивного і творчого характеру.

110 Тема 5. Передовий педагогічний досвід

Наведемо приклади нарощування складності завдань з розвитку мов­лення молодших школярів¹.

1. Переказати зміст оповідання за малюнком.

2. Скласти оповідання за динамічним малюнковим планом. (На фла- нелографі поступово виставляються окремі деталі малюнка. Одночас­ но учні складають речення, пов'язуючи їх у зв'язну розповідь).

3. Розмістити у певному порядку сюжетні малюнки і скласти за ними оповідання.

4. Скласти оповідання за опорними словами (за аналогією).

5. Скласти оповідання за планом.

6. Користуючись малюнком, домислити, що було до і після зображе­ них подій.

7. Скласти оповідання з власного життя (на основі спостережень). Диференціацію за ступенем самостійності вчителька проводить так:

всім учням пропонує завдання однакової складності, диференціюючи міру допомоги, інформації різним групам учнів.

Диференційовані завдання за ступенем самостійності С.П. Логачев-ська поділяє на три групи²:

1) інструкційні:

• із вказівкою на зразок способу дії;

• пам'ятки;

• з теоретичними довідками;

2) з елементами допомоги:

• з додатковою конкретизацією;

• з репродуктивними запитаннями;

• з допоміжними вправами;

• з допоміжними вказівками і порадами;

• з виконанням певної частини;

3) з елементами осмисленого застосування знань:

• з допоміжними запитаннями, які вимагають: порівняння, встанов­ лення причинно-наслідкових зв'язків, узагальнень і доведень;

• із застосуванням вибору рішення;

• із застосуванням класифікації.

¹ Логачевська С.П. Дійти до кожного учня / За ред. О.Я. Савченко. — К.: Рад. школа, 1990. — С. 84.

² Там же, с.86-87.